ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 906/106/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Пількова К. М. - головуючого, Міщенка І.С., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання Жураховської Т.О.

розглянув касаційну скаргу Державного підприємства "Спецагролізинг"

на рішення Господарського суду Житомирської області (суддя Соловей Л.А.) від 12.02.2018

та постанову Рівненського апеляційного господарського суду (головуючий - Мамченко Ю.А., судді: Огороднік К.М., Саврій В.А.) від 25.04.2018

за позовом Державного підприємства "Спецагролізинг"

до Дочірнього підприємства Відритого акціонерного товариства "Вібросепаратор "ВС-партнер"

про зобов'язання повернути майно.

Учасники справи:

представник позивача - Баришев І.Г., Мельников Д.О.,

представник відповідача - не з'явився.

Короткий зміст позовних вимог

1. 24.01.2017 Державне підприємство "Спецагролізинг" (далі - Позивач) подало позовну заяву про зобов'язання Дочірнього підприємства Відритого акціонерного товариства "Вібросепаратор "ВС-партнер" (далі - Відповідач) повернути майно, передане йому на зберігання відповідно до договору зберігання майна № 2 від 03.12.2012 (далі - Договір)

2. Позовна заява мотивована тим, що після спливу строку зберігання майна, переданого Позивачем Відповідачу на зберігання за Договором згідно з актом приймання-передачі від 03.12.2012, Відповідач, незважаючи на направлену йому Позивачем вимогу (листом від 27.05.2016) повернути майно, відповідні зобов'язання не виконав та відповіді на вказаний лист не направив. При цьому Позивач вказує, що передане на зберігання майно (техніка: комплекс очисно-сушильно-зберігальний КАСЗ-2000, заводський номер 011212-01КОСЗ, комплекс зерноочисний КЗ-50, заводський номер 021212-01КЗ, зерноскидачі самопересувні ЗМ-110 у кількості трьох одиниць, заводські номери: 031212-013М, 031212-023М, 031212-033М, елеватори кошові зернові ЕКЗ-25-01 у кількості двох одиниць: заводські номери 041212-01ЕКЗ, 041212-02ЕКЗ) перед передачею на зберігання було поставлено Позивачу згідно з укладеними з Відповідачем договорами поставки від 03.12.2012 №№ 1, 2, 3, 4 та передано за актами приймання - передачі від 03.12.2012 з одночасним оформленням видаткових накладних. Позивач також вказує про відсутність у нього оригіналів договорів поставки та зберігання, оскільки відповідна документація з невідомих причин не була передана попереднім керівництвом Позивача, що було встановлено в результаті огляду документів щодо їх фактичної наявності та про що складено акт від 31.11.2016 про відсутність договорів на підприємстві Позивача.

3. 02.01.2018 Позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив зобов'язати Відповідача повернути майно, передане йому на зберігання відповідно до Договору, а саме: комплекс очисно-сушильно-зберігальний КАСЗ-2000, заводський номер 011212-01КОСЗ, комплекс зерноочисний КЗ-50, заводський номер 021212-01КЗ, зерноскидачі самопересувні ЗМ-110 у кількості трьох одиниць, заводські номери: 031212-013М, 031212-023М, 031212-033М, елеватори кошові зернові ЕКЗ-25-01 у кількості двох одиниць: заводські номери 041212-01ЕКЗ, 041212-02ЕКЗ.

4. 22.01.2018 Позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, в якій просив зменшити позовні вимоги про витребування у Відповідача комплексу очисно-сушильно-зберігального КАСЗ-2000, заводський номер 011212-01КОСЗ загальною вартістю 4 153 215 грн та комплексу зерноочисного КЗ-50, заводський номер 021212-01КЗ загальною вартістю 526 762 грн., а в іншій частині позов залишити без змін і задовольнити.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

5. Справа розглядалась неодноразово.

6. 12.02.2018 Господарський суд Житомирської області при новому розгляді справи прийняв рішення (залишене без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.04.2018) про відмову в задоволенні позову. Рішення мотивовані тим, що позовні вимоги, з урахуванням їх уточнення Позивачем, є доведеними в частині вимог про повернення зерноскидачів самопересувних ЗМ-110 у кількості трьох одиниць, заводські номери: 031212-013М, 031212-023М, 031212-033М, елеваторів кошових зернових ЕКЗ-25-01 у кількості двох одиниць: заводські номери 041212-01ЕКЗ, 041212-02ЕКЗ, оскільки передача витребуваної техніки за Договором від Позивача до Відповідача підтверджується доказами у справі (актами приймання-передачі), однак доказами у справі підтверджується повернення Відповідачем зі зберігання після закінчення строку зберігання лише частини майна: комплексу очисно-сушильно-зберігального КАСЗ-2000, заводський номер 011212-01КОСЗ загальною вартістю 4 153 215 грн та комплексу зерноочисного КЗ-50, заводський номер 021212-01КЗ загальною вартістю 526 762 грн, а доказів пролонгації строку зберігання або його зміни сторонами не надано. При цьому, встановивши, що дата закінчення строку зберігання за Договором настала 03.05.2013, суд дійшов висновку, що право звернутись із позовом за захистом порушеного за Договором права у Позивача, а відповідно і початок перебігу строку позовної давності обчислюється з цієї дати, тоді як Позивач пропустив передбачений законом строк позовної давності, про застосування якого Відповідачем заявлено клопотання у відзиві на позовну заяву № 19 від 09.03.2017. За викладених обставин суд дійшов висновку про звернення Позивача із позовом поза межами строку позовної давності та застосування наслідків спливу цього строку у вигляді відмови у задоволенні позову. Окрім наведеного суд на виконання вказівок в постанові Вищого господарського суду від 24.10.2017 у даній справі встановив, що Позивач не розрахувався з Відповідачем за придбану у нього техніку за договорами поставки від 03.12.2012 №№ 1, 2, 3, 4, однак за умовами цих угод право власності на придбану техніку Позивач набув з моменту підписання акта приймання-передачі, після чого Позивав мав провести оплату за договорами поставки. За відсутності оплати сторони уклали 01.04.2012 та 08.04.2014 додаткові угоди до договорів поставки №№ 1, 2 та дійшли згоди розірвати ці договори за відсутності фінансування згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 648 (648-2010-п) , через що придбана за договорами поставки №№ 1, 2 техніка була повернута Відповідачу. Суд також встановив, що Договір був укладений з метою пошуку Позивачем третіх осіб для передачі їм вказаної техніки у фінансовий лізинг, отримання від лізингоодержувачів коштів, за рахунок яких було б проведено оплату з Відповідачем за придбану техніку. Судом першої інстанції відхилено клопотання Позивача про винесення окремої ухвали та передачу матеріалів справи органам досудового розслідування для притягнення посадових осіб Відповідача до кримінальної відповідальності, оскільки з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що діяння осіб, які визначені в клопотаннях Відповідача, вже є предметом перевірки правоохоронними органами.

7. Погоджуючись із наведеними висновками місцевого суду, апеляційний суд в ході здійснення апеляційного провадження відхилив доводи Відповідача про порушення порядку отримання доказів, оскільки нові докази у справі (оригінал Договору та оригінали нових доказів: акти приймання-передачі від 03.12.2012, акти приймання-передачі (повернення від 01.04.2013 та від 08.04.2013), які були враховані судом під час розгляду та вирішення спору по суті, хоча і були подані сторонами після початку розгляду справи по суті, однак прийняті судом виходячи з принципу рівності учасників судового процесу перед законом і судом, а також з урахуванням визнання поважними причини пропуску строку подання доказів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. 21.05.2018 Позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 12.02.2018 (в скарзі помилково вказано від 16.02.2018) та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.04.2018, а позов задовольнити повністю.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

9. Судами під час розгляду та вирішення спору враховані докази (оригінал Договору), що подані з порушенням порядку їх подання, а відповідно і отримання судом, а саме після закінчення строку їх подання - після закінчення стадії підготовчого засідання, а також під час повторного розгляду справи після скасування касаційним прийнятих у справі судових рішень, оскільки стадія підготовчого засідання завершилась 10.01.2018, а Відповідач подав нові докази, що були прийняті судом 02.02.2018, тоді як Позивачу було відмовлено судом в прийнятті заяви про зменшення позовних вимог, яка отримана судом 22.01.2018.

10. Заява Відповідача про застосування позовної давності ґрунтувалась на нових доказах, поданих та отриманих судом всупереч встановленому законом порядку їх подання, а тому судові рішення ґрунтуються на нікчемних доказах.

11. Судами не були застосовані до спірних правовідносин норми матеріального права, на які суди послались у своїх рішеннях - статті 938 946, 948 Цивільного кодексу України (435-15) ), а також помилково застосувані наслідки спливу позовної давності, оскільки відносини між сторонами з приводу зберігання майна є триваючими, на які позовна давність не поширюється, а тому власник майна може пред'явити такий позов незалежно від того, коли почалося порушення його прав, обов'язковою умовою такого звернення є існування прав власника на час пред'явлення такого позову.

12. Закінчення строку зберігання не позбавляє зберігача обов'язку зберігати річ надалі, а без вимоги Відповідача про виконання Позивачем свого договірного обов'язку забрати майно зі зберігання не може розпочати перебіг строк позовної давності для Позивача, як зобов'язаної особи в правочині.

Позиція Верховного Суду

13. Згідно зі статтею 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 938 ЦК України передбачено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Судами встановлено, що між сторонами правовідносини зі зберігання майна Позивача виникли на підставі укладеного у формі єдиного письмового документа договору зберігання № 2 від 03.12.2012.

Судами також встановлено, що сторони в пункті 2.1 розділу 2 Договору погодили строк зберігання майна Позивача - до 03.05.2013.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України ( ЦК України (435-15) ) якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, оскільки суди встановили, що сторонами був погоджений строк зберігання майна за Договором, який на момент звернення з позовом сплив, Суд відхиляє аргументи скаржника про існування між сторонами на момент звернення із позовом у даній справі триваючих правовідносин зі зберігання майна Позивача (пункти 11, 12).

Виходячи з викладеного, Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що право на захист порушеного за Договором права на збережене Відповідачем, але неповернуте ним Позивачу майно після закінчення строку зберігання виникло у Позивача після 03.05.2013, а початок перебігу строку позовної давності у спірних правовідносинах відповідно до статей 256, 257, 261 ЦК України пов'язується із закінченням 03.05.2013 строку зберігання майна за Договором.

14. Суд відхиляє аргументи скаржника щодо врахування судами під час розгляду справи та вирішення спору доказів (оригіналу Договору тощо), поданих та прийнятих судом з порушенням порядку їх подання (пункт 9), про порушення судами порядку застосування строку позовної давності - нібито на підставі нових доказів (пункт 10), у зв'язку із чим зазначає про таке.

В пункті 13 даної постанови Суд, пославшись на встановлені судами в оскаржуваних судових рішеннях обставини, дійшов висновку, що правовідносини зі зберігання майна Позивача виникли між сторонами на підставі Договору. Звертаючись з вимогами у даній справі, Позивач стверджував про ті самі обставини - щодо укладення між сторонами Договору у формі єдиного письмового документа (оригінал якого був вилучений за наслідками проведеного на підприємстві Позивача обшуку). Визначаючи підстави позовних вимог та обґрунтування порушеного Відповідачем права Позивача за цим договором, Позивач вказав про сплив погодженого сторонами в розділі 2 Договору строку зберігання майна. Заява про зміну Позивачем вказаних підстав позову (частина 4 статті 22 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, частина 3 статті 46 ГПК України в чинній редакції) ні під час першого, ні під час нового розгляду справи не подавалсь. Мали місце лише зміни предмета позову. Отже, заявивши у позовній заяві про обставини щодо погодженого сторонами в розділі 2 Договору строку зберігання майна за Договором, який на момент звернення з позовом у даній справі сплив, Позивач, обґрунтовуючи тим самим свої вимоги до Відповідача, визнав та заявив про свою обізнаність про умови Договору, у тому числі і щодо строку зберігання майна за цим Договором.

Суд визнає хибним ствердження скаржника про те, що поданий у справі Відповідачем оригінал Договору є новим доказом у справі, оскільки цей доказ не стверджує нові для Позивача обставини справи. Про ці обставини Позивач сам стверджував у позовній заяві, посилався на пункти Договору, а також звертався до суду із клопотанням про витребування у Відповідача оригіналу Договору.

15. Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, визначаючи початок перебігу строку позовної давності у спірних правовідносинах та визначаючи момент, коли у Позивача виникло право на захист порушеного права у таких правовідносинах - взявши до уваги відомі Позивачу та стверджені ним у позовній заяві умови Договору, яким встановлений строк зберігання Відповідачем майна Позивача - до 03.05.2013, та звернення Позивача за захистом порушеного за Договором права більше ніж через три роки - у січні 2017 року (пункт 13 цієї постанови), суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що відповідає нормам статей 256, 257, 261, 267 ЦК України, про сплив строку позовної давності у спірних правовідносинах, наслідком чого є відмова у задоволенні позовних вимог.

Суд відхиляє твердження скаржника (пункт 10) про те, що заява Відповідача про застосування позовної давності ґрунтувалась на нових доказах, поданих до суду у 2018 році, з огляду на те, що ці твердження спростовуються наявним в матеріалах справи відзивом Відповідача на позовну заяву, який був поданий у березні 2017 року і який містив прохання до суду відмовити у задоволенні позову в тому числі у зв'язку зі спливом строку позовної давності, що Суд розглядає як заяву про застосування позовної давності.

16. Таким чином доводи скаржника щодо неправомірності відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання Відповідача повернути збережене за Договором майно Позивача не знайшли свого правого та матеріального підтвердження, оскільки не ґрунтуються на нормі закону та не відповідають обставинам справи, а тому відповідні вимоги не підлягають задоволенню.

17. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях про відмову у задоволенні позовних вимог зроблені відповідно до норм законодавства, статей 256, 257, 261, 267, 530, 638, 936, 937, 938 ЦК України, статті 181 Господарського кодексу України, а також відповідно до встановлених на підставі доказів у справі обставин справи.

18. У зв'язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини 1 статті 308 та статті 309 ГПК України оскаржувані постанова апеляційного суду та рішення місцевого суду (з внесеними в мотивувальну частину рішень змін, наведених в даній постанові - пункт 14) підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Спецагролізинг" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 12.02.2018 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.04.2018 у справі № 906/106/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий К. М. Пільков

Судді І. С. Міщенко

Ю. Я. Чумак