У червні 2017 року позивач - ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління "Укргазтехзв'язок" звернулося до господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з ТОВ "Аквамарін-Глоу" основної заборгованості у розмірі 10 313 469,96 грн., пені в розмірі 6 121 032,74 грн. та штрафу в розмірі 2 367 250,23 грн. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Позов обґрунтовано тим, що на виконання укладеного сторонами договору підряду від 25.06.2012 № 1КБ ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління Укргазтехзв'язок" сплатило на користь ТОВ "Аквамарін-Глоу" аванс, частину якого останній не використав. Враховуючи, що строк дії вказаного договору, передбачений для виконання відповідачем його обов'язків підрядника, сплив, позивач вважає, що невикористані грошові кошти відповідач утримує без належних правових підстав та, зважаючи на приписи ст. 1212 ЦК України, повинен повернути їх позивачу.

Рішення господарського суду міста Києва від 10.10.2017 у справі № 910/9064/17 (суддя Борисенко І.І.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судове рішення мотивоване тим, що договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ст. 1212 ЦК України. При цьому, відмовляючи у стягненні пені та штрафу, суд першої інстанції виходив з того, що такі позовні вимоги є похідними від вимоги про стягнення суми основного боргу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2018 (колегія суддів: Руденко М.А. - головуючий, Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.) рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2017 у справі № 910/9064/17 залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ПАТ "Укртрансгаз" звернулося з касаційною скаргою та просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2018, рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2017 у справі № 910/9064/17 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ "Укртрансгаз" в повному обсязі.

Підставами для скасування оскаржуваних судових рішень АТ "Укрексімбанк" зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог касаційної скарги ПАТ "Укртрансгаз", зокрема, посилається на те, що, враховуючи закінчення строку дії договору, відносини між сторонами трансформувались із зобов'язальних (договірних) правовідносин у відносини охоронні (позадоговірні, деліктні), які за своєю природою спрямовані на відновлення порушеного права, в тому числі шляхом повернення майна, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ст. 1212 ЦК України).

При цьому, на думку заявника касаційної скарги, судами не було прийнято до уваги, що відповідач зобов'язаний повернути кошти, сплачені позивачем як авансові кошти за договором підряду, оскільки правова підстава у відповідача для володіння такими грошовими коштами відпала з 01.01.2015 - з наступного дня після припинення дії договору, що був підставою для їх набуття відповідачем.

За твердженням ПАТ "Укртрансгаз" наявність договірних відносин не виключає застосування ст. 1212 ЦК України як матеріально-правової підстави позову.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує проти касаційної скарги ПАТ "Укртрансгаз" та просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2018, рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2017 у справі № 910/9064/17 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права та прийняли законні та обґрунтовані рішення.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., заслухавши пояснення представника ПАТ "Укртрансгаз", перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 13.11.2012 між ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі філії "Управління "Укргазтехзв'язок" (правонаступником якого є ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління "Укргазтехзв'язок" (Замовник) та ТОВ ТОВ "Аквамарін-Глоу" (Підрядник) укладено договір підряду №25КБ (далі - Договір), предметом якого є виконання підрядником комплексу робіт по будівництву "ВОЛЗ Боярка - Бердичів".

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що його загальна вартість відповідно до протоколу узгодження договірної ціни (Додаток № 1) складає 33 817 860,43 грн.

З матеріалів справи вбачається, що сторони погодили аванс у розмірі 30% вартості по Договору (п. 3.2 Договору) та встановили, що аванс використовується підрядником на придбання обладнання, матеріалів та на інші витрати, необхідні для початку виконання зобов'язань по Договору (п. 3.3 Договору).

Пунктами 5.1, 5.2, 5.3, 5.4 Договору (в редакції додаткової угоди №2 до Договору) визначено початок виконання робіт - з моменту підписання Договору та відповідно до план-графіку виконання робіт (додаток № 5 до Договору); встановлено, що поставка обладнання здійснюється згідно з план-графіком виконання робіт (додаток № 5 до Договору), а виконання зобов'язань, будівельно-монтажних та пусконалагоджувальних робіт - по 31.12.2014.

Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє по 31.12.2014, а в частині виконання сторонами зобов'язань щодо розрахунків - до їх повного виконання.

Судами першої та апеляційної інстанцій досліджено та встановлено, що на виконання умов Договору, позивачем сплачено на користь відповідача грошові кошти в розмірі 10 313 469,96 грн.

Оскільки, відповідач (підрядник) належним чином не виконав визначенні Договором зобов'язання щодо належного виконання робіт, ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління "Укргазтехзв'язок" звернулось до суду з позовними вимогами на підставі ст. 1212 ЦК України про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 10 313 469,96 грн., пені та штрафу.

Про правомірність та законність заявлених вимог про повернення авансових платежів як безпідставно збережених у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за Договором, ПАТ "Укртрансгаз" зазначає і в касаційній скарзі.

Однак, колегія суддів не погоджується з аргументами заявника касаційної скарги про те, що закінчення строку дії договору свідчить про припинення зобов'язання, а відповідач на підставі ст. 1212 ЦК України зобов'язаний повернути кошти, сплачені позивачем як авансові кошти за Договором, оскільки правова підстава у для володіння такими грошовими коштами відпала.

Так, відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторонам (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. ст. 598, 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 631 ЦК України та ч.7 ст. 180 ГК України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі ст. 599 ЦК України, ч. 1 ст. 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.

Згідно із ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Як вбачається з матеріалів справи, судами попередніх інстанцій не встановлено, що позивач в односторонньому порядку відмовлявся від Договору або що Договір був розірваний сторонами чи визнаний недійсним у судовому порядку.

Відтак, оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як невикористаний аванс, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень ст. 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ч.1 ст. 1212 ЦК України.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак, необхідною умовою для цього є відсутність достатньої правової підстави, чого в даному спорі не встановлено.

Аналогічної правової позиції щодо застосування ст. 1212 ЦК України в аналогічних правовідносинах дотримується Велика Палата Верховного Суду (постанова від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17).

Отже, виходячи з аналізу наведених норм, встановлених місцевим та апеляційним судами обставин справи, колегія суддів вважає законним та обґрунтованим висновок попередніх судових інстанцій про відсутність підстав для стягнення перерахованих позивачем грошових коштів відповідачу за Договором на підставі ст. 1212 ЦК України.

Відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

Матеріали справи свідчать про те, що місцевий та апеляційний господарські суди всебічно, повно і об'єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності, дали вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішили спір у справі.

Доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження та не спростовують обґрунтованих висновків судів в оскаржуваних судових рішеннях.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

Відтак, наведені ПАТ "Укртрансгаз" у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального та процесуального права, а колегія суддів не встановила фундаментальних порушень судами першої та апеляційної інстанції при розгляді спору у даній справі.

Враховуючи викладене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2017 у справі № 910/9064/17 прийняті судами у відповідності до фактичних обставин та у відповідності до вимог матеріального права і процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2017 у справі № 910/9064/17 залишити без змін.