розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр бізнес брук" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2018 (суддя Чинчин О.В.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2018 (головуючий - Пономаренко Є.Ю., судді: Андрієнко В.В., Кропивна Л.В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр бізнес брук"

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

про розірвання договору поруки,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У грудні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Прем'єр бізнес брук" (далі - ТОВ "Прем'єр бізнес брук", Товариство, поручитель) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк", Банк, кредитор) про розірвання з 04.11.2016 договору поруки №4П15118И/П від 25.10.2016 (далі - договір поруки №4П15118И/П), укладеного між сторонами.

Позовна заява обґрунтовується істотним порушенням відповідачем умов договору поруки №4П15118И/П, яке полягає у ненаданні Товариству належним чином завірених копій документів на підтвердження обов'язків Товариства з обмеженою відповідальністю "Петройл" (далі - ТОВ "Петройл", боржник, позичальник) за кредитним договором №4П15118И від 17.12.2015, внаслідок чого позивач значною мірою позбавлений того, на що розраховував під час укладення цього договору поруки, був змушений залучити кредитні кошти, зазнав збитків і втратив зацікавленість у подальшому виконанні договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2018, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення та постанова мотивовані положеннями статей 512, 514, 525, 526, 530, 546, 553, 556, 611, 612, 627, 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статей 173, 188, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) та статей 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), з урахуванням яких суди дійшли висновку про відсутність передбачених законом підстав для розірвання договору поруки №4П15118И/П, оскільки матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження істотного порушення Банком цього договору, як і не містять доказів виконання поручителем зобов'язання боржника за кредитним договором №4П15118И від 17.12.2015 у повному обсязі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, ТОВ "Прем'єр бізнес брук" звернулося з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій статей 512, 514, 517, 556, 651 ЦК України, статті 74 ГПК України, наголошуючи на тому, що: 1) договір поруки №4П15118И/П та чинне законодавство не містять жодних застережень щодо обов'язку позивача звернутися до Банку з вимогою про надання документів, які підтверджують зобов'язання боржника за кредитним договором №4П15118И від 17.12.2015; 2)невиконання відповідачем зобов'язань щодо надання копій документів на підтвердження обов'язків боржника за кредитним договором №4П15118И від 17.12.2015, передбачених пунктами 8, 10 договору поруки №4П15118И/П, є істотним порушенням, яке повністю позбавило позивача можливості використати результати цього договору, позаяк, не отримавши необхідні документи і не маючи можливості використовувати правочини забезпечення виконання кредитних зобов'язань боржником, Товариство втратило можливість подальшого виконання договору поруки та зазнало значних збитків у зв'язку із вимушеним залученням кредитних коштів та сплатою процентів за кредитом з метою реалізації цього договору поруки; 3) відповідачем не надано жодних доказів та розрахунків, які б свідчили про неповне погашення поручителем суми заборгованості за кредитним договором №4П15118И від 17.12.2015.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи (доводи, викладені у відзивах та запереченнях на касаційну скаргу)

Відповідачем відзив на касаційну скаргу не подавався.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 25.10.2016 поручитель та Банк уклали договір поруки №4П15118И/П, за умовами пункту 1 якого предметом цього договору є надання поруки позивачем перед відповідачем за виконання ТОВ "Петройл" своїх зобов'язань за кредитним договором №4П15118И від 17.12.2015 з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

Згідно з пунктами 5, 6 договору поруки №4П15118И/П у випадку невиконання боржником обов'язку пункту 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору.

Докази направлення відповідачем такої вимоги на адресу позивача відсутні, проте з наявної в матеріалах справи копії платіжного доручення №1390 від 28.10.2016 вбачається, що Товариство перерахувало Банку грошові кошти в загальній сумі 1363437156,23 грн. з призначенням платежу: "виконання зобов'язань за кред. дог. №4П15118И від 17.12.2015 згідно договору поруки №4П15118И/П від 25.10.2016".

Факт отримання вказаних коштів відповідачем не заперечується.

Згідно з пунктом 8 договору поруки №4П15118И/П до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед відповідачем за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Пунктом 10 договору поруки №4П15118И/П сторони узгодили, що кредитор зобов'язаний, у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором, передати поручителю впродовж п'яти робочих днів з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновки місцевого та апеляційного господарських судів про те, що підставою для розірвання договору може бути належним чином доведений факт невиконання відповідачем передбачених договором зобов'язань, що призводить до завдання іншій стороні значної шкоди, тоді як позивачем належними та допустимими доказами не доведено того, що невиконання зобов'язань з передачі копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором, значною мірою позбавило позивача того, на що він розраховував при укладенні договору поруки. При цьому з умов договору поруки №4П15118И/П вбачається, що у випадку невиконання боржником пункту 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання, а поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору, проте, матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження пред'явлення відповідачем майнових вимог до поручителя, як і не містять будь-яких доказів на підтвердження наявності порушеного боржником зобов'язання станом на момент сплати позивачем грошових коштів відповідачу.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

За змістом частин 1, 2 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (частина 1 статті 543 ЦК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, а кредитор після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

Правовий аналіз положень статті 556 ЦК України дає підстави для висновку, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання. Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини 1 статті 512 цього Кодексу, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора у зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не призводить до переходу до нього прав кредитора за цим договором (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі №6-466цс15 та від 07.10.2015 у справі №6-932цс15).

Під час вирішення спору апеляційний господарський суд визнав недоведеним факт повного виконання позивачем зобов'язань боржника з повернення кредитів і сплати відсотків за користування ними, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження обсягу таких зобов'язань і строків їх виконання, тобто того, що заборгованість боржника (ТОВ "Петройл") перед Банком становила саме сплачену поручителем суму та, відповідно, була ним погашена в повному обсязі.

Твердження скаржника про те, що вказана сума є загальною сумою заборгованості ТОВ "Петройл" за кредитним договором №4П15118И від 17.12.2015, жодним доказом не підтверджується.

Отже, позивачем не доведено виконання ТОВ "Петройл" у повному обсязі зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором №4П15118И від 17.12.2015, тому в цьому випадку наслідки, передбачені частиною 2 статті 556 ЦК України, не настали, тобто поручителем не доведено його право вимагати від відповідача передачі документів, які підтверджують зобов'язання позичальника за цими кредитним договором.

Крім того, Товариством не надано доказів на підтвердження пред'явлення відповідачем майнових вимог до поручителя, як того вимагає пункт 5 договору поруки №4П15118И/П, а також не доведено наявності порушення боржником кредитного зобов'язання та його обсягу станом на момент сплати позивачем грошових коштів на користь Банку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, установлених зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні з'ясувати не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у виді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-75цс13).

Суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини та зібрані у справі докази, надавши оцінку умовам спірного договору та врахувавши положення законодавства, які регулюють порядок розірвання договору за рішенням суду за ініціативою однієї зі сторін, не встановили обставин, які передбачали б можливість розірвання договору поруки №4П15118И/П з підстав, заявлених у позові, та свідчили б про істотність порушення відповідачем умов договору (у розумінні частини 2 статті 651 ЦК України). Суди з'ясували, що позивачем не надано і матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що саме ненадання відповідачем примірників кредитних договорів є істотним порушенням, внаслідок якого позивач позбавився можливості вимагати від боржника повернення сплачених позивачем коштів, тому не доведено і наявності шкоди (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №910/21148/17, від 07.08.2018 у справі №910/21000/17).

Ураховуючи наведені положення законодавства і встановлені судами обставини, та зважаючи, що позивач належними доказами не довів наявності підстав для розірвання договору поруки №4П15118И/П із заявлених ним мотивів, колегія суддів вважає, що суди дійшли обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позову.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу

Касаційна інстанція вважає помилковим твердження скаржника про те, що договір поруки №4П15118И/П та чинне законодавство не містять жодних застережень щодо обов'язку позивача звернутися до Банку з вимогою про надання документів, які підтверджують зобов'язання боржника за кредитним договором №4П15118И від 17.12.2015, оскільки апеляційний суд правильно зазначив, що за змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на пред'явлення позову у особи виникає після порушення її права. Тобто, захисту в судовому порядку підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено в майбутньому, і щодо якого невідомо, буде воно порушено, чи ні. При цьому за результатами розгляду такого спору має бути встановлено не лише наявність підстав розірвання правочину, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Однак, у даному випадку позивачем не доведено обставин порушення або оспорювання відповідачем прав і охоронюваних законом інтересів Товариства як поручителя.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що невиконання відповідачем зобов'язань щодо надання копій документів на підтвердження обов'язків боржника за кредитним договором №4П15118И від 17.12.2015, передбачених пунктами 8, 10 договору поруки №4П15118И/П, є істотним порушенням, яке повністю позбавило позивача можливості використати результати цього договору, позаяк, не отримавши необхідні документи і не маючи можливості використовувати правочини забезпечення виконання кредитних зобов'язань боржником, Товариство втратило можливість подальшого виконання договору поруки та зазнало значних збитків у зв'язку із вимушеним залученням кредитних коштів та сплатою процентів за кредитом з метою реалізації цього договору поруки, оскільки, як вірно вказано судами попередніх інстанцій, саме істотність порушення Банком умов договору поруки позивачем не було доведено, як і не доведено того, що кредит надавався з метою погашення кредитної заборгованості ТОВ "Петройл", а не для фінансування поточної діяльності Товариства. При цьому позивачем не надано доказів того, що наявних у нього грошових коштів не вистачало для виконання ним обов'язків за договором поруки №4М12091И/П.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача на ненадання Банком жодних доказів і розрахунків, які б свідчили про неповне погашення поручителем суми заборгованості позичальника за кредитним договором №4П15118И від 17.12.2015, так як ці заперечення скаржника зводяться до переоцінки встановлених судами фактичних обставин справи, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний суд дійшов вірного висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки позивачем не доведено порушення його прав поручителя, як наслідок, оскаржувані рішення та постанова ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з чим, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних рішення та постанови відсутні.