1. Позов подано Відкритим акціонерним товариством по пуску, налагодженню, удосконаленню технології та експлуатації електростанцій і мереж "ЛьвівОРГРЕС", м. Львів, до відповідача Приватного підприємства "Марко", м. Львів, про розірвання договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 20.11.2003.

2. 05.08.2014 Приватним підприємством "Марко", м. Львів, через канцелярію суду подано зустрічну позовну заяву від 01.08.2014 до Відкритого акціонерного товариства по пуску, налагодженню, удосконаленню технології та експлуатації електростанцій і мереж "ЛьвівОРГРЕС", м. Львів, про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва.

3. 08.08.2014 через канцелярію суду позивачем, до початку розгляду справи по суті, подано заяву від 06.08.2014 № 213/1275 про зміну предмета позову. Згідно поданої заяви, позивач просить стягнути з відповідача 114 000 грн. вартості об'єкту незавершеного будівництва, переданого відповідачеві за укладеним між позивачем та відповідачем договором купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва б/н від 20.11.2003.

Короткий зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції

4. Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.08.2014 у справі № 914/2217/14 первісний позов Відкритого акціонерного товариства по пуску, налагодженню, удосконаленню технології та експлуатації електростанцій і мереж "ЛьвівОРГРЕС" з урахуванням заяви від 06.08.2014р. № 213/1275 про зміну предмета позову задоволено повністю. Стягнуто з Приватного підприємства "Марко на користь Відкритого акціонерного товариства по пуску, налагодженню, удосконаленню технології та експлуатації електростанцій і мереж "ЛьвівОРГРЕС" - 114 000,00 грн. вартості об'єкта незавершеного будівництва та 2 280,00 грн. судового збору. Зустрічний позов Приватного підприємства "Марко" задоволено повністю. Визнано право власності Приватного підприємства "Марко" на об'єкт незавершеного будівництва, що на північному заході межує з будинком № 8 по вул. Демнянській у м. Львові і визначається як сукупність конструкцій, виробів та матеріалів (перелік наведено у Переліку конструкцій, виробів та матеріалів (до пункту 2 договору), що виступає додатком № 1 до договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 20.11.2003р.), використаних для відповідного будівництва.

5. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_4 звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

6. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 у справі № 914/2217/14 припинено апеляційне провадження, щодо апеляційної скарги ОСОБА_4, б/н від 02.11.2017 на рішення Господарського суду Львівської області від 14.08.2014 у справі № 914/2217/14.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

7. 27.12.2017 ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою від 26 грудня 2017 р. на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 у справі № 914/2217/14, підтвердженням чого є відбиток вхідного штампу Львівського апеляційного господарського суду на першому аркуші касаційної скарги.

8. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 914/2217/14 було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Ткаченко Н.Г., судді - Жукова С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, заяви) між суддями від 13.03.2018.

9. Ухвалою Верховного Суду від 24.04.2018 відкрито касаційне провадження у справі № 914/2217/14 за касаційною скаргою ОСОБА_4 від 26.12.2017 на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 та призначено до розгляду на 06.06.2018.

10. Ухвалою Верховного Суду від 06.06.2018 справу № 914/2217/14 Господарського суду Львівської області разом із касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

11. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 справу № 914/2217/14 разом з касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 повернуто Касаційному господарському суду у складі Верховного Суду для розгляду.

12. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 914/2217/14 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Ткаченко Н.Г., судді - Жукова С.В., що підтверджується протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 11.07.2018.

13. Ухвалою Верховного Суду від 11.07.2018 призначено розгляд касаційної скарги ОСОБА_4 від 26.12.2017 на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 у справі № 914/2217/14 на 09.08.2018 об 11 год. 15 хв.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу.

14. Не погоджуючись з прийнятою ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанцій та передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження апеляційного розгляду.

15. Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

16. Приватним підприємством "Марко" подано відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції без змін.

17. Приватним акціонерним товариством "ЛьвівОРГРЕС" подано відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції без змін.

Позиція Верховного Суду

18. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

19. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

20. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

21. Судом апеляційної інстанції встановлено наступне.

21.1 Апелянт/заявник: ОСОБА_4 - є фізичною особою, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Червоноградським МВ УМВСУ у Львівській області 03.05.1999 р., ідентифікаційний номер за Державним реєстром фізичних осіб-платників податків НОМЕР_1, проживає за адресою: АДРЕСА_1

21.2 Приватне акціонерне товариство по пуску, налагодженню, удосконаленню технології та експлуатації електростанції і мереж "ЛьвівОРГРЕС" (позивач за первісним позовом, відповідач - за зустрічним у даній справі) є юридичною особою, місцезнаходження юридичної особи: вул. Тютюнників, 55, м. Львів, 79011, код ЄДРПОУ 00128504, є правонаступником реорганізованого Відкритого акціонерного товариства по пуску, налагодженню, удосконаленню технології та експлуатації електростанції і мереж "ЛьвівОРГРЕС" (а.с. 195).

21.2 Приватне підприємство "Марко" (відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним у даній справі) є юридичною особою, місцезнаходження юридичної особи: 79034, м. Львів, вул. Угорська, будинок, 27, квартира, 13, код ЄДРПОУ 22335356 (а. с. 151).

21.3 Як вбачається з матеріалів даної справи, заявник - ОСОБА_4, 29 листопада 2007 року за договором купівлі продажу квартири придбав у власність квартиру НОМЕР_3 з коморою в підвалі площею 3,1 кв. м., в будинку АДРЕСА_2, яка складається з однієї житлової кімнати, житловою площею 15,9 кв. м. та кухні. Загальна площа квартири становить 37,7 кв. м. (п. 1 Договору купівлі-продажу квартири). Зазначений договір посвідчено 29.11.2007 р. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О.І. зареєстровано в реєстрі за № 5545 (а. с. 104).

21.4 Згідно умов вищезазначеного договором купівлі продажу квартири вбачається, що ОСОБА_4 не придбавав земельної ділянки, та/або частини прибудинкової території для обслуговування квартири НОМЕР_3, квартира придбана ним у житловому будинку АДРЕСА_2.

21.5 Так, як це вбачається із тексту апеляційної скарги, Апелянт стверджує, що його права порушено оскаржуваним рішенням, оскільки об'єкту незавершеного будівництва, право власності на яке було визнано за ПП "Марко", нібито, не існує в натурі, а земельна ділянка, яку такий займає, нібито, являється частиною прибудинкової території будинку № 8 по вул. Демнянській, співвласником якого є Апелянт.

21.6 Як це вбачається із матеріалів справи, апелянт - ОСОБА_4 не являється стороною договору купівлі - продажу об'єкта незавершеного будівництва б/н від 20.11.2003. Також, із тексту апеляційної скарги не вбачається, що він має будь - які права і на сам об'єкт незавершеного будівництва, більше того, він заперечує саме його фактичне існування.

22. Як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, під час розгляду даного спору необхідно керуватися приписами законодавства України у редакції, чинній станом на 14.08.2014 (дата постановлення судового рішення, яке оскаржується), приписи законодавства України, які були прийняті після постановлення вищевказаного рішення, не можуть застосовуватися до спірних правовідносин в силу вимог статті 58 Конституції України.

23. 14.05.2015 Верховна Рада України ухвалила Закон № 417, яким серед іншого відредагувала ст. 42 Земельного кодексу України, на дату постановлення судового рішення у справі була чинною стара редакція цієї статті.

24. Прибудинкова територія багатоквартирного житлового будинку є особливим об'єктом права власності на землю, оскільки призначена для розміщення й обслуговування житлового будинку та має задовольняти інтереси його мешканців.

25. Відповідно до статті 38 Земельного кодексу України земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування, належать до земель житлової та громадської забудови.

26. Режим використання земельних ділянок багатоквартирних житлових будинків регулювався, станом на дату постановлення судового рішення у даній справі, статтею 42 Земельного кодексу України у редакції, відповідно до якої земельні ділянки прибудинкової території (залежно від суб'єктів, які набувають права на земельну ділянку багатоквартирного будинку) можуть перебувати у власності, у постійному або в тимчасовому користуванні.

27. Частиною 2 статті 42 Земельного кодексу України було встановлено, що у разі приватизації громадянами багатоквартирного житлового будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність об'єднанню власників.

28. Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що статтею 42 Земельного кодексу України у редакції чинній на дату постановлення судового рішення у даній справі (14.08.2014), яке заявником оскаржується, як суб'єкт права власності на прибудинкову територію зазначено виключно об'єднання власників багатоквартирного будинку. До вказаного переліку можливих суб'єктів права власності на прибудинкову територію не входять ні інші юридичні особи, ні окремо фізичні особи.

29. Законом України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" від 29.11.2001 № 2866-ІІІ (2866-14) передбачені правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників житлових та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку.

30. Ці об'єднання можуть виступати власниками земельних ділянок, що складають прибудинкові території, шляхом приватизації багатоквартирного житлового будинку та безоплатної передачі їм земельної ділянки. У цьому випадку земельна ділянка належить співвласникам житлового будинку на праві спільної сумісної власності.

31. Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що згідно приписів чинного на час постановлення судового рішення у даній справі, учасник спільної часткової власності на прибудинкову територію багатоквартирного будинку не має права вимагати виділення належної йому частки зі складу прибудинкової території і не має права на компенсацію за свою частку. Також він не має права на отримання в його володіння та користування частини спільної земельної ділянки. Крім того, частка у праві власності на прибудинкову територію не може бути самостійним предметом цивільного обігу й відчужується тільки разом із житловим чи нежитловим приміщенням.

32. Конституційний Суд України, зокрема, у рішенні від 09.11.2011 № 14-рп/2011 зазначив, що "власники квартир дво-або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою", і підтвердження права власності на них не потребує здійснення додаткових дій, з правами на земельну ділянку під будинком та прибудинкова територія, яка є спільною власністю співвласників житлового будинку набуваються лише у разі державної реєстрації таких прав (частина 2 статті 382 Цивільного кодексу України).

33. Як встановлено судом апеляційної інстанції, станом на дату звернення до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою про скасування судового рішення у справі № 914/2217/14, апелянт не надав суду жодних доказів в розумінні статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017, про створення об'єднання власників у будинку АДРЕСА_2, мешканцем якого є заявник, та вчинення таким об'єднанням дій для присвоєння земельній ділянці прибудинкової території: унікального кадастрового номера; появи земельної ділянки на публічній кадастровій карті; отримання замовником витягу з державного земельного кадастру; рішення відповідної ради про надання земельної ділянки у власність або постійне користування; витяг або виписку з ЄДР (для підтвердження статусу юридичної особи заявника та інші відповідно до частини 5 статті 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868 (868-2013-п) . В матеріалах справи такі докази - відсутні, апелянтом суду - не представлені, до апеляційної скарги - не долучені.

34. Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що заявником також суду апеляційної інстанції не надано доказів про делегування йому повноважень усіх мешканців 60-квартирного будинку АДРЕСА_2 представляти їх інтереси у суді з питань, що стосуються прибудинкової території, яка є спільною власністю співвласників житлового будинку.

35. Відповідно до статті 91 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

36. У розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважала, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, апеляційний господарський суд, прийнявши апеляційну скаргу до провадження (якщо вона не підлягала поверненню з передбачених ГПК (1798-12) підстав), повинен з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі. Якщо при цьому буде встановлено, що права такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою припиняє апеляційне провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.

37. Також, постановою від 31.08.2016 у справі № 910/4818/16, Вищий господарський суд України встановив, що: "в оскаржуваному рішенні суду має бути безпосередньо вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститися судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не повинен братися до уваги".

38. Окрім цього, постановою від 25.07.2017 у справі № 922/4081/16 Вищий господарський суд України встановив, що: "Судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто, суд має розглянути і вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом, першої інстанції є скаржник, або в рішенні міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийнято про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення наведено висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають зі сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.

39. Відповідна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду України від 02.09.2008 у справі № 23/294, від 23.12.2015 у справі № 5024/1463/2012 (3-1135гс15).

40. Отже, у разі звернення до апеляційного суду із апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у розгляді справи у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не повинен з'ясовувати характер спірних правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, оскільки це призвело б до перегляду рішення суду по суті, що суперечить позиції Верховного Суду України, викладеної у вищевказаних постановах останнього, а суд зобов'язаний передусім перевірити факт вирішення питання судом першої інстанцій про права та обов'язки особи, яка не брала участі у розгляді справи".

41. Аналогічні висновки містяться і у постанові Вищого господарського суду України від 30.03.2017 у справі № 925/1062/16.

42. Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що враховуючи викладене необхідною підставою для наявності права на оскарження рішення суду першої інстанції є доведення Апелянтом факту вирішення таким рішенням питання про його права та обов'язки та наявності його правового зв'язку із сторонами у справі. За відсутності такого вирішення і такого зв'язку, права на судовий захист у особи не виникає.

43. Аналогічний висновок стосовно наявності порушених прав як передумови права на судовий захист, викладено у постановах Верховного Суду України від 04.02.2015 у справі № 6-222цс14, від 04.02.2015 у справі № 6-233цс14, від 21.01.2015 у справі № 6-215цс14.

44. Як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, скаржником не доведено будь - якого його правового зв'язку зі сторонами справи чи наявності прав, питання про які було б вирішено судом першої інстанції у рамках заявлених позовних вимог.

45. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що означене прямо підтверджує відсутність (і неможливість) порушення жодних прав та інтересів скаржника оскаржуваним рішенням.

46. Відповідно до статті 2 закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов'язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку.

47. Відповідно до статті 2 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

48. Відповідно до частини 4 статті 42 Земельного кодексу України, розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.

49. Відповідно до частини 1 статті 2 закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

50. Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій.

51. Враховуючи наведене, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що належним та допустимим доказом існування прибудинкових земельних ділянок по вул. Демнянський, їх площ та конфігурацій може бути лише і виключно відповідна містобудівна та землевпорядна документація, а наявності у скаржника чи будь - якого іншого суб'єкта прав на таку ділянку - відповідні відомості із державного реєстру прав на нерухоме майно. Будь - які інші документи не є належними та допустимими доказами у даному аспекті.

52. Щодо посилань скаржника на рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 318 від 18.03.2011 "Про визначення розмірів прибудинкових територій", суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що воно не може бути взято судом до уваги, оскільки ним визначено (пункт 2) розміри прибудинкових територій для будинків, які обслуговують львівські комунальні підприємства житлового господарства, а не права будь - яких осіб на такі земельні ділянки. Більше того, додатками до таких ухвал було визначено лише площі земельних ділянок, із них неможливо визначити ані конфігурацію таких ділянок, ані того, що об'єкт незавершеного будівництва знаходиться на одній із них.

53. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що скаржником не доведено наявності у нього будь - яких прав на будь - яку земельну ділянку, в тому рахунку на ту, яка згадується в апеляційній скарзі.

54. Європейський суд з прав людини в рішеннях від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 18.11.2010, від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

55. З огляду на викладене, доводи скаржника спростовуються вищевикладеним та змістом оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції.

56. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

57. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

58. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

59. Відповідно статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

60. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

61. Оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції таким вимогам закону відповідає.

62. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.