Позов обґрунтовано наявністю підстав для розірвання спірного договору у зв'язку з ненаданням відповідачем позивачеві належним чином завірених копій документів на підтвердження обов'язків боржника за кредитним договором. Позивач, наголошуючи на істотності порушення, послався на те, що внаслідок невиконання відповідачем умов договору поруки (у частині надання позивачеві належним чином завірених копій документів на підтвердження обов'язків боржника за кредитним договором) він значною мірою позбавлений того, на що розраховував під час укладення договору поруки, був змушений залучити кредитні кошти, зазнав значних збитків.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.04.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2018, у задоволенні позову відмовлено. Приймаючи рішення, господарські суди дійшли висновків про недоведеність істотного порушення умов договору поруки зі сторони відповідача.

ТОВ "Брайтон ЛТД" подало касаційну скаргу в якій просить вказані рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Підставами для скасування судових рішень позивач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанції. Вказує, що судами порушено п. 3 ч. 1 ст. 512, ст.ст. 16, 512, 514, 553, 554, 556 ЦК України, що виразилось у неврахуванні того, що відповідно до положень ч. 2 ст. 5 ГПК України, не маючи можливості стягнути з третьої особи заборгованість, позивач звернувся до суду з цим позовом з метою ефективного способу захисту свого порушеного права. Судами порушено пункти 1, 3 ст. 11, ст.ст. 526, 530 ЦК України та не враховано, що договором поруки не передбачено обов'язку позивача щодо повідомлення відповідача про виконання умов договору, а також обов'язку вимагати надання належним чином посвідчених копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором. Судами порушено ст. 612, ч. 2 ст. 651 ЦК України, а також ч. 1 ст. 77, ч. 1 ст. 86, ч. 5 ст. 236 ГПК України щодо всебічного та повного з'ясування обставин.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами, 26.10.2016 між ТОВ "Брайтон ЛТД" (поручитель) та ПАТ КБ "ПриватБанк" (кредитор) було укладено договір поруки № 4П15117И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Павліс" (боржник) своїх зобов'язань за кредитним договором № 4П15117И від 16.12.2015 з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

Відповідно до пунктів 2, 3 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

Згідно з пунктами 4, 5 та 6 договору поруки, у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору; у випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору.

У випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ "Приватбанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформляється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору (п. 7 договору поруки).

За умовами пункту 8 договору поруки, до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним з метою забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Згідно з п. 10 договору поруки кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором (п. 11 договору поруки). Відповідно до п. 14 договору поруки дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін.

Цей договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" (851-15) та Законом України "Про електронний цифровий підпис" (852-15) , а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 29.12.2015, укладеної сторонами (п. 17 договору поруки).

Факт укладення договору поруки з використанням електронного цифрового підпису сторонами не заперечувався.

Обґрунтовуючи звернення до суду з позовом у цій справі позивач зазначав, що ним 31.10.2016 було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 597 703 192,78 грн за платіжним дорученням № 433 від 31.10.2016 з призначенням платежу: "виконання зобов'язання за кредитним договором № 4П15117И від 16.12.2015 згідно з договором поруки № 4П15117И/П від 26.10.2016" (а.с. 28). Позивач вказував на те, що внаслідок виконання зобов'язання ТОВ "Павліс" за кредитним договором перед відповідачем з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 597703192,78 грн, і, відповідно до умов договору поруки, відповідач повинен був передати йому належним чином завірені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника - ТОВ "Павліс" за кредитним договором. Проте, станом на день звернення до суду ПАТ КБ "Приватбанк" вказаного обов'язку не виконало.

У зв'язку з істотним, на думку позивача, порушенням відповідачем умов договору (ненадання належним чином завірених копій документів на підтвердження обов'язків боржника за кредитним договором та документів, які забезпечували виконання зобов'язань з боку боржника) позивач просив розірвати договір поруки у судовому порядку.

При цьому, позивач зазначав, що погашення заборгованості ТОВ "Павліс" за кредитним договором № 4П15117И від 16.12.2015 ним було здійснено за рахунок кредитних коштів, отриманих від відповідача на підставі кредитного договору № 416104Г від 26.10.2016, укладеного між ТОВ "Брайтон ЛТД" та ПАТ КБ "Приватбанк".

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 14 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 627 Цивільного кодексу України унормовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом частин 1, 2 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до положень статті 554 цього Кодексу у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За змістом частин 1, 2 статті 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, а кредитор після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, правовий аналіз норм частин першої та другої статті 556 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання. Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій щодо визнання необґрунтованими та недоведеними твердження позивача про набуття ним прав кредитора за кредитним договором № 4П15117И від 16.12.2015 у зв'язку з виконанням ним як поручителем обов'язку боржника - ТОВ "Павліс" за вказаним кредитним договором та, відповідно, порушення відповідачем обов'язку з передачі позивачеві як поручителю, який виконав обов'язок боржника, належним чином посвідчених копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

В силу положень ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів урегульовано главою 53 Цивільного кодексу України (435-15) . Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів визначено главою 20 Господарського кодексу України (436-15) .

Відповідно до ч. 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Сторони у спірному договорі обумовили, що дострокове розірвання цього договору здійснюється за їх письмовою згодою.

За змістом статі 651 Цивільного кодексу України (435-15) договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України).

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, установлених зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні з'ясувати не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у виді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Господарські суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини та зібрані у справі докази, надавши оцінку умовам спірного договору та, врахувавши положення законодавства, які регулюють порядок розірвання договору за рішенням суду за ініціативою однієї зі сторін, не встановили обставин, які передбачали б можливість розірвання договору поруки від 26.10.2016 з підстав, заявлених у позові, і свідчили б про істотність порушення відповідачем умов договору (у розумінні положень частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України).

Суди попередніх інстанцій з'ясували, що позивачем не надано і матеріали справи не містять доказів на підтвердження істотного порушення відповідачем зобов'язань за спірним договором поруки, внаслідок якого позивач зазнав значних збитків.

Крім того, колегія суддів зазначає, що наявність складових елементів правопорушення, з якими законодавство пов'язує виникнення збитків (протиправна поведінка, розмір збитків, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками, вина) позивачем також не обґрунтована.

Враховуючи наведені положення законодавства і обставини, встановлені судами, та зважаючи, що позивач належними доказами не довів наявності підстав для задоволення позовних вимог про розірвання договору поруки з заявлених ним мотивів, колегія суддів вважає, що господарські суди дійшли обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позову про розірвання договору поруки від 26.10.2016.

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди попередніх інстанцій як на підставу для відмови у позові, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржених у справі судових рішень не вбачається.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Брайтон ЛТД" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 у справі за № 910/20218/17 - без змін.