У жовтні 2017 року публічне акціонерне товариство "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом про визнання укладеним додаткового договору від 27.09.2017 до договору транспортування теплової енергії № 2/10 від 01.09.2005.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.09.2017 закінчився строк дії договору транспортування теплової енергії № 2/10 від 01.09.2005, укладеного між ПАТ "Сумське машинобудівне науково - виробниче об'єднання" і ТОВ "Сумитеплоенерго". Впродовж вересня 2017 року позивач намагався укласти з відповідачем новий договір на транспортування теплової енергії, однак сторони не досягли згоди щодо його умов. На думку позивача, укладення такого додаткового договору є обов'язковим згідно з ст. 179 ГК України, ст. ст. 19, 21, 25 Закону України "Про теплопостачання". Відмова ТОВ "Сумитеплоенерго" від укладення додаткового договору є підставою для визнання цього додаткового договору укладеним з 27.09.2017 у судовому порядку згідно з ст. 188 ГК України.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 12.03.2018, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.06.2018, у задоволенні позову відмовлено.

27.06.2018 ПАТ "Сумське машинобудівне науково - виробниче об'єднання" подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду Сумської області від 12.03.2018 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.06.2018, в якій просить вказані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Підставами для скасування прийнятих у справі судових рішень зазначає те, що судами було порушено норми матеріального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для розгляду справи. Судами не враховано, що ухилення відповідача від укладення додаткового договору від 27.09.2017 до договору транспортування теплової енергії № 2/10 від 01.09.2005 (укладення якого є обов'язковим в силу ст. 179 ГК України, ст. ст. 19, 21, 25 Закону України "Про теплопостачання"), є підставою для визнання цього додаткового договору укладеним з 27.09.2017 у судовому порядку згідно з ст. 188 ГК України. Позивач вважає, що позиція судів про те, що звернення до суду з позовом про зміну умов договору можливе лише в межах строку дії основного договору призводить до штучного зменшення позовної давності, не ґрунтується на жодних нормах законодавства, суперечить ст. 257 ЦК України.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Сумитеплоенерго", посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування прийнятих у справі судових рішень та ухвалення нового рішення відповідно до ст. 311 ГПК України, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального права.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами, 01.09.2005 між ПАТ "Сумське машинобудівне науково - виробниче об'єднання" (відправником) і ТОВ "Сумитеплоенерго" (перевізником) було укладено договір № 2/10 (в редакції протоколу розбіжностей від 11.11.2005), за умовами якого відповідач зобов'язувався доставляти ввірений йому позивачем вантаж - теплову енергію в теплоносії - гарячій мережній воді (теплова енергія) в пункти призначення на об'єкти споживачів, а позивач - сплачувати відповідачу передбачену умовами договору плату (а.с. 12-17, т. 1).

Сторонами неодноразово вносилися зміни до договору № 2/10 від 01.09.2005. Зокрема, згідно з додатковим договором від 14.02.2017 до договору № 2/10 від 01.09.2005 п. 9.2. договору від 01.09.2005 було викладено у новій редакції та встановлено строк дії договору з 01.09.2005 до 30.09.2017 (а.с. 71, т. 1).

18.09.2017 позивач звертався до відповідача з листом, в якому просив останнього надати проект нового договору транспортування теплової енергії (а.с. 72-73, т. 1).

Листом від 19.09.2017 відповідач надіслав позивачу проект договору про надання послуг з транспортування теплової енергії № 88 від 10.10.2017 у двох екземплярах. Сторони не досягли згоди щодо його умов та не підписали вказаний проект договору.

28.09.2017 позивач направив відповідачу лист з пропозицією укласти додатковий договір від 27.09.2017 до договору транспортування теплової енергії № 2/10 від 01.09.2005 (внести зміни до п. 9.2. договору від 01.09.2005 та продовжити строк його дії до 30.09.2018).

Відповідач відмовився підписувати додатковий договір від 27.09.2017, про що свідчить лист № 4310 від 09.10.2017 (а.с. 80-81, т. 1).

У ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї сторони у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (ч. 2 ст. 651 ЦК України).

Статтею 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Порядок зміни та розірвання господарських договорів визначений ст. 188 ГК України, згідно з якої сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з ч. 2 цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 ЦК України).

Судами встановлено, що у п. 1 додаткового договору від 14.02.2017 до договору транспортування теплової енергії № 2/10 від 01.09.2005 сторони погодили внести зміни у договір транспортування та викласти, зокрема, п. 9.2. договору у новій редакції: "9.2. договір транспортування вступає в силу з 01.09.2005 та діє до 30.09.2017".

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом про внесення змін до договору (шляхом укладенням додаткового договору від 27.09.2017) 13.10.2017, тобто після закінчення строку дії договору.

Господарські суди, дослідивши всі наявні в матеріалах справи докази, взявши до уваги ст. 187 ГК України, ст. ст. 19, 21, 25 Закону України "Про теплопостачання" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та, встановивши, що існуючими між сторонами договірними відносинами не було передбачено можливості внесення змін до договору (зокрема, щодо строку його дії) в односторонньому порядку, за наявності волевиявлення лише однієї сторони; чинним законодавством не передбачено особливого порядку пролонгації цього договору, окрім як за взаємною згодою сторін договору (чого сторонами в цьому випадку не було досягнуто), та оскільки чинним законодавством не передбачено право (зокрема, суду) вносити змін до договору, строк дії якого закінчився, правомірно відмовили у задоволенні цього позову.

Тільки до закінчення строку дії договору до нього можуть бути внесені зміни за рішенням суду, при відсутності взаємної згоди сторін.

Вказаним також спростовуються доводи касаційної скарги про обов'язковість укладення в цьому випадку додаткового договору від 27.09.2017 до договору транспортування теплової енергії № 2/10 від 01.09.2005.

Сторона, яка бажає укласти відповідний договір, після закінчення строку його дії, не позбавлена права звернутися до іншої сторони з відповідною пропозицією про його укладення (новий договір) у порядку, передбаченому чинним законодавством чи звернутися до суду з заявою про укладення іншого (нового) договору.

Недоречними також є посилання позивача на неповне з'ясування судами обставин, що мають значення для розгляду цієї справи, оскільки господарськими судами згідно з вимогами ст. 86 ГПК України (в редакції з 15.12.2017) були ретельно досліджені всі наявні в матеріалах справи докази і їм була надана належна оцінка.

Щодо посилань позивача на те, що позиція судів про те, що зміни до договору можуть вноситись лише під час його дії суперечить ст. 252 ЦК України, то необхідно зазначити, що позивач помилково ототожнює в цьому випадку строк (встановлений договором або законом), протягом якого сторона вправі надати пропозицію про внесення змін до договору, і строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, які не є тотожними.

З урахуванням вимог ст. 300 ГПК України судом касаційної інстанції не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Згідно з ч. 1 ст. 236 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України).

Частиною 5 ст. 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення господарського суду та постанова апеляційного суду прийняті з додержанням вимог ст. 236 ГПК України і підстав для їх скасування немає.

Оскільки підстав для скасування прийнятих у справі рішень немає, то судовий збір згідно з ст. 129 ГПК України за подання касаційної скарги покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково - виробниче об'єднання" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Сумської області від 12 березня 2018 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05 червня 2018 року у справі за № 920/965/17 - без змін.