1.1. У грудні 2016 року Фізична особа-підприємець Минда Василь Юрійович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про визнання договору поруки від 26.12.2007 нікчемним.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2016, яка набрала законної сили, договір банківського рахунку №883 від 13.12.2007, кредитний договір про відкриття кредитної лінії №2391 від 26.12.2007, договори про внесення змін №1 та №2 до вказаного кредитного договору, які нібито були укладені між сторонами, визнано нікчемними. Також, судовою почеркознавчою експертизою, проведеною Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз в межах справи №910/23094/14, встановлено, що договір поруки від 26 грудня 2007 року позивачем не підписувався, а тому є всі підстави вважати договір поруки нікчемним.

2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. Звертаючись з позовом, позивач зазначив про те, що йому стало відомо, що між ним як позичальником (клієнтом) та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (банком) укладено ряд договорів, а саме:

- договір банківського рахунку №883 від 13.12.2007, за умовами якого банк відкриває клієнту розрахунковий рахунок №26005501269194 та надає послуги, пов'язані з прийняттям, зарахуванням грошових коштів на рахунок, переказом грошей з рахунку (на рахунок) клієнта, видачею останнім грошей у готівковій формі;

- кредитний договір про відкриття кредитної лінії №2391 від 26.12.2007, з урахуванням внесених до нього змін згідно з договорами №1 від 01.09.2008 та №2 від 01.12.2008, за умовами якого банк зобов'язується надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 3 100 000,00 грн, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти;

- договір поруки від 26.12.2007, у якому стороною, крім позичальника (ФОП Минда В.Ю.) та кредитора (ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк") за зобов'язаннями позичальника за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №2391 від 26.12.2000 виступив його поручитель - ОСОБА_5

2.2. Заперечуючи укладення (підписання) зазначених договорів зі свого боку, ФОП Минда В.Ю. звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_5 про визнання нікчемними кредитного договору про відкриття кредитної лінії №2391 від 26.12.2007, договорів про внесення змін №1 від 01.09.2008 та №2 від 01.12.2008 до нього та договору банківського рахунку від 13.12.2007 №883.

2.3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2016 у зазначеній справі в позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 у справі №910/17687/15, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 04.10.2016, задоволено позов Фізичної особи-підприємця Минди Василя Юрійовича до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк" про визнання договорів нікчемними. Визнано нікчемними договір банківського рахунку №883 від 13.12.2007, кредитний договір про відкриття кредитної лінії №2391 від 26.12.2007, договір про внесення змін №1 до кредитного договору №2391 від 26.12.2007 та договір про внесення змін №2 до кредитного договору №2391 від 26.12.2007, які укладені між Фізичною особою-підприємцем Миндою Василем Юрійовичем та Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк".

Задовольняючи позов по справі №910/17687/15, Київський апеляційний господарський суд виходив з того, що договір банківського рахунку №883 від 13.12.2007, кредитний договір про відкриття кредитної лінії №2391 від 26.12.2007, договір про внесення змін №1 до кредитного договору №2391 від 26.12.2007 та договір про внесення змін №2 до кредитного договору №2391 від 26.12.2007 є нікчемними в силу ст. 1055 ЦК України, ст. 207 ГК України, оскільки не підписувались Миндою В.Ю., який є стороною договору.

Зазначені обставини підтверджуються висновком судового експерта, згідно з яким спірні правочини, а саме договір від 13.12.2007 №883, кредитний договір, договір про внесення змін №1 та договір про внесення змін №2 ФОП Минда В.Ю. не підписував. Досліджувані підписи від імені ФОП Минди В.Ю. в графі "ФОП____В.Ю. Минда" в оригіналі кредитного договору, оригіналі договору про внесення змін №1 та оригіналі договору про внесення змін №2 виконані не громадянином Миндою Василем Юрійовичем (ІНФОРМАЦІЯ_1), а іншою особою, з наслідуванням підпису громадянина Минди Василя Юрійовича.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

3.2. 13 грудня 2017 року рішенням Господарського суду міста Києва позов задоволено. Визнано нікчемним договір поруки від 26.12.2007, укладений між Фізичною особою-підприємцем Миндою Василем Юрійовичем та Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк". Здійснено розподіл судового збору.

3.3. 19 березня 2018 року постановою Київського апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 залишено без змін.

3.3.1. Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди виходили з того, що спірний договір поруки забезпечував належне виконання боржником основного зобов'язання за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №2391 від 26.12.2007, який визнано господарським судом нікчемним, а тому зазначена обставина тягне за собою і визнання нікчемним спірного договору поруки як похідного тобто залежного від основного. Крім того, висновком проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз в рамках справи №910/23094/14 встановлено, що підпис від імені ФОП Минди В.Ю. у кредитному договорі про відкриття кредитної лінії №2391 від 26.12.2007, договорах про внесення змін №1 та №2 до кредитного договору №2391 від 26.12.2007 від 01.09.2008, а також в договорі поруки від 26.12.2007, виконаний не громадянином Миндою Василем Юрійовичем (ІНФОРМАЦІЯ_1), а іншою особою (однією особою) з наслідуванням його підпису.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. 12 квітня 2018 року Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2018, рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

4.2. Скаржник обґрунтовує вимоги, що містяться у касаційній скарзі, зокрема, такими доводами.

4.2.1. Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

4.2.2. Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

4.2.3. Згідно з приписами статей 553, 554 Цивільного Кодексу України договір поруки укладається кредитором і поручителем за зобов'язанням, яке забезпечується договором поруки. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов'язанні, забезпеченому порукою. Обов'язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством України не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки. Відповідно, відсутність зазначеної згоди не порушує й умов дійсності договору поруки та не є підставою для визнання його недійсним.

4.2.4. Позовну заяву до господарського суду було подано Фізичною особою-підприємцем Миндою Василем Юрійовичем, що є боржником за основним зобов'язанням перед ПАТ "Промінвестбанк". При цьому поручителем за спірним договором поруки є ОСОБА_5. Одночасно, позивачем висунуті матеріально-правові вимоги щодо визнання договору поруки, що був укладений в якості забезпечення зобов'язань за кредитними договорами. Проте, враховуючи правову природу договору поруки, позивачем жодним чином не доведено, а судами не з'ясовано наявність або відсутність порушеного права чи інтересу позивача.

4.3. Відзив ФОП Минди В.Ю. на касаційну скаргу, поданий до Верховного Суду з супровідним листом 20.06.2018, залишається без розгляду відповідно до положень ч. 1 ст. 301, ч. 1 ст. 252, ч. 2 ст. 207 ГПК України, оскільки його подано поза межами строку, встановленого в ухвалі Верховного Суду від 05.05.2018.

4.4. Склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 21.06.2018, який міститься у матеріалах справи.

4.5. 08 серпня 2018 року ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що адвокат банку перебуває у відпустці з 26.07.2018 по 12.08.2018. Враховуючи вищенаведене, відповідач просить відкласти розгляд справи на іншу дату.

4.6. Верховний Суд, розглянувши вказане клопотання про відкладення розгляду справи, зазначає таке.

4.7. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, виходячи зі змісту ст.ст. 202, 216 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, з урахуванням того, що розгляд касаційної скарги обмежений процесуальними строками, зокрема ст. 306, а відкладення справи призведе лише до необґрунтованого затягування розгляду даної справи. Крім того, відповідно до змісту ухвал Верховного Суду, явка сторін не визнавалася обов'язковою.

Отже, Верховний Суд вважає можливим розгляд касаційної скарги за відсутності представника відповідача, повідомленого належним чином та з урахуванням того, що ця справа вже відкладалася ухвалами суду від 27.06.2017.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

5.1.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір по справі стосується визнання недійсним договору про визнання договору поруки від 26.12.2007 нікчемним.

5.2.2. Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Частиною 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як встановлено господарськими судами, предметом позову є визнання недійсним трьохстороннього договору поруки від 26.12.2007, який укладений між позичальником (ФОП Миндою В.Ю.), кредитором (ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк") та поручителем (ОСОБА_5.).

5.2.3. Верховний Суд вважає за необхідне зауважити на тому, що згідно з приписами статей 553, 554 ЦК України договір поруки укладається кредитором і поручителем за зобов'язанням, яке забезпечується договором поруки. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов'язанні, забезпеченому порукою. Обов'язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством України не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки. Відповідно, відсутність зазначеної згоди не порушує й умов дійсності договору поруки та не є підставою для визнання його недійсним.

Так, поручителем за спірним договором поруки є ОСОБА_5, а кредитором - Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк".

Водночас з позовом у цій справі звернувся боржник, тобто особа, згода якої на укладення договору не вимагається.

Зазначаючи про те, що кредитний договір, на підставі якого укладався договір поруки визнано судом нікчемним, господарські суди дійшли висновку про те, що договір поруки також є нікчемним, як похідний від основного.

Однак, господарські суди належним чином не встановили, чим саме спірний договір поруки порушує права та інтереси позивача як боржника за кредитним договором, який забезпечений порукою. Також господарські суди, зауваживши на тому, що сторони договору не зобов'язані виконувати умови нікчемного договору (навіть якщо суд не визнавав його недійсним), не зазначали, яким чином такий договір порушує права особи, яка звернулася з позовом у цій справі.

5.2.4. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Як вбачається зі змісту постанови від 27.11.2017, Вищий господарський суд України зазначив про те, що позивач пред'явив позовну вимогу про визнання нікчемним спірного договору поруки фактично і до ОСОБА_5 як безпосереднього підписанта і сторони договору (поручителя), якого ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.01.2017 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

У цьому зв'язку у постанові касаційної інстанції зазначено про те, що господарські суди всупереч вимогам ч. 3 ст. 21 та ст. 24 ГПК України не вирішили питання щодо наявності достатніх підстав для залучення ОСОБА_5 до участі у справі в якості відповідача. Крім того, суди також не встановили того, чи виступав ОСОБА_5 у спірному договорі поруки як фізична особа, чи як фізична особа-підприємець, що є істотним питанням для розгляду справи, оскільки відповідно до положень ст.ст. 1, 12 ГПК України спір про визнання недійсним договору поруки, укладеного між юридичною особою та фізичною особою, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, непідвідомчий господарським судам.

Згідно з частиною 1 статті - 111-12 ГПК України (в редакції, чинній на час прийняття постанови Вищим господарським судом України від 27.11.2017, рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017) та частиною 1 статті 316 ГПК України (в редакції, чинній на час прийняття постанови Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2018), вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Зі змісту рішення першої інстанції вбачається, що суд взагалі не виконав вказівок суду касаційної інстанції, тоді як суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що сторонами спірного договору є юридична особа, фізична особа-підприємець та фізична особа, при цьому, фізична особа не є відповідачем, що не суперечить ст. 21 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017).

5.2.5. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що договір, який позивач просить визнати нікчемним, є трьохстороннім правочином і під час подання позову про його недійсність, такий позов подається до решти сторін зазначеного правочину, з якими є матеріально-правовий спір, і такі сторони мають бути залучені до участі у справі.

Враховуючи, що позов подано боржником за кредитним договором, відповідачами в цій справі повинні бути як кредитор, так і поручитель.

Відповідно до ст.ст. 24, 65 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній станом на момент розгляду даної справи в суді першої інстанції, господарський суд за наявністю достатніх підстав та з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору вирішує в тому числі питання про залучення до участі у справі іншого відповідача.

Водночас господарський суд першої інстанції, залучивши до участі у справі ОСОБА_5 як третю особу не надав правового значення тому, що ОСОБА_5 є поручителем за договором, що оспорюються. Вирішення цієї справи безпосередньо зачіпає інтереси ОСОБА_5, якого господарським судом не було залучено до участі у справі як відповідача.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції наведеного недоліку не усунув.

Отже, під час вирішення спору як суд першої, так і апеляційної інстанцій не врахували предмет спору у цій справі, та в порушення вимог ст.ст. 24, 65 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), ст.ст. 182, 183, 269 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) не залучили до участі у справі як відповідача поручителя за оспорюваним договором, тоді як рішення у справі стосуються його прав та обов'язків.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні цього спору суди першої та апеляційної інстанцій не дотримались вимог статей 4-3, 4-7, 43, 24, 65, 84, 105 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення першої інстанції) та вимог статей 2, 73, 86, 104, 182, 183, 269 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент ухвалення постанови апеляційної інстанції) щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Суди не дослідили усі зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, тому судові рішення підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права.

6.2. Відповідно до частини 3 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною 4 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, допущено судами першої та апеляційної інстанцій, справа має бути передана на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

6.3. Таким чином, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення, що оскаржуються, скасуванню з передачею справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

6.4. При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

7. Судові витрати

7.1. Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

7.2. Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.