розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.08.2017 (головуючий суддя - Демидюк О. О., судді Дужич С. П., Мамченко Ю. А.) у справі Господарського суду Хмельницької області за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелтер 7К" про стягнення 1 869 072 грн. заборгованості по відсотках,

Короткий зміст позовних вимог

1. 28.12.2016 Публічне акціонерне товариство "Дельта банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" (далі - Позивач) звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелтер 7К" (далі - Відповідач) з позовом про стягнення заборгованості з відсотків за кредитним договором № НКЛ-595/4 (далі - Договір) за період з 01.08.2016 по 31.10.2016 у розмірі 1 869 072,00 грн.

Позовна заява мотивована тим, що Відповідачем допущено неналежне виконання умов Договору, внаслідок чого станом на 22.11.2016 заборгованість останнього за Договором становить 117 940 036,33 грн., з яких: 20 316 000,00 грн. суми заборгованості за простроченим кредитом, 46136607,50 грн. суми заборгованості за простроченими процентами, 1 002 084,20 грн. пені за несвоєчасне повернення процентів, 85 344,63 грн. суми 3 % річних від суми прострочених процентів, 50 400 000,00 грн. штрафу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

2. 26.05.2017 Господарський суд Хмельницької області вирішив позов про стягнення 1 869 072 грн. заборгованості по відсотках за період з 01.08.2016 по 31.10.2016) за Договором задовольнити.

Судове рішення мотивоване тим, що, враховуючи положення статей 526, 530, 625, 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ), зміст Договору, встановлені обставини надання Позивачем Відповідачу кредитних коштів та факт їх неповернення Відповідачем, зміст позовних вимог та розрахунок заборгованості, суд визнав обгрунтованими вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 1 838 431,48 грн. заборгованості з відсотків (за період з 01.08.2016 по 31.10.2016), з огляду на неналежне виконання умов укладеного сторонами Договору. Оскільки згідно з статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, сплив позовної давності щодо стягнення отриманого кредиту за Договором, враховуючи, що кінцевим терміном повернення заборгованості є 26.08.2011, не свідчить про припинення зобов'язання, що виникло з укладення цього Договору. Суд зазначив, що із закінченням позовної давності суб'єктивне право не погашається, а продовжує існувати, хоча його реалізація в примусовому порядку є ускладненою у зв'язку з можливістю подання іншою стороною заяви про застосування строку позовної давності. Зі змісту пункту 2.6 Договору випливає наявність волевиявлення сторін, спрямованого на те, що передбачені пунктом 1.1.1 Договору проценти за користування кредитом нараховуються до дня погашення кредиту. Таким чином суд дійшов висновку про наявність підстав для нарахування Позивачем на неповернуту суму кредиту за Договором відсотків у сумі 20316000 грн., у тому числі за період з 01.08.2016 по 31.10.2016. Вимога про стягнення з Позичальника (Відповідача) процентів, сплата яких є істотною умовою Договору, є основною вимогою. За змістом статті 548 ЦК України забезпечуватись може виконання не будь-якого, а лише основного зобов'язання, тому в Договорі міститься умова щодо забезпечення виконання основного зобов'язання зі сплати процентів неустойкою у вигляді пені згідно з пунктом 4.1 Договору, що також засвідчує правову суть зобов'язання із сплати процентів як основного зобов'язання. Заява про застосування позовної давності не підлягає задоволенню з огляду на відсутність пропущення Позивачем позовної давності при зверненні до суду з даним позовом.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

3. 17.08.2017 Рівненський апеляційний господарський суд вирішив апеляційну скаргу задовольнити; рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.05.2017 скасувати; прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Позивача відмовити.

Постанова мотивована тим, що згідно з розрахунком боргу, наданим Позивачем, починаючи з 08.09.2008 у зв'язку з невиконанням Відповідачем умов Договору нараховані штрафні санкції, з огляду на що Позивач надіслав претензію на суму 42427428,90 грн., датовану 12.04.2013, якою повідомив про суму заборгованості станом на 08.04.2013 та пропонував її погасити в добровільному порядку. Таким чином, Позивач усвідомлював, що зобов'язання за Договором щодо повернення отриманого Відповідачем кредиту мали бути виконані до 26.08.2011, знав про існування заборгованості та намагався у досудовому порядку врегулювати з Відповідачем питання її погашення. Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що починаючи з вересня 2008 року, після настання терміну виконання зобов'язань за Договором (оскільки 26.08.2011 - кінцева дата повернення кредиту згідно з пп. 1.1.1 Договору), скористався своїм правом на судовий захист. Заявлені Позивачем вимоги є додатковими вимогами, оскільки проценти, які нараховувались Позивачем згідно з умовами Договору в межах визначеного його умовами строку виконання зобов'язання є, в розумінні приписів статей 536, 1054 ЦК України, платою за користування чужими грошовими коштами. Передбачені Договором збільшені проценти нараховувалися у зв'язку з простроченням виконання Відповідачем зобов'язання (тобто ставка, на яку збільшена плата за користування позикою (кредитом)), є мірою відповідальності боржника, що передбачена в статті 625 ЦК України. Оскільки, за умовами укладеного між Позивачем та Відповідачем Договору передбачено погашення кредиту відповідно до графіку погашення заборгованості, початок перебігу позовної давності за кожним черговим платежем починався з моменту порушення строку його погашення. При цьому Договором встановлений кінцевий термін погашення всіх отриманих за його умовами кредитних траншів - 26.08.2011. Водночас, незважаючи на те, що відповідно до п. 8.3 Договору він діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань початок перебігу позовної давності за кожним черговим платежем починався з моменту порушення строку його погашення, тому заявлені вимоги не можуть бути задоволені внаслідок спливу позовної давності щодо основної вимоги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. 21.11.2017 Позивач (Скаржник) подав касаційну скаргу, в якій просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.08.2017 скасувати, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.05.2017 залишити в силі.

5. 26.03.2018 Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.08.2017 - без змін.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. Відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання, відсутність доказів на підтвердження погашення заборгованості за Договором свідчить про те, що Відповідач все ще користується кредитними коштами, які були надані Банком, тому має сплачувати за це відсотки, передбачені Договором, тобто відсотки нараховуються саме у зв'язку з користуванням кредитними коштами.

7. Оскільки умовами Договору встановлено зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника сплатити відсотки у певному розмірі та у певний час, право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного такого платежу, а відтак, враховуючи приписи статей 252 - 255 ЦК України, початок перебігу позовної давності за кожний платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Початок перебігу строку позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

8. Висновок суду про початок перебігу позовної давності з визначеної судом дати закінчення договорів і відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог банку про стягнення заборгованих на час звернення до суду платежів ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

9. Незаконною є позиція суду апеляційної інстанції про те, що передбачені Договором збільшені проценти, що нараховувались у зв'язку з простроченням виконання Відповідачем зобов'язань, є мірою відповідальності боржника, що передбачена статтею 625 ЦК України, враховуючи правову позицію Вищого господарського суду України у справі № 921/341/13-г/8, постанова від 02.03.2016.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

10. У зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу) відповідно до пунктів 4.2, 5.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 № 10 (v0010600-13) .

11. Вимога про стягнення відсотків за користування кредитними коштами є додатковою вимогою, як правильно встановлено апеляційним господарським судом, а тому підставно застосовано позовну давність до заявлених у справі вимог.

Позиція Верховного Суду

12. Відповідно до частини 2 статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно з вимогами частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісячно до дня повернення позики.

Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, згідно з якою припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

13. Як встановлено судами, кінцева дата повернення кредиту відповідно до пункту 1.1.1 Договору - 26.08.2011, в той час як відсотки нараховані Позивачем за період з 01.08.2016 по 31.10.2016. За таких обставин доводи Скаржника (пункт 6) про те, що Відповідач все ще користується кредитними коштами, які були надані Банком, тому має сплачувати за це відсотки, передбачені Договором, у зв'язку з чим і подано цей позов, помилкові.

14. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила за приписами статті 261 ЦК України. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки згідно з вимогами статті 257 ЦК України. Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов мотивованого висновку про те, що, незважаючи на те, що відповідно до пункту 8.3 Договору він діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань, Договором також встановлений графік платежів і граничний термін виконання всіх зобов'язань за ним - 26.08.2011, тому початок перебігу строку позовної давності за кожним черговим платежем починався з моменту порушення строку його погашення. Строк сплати процентів визначений пунктом 2.7 Договору, при цьому перебіг строку позовної давності починається з наступного дня після настання строку сплати процентів відповідно до цього пункту, і у разі встановлення у Договорі умови щодо сплати цих процентів щомісячно - за кожним з цих щомісячних платежів. Водночас зі спливом встановленого строку сплати таких процентів кредитор є таким, що міг дізнатись та дізнався про порушення свого права, а отже саме з цього моменту починає свій відлік строк позовної давності.

Суд також враховує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Отже, твердження Скаржника (пункт 7) про те, що початок перебігу позовної давності за кожний платіж починається з моменту порушення строку його погашення, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про пропуск Позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості з відсотків за Договором кредиту, нарахованим за період з 01.08.2016 по 31.10.2016, враховуючи, що з цим позовом Позивач звернувся у грудні 2016 року, а Договором встановлений кінцевий термін повернення за всіма траншами до 26.08.2011.

15. Таким чином, доводи Скаржника (пункт 8) про те, що висновок суду про початок перебігу строку позовної давності з визначеної судом дати закінчення договорів і відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог банку про стягнення заборгованості на час звернення до суду ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, Суд визнає безпідставними, з огляду на те, що з цим позовом Банк звернувся у грудні 2016 року, тобто після спливу позовної давності навіть щодо останнього щомісячного платежу. Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.

16. Незгода Скаржника (пункт 9) з позицією апеляційного суду щодо того, що передбачені Договором збільшені проценти, які нараховувались у зв'язку з простроченням виконання зобов'язань Відповідачем є мірою відповідальності боржника, що передбачена статтею 625 ЦК України, не спростовує обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції про пропуск Позивачем строку позовної давності для пред'явлення вимоги про стягнення процентів за користування кредитними коштами згідно з умовами Договору, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України.