ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 915/1708/14

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Пількова К. М. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання Жураховської Т.О.

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоза-Агроінвест"

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області (суддя Фролов В.Д.) від 14.03.2018

та постанову Одеського апеляційного господарського суду (головуючий - Діброва Г.І., судді: Принцевська Н.М., Величко Т.А.) від 07.05.2018

за позовом Прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації

до Березанської районної державної адміністрації

та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоза-Агроінвест"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство"

про визнання незаконним і скасування розпоряджень райдержадміністрації, визнання недійсним договорів і державного акта на право власності на землю та повернення земельної ділянки.

Учасники справи:

представник прокуратури - Доценко Т.О.,

представник позивача - не з'явився,

представник відповідача 1 - не з'явився,

представник відповідача 2 - Воронков В.О.,

представник третьої особи - не з'явився.

Короткий зміст позовних вимог

1. 22.10.2014 Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері (далі -Прокурор) подав в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (далі - Позивач) позовну заяву про визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації (далі - Відповідач 1) № 960 від 06.09.2007, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,99 га строком на 49 років, укладеного 07.09.2007 між Відповідачем 1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лоза-Агроінвест" (далі - Відповідач 2), визнання незаконним та скасування розпорядження Відповідача 1 № 79 від 26.01.2009, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,99 га (розташованої в зоні відпочинку "Рибаківка", квартал 5, №18), укладеного 26.01.2009 між відповідачами, визнання недійсним Державного акта серії ЯЗ № 140830 на право власності Відповідача 2 на вказану земельну ділянку та повернення цієї земельної ділянки грошовою оцінкою 140 778 грн. 00 коп. у власність держави. Також Прокурор просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та поновити строк звернення до суду.

2. 25.12.2014 Господарський суд Миколаївської області прийняв рішення позов задовольнити: визнати незаконним та скасувати розпорядження Відповідача 1 № 960 від 06.09.2007, визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,99 га строком на 49 років, укладений 07.09.2007 між відповідачами, визнати незаконним та скасувати розпорядження Відповідача 1 № 79 від 26.01.2009, визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,99 га, розташованої в зоні відпочинку "Рибаківка", квартал 5, № 18, укладений 26.01.2009 між відповідачами, визнати недійсним Державний акт серії ЯЗ № 140830 на право власності Відповідача 2 на вказану земельну ділянку та зобов'язати Відповідача 2 повернути вказану земельну ділянку грошовою оцінкою 140 778 грн. 00 коп. у власність держави. Рішення мотивоване тим, що Відповідач 1 з перевищенням повноважень, передбачених Земельним кодексом України (2768-14) , видав розпорядження № 960 від 06.09.2007 (Розпорядження № 960), яким затверджено проект землеустрою та надано Відповідачу 2 в оренду строком на 49 років земельну ділянку загальною площею 0, 99 га відкритих земель без рослинного покриву (в тому числі 0,59 га пісків) за рахунок земель державної власності (запасу) та 0,40 га пісків за рахунок земель Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" (далі - Третя особа) для комерційного використання під розміщення готельного комплексу за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, оскільки метою використання вказаної земельної ділянки є комерційне її використання під розміщення готельного комплексу, а доказів того, що розміщення готельного комплексу спрямоване та пов'язане з обслуговуванням жителів територіальної громади району, як цього вимагає норма підпункту "в" частини 5 статті 149 ЗК України у разі вилучення земельної ділянки державної власності, яка перебуває у постійному користуванні, надано не було. До того ж суд вказав, що на порушення частини 5 статті 116 ЗК України вилучення земельної ділянки з постійного користування Третьої особи не проводилось, а проект землеустрою та передача в оренду земельної ділянки Відповідачу 2 згідно з Розпорядженням № 960 відбулась за відсутності позитивного висновку державної землевпорядної експертизи, як цього вимагають норми частини 6 статті 123 ЗК України та частини 1 статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації". При цьому прийняття рішення про вилучення земельної ділянки, яка перебувала в землях запасу, в силу приписів статті 20 ЗК України не вимагається. Також суд вказав, що згідно з оскаржуваним Розпорядженням № 960 зміна цільового призначення земельної ділянки з земель лісогосподарського призначення на землі комерційного використання відбулась з порушенням статті 20 Земельного кодексу України та статті 57 Лісового кодексу України - без надання висновку про погодження відведення Відповідачу 2 земельної ділянки державного лісового фонду Миколаївським обласним управлінням лісового та мисливського господарства. Наслідком незаконності Розпорядження № 960 стала невідповідність нормам закону оспорюваного договору оренди земельної ділянки, через що він також має бути визнаний недійсним. Незаконність оскаржуваного розпорядження № 79 від 26.01.2009 (далі - Розпорядження № 79) визнана судом на тій підставі, що право відчуження спірної земельної ділянки належить Позивачу, а не Відповідачу 1, тому вказане розпорядження прийняте з перевищенням Відповідачем 1 своїх повноважень, а нормами чинного законодавства встановлена заборона на передачу у власність земельних ділянок в межах прибережених захисних смуг для комерційного використання. Через незаконність Розпорядження № 79 таким, що не відповідає нормам закону, є оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки, через що він має бути визнаний недійсним. Через незаконність набуття Відповідачем 2 права власності на спірну земельну ділянку (на підставі незаконного Розпорядження № 79), суд дійшов висновку, що право власності Відповідача 2 на вказану земельну ділянку має бути припинено та визнаний недійсним відповідний посвідчуючий документ - оскаржуваний Державний акт про право власності на земельну ділянку. Через незаконність відчуження спірної земельної ділянки на користь Відповідача 2 суд задовольнив вимоги про повернення цієї ділянки на користь держави, врахувавши, що Відповідач 2 мав знати про незаконність такого відчуження через опубліковані норми законодавства, які були застосовані судом у цій справі, та врахувавши, що на спірній земельній ділянці будь-якого нерухомого майна не розташовано, а в листі Березанської філії комунального підприємства Миколаївське МБТІ вказано про знесення будівель та споруд на спірній земельній ділянці. Суд також дійшов висновку, що позов у цій справі поданий в межах строку позовної давності, оскільки на момент звернення із позовом - 22.10.2014 - не сплив визначений пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" № 4176-VI від 20.12.2011 (4176-17) трирічний строк з дня набрання чинності цим Законом. Крім цього суд вказав, що згідно з поданими Позивачем доказами оскаржувані розпорядження Відповідача 1 до Позивача не надходили, а у системі документообігу Позивача відсутня інформація про реєстрацію супровідних листів Відповідача 1 щодо надсилання вказаних розпоряджень.

3. 14.12.2017 Відповідач 2 подав заяву про перегляд за нововиявленими обставинами та заяву про уточнення заяви про перегляд за нововиявленими обставинам, в яких просив скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.12.2014 та відмовити в задоволенні позову.

4. Заява мотивована тим, що при зверненні із позовом у цій справі органам прокуратури і Позивачу у 2007 році було відомо про прийняте Відповідачем 1 у 2007 році оскаржуване Розпорядження № 960, оскільки Відповідачу 2 з отриманого 08.12.2017 листа виробничого кооперативу "Березанський" стало відомо про обставини, згідно з якими голова Відповідача 1 листом від 13.09.2013 № 1375-01-2-30-13 (з додатками) повідомляв господарський суд у справі № 915/1224/13, що Відповідач 1 декілька разів надавав на запити прокурора всі прийняті ним розпорядження з питань виділення земельних ділянок за межами населених пунктів, також щомісячно направляв всі копії своїх розпоряджень до юридичного відділу Позивача, але без супровідних листів, а відсутність в період прийняття оскаржуваних розпоряджень в діловодстві Позивача електронного документообігу, система якого була запроваджена лише згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 № 1242, пояснює відсутність записів про це в автоматизованій системі електронного документообігу Позивача. Відповідач 2 вказує на те, що особливості обчислення строку позовної давності згідно з пунктом 4 частини 1 статті 268 ЦК України, який був виключений Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" № 4176-VI від 20.12.2011 (4176-17) , полягають у тому, що визначені особливості перебігу строку позовної давності відповідно до пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 4176-VI від 20.12.2011 (4176-17) не розповсюджується на випадки, коли із позовом звернувся прокурор, що визначив в позовній заяві державний орган (Позивача), уповноважений Державою здійснювати відповідні функції. За цих обставин Відповідач 2 вважає, що позов у справі був поданий з пропуском строку позовної давності більше ніж на 4 роки, а суд безпідставно врахував як причин пропуску цього строку лише ненадходження до автоматизованої системи документообігу Позивача оскаржуваних розпоряджень та відсутність супровідних листів щодо їх надіслання Позивачу. Крім викладеного, Відповідач 2 зазначає, що розпорядження Позивача № 391 від 10.12.2007, № 180 від 11.06.2010 та голови Позивача від 23.02.2009 № 47-р, які були виявлені Відповідачем 2, підтверджують обізнаність Позивача про передачу спірної земельної ділянки в користування та існування оскаржуваних у справі розпоряджень Відповідача 1, про всі порушення земельного законодавства, включаючи обставини цієї справи, та Позивач мав можливість захистити свої права.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

5. 14.03.2018 Господарський суд Миколаївської області виніс ухвалу (залишену без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.05.2018) про відмову Відповідачу 2 в задоволенні заяви про перегляд судового рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.12.2014 за нововиявленими обставинами та про залишення вказаного рішення в силі. Рішення мотивовані тим, що отриманий 08.12.2017 Відповідачем 2 лист виробничого кооперативу "Березанський", згідно з яким голова Відповідача 1 повідомляв господарський суд у справі № 915/1224/13 про направлення прийнятих Відповідачем 1 у період 2007-2010 років і органам прокуратури, і Позивачу розпоряджень, не може вважатись нововиявленою обставиною, оскільки фактично є доводом про переоцінку доказів справі, які вже розглядались та оцінювались судом при прийнятті рішення у цій справі. Посилання на розпорядження Позивача № 391 від 10.12.2007, № 180 від 11.06.2010 та голови Позивача від 23.02.2009 № 47-р також за висновком судів не можуть вважатись нововиявленими обставинами, оскільки Позивач не наділений повноваженнями контролю районних адміністрацій, зокрема Відповідача 1, в сфері земельних правовідносин, а компетенція Позивача чітко розмежовується нормами статей 122, 149 ЗК України. Крім цього посилання на розпорядження голови Відповідача 1 та лист виробничого кооперативу "Березанський" в іншій справі є намаганням здійснити переоцінку тих доказів, що вже оцінювались судом у даній справі.

6. Погоджуючись із рішенням та висновками місцевого суду, апеляційний суд додав, що оскільки заявник не був позбавлений в суді першої інстанції права та можливості подавати клопотання та докази, які стосуються розгляду заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, а порушень норм процесуального законодавства в цій частині не встановлено, суд позбавлений можливості розглядати інші обставини, які Відповідач 2 вказав у якості нововиявлених в апеляційній скарзі, оскільки вони не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 29.05.2018 Відповідач 2 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 14.03.2018 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.05.2018, ухвалити нове судове рішення, яким заяву Відповідача 2 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.12.2014, з урахуванням уточненої заяви, задовольнити та вказане рішення місцевого суду скасувати, а у задоволенні позовних вимог відмовити.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

8. Вирішуючи питання щодо строку позовної давності у цій справі, судами не було встановлено моменту, коли Позивачу стало або могло стати відомо про порушення їх прав прийнятими Відповідачем 1 розпорядженнями.

9. Інші розпорядження Позивача, лист Третьої особи (щодо погашення дебіторської заборгованості зі сплати збитків, пов'язаних з вилученням земель), а також інші докази, у тому числі щодо сплати орендної плати за землю, свідчать про те, що всім учасникам було відомо про оскаржувані розпорядження та порушення прав на спірну земельну ділянку, а тому має місце пропуск строку позовної давності при зверненні із позовом у справі.

10. Підзвітність голови Відповідача 1 голові Позивача та законодавчо визначений порядок призначення голови райдержадміністрації свідчить, що Позивач мав знати про оскаржувані розпорядження та про всі зміни суб'єктів права власності підзвітного майна державної власності.

11. Нововиявленою обставиною є наявність на спірній ділянці належного Відповідачу 2 на праві власності нерухомого майна, що встановлено рішенням Господарського суду Миколаївської області від 18.08.2008 у справі № 17/499/08, що підтверджує обізнаність Прокурора та Позивача про порушення прав не пізніше 03.06.2009.

Позиція Позивача, викладена у відзиві на касаційну скаргу

12. Рішення у справі є виконаним, а спірну земельну ділянку передано у власність держави.

13. Про порушення прав на спірну ділянку Позивач дізнався з позовної заяви Прокурора у справі.

14. Інші доводи у відзиві на касаційну скаргу ідентичні мотивам, наведеними в оскаржуваних судових рішеннях

Позиція Верховного Суду

15. Згідно з частиною 1 статті 320 ГПК України рішення, постанови та ухвали господарського суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності, якими закінчено розгляд справи, а також ухвали у справах про банкрутство (неплатоспроможність), які підлягають оскарженню у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 320 ГПК України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

На підставі вказаної норми Відповідач 2 звернувся із заявою про перегляд судового рішення першої інстанції у справі за нововиявленими обставинами.

Щодо перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами з підстав, зазначених в пункті 1 частини 2 статті 320 ГПК України, Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Нововиявлені обставини за своєю правовою природою є матеріально-правовими фактами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність таких трьох умов: по-перше, їх існування на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не були та не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, по-третє, істотність цих обставин для розгляду справи (тобто, коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте). За відсутності принаймі однієї з цих ознак обставини не можуть вважатися нововиявленими та, відповідно, бути підставою для перегляду прийнятого у справі судового рішення. У цьому висновку Суд звертається до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 03.04.2018 у справі № 910/6052/16.

В рішенні від 25.12.2014, встановивши обставини порушення права на спірну земельну ділянку через порушення порядку її передачі у власність Відповідача 2, поряд з аналізом обставин початку перебігу строку позовної давності у спірних правовідносинах під час розгляду заявленого Прокурором в позовній заяві клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності та про поновлення цього строку, суд встановив, що позов у справі поданий в межах строку позовної давності, оскільки на момент звернення із позовом - 22.10.2014 - не сплив визначений пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" № 4176-VI від 20.12.2011 (4176-17) трирічний строк з дня набрання чинності цим Законом.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України (435-15) ).

У цьому разі суд з посиланням на докази у справі та норми законодавства, має встановити (обрахувати), чи мав місце пропуск строку позовної давності. Без цього відсутні підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності, визначених в статті 267 ЦК України.

Виходячи з викладеного, наведені в статті 267 ЦК України наслідки пропуску строку позовної давності (відмова в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захист порушеного права) застосовуються судом лише у разі, якщо суд встановив пропуск строку позовної давності.

Як вже зазначено вище, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення по суті заявлених позовних вимог, застосував особливості обчислення перебігу строку позовної давності за вимогами у цій справі через внесені у статтю 268 ЦК України зміни, через що пропуску цього строку встановлено не було. Натомість, під час ухвалення оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду на підставі заяви Відповідача 2 прийнятого у цій справі рішення, суди врахували та надали правову оцінку заявленим Відповідачем 2 як новвовиявленим обставинам, які, на думку заявника, вказують на початок перебігу строку позовної давності за позовом Прокурора - коли Позивач або Прокурор дізнались про оскаржувані розпорядження. У зв'язку із цим Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень неправомірно враховані наведені заявником обставини та ним надана неправильна правова кваліфікація, оскільки обставини, коли Позивач або Прокурор дізнались про оскаржувані розпорядження в контексті встановлення, чи мав місце пропуск строку позовної давності при зверненні з позовом у цій справі, не є істотними у розумінні 320 ГПК України (1798-12) , так як їх врахування не має наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте у цій справі, у зв'язку із чим не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у цій справі за нововиявленими обставинами.

Дійшовши викладеного висновку, Суд вважає за необхідне залишити без змін оскаржувані судові рішення про відмову у задоволенні заяви Відповідача 2 про перегляд судового рішення першої інстанції від 25.12.2014, однак з підстав, наведених в цій постанові.

16. Таким чином, враховуючи, що помилковий висновок судів першої та апеляційної інстанцій стосовно підстав для відмови у задоволенні заяви Відповідача 2 про перегляд прийнятого у даній справі рішення суду першої інстанції від 25.12.2014 не призвів до ухвалення неправильного рішення у справі, Суд вважає, що оскаржувані ухвала місцевого суду та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін.

17. Окрім наведеного Суд відхиляє доводи скаржника (заявника) про неправильне застосування судом норм права щодо порядку обчислення, перебігу та визначення початку перебігу строку позовної давності (пункт 8) як такі, що не можуть бути враховані як підстави для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами ще й з тієї підстави, що вказаний аргумент не є належним в контексті перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами у розумінні статті 320 ГПК України, оскільки належать до доводів, які стосуються застосування судом першої інстанції норм матеріального права під час прийняття судового рішення по суті.

Згідно з частиною 4 статті 320 ГПК України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

У зв'язку із цим Суд відхиляє доводи скаржника, що судами не було встановлено моменту, коли Позивачу стало або могло стати відомо про порушення їх прав прийнятими Відповідачем 1 розпорядженнями (пункт 8).

За наведених підстав Суд також відхиляє доводи скаржника, які викладені з посиланням на інші розпорядження Позивача, лист Третьої особи (щодо погашення дебіторської заборгованості зі сплати збитків, пов'язаних з вилученням земель), а також інші докази, у тому числі щодо сплати орендної плати за землю; доводи щодо підзвітності голови Відповідача 1 голові Позивача та законодавчо визначений порядок призначення голови райдержадміністрації; посилання на встановлені рішенням Господарського суду Миколаївської області від 18.08.2008 у справі № 17/499/08 обставини перебування на спірній ділянці належного Відповідачу 2 на праві власності нерухомого майна (пункти 8, 10, 11), оскільки вказані доводи всупереч пункту 5 частини 2 статті 322 ГПК України не були викладені Відповідачем 2 в заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, а доповнювались як нові до вже визначених у цій заяві доводів поступово - в апеляційній скарзі, а потім і в касаційній скарзі, тобто без врахування приписів статей 320, 322 ГПК України, а також вимог статті 300 ГПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

18. У зв'язку з викладеним вище Суд вважає за необхідне наголосити, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Верховенство права в розумінні Конвенції базується на застосуванні судами принципу юридичної визначеності, згідно з яким рішення суду, яке набрало законної сили не може ставитися під сумнів по завершенню розгляду спору. Повага до остаточного рішення суду означає, що жодна з сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з тією метою, щоб домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі і непереборні обставини (справа "Рябих проти Росії", пункт 52 Рішення ЄСПЛ).

19. На підставі викладеного (з урахуванням положень пункту 1 частини 1 статті 308 та статті 309 ГПК України) оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін з підстав, викладених у цій постанові. Вимоги в касаційній скарзі є безпідставними, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.

20. У зв'язку із відмовою у задоволенні касаційної скарги судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на Відповідача 2.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоза-Агроінвест" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 14.03.2018 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.05.2018 у справі № 915/1708/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак