1.1. У серпні 2017 року Науково-технічна виробнича фірма "ПРОМСЕРВІС" у формі товариства з обмеженою відповідальністю звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про стягнення за рахунок Державного бюджету України через Державну казначейську службу України відшкодування матеріальної шкоди, завданої органами владних повноважень протиправними діями та бездіяльністю під час виконання рішення суду в сумі 482 060,34 грн.

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що Державна податкова інспекція у Приморському районі міста Одеси на виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 у справі №815/7343/16 зобов'язана скласти та направити до територіального підрозділу Державної казначейської служби висновок з поданням про повернення Науково-технічній виробничій фірмі "ПРОМСЕРВІС" у формі ТОВ її майна, що не виконується ДПІ, а тому з останнього мають бути стягнені штрафні санкції за період з 06.12.2016 до моменту виконання зобов'язань за рішенням суду.

1.3. 02.10.2017 Науково-технічна виробнича фірма "ПРОМСЕРВІС" у формі ТОВ звернулася до суду із заявою про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси 73 870,94 грн 3% річних та 407 110,97 грн інфляційних втрат, що разом складає 480 981,91 грн.

1.4. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.10.2017 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Державну казначейську службу України.

2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. 05.12.2016 Науково-технічна виробнича фірма "ПРОМСЕРВІС" у формі ТОВ звернулася до начальника ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області із заявою про перерахування помилково та надміру сплачених коштів у розмірах 1 631 690,00 грн та 1 654 463,00 грн.

2.2. 08.12.2016 Науково-технічній виробничій фірмі "ПРОМСЕРВІС" у формі ТОВ надано лист-відповідь за №26907/10/15-53, згідно з яким у останнього відсутня переплата у розмірах 1 631 690,00 грн та 1 654 463,00 грн, натомість наявний борг у вигляді пені у розмірі 275 882,90 грн та 392 514,74 грн, з урахуванням чого повернення коштів є неможливим.

2.3. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27.02.2017 адміністративний позов Науково-технічної виробничої фірми "ПРОМСЕРВІС" у формі ТОВ до ДПІ у Приморському районі м. Одеси про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково; визнано протиправними дії ДПІ у Приморському районі м. Одеси по зменшенню переплат Науково-технічної виробничої фірми "ПРОМСЕРВІС" у формі ТОВ з податку на додану вартість та податку на прибуток, здійснених 06.12.2016 на підставі податкових повідомлень-рішень від 20.10.2016; в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

2.4. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 у справі №815/7343/16 апеляційну скаргу Науково-технічної виробничої фірми "ПРОМСЕРВІС" у формі ТОВ задоволено частково, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27.02.2017 скасовано, прийнято по справі нову постанову, якою позовні вимоги Науково-технічної виробничої фірми "ПРОМСЕРВІС" у формі ТОВ задоволено в повному обсязі. Визнано протиправними дії ДПІ у Приморському районі м. Одеси по зменшенню переплат Науково-технічної виробничої фірми "ПРОМСЕРВІС" у формі ТОВ з податку на додану вартість та податку на прибуток, здійснених 06.12.2016 на підставі податкових повідомлень-рішень від 20.10.2016. "Зобов'язано ДПІ у Приморському районі м. Одеси направити належним чином оформлене подання з заявою Науково-технічної виробничої фірми "ПРОМСЕРВІС" у формі ТОВ від 05.12.2016 і копіями платіжних доручень від 09.09.2016 про повернення помилково надмірно сплачених до бюджету податків до територіального підрозділу Державної казначейської служби України про повернення помилково надмірно сплачених Науково-технічною виробничою фірмою "ПРОМСЕРВІС" у формі ТОВ до бюджету податків в обсягах, які були сплачені товариством, згідно з платіжними дорученнями від 09.09.2016 за №1844 та від 09.09.2016 за №1845".

2.5. 17.07.2017 Науково-технічна виробнича фірма "ПРОМСЕРВІС" у формі ТОВ звернулася до Головного управління ДФС в Одеській області із запитом на отримання публічної інформації щодо стану виконання рішення суду, відповідно до якого просила надати інформацію щодо виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 у справі №815/7343/16.

2.6. 24.07.2017 постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області було відкрито виконавче провадження №54362273 з примусового виконання виконавчого листа №815/7343/16 від 22.06.2017.

2.7. 03.08.2017 Науково-технічна виробнича фірма "ПРОМСЕРВІС" у формі ТОВ вдруге звернулася до Головного управління ДФС в Одеській області із запитом на отримання публічної інформації щодо стану виконання рішення суду, відповідно до якого просила надати інформацію щодо виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 у справі №815/7343/16.

2.8. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19.09.2017 у справі №815/7343/16 у задоволенні заяви ДПІ у Приморському районі міста Одеси про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, було відмовлено.

2.9. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.09.2017 у справі №815/7343/16 у задоволенні клопотання ДПІ у Приморському районі міста Одеси про зупинення виконання оскарженого судового рішення у справі №815/7343/16 відмовлено.

2.10. Судом апеляційної інстанції залучено до матеріалів справи лист-відповідь Головного управління ДФС в Одеській області на запит Науково-технічної виробничої фірми "Промсервіс" у формі ТОВ від 09.01.2018, в якому йдеться про те, що згідно з листом ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області від 15.01.2017 надана інформація, відповідно до якої 12.01.2018 сформовано висновки на повернення коштів: з податку на додану вартість №78-07 на суму 1 654 463 грн передано до УДК служби у м. Одесі 15.01.2018; з податку на прибуток №20 на суму 1 631 690 грн передано на погодження до Департаменту фінансів Одеської ОДА 15.01.2018, який після погодження буде передано до УДК служби у м. Одесі.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. 17 жовтня 2017 року рішенням Господарського суду Одеської області в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що відносини між сторонами є такими, що виникли із бюджетного законодавства, тобто не можуть регулюватися нормами Цивільного кодексу України (435-15) , ч. 2 ст. 1 якого встановлено, що до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується.

3.2. 17 січня 2018 року постановою Одеського апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Одеської області від 17.10.2017 залишено без змін.

Постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Оскільки між сторонами у справі відсутні будь-які грошові зобов'язання, тому не може бути застосовано п. 2 ст. 625 ЦК України, а саме на підставі цієї статті НТВФ "ПРОМСЕРВІС" у формі ТОВ було розраховано ціну позову, тоді як ця сума була заявлена як матеріальна шкода, тобто фактично НТВФ "ПРОМСЕРВІС" у формі ТОВ не надано доказів на підтвердження розміру матеріальної шкоди, заявленої до стягнення.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. 05 лютого 2018 року Науково-технічна виробнича фірма "ПРОМСЕРВІС" у формі ТОВ подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 17.10.2017, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.01.2018 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

4.1.1. Згідно з доводами скаржника суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові необґрунтовано послався на неможливість застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України для здійснення розрахунку завданої позивачу шкоди, помилково вважаючи відсутніми грошові зобов'язання відповідача перед позивачем.

4.1.2. Позивач вважає, що він має право на відшкодування такої шкоди у порядку п. 21.3 ст. 21 Податкового кодексу України (шкода, завдана платнику податків неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи контролюючого органу, відшкодовується за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для фінансування цього органу, незалежно від вини цієї особи) та ст. 1173 ЦК України (шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів).

4.1.3. Суд апеляційної інстанції помилково не взяв до уваги приписи ст. 625 ЦК України, які врегульовують лише порядок обрахування збитків в частині знецінення грошових коштів, проігнорував доводи позивача, що після набрання законної сили рішення адміністративного суду про зобов'язання відновити порушені права позивача шляхом направлення відповідного подання до органу казначейської служби, саме ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області набуло статусу боржника щодо позивача.

4.1.4. Предметом цієї справи є виключно шкода, завдана неправомірними діями органу владних повноважень, протиправність яких у сфері податкових відносин між сторонами у справі було встановлено рішенням адміністративного суду. При цьому, суд першої інстанції не врахував, що завдана позивачу шкода полягає у тому числі у невиконанні рішення суду відповідачем, наслідки чого у будь-якому випадку має вирішуватися у порядку цивільного законодавства України.

4.2. Відзиви до Верховного Суду не надходили.

4.3. Склад судової колегії суду касаційної інстанції змінювався відповідно до протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи від 29.05.2018 та від 30.07.2018, які містяться у матеріалах справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. Відповідно до частини 1 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.1.2. За приписами частини 2 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.1.3. З урахуванням визначених меж розгляду справи судом касаційної інстанції, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про неправильну оцінку судом апеляційної інстанції документів, що містяться у матеріалах справи, необхідність надання оцінки доказам у справі та повторного встановлення фактичних обставин справи.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір у справі стосується стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України.

5.2.2. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України (435-15) грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України (435-15) . Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України (435-15) поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України (435-15) ), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України (435-15) ).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

5.2.3. Водночас, як правильно зауважено господарським судом апеляційної інстанції, звертаючись до суду за захистом своїх прав, позивач просив стягнути з ДПІ у Приморському районі міста Одеси матеріальну шкоду.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також, шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з ч. 2 цієї ж статті, особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Відшкодування шкоди за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто є деліктною відповідальністю, підставою якої є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду.

Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі умови як: неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Наявність всіх вказаних умов є обов'язковою для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Статтею 1192 ЦК України встановлено два способи відшкодування шкоди: відшкодування шкоди в натурі (передача речі того ж роду і такої ж якості) та відшкодування завданих збитків у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи.

Згідно з ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала, у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 1 ст. 225 ГК України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно з п.п. 17.1.11 п. 17.1 ст. 17 Податкового кодексу України платник податків має право на повне відшкодування збитків (шкоди), заподіяних незаконними діями (бездіяльністю) контролюючих органів (їх посадових осіб), у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

5.2.4. Таким чином, на відміну від загальної норми ст. 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальна норма ст. 1173 ЦК України допускає можливість відшкодування шкоди незалежно від вини органу державної влади, проте не виключає необхідність встановлення інших елементів цивільного правопорушення.

5.2.5. Як встановлено господарськими судами, визначаючи розмір матеріальної шкоди, позивач послався на приписи ст. 625 ЦК України, а саме розрахував шкоду, виходячи із розміру 3% річних та інфляційних втрат від суми 3 283 153,00 грн (сума, яку помилково надмірно перераховано на рахунок територіального підрозділу Державної казначейської служби України для сплати податків).

Відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання; є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Водночас, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, позивачем на підставі ч. 2 статті 625 ЦК України розраховано суму матеріальної шкоди. Однак, позивачем не доведено всіх необхідних умов для стягнення такої шкоди, зокрема: неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Отже, позивачем не підтверджено розміру матеріальної шкоди, заявленої до стягнення, в розумінні положень ст.ст. 1166, 1173, 1174 ЦК України, ст.ст. 224, 225 ГК України.

5.2.6. Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем неправильно віднесено інфляційні витрати та 3% річних, які нараховуються на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, до матеріальної шкоди.

7. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Верховний Суд вважає висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову обґрунтованим. Скаржником не доведено, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

7.2. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

7.3. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Науково-технічної виробничої фірми "ПРОМСЕРВІС" у формі товариства з обмеженою відповідальністю без задоволення, а постанови Одеського апеляційного господарського суду від 17.01.2018 та рішення Господарського суду Одеської області від 17.10.2017 - без змін.