У лютому 2017, ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до ТОВ "Шляхове будівництво "Альтком" про визнання недійсним договору про внесення змін № 15-93/02-3/09-1 від 02.02.2009 до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №15-93/02-3/09 від 27.01.2009 посилаючись на те, що спірна додаткова угода до кредитного договору укладена від банку підписана ОСОБА_6 з перевищенням наданих йому повноважень, а також відсутні будь-які рішення від ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на підтвердження схвалення оскаржуваної додаткової угоди.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 07.04.2017 у справі № 905/397/17 (суддя Мельниченко Ю.С.) в позові відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.08.2017 у справі № 905/397/17 (колегія суддів: Геза Т.Д., Москальова І.В., Склярук О.І.) рішення Господарського суду Донецької області від 07.04.2017 скасовано, прийнято нове рішення про визнання недійсним договору про внесення змін №15-93/02-3/09-1 від 02.02.2009 до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №15-93/02-3/09 від 27.01.2009.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.12.2017 у справі № 905/397/17 (судді : Кролевець О.А., Євсіков О.О., Попікова О.В.) постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.08.2017 у справі № 905/397/17 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 01.03.2018 у справі № 905/397/17 (судді : Мартюхіна Н.О., Будко Н.В., Дучал Н.М.) рішення Господарського суду Донецької області від 07.04.2017 залишено без змін.

В касаційній скарзі ПАТ "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 01.03.2018 та рішення Господарського суду Донецької області від 07.04.2017 у справі № 905/397/17 скасувати, прийнявши нове рішення про задоволення позову.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями щодо відмови у визнанні недійсним договору про внесення змін №15-93/02-3/09-1 від 02.02.2009 до основного кредитного договору від 27.01.2009, скаржник зазначає, що судами обох інстанцій неправильно застосовано ст. ст. 203, 215, 217 ЦК України та, на його думку, безпідставно зроблено висновок про те, що спірний договір не є самостійним договором, а є невід'ємною частиною кредитного договору, що змінює та доповнює деякі пункти останнього та не потребує встановленої процедури погодження на його укладання, при цьому, за його твердженнями, договір про внесення змін від 02.02.2009 останнім не укладався та був підписаний невідомою особою за відсутності волі позивача на його вчинення.

Разом з тим, позивач посилається на неврахування судами вимог ст. 241 ЦК України, якою визначено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину. Так, як в даному випадку, на думку позивача, дії щодо схвалення спірної додаткової угоди з його сторони не вчинялись.

Також, позивач посилається на порушення судами обох інстанцій вимог ст. 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", оскільки на час укладання кредитного договору та оскаржуваної угоди до нього, в ПАТ "Промінвестбанк" було введено тимчасову адміністрацію, але спірна додаткова угода підписана зі сторони позивача заступником Голови Правління Промінвестбанку - начальником філії "Головне управління Промінвестбанку в Донецькій області" - представником Промінвестбанку в Донецькій області ОСОБА_6, без жодного погодження на це з представником Територіального відділення НБУ у Донецькій області, і відповідного рішення щодо надання згоди на укладання такої угоди Тимчасовою адміністрацією НБУ не приймалось.

До того ж, скаржник посилається ігнорування судами його доводів про те, що у договорі про внесення змін №15-93/02-3/09-1 від 02.02.2009 до основного кредитного договору, вказані платіжні реквізити рахунків банку для здійснення повернення кредиту шляхом перерахування коштів, які почали існувати у 2013, після переходу банку на систему FLEXCUBE (Автоматизована Банківська система).

У відзиві ТОВ "Шляхове будівництво "Альтком" просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, як такі що прийняті з дослідженням всіх обставин справи та урахуванням вимог чинного законодавства.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями Касаційного господарського суду від 10.05.2018 для розгляду вказаної касаційної скарги визначено колегію суддів у складі: Ткаченко Н.Г. - головуючого (доповідача), Жукова С.В., Білоуса В.В. та ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 01.03.2018 та рішення Господарського суду Донецької області від 07.04.2017 у даній справі, розгляд справи призначено на 25.07.2018 на 10:00 год.

В судовому засіданні 25.07.2018 за клопотанням представника ТОВ "Шляхове будівництво "Альтком" адвоката Богдан Ю.В. оголошено перерву на 02.08.2018 на 16: 00 год.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги і доводи відзиву на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами обох інстанцій, 27.01.2009 між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (правонаступником якого є ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк") та ТОВ "Шляхове будівництво "Альтком" укладений Кредитний договір про відкриття кредитної лінії №15-93/02-3/09, за умовами якого банк за наявності вільних власних кредитних ресурсів надає позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 507 500 000 грн. - ліміт кредитної лінії.

В подальшому, 02.02.2009 укладено договір про внесення змін №15-93/02-3/09-1 від 02.02.2009 до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №15-93/02-3/09 від 27.01.2009, підписаний зі сторони позивача заступником Голови Правління Промінвестбанку - начальником філії "Головне управління Промінвестбанку в Донецькій області" - представником Промінвестбанку в Донецькій області ОСОБА_6, що діє на підставі Статуту Промінвестбанку та довіреності, посвідченої 10.10.2008 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

За змістом вказаної довіреності ОСОБА_6 уповноважений від імені Промівестбанку з питань, що стосуються діяльності філії "Головне правління Промінвестбанку в Донецькій області" та її безбалансових відділень, зокрема укладати та підписувати господарські та кредитні договори, договори застави, іпотечні договори та інші договори забезпечення, договори придбання цінних паперів, відступлення права вимоги, договори, що стосуються активних операцій з інсайдерами та пов'язаними особами банку, договори щодо здійснення будь-яких інвестицій, надання гарантій поручительств, вчинення авалів виключно за погодженням з представником територіального управління Національного банку України за місцезнаходженням філії Промінвестбанку, залученого до проведення тимчасової адміністрації Промінвестбанку в межах лімітів, визначених за рішенням тимчасового адміністратора Промінвестбанку, а також проставляти на них печатку філії Промінвестбанку.

Згідно з Договором про внесення змін №15-93/02-3/09-1 від 02.02.2009 викладено п. 1.2 Кредитного договору в наступній редакції: кінцевий термін повернення кредиту не пізніше 31.12.2015; ліміт кредитної лінії (графік платежів) встановлюється, у відповідності та починаючи з зазначених дат, встановлених у графіку платежів, що є додатком №1 до цього договору та є невід'ємною частиною цього договору.

Також, розділ 1 кредитного договору доповнений п. 1.4 про те, що у разі перерахування з боку позичальника не погоджених платежів за кредитним договором, не залежно від зазначеного в них призначення платежу, ці грошові кошти зараховуються банком в рахунок погашення простроченої заборгованості за кредитом або в рахунок погашення суми кредиту за строком відповідно до терміну погашення та сплати суми кредиту, термін сплати якої не настав. Будь-які суми, сплачені позичальником не у відповідності до додатку №1 (графік платежів), що є невід'ємною частиною цього договору та встановлюється цим договором, зараховується в рахунок погашення поточної заборгованості по сплаті відсотків (за наявності заборгованості), інші неузгоджені платежі зараховуються в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту.

Розділ 5 кредитного договору доповнений пунктом наступного змісту: будь-які додаткові угоди, договори про внесення змін та додатки до договору кредитування №15-93/02-3/09 від 27.01.2009, що змінюють суму зобов'язання позичальника перед кредитором, повинні укладатися виключно з внесенням відповідних змін до графіку платежів із відображенням у ньому внесених змін.

У додатку №1 до договору про внесення змін №15-93/02-3/09-1 від 02.02.2009 зазначено, що цей додаток встановлює суми та терміни сплати відсотків за користування кредитними коштами та є невід'ємною частиною кредитного договору.

В подальшому договорами про внесення змін від 30.04.2009, 31.07.2009, 31.08.2009, 01.12.2009, 27.01.2010, 07.07.2010, 01.09.2010, 30.09.2010, 06.11.2010, 02.12.2010, 21.01.2011, 28.01.2011, 26.05.2011, 10.01.2012, 27.01.2012, 20.02.2012, 01.03.2012, 05.03.2012, 05.06.2012, 21.03.2013, 08.12.2014 сторонами неодноразово вносились зміни до кредитного договору без внесення жодних змін у договір про внесення змін №15-93/02-3/09-1 від 02.02.2009.

Із наявних у справі матеріалів видно та як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду Донецької області від 17.05.2016 у справі №905/2357/15, яке набрало законної сили, частково задоволено позов ПАТ "Промінвестбанк" до ТОВ "Шляхове будівництво "Альтком" про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнено з відповідача на користь позивача 384193251,26 грн. заборгованості за кредитом, 76 070 263,75 грн. заборгованості за відсотками, 19 000 грн. заборгованості з комісії, 1501,48 грн. пені за несвоєчасну сплату комісії, 740 225,54 грн. 3% річних і 5378037,28 грн. інфляційних за відсотками, 269,02 грн. 3% річних і 910 грн. інфляційних за комісійною винагородою, а в решті позовних вимог відмовлено.

Розглядаючи справу № 905/2357/15, суд встановив, що факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань з повернення коштів за кредитним договором доведений, але здійснив перерахунок заявлених до стягнення сум кредиту та відсотків з урахуванням положень договору про внесення змін №15-93/02-3/09-1 від 02.02.2009 до кредитного договору, яким погоджено черговість зарахування сплачених коштів, оскільки за зміни до п. 2.1 кредитного договору щодо розміру процентної ставки вносились без внесення відповідних змін до графіку, погодженого у договорі про внесення змін №15-93/02-3/09-1 від 02.02.2009, внаслідок чого починаючи з 31.08.2009 фактично існує неузгодженість щодо розміру відсоткової ставки, сум та дат сплати відсотків, тому до цих правовідносин має бути застосоване положення ч. 1 ст. 1048 ЦК України, згідно з яким якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

ПАТ "Промінвестбанк" у лютому 2017 звернулось до господарського суду першої інстанції з позовом про визнання недійсним договору про внесення змін № 15-93/02-3/09-1 від 02.02.2009 до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 15-93/02-3/09 від 27.01.2009, з підстав викладених у позовній заяві.

Суд першої інстанції та апеляційний господарський відмовляючи у задоволені позову про визнання недійсним договору про внесення змін №15-93/02-3/09-1 від 02.02.2009 до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №15-93/02-3/09 від 27.01.2009, виходили з того, що спірна додаткова угода не є самостійним договором, а є невід'ємною частиною основного кредитного договору, що змінює та доповнює його деякі пункти, тоді як зі змісту довіреності, на підставі якої діяв ОСОБА_6 під час підписання спірного договору, не вбачається заборон та обмежень для внесення змін до вже укладених господарських та кредитних договорів, не передбачено жодної окремої процедури внесення змін до них, внаслідок чого із матеріалів вбачається та наданих сторонами доказів, оскаржуваний правочин не укладений поза межами процедури тимчасової адміністрації ПАТ "Промінвестбанк", а отже не порушено вимог ст. 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Таким чином, суди обох інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним оскаржуваного ми договору про внесення змін № 15-93/02-3/09-1 до кредитного договору у зв'язку з недоведеності наявності обмежень повноважень особи, якою укладено цей правочин зі сторони банку, а також враховуючи наступне схвалення позивачем своїми діями цього договору про внесення змін.

Але з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій повністю погодитись не можна, з огляду на таке.

Предметом даного судового розгляду є вимоги про визнання недійсним договору про внесення змін №15-93/02-3/09-1 від 02.02.2009 до основного кредитного договору у зв'язку з тим, що спірний правочин від імені ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" підписано особою, яка не мала належних повноважень на його укладення.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

За ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли вони мають право погоджувати на свій розсуд будь - які умови договору, що не суперечить законодавству.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Підставою недійсності правочину, відповідно до статті 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 5) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень.

Статтею 241 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. При цьому, законодавець не ставить схвалення правочину в обов'язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Проте, вирішуючи даний спір про визнання угоди недійсною, господарські суди повинні встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, суди попередніх інстанцій, зазначеного та наведених вище норм права, не врахували та належним чином не з'ясували того, чи вчинялись позивачем дії, які б свідчили про схвалення ним спірного договору про внесення змін №15-93/02-3/09-1 від 02.02.2009 до кредитного договору, а при цьому чи доведений даний факт належними та допустимими доказами, як і судами не надано відповідної оцінки нотаріально посвідченим письмовим пояснення ОСОБА_6 від 20.06.2017.

Разом з тим, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ст. 7 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та порушенням основних засад (принципів) господарського судочинства, які наведені у ст. 2 ГПК України.

При цьому, касаційний суд звертає увагу на те, що вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу, внаслідок чого зазначене повинно бути проаналізовано судом в сукупності.

Відтак, не дослідження судом апеляційної інстанції доказів, що надані позивачем відповідними клопотаннями за вх. № 02-31/4156/17 від 13.06.2017, вх.№02-31/5169/17 від 24.07.2017, вх.№02-31/5358/17 від 01.08.2017, вх.№02-31/5581/17 від 09.08.2017, вх.№02-31/5606/17 від 10.08.2017, що раніше були задоволені апеляційним судом, а докази - долучені до матеріалів справи, є необґрунтованим та не сприяє виконанню завдань господарського судочинства, визначених ч. 1 ст. 2 ГПК України.

Отже, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки всім обставинам справи, що не відповідає вимогам ч. 1 ст. 47 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) щодо прийняття рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та порушує приписи ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності та вимоги п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017).

Суд апеляційної інстанції на зазначені недоліки рішення господарського суду уваги не звернув та їх не усунув, при цьому, апеляційний суд припустився аналогічних порушень, не надавши зазначеним вище обставинам жодної правової оцінки, в тому числі у їх системному взаємозв'язку з іншими обставинами справи, що мало бути здійснено апеляційним господарським судом враховуючи вказівки, надані Вищим господарським судом України у постанові від 04.12.2017 .

Крім того, ні місцевим господарським судом, ні апеляційним господарським судом не встановлено обставин, що стосуються моменту вчинення сторонами спірного правочину, який підлягає встановленню при вирішенні даної категорії спорів.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків щодо відсутності правових підстав для відмови у задоволенні позову, з посиланням на подальше схвалення сторонами умов спірного договору про внесення змін від 02.02.2009, так як, такі висновки не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та встановлених судами попередніх інстанцій дійсних обставинах справи.

Відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 01.03.2018 та рішення Господарського суду Донецької області від 07.04.2017 у справі № 905/397/17 не можна визнати як такі, що відповідають фактичним обставинам справи і вимогам закону, тому вони підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд до Господарського суду Харківської області.

При новому розгляді справи суду, слід врахувати вище викладене, повно та всебічно дослідити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону, постановити законне та обґрунтоване рішення.

Згідно ч. 1 ст. 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Оскільки Касаційний господарський суд дійшов висновку, що судові рішення по справі № 905/397/17 підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат, відповідно до ст. 129 ГПК України ( редакції, чинній з 15.12.2017 ) судом не здійснюється.