2. Рішенням Господарського суду Київської області від 28.11.2017 у справі № 911/2726/17 позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір оренди водного об'єкту та земель водного фонду від 17.03.2004, викладений в новій редакції від 20.06.2007, укладений між Миронівською районною державною адміністрацією Київської області та фізичною особою-підприємцем Водницькою В.Г.

3. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, фізична особа-підприємець Водницька В.Г. звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила суд скасувати повністю оскаржуване рішення Господарського суду Київської області від 28.11.2017 по справі № 911/2726/17 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

4. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2018 у справі № 911/2726/17 апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Водницької В.Г. на рішення Господарського суду Київської області від 28.11.2017 у справі № 911/2726/17 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Київської області від 28.11.2017 у справі № 911/2726/17 залишено без змін.

5. Судами попередніх інстанцій при розгляді справи встановлено наступне.

5.1 17.03.2004 між Миронівською районною державною адміністрацією Київської області (орендодавець, відповідач 1 у справі) та Фізичною особою-підприємцем Водницькою Вірою Гордіївною (орендар, відповідач 2 у справі) укладено договір оренди водних об'єктів та земель водного фонду, до якого вносились зміни 05.10.2005; 20.06.2007 договір було викладено в новій редакції, до якої 23.01.2008 та 03.04.2013 також вносились зміни.

5.2 Відповідно до пункту 1, 2 Договору (в ред. від 20.06.2007), Відповідач 1 передав, а Відповідач 2 прийняв в оренду водний об'єкт та земельну ділянку земель водного фонду загальною площею 9,1338 га, у тому числі під водним дзеркалом ставка - 6,4136 га, під гідротехнічними спорудами - 0,1596 га, під прибережною захисною смугою - 2,5606 га.

5.3 Згідно пункту 8 Договору, строк дії договору з 17.03.2004 по 17.03.2009. Договором від 23.01.2008 про внесення змін до оспорюваного Договору оренди викладено пункт 8 в новій редакції, зокрема встановлено строк дії договору з 17.03.2004 по 17.03.2019.

5.4 Як зазначає Позивач, під час проведення інвентаризації майна СТОВ "Потік", зокрема земельної ділянки площею 523,5 га, наданої у постійне користування СТОВ "Потік" згідно державного акту на право постійного користування від 27.04.1995, виданого на підставі рішення Потіцької сільської ради Миронівського району Київської області від 16.09.1994 № 2-94, керуючим санації разом з представниками комітету кредиторів у справі про банкрутство СТОВ "Потік" було виявлено, що ставок, який знаходиться в межах зазначеної земельної ділянки, використовується сторонніми особами, зокрема на підставі оспорюваного договору оренди.

5.5 На відповідні звернення керуючого санацією СТОВ "Потік" до Миронівської РДА Позивачем було отримано лист Миронівської РДА від 30.05.2017 № 59/06/33-2302, згідно якого Відповідач 1 заперечив факт перебування земельної ділянки та водного об'єкту в постійному користуванні СТОВ "Потік".

5.6 В той же час, відповідно до повідомлення землевпорядної організації "Миронівське представництво ТОВ "Земюрконсалтинг", 06.07.2017 було проведено обстеження вказаної земельної ділянки сертифікованим інженером-землевпорядником за участю членів комітету кредиторів СТОВ "Потік" та представника Відповідача 1.

5.7 За результатом обстеження інженером-землевпорядником встановлено, що ставок територіально розташований в межах земельної ділянки, переданої у постійне користування СТОВ "Потік" згідно державного акту на право постійного користування від 27.04.1995, що підтверджується викопіюванням з проекту формування території та встановлення меж Потіцької сільської ради Миронівського району Київської області та викопіюванням з оновлених картографічних матеріалів земельної ділянки СТОВ "Потік" за межами населеного пункту с. Потік на території Потіцької сільської ради Миронівського району Київської області.

5.8 Як вбачається з повідомлень Держсільгоспінспекції у Київській області від 17.09.2015 та від 16.02.2016 до Миронівського РВ ГУ МВС України у Київській області, 03.09.2015 Держсільгоспінспекцією у Київській області було здійснено виїзд на місцевість та проведено обстеження, внаслідок якого було встановлено, що земельна ділянка, надана в оренду Відповідачу 2 тривалий час не використовується за цільовим призначенням, водне дзеркало відсутнє, знято частину поверхневого шару ґрунту ставка орієнтовною площею 0,15 га та вивезено на поле, без спеціального дозволу на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельних ділянок, тобто пошкоджено земельну ділянку, яка перебуває в постійному користуванні Позивача.

5.9 Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Потік" (дата реєстрації шляхом перетворення 13.03.2000, код ЄДРПОУ 03755934, місцезнаходження: 08824, Київська обл., Миронівський р-н, с. Потік, вул. Леніна, 3) є правонаступником Колективного сільськогосподарського підприємства "Потік" (код ЄДРПОУ 03755934, зареєстроване шляхом перетворення 23.11.1996), яке в свою чергу є правонаступником Колгоспу імені Карла Маркса (код ЄДРПОУ 03755934, зареєстроване 16.04.1964). Останнє є правонаступником Колгоспу "Перемога" (зареєстроване 09.01.1960) шляхом об'єднання Колгоспу "Червоний Жовтень", с. Потік та Колгоспу імені Шевченка, с. Коритище.

5.10 Вказані обставини підтверджуються довідкою СТОВ "Потік" б/№ від 03.11.2015, архівною довідкою Потіцької сільської ради № 02-33/206 від 20.04.2016, Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, положеннями статутів підприємств (статут СТОВ "Потік", затверджений загальними зборами учасників - протокол № 2 від 16.02.2000; статут КСП "Потік", затверджений загальними зборами членів КСП - протокол № 2 від 27.07.1996), довідкою статистики.

5.11 Крім того, факт щодо правонаступництва СТОВ "Потік" та КСГП ім. Карла Маркса, встановлений рішенням Миронівського районного суду Київської області від 03.07.2017 у справі № 371/589/17.

5.12 Як вбачається з протоколу другої сесії ХХІІ скликання Потіцької сільської ради народних депутатів Миронівського району Київської області від 16.09.1994 та рішення ІІ сесії ХХІІ скликання Потіцької сільської ради народних депутатів Миронівського району Київської області від 16.09.1994 "Про розгляд проекту роздержавлення земель КСГП ім. Карла Маркса" було прийнято рішення про схвалення проекту роздержавлення земель колгоспу імені Карла Маркса (КСГП ім. Карла Маркса), яким передбачено встановити розмір земель: а) які передаються у колективну власність 3094,9 га в т.ч. земель загального користування 187,8 га; б) державної власності, що надаються у постійне користування 523,5 га, в т.ч.: природоохоронного призначення 78,5 га, лісового фонду55,1 га, водного фонду 87,4 га, резервного фонду 302,5 га.

5.13 27.04.1995 відповідно до рішення Потіцької сільської ради народних депутатів від 16.09.1994 було складено Державний акт на право постійного користування землею серія КВ, виданий на ім'я Позивача, яке помилково було зазначено як Колективне сільськогосподарське підприємство ім. Карла Маркса с. Потік Миронівського району, видане Потіцькою сільською Радою народних депутатів Миронівського району Київської області про передачу у постійне користування 523,5 га землі в межах згідно з планом користування. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 19. До Акту додано план зовнішніх меж землекористування.

5.14 При цьому, щодо видачі Державного акту саме на ім'я Колективного сільськогосподарського підприємства ім. Карла Маркса судом враховано, що статут Колгоспу імені Карла Маркса Миронівського району Київської області був зареєстрований згідно рішення виконкому Миронівської ради народних депутатів (пр. 26 від 27.02.1992, реєстраційний номер 229-66-К), у вересні 1994 було розпочато процес роздержавлення земель вказаного Колгоспу та зміни організаційно-правової форми підприємства відповідно до Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (2114-12) і зміни назви на КСП "Потік", що в подальшому відображено в статуті КСП "Потік" від 27.07.1996 та СТОВ "Потік" від 16.02.2000.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

6. 30.03.2018 Миронівська районна державна адміністрація звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою від 30.03.2018 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2018 у справі № 911/2726/17, підтвердженням чого є відбиток штампу відділення поштового зв'язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга.

7. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 911/2726/17 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Ткаченко Н.Г., судді - Жукова С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 12.04.2018.

8. Ухвалою Верховного Суду від 25.05.2018 касаційну скаргу Миронівської районної державної адміністрації від 30.03.2018 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2018 у справі № 911/2726/17 залишено без руху на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України. Надано Миронівській районній державній адміністрації строк для усунення недоліків касаційної скарги до 12.06.2018 шляхом надання суду касаційної інстанції оригіналу документу, що підтверджує повноваження представника, або ж копії з нього, засвідченої у визначеному законом порядку.

9. 08.06.2018 Миронівська районна державна адміністрація направила до Верховного Суду заяву про усунення недоліків касаційної скарги, до якої долучено копію документу, що підтверджує повноваження представника, засвідчену у визначеному законом порядку.

10. Ухвалою Верховного Суду від 21.06.2018 відкрито касаційне провадження у справі № 911/2726/17 за касаційною скаргою Миронівської районної державної адміністрації від 30.03.2018 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2018; розгляд скарги призначено на 02.08.2018 о 14:15 год.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу.

11. Не погоджуючись з прийнятою постановою апеляційного суду, Миронівською РДА подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2018 у справі № 911/2726/17 та направити справу до Київського апеляційного господарського суду на новий розгляд.

12. Касаційну скаргу мотивовано тим, що Київським апеляційним господарським судом не досліджено додатково подані докази та тим, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

13. Позивачем подано відзив на касаційну скаргу, в якій остання просить оскаржувану постанову залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Позиція Верховного Суду

14. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

15. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

16. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

17. Згідно частини 1 статті 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

18. Відповідно до частини 1 статті 22 Земельного кодексу України в наведеній редакції, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

19. Пунктом 3 частини 1 статті 27 Земельного кодексу України від 18.12.1990 визначено, що право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства.

20. Також, згідно пункту в) частини 1 статті 141 Земельного кодексу України в чинній редакції (від 25.10.2001), зазначено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.

21. В постанові Верховного Суду України від 21.02.2011 у справі № 21-3а11 сформовано правову позицію, відповідно до якої приписи пункту "в" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

22. Відповідно до Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) , який втратив чинність на підставі Цивільного кодексу України (435-15) від 16.01.2003, але діяв на момент державної реєстрації правонаступництва Позивача, після перетворення підприємство як юридична особа не ліквідувалось; на базі майна підприємства створювалось підприємство правонаступник.

23. Зазначене також вбачається з Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою КМУ від 22.01.1996 № 118 (118-96-п) , зокрема, у разі перереєстрації (створення) суб'єкта господарської діяльності, що є правонаступником прав і майнових зобов'язань свого попередника, за ним зберігається ідентифікаційний код попередника.

24. Відповідно до частини 2 статті 104 Цивільного кодексу України, юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

25. Згідно статті 108 Цивільного кодексу України, перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.

26. Як встановлено судами попередніх інстанцій, з матеріалів справи вбачається, що статути підприємства не містять відомостей про ліквідацію підприємства, навпаки, КСП "Потік" утворено в результаті перетворення Колгоспу імені Карла Маркса, код юридичної особи залишився незмінним - 03755934; СТОВ "Потік" утворено в результаті перетворення КСП "Потік", код юридичної особи також залишився незмінним - 03755934.

27. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що матеріалами справи підтверджується факт правонаступництва СТОВ "Потік" за всіма правами та обов'язками КСП "Потік" і у свою чергу Колгоспу ім. Карла Маркса, так само, як і право власності підприємства на все нерухоме майно, в тому числі право постійного користування на землі в межах постійного землекористування, визначеного Державним актом від 27.04.1995.

28. Згідно статті 116 Земельного кодексу України від 25.10.2001, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

29. Відповідно до пункту 5 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 № 562-ХІІ "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР (2874а-07) " з подальшими змінами, громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування. Аналогічне положення міститься у п. 1, 7 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (2768-14) .

30. Статтею 92 Земельного кодексу України від 25.10.2001 визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Цією ж статтею визначено чіткий перелік суб'єктів, що набувають право постійного користування земельною ділянкою, а саме: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; заклади освіти незалежно від форми власності; співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

31. Стаття 92 Земельного кодексу України від 25.10.2001 дійсно обмежує перелік суб'єктів права постійного користування земельною ділянкою і не передбачає можливості набуття певними різновидами підприємств (у т.ч. господарськими товариствами) такого права.

32. Пунктом 6 розділу 10 Земельного кодексу України (2768-14) від 25.10.2001 встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

33. Однак, відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (v005p710-05) пункт 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (2768-14) щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним).

34. Згідно пунктом 3 статті 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

35. Отже, якщо право постійного користування виникло у суб'єкта господарювання до 01.01.2002 (дня набрання чинності діючим Земельним кодексом України (2768-14) ), після цієї дати воно продовжує зберігатися.

36. Право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 Земельного кодексу України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

37. Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що приписами законодавства та судовою практикою спростовуються твердження Відповідача 1, про те, що до СТОВ "Потік" не перейшло право постійного користування земельною ділянкою на підставі Державного акту від 27.04.1995.

38. Частинами 5, 6 статті 27 Земельного кодексу України від 18.12.1990 визначено, що припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 1 - 8 частини першої та частиною третьою цієї статті, провадиться у межах населених пунктів відповідною Радою народних депутатів, за межами населених пунктів - сільською, селищною, районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів, а у випадку, передбаченому пунктом 9 частини першої цієї статті, - за рішенням Ради народних депутатів, що має право вилучати земельні ділянки. Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 5 - 9 частини першої цієї статті, в разі незгоди землекористувача провадиться у судовому порядку.

39. Статтями 143, 144 Земельного кодексу України від 25.10.2001 встановлено, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку або на підставі рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування.

40. Судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази примусового припинення СТОВ "Потік" користування визначеною земельною ділянкою.

41. Також, судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що земельна ділянка загальною площею 9,1338 га, яка була передана Миронівською РДА в оренду ФОП Водницькій В.Г. за оспорюваним договором оренди, входить до складу земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні СТОВ "Потік" на підставі Державного акту на право постійного користування від 27.04.1995 серії КВ, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 19.

42. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

43. З огляду на приписи, правила статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

44. Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

45. Згідно частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

46. Відповідно до частин 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України в чинній редакції, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною.

47. З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що Відповідачем 1 неправомірно було передано в оренду Відповідачу 2 земельну ділянку загальною площею 9,1338 га за Договором оренди від 17.03.2004, оскільки вказана земельна ділянка входить до складу земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні СТОВ "Потік" на підставі Державного акту на право постійного користування від 27.04.1995.

48. З огляду на викладене, доводи скаржника спростовуються вищевикладеним та змістом оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

49. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

50. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

51. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

52. Відповідно статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

53. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

54. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції таким вимогам закону відповідає.

55. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.