У травні 2017 Фінансове управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом, у якому просило солідарно стягнути з ТОВ "Гідроенергобуд" та з ТОВ "Гільдія" 2 515 049,35 грн., заборгованості яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачами умов договору про пайову участь, укладеного на підставі судового рішення від 15.09.2016 у справі № 909/550/16, 154 465,26 грн. пені, 120 722,37 грн. інфляційних втрат та 29 015,39 грн. 3% річних .

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 20.06.2017 у справі № 909/420/17 (суддя Максимів Т.В.) позов задоволено частково та стягнено солідарно з відповідачів 2 515 049,35 грн. боргу, 154 465,26 грн. пені, 120 722,37 грн. втрат внаслідок інфляції та 27 687 грн. 3 % річних, а в решті позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.03.2018 у справі № 909/420/17 (судді: Данко Л.С., Галушко Н.А., Орищин Г.В.) рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20.06.2017 частково скасовано та прийняте рішення про стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованості на суму 2 515 049,35 грн., 87 399,69 грн. пені, 94 062,48 грн. інфляційних втрат та 15 710,45 грн. 3 % річних. В решті позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі Фінансове управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.03.2018 у справі № 909/420/17 скасувати, залишивши в силі рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20.06.2017.

Не погоджуючись з оскаржуваною постановою апеляційного суду, якою скасовано частково рішення суду першої інстанції та стягнуто солідарно з відповідачів суму основного боргу, пеню, інфляційні втрати та 3 %річних, обрахованих за період з 04.02.2017 по 20.04.2017, позивач посилається на неврахування апеляційним судом Закону України "Про регулюванні містобудівної діяльності " (3038-17) , Положення "Про пайову участь замовників будівництва у створенні та розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури міста", затвердженого Івано-Франківською міською радою, якими визначено, що договір про пайову участь набирає чинності з дня реєстрації його у фінансовому управління, а також не врахування судом апеляційної інстанції умовам укладеного між сторонами договору про пайову участь п. 3.3., п. 4.1.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями Касаційного господарського суду від 23.05.2018 для розгляду вказаної касаційної скарги визначено колегію суддів у складі : Ткаченко Н.Г. - головуючого (доповідача), Білоус. В.В., Жуков С.В. та ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.06.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Фінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.03.2018 у справі № 909/420/17, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 01.08.2018 на 10:00 год.

Представники сторін в судове засідання не з'явились про час і місце повідомленні належним чином.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування постанови апеляційного господарського суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 312 ГПК України, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального права та переоцінці доказів.

Суд першої інстанції задовольняючи частково позов та стягуючи з відповідачів на користь позивача 2 515 049,35 грн. боргу, 154 465,26 грн. пені, 120 722,37 грн. втрат внаслідок інфляції та 27 687 грн. 3 % річних, виходив з того, що ТОВ "Гідроенергобуд" та з ТОВ "Гільдія" не виконали свої зобов'язання за договором про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Івано-Франківська, оскільки протягом 7-денного терміну з моменту реєстрації договору (п.3.3.) не здійснили повної сплату в солідарному порядку пайового внеску у розмірі 2 515 049,35 грн., незважаючи на письмову вимогу про це позивача, тому Фінансове управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради вправі вимагати відповідачів сплатити борг, з урахуванням відповідальності передбаченої умовами договору п.5.1 цього договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України, інфляційних втрат та 3 % річних, обрахованих за період з 08.12.2016 по 20.04.2017.

Апеляційний господарський суд скасовуючи частково рішення суду першої інстанції та приймаючи рішення про солідарне стягнення з відповідачів на користь позивача 2 515 049,35 грн. заборгованості, 87 399,69 грн. пені, 94 062,48 грн. інфляційних втрат та 15 710,45 грн. 3 % річних, і відмовляючи у решті позову, виходив з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами обох інстанцій, за рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 15.09.2016 у справі № 909/550/16 визнано укладеними з дня набрання рішенням законної сили, договір про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста між Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, Фінансовим управлінням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та замовниками - ТОВ "Гідроенергобуд" та ТОВ "Гільдія" на зазначених у судовому рішенні умовах.

За п.1.1. цього договору замовники, що здійснюють будівництво культурно-відпочинкового комплексу з надбудовою житлових приміщень на вул. Пасічній в порядку та на умовах, визначених договором, беруть участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури мікрорайонів міста Івано-Франківська.

Відповідно до п.2.1. зазначеного договору, ТОВ "Гідроенергобуд" та ТОВ "Гільдія" (замовники) зобов'язуються сплатити в солідарному порядку пайовий внесок у розмірі та у терміни, визначені договором.

Пунктом 3.3. договору передбачено, що замовники сплачують в солідарному порядку пайову участь у сумі 2 515 049,35 грн. в 7-денний термін з моменту реєстрації договору.

Згідно п. 5.1. цього договору, при простроченні платежу, визначеного пунктом 3.3. договору, замовники сплачують до міського бюджету суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних від простроченої суми та пеню у розмірі 120% річних облікової ставки НБУ, що діє у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний прострочений день.

Перевіряючи дотримання кожною із сторін своїх зобов'язань, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачі в порушення умов договору про пайову участь не сплатили пайовий внесок у сумі 2 515 049,35 грн., незважаючи і на письмові претензії позивача від 20.01.2017 № 28/16.5-14/18 та № 27/16.5-14/18 щодо вимоги відповідачів сплатити відповідну суму пайового внеску в 10-ти денний термін з моменту отримання ними цих вимог, які скеровані поштою на адресу ТОВ "Гідроенергобуд" та ТОВ "Гільдія" 23.01.2017, що підтверджується фіскальними чеками № 7876 та № 7877.

За таких обставин, оскільки відповідачі, в порушення умов договору про пайову участь, не виконали свій обов'язок перед позивачем щодо сплати встановленої суми пайової участі, що підтверджується належними доказами та відповідачами не оспорюється, суд першої інстанції, з яким в цій частині погодився апеляційний господарський суд дійшли висновку щодо наявності підстав для стягнення солідарно з ТОВ "Гідроенергобуд" та ТОВ "Гільдія" на користь Фінансового управлінням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради спірної суми боргу 2 515 049,35 грн..

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ "Гідроенергобуд" та ТОВ "Гільдія" (замовники) за умовами договору сплачують в солідарному порядку позивачу пайову участь у сумі 2 515049,35 грн. у 7-денний термін з моменту реєстрації договору (п.3.3), тобто за умовами договору момент оплати, пов'язується з настанням певної події, а саме з моменту реєстрації цього договору.

Апеляційним судом встановлено, що порядку реєстрації такого договору не передбачено, а також не передбачено порядку реєстрації такого договору і в Положенні "Про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку Інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста", затвердженому Рішенням Івано-Франківської міської ради № 231-38 від 18.10.2013.

Також апеляційним судом було встановлено, що про факт реєстрації Договору про пайову участь та необхідність сплати згідно договору пайову участь у розмірі 2 515 049,35 грн. відповідачі були повідомлені претензіями-вимогами № 28/16.5-14/18в та № 27/16.5.-14/18в Фінансового управління виконкому Івано-Франківської міської ради від 20.01.2017, які були надіслані відповідачам поштою 23.01.2017, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 20 - 21звор. т.1), а інші докази, крім зазначених претензій-вимог, які б підтверджували про факт повідомлення відповідачів про реєстрацію Договору про пайову участь 30.11.2016 у Журналі реєстрації договорів, в матеріалах справи відсутні та не надані позивачем суду.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що в матеріали справи не містять доказів, що записи, в тому числі і що стосуються спірного договору (порядковий № 125), у Журналі реєстрації договорів та довідок звільнення по фонду соціально-економічного розвитку та інженерно-транспортної інфраструктури міста за 2016, було оприлюднено, відповідно до вимог Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) та "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (1160-15) , на офіційному веб-сайті ради, виконавчого комітету міської ради та/або фінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради.

Відтак, згідно ч.2 ст. 530 ЦК України та відповідно до умов Договору про пайову участь, вимог зазначених у претензіях-вимогах № 28/16.5-14/18в та № 27/16.5.-14/18в Фінансового управління виконкому Івано-Франківської міської ради від 20.01.2017 р., які були надіслані відповідачам - 23.01.2017 р. та отримані ними 24.01.2017р., що останніми не заперечується, облік строку по сплаті відповідачами основного боргу, розпочався з наступного дня після отримання претензій-вимог, тобто з 25.01.2017 р., тривав 10 днів і закінчився 03.02.2017 року о 24 год. 00 хв.

Отже апеляційний суд дійшов висновку, що право на нарахування пені за Договором про пайову участь, виникло у позивача з 04.02.2017 р. (ст. 253 ЦК України), з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події з якою пов'язано його початок, оскільки останнім днем для оплати основного боргу в сумі 2 515049, 35 грн. є 03.02.2017 до 24 год. 00 хв., то право на нарахування пені виникло у позивача з 04.02.2017 по 20.04.2017 (в межах позовних вимог), а не з 08.12.2016 р., як помилково зазначено у рішенні суду першої інстанції.

Згідно з положеннями ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 541 ЦК України передбачено, що солідарний обов'язок або солідарна

вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

За ч. 1 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на вимоги ст. 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може у будь-якому випадку перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Апеляційним судом було встановлено, що розрахунковим періодом для нарахування пені у даній справі є період з 04.02.2017 р. по 20.04.2017 р. - 76 днів прострочення сплати основного боргу 2 515049,35 грн., а облікова ставка НБУ за період за який розраховується пеня складала: з 08.12.2016 р. по 25.01.2017 р. - 14%; з 26.01.2017 р. по 01.03.2017 р. - 14%; з 02.03.2017 р. - по 02.03.2017 р. - 14%; 03.03.2017 р. по 13.04.2017 р. - 14%; з 14.04.2017 р. по 25.05.2017 р. - 13 %, а відтак загальний розмір пені за вказаний вище період складає 87 399,69 грн. (79875,21 грн. + 7524,48 грн.) та підлягає солідарному стягненню з відповідачів.

Крім того, згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідності до п. 5.1. договору про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста - при простроченні платежу, визначеного пунктом 3.3 договору, замовники сплачують до міського бюджету суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 3% річних від простроченої суми та пеню у розмірі 120% річних облікової ставки НБУ, що діє у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен прострочений день.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено апеляційним судом розрахунковий період для перерахунку 3% річних та інфляційних втрат є 04.02.2017 р. - 20.04.2017 р., а відтак апеляційний суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково у сумі 15710,45 грн., вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню частково в сумі 94062,48 грн.

Відтак, враховуючи вище наведене, касаційний суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду щодо часткового задоволення позовних вимог та стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача - Фінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради 2 515049,35 грн. - основного боргу, 87 399,69 грн. - пені, 15 710,45 грн. - 3% річних, 94 062,48 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, з урахуванням вище викладеного, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Львівського апеляційного господарського суду від 28.03.2018 у справі № 909/420/17 постановлена у відповідності до фактичних обставин, з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, які викладені в оскаржуваній постанові від 28.03.2018 у справі № 909/420/17.

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду не вбачається, судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) покладаються на заявника касаційної скарги.