2. Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.11.2017 (повний текст складено 14.11.2017) у справі № 911/254/16, серед іншого, заяву Головного управління ДФС у Київській області вих. № 7/10-36-10-09-04 від 14.08.2017 (вх. № 16539/17) задоволено частково. Визнано грошові вимоги Головного управління ДФС у Київській області до ПрАТ "Альба Україна" на суму 3 274 245,22 грн., з яких: 3 200,00 грн. - 1 черга задоволення вимог кредиторів; 366 495,73 грн. - 2 черга задоволення вимог кредиторів; 2 904 549,49 грн. - 6 черга задоволення вимог кредиторів (в ліквідаційній процедурі). В іншій частині заяву відхилено.

3. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції в оскаржуваній частині, Головне управління ДФС у Київській області 04.12.2017 (згідно поштового штемпелю на конверті) звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 04.12.2017, відповідно до якої скаржник просив суд скасувати ухвалу Господарського суду Київської області від 07.11.2017 у справі № 911/254/16 в частині невизнання кредиторських вимог в розмірі 15 005 995,91 грн. (з них 14 596 662,29 грн. - пеня з ПДВ та 4 877,00 грн. - основного платежу; ЄСВ - 100 881,21 грн.; з податку з орендної плати з юридичних осіб - 303 520,08 грн.; та пені за порушення термінів розрахунку ЗЕД на суму - 55,33 грн.).

4. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2018 у справі № 911/254/16 апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області на ухвалу Господарського суду Київської області від 07.11.2017р. по справі №911/254/16 задоволено. Ухвалу Господарського суду Київської області від 07.11.2017 по справі №911/254/16 скасовано в частині відхилених кредиторських вимог Головного управління ДФС у Київській області в сумі 15 005 995,91 грн. В цій частині прийнято нове рішення, яким визнано кредиторські вимоги Головного управління ДФС у Київській області до Приватного акціонерного товариства "Альба Україна" включивши їх до реєстру вимог кредиторів в сумі 15 005 995,91 грн., з яких: 100 881, 21 грн. - єдиний соціальний внесок - 2 черга задоволення вимог кредиторів; 14 596 662,28 грн. - пеня з податку на додану вартість - 6 черга задоволення вимог кредиторів (в ліквідаційній процедурі); 4877,00 грн. - податку на додану вартість - 6 черга задоволення вимог кредиторів (в ліквідаційній процедурі); 303 520,08 грн. - податку з орендної плати з юридичних осіб - 6 черга задоволення вимог кредиторів (в ліквідаційній процедурі); 55,33 грн. - пені за порушення термінів розрахунку ЗЕД - 6 черга задоволення вимог кредиторів (в ліквідаційній процедурі)."

5. Судом апеляційної інстанції при розгляді справи встановлено наступне.

5.1 В порядку статей 23, 38 Закону про банкрутство 18.08.2017 до Господарського суду Київської області надійшла заява № 7/10-36-10-09-04 від 14.08.2017 (вх. № 16539/17) ГУ ДФС у Київській області з кредиторськими вимогами до ПрАТ "Альба Україна". В обгрунтування кредиторських вимог ГУ ДФС у Київській області зазначало що станом на 08.08.2017 сума кредиторської заборгованості ПАТ "Альба Україна" збільшилась на 18 233 571, 47 грн., з яких: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів - 14 861 271, 06 грн.; орендна плата з юридичних осіб - 2 608 768, 95 грн.; нарахованої пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД - 55, 33 грн.; Єдиний соціальний внесок - 682 612, 93 грн.; податок на доходи фізичних осіб - 80 863,20 грн. Податкова заборгованість ПрАТ "Альба Україна" складається з самостійно задекларованих зобов'язань, з урахуванням часткових самостійних плат.

5.2 Суд першої інстанції належним чином не дослідив матеріали, які свідчать, що кредиторські вимоги заявлені контролюючим органом, а саме нарахування пені у розмірі 14 596 662, 29 грн., розрахувались з моменту виникнення заборгованості до дати винесення судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство ПАТ "Альба Україна", що і стало підставою розрахунку пені.

5.3 У суб'єкта господарювання після прийняття постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури можуть виникати нові зобов'язання зі сплати податків і зборів але не може здійснюватися нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості, то, відповідно, і не припиняє заходів, що стали наслідком подання декларації з податку на додану вартість та звітів з ЄСВ.

5.4 Місцевий суд необґрунтовано відхилив кредиторські вимоги скаржника в сумі 15 005 995, 90 грн.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

6. 10.05.2018 ліквідатор приватного акціонерного товариства "Альба Україна" Клименко Я.А. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою вих. № 80 від 10.05.2018 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2018 у справі № 911/254/16, підтвердженням чого є відбиток штампу відділення поштового зв'язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга.

7. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 911/254/16 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Ткаченко Н.Г., судді - Жукова С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 15.05.2018.

8. Ухвалою Верховного Суду від 25.05.2018 касаційну скаргу ліквідатора приватного акціонерного товариства "Альба Україна" Клименко Я.А. вих. № 80 від 10.05.2018 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2018 у справі № 911/254/16 залишено без руху на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України. Надано скаржнику строк для усунення недоліків касаційної скарги до 15.06.2018 шляхом надання суду оригіналу документу, що підтверджує доплату судового збору у розмірі 2 558,00 грн за подання касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2018 у справі № 911/254/16.

9. 12.06.2018 ліквідатор приватного акціонерного товариства "Альба Україна" Клименко Я.А., на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 25.05.2018, подав до Верховного Суду клопотання про долучення доказів, до якого долучено оригінал документу (платіжного доручення № 1076 від 06.06.2018), що підтверджує доплату судового збору у розмірі 2 558,00 грн за подання касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2018 у справі № 911/254/16.

10. Ухвалою Верховного Суду від 18.06.2018 відкрито касаційне провадження у справі № 911/254/16 за касаційною скаргою ліквідатора приватного акціонерного товариства "Альба Україна" Клименко Я.А. вих. № 80 від 10.05.2018 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2018; розгляд скарги призначено на 01.08.2018 о 14:15 год.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу.

11. Не погоджуючись з прийнятою постановою апеляційного суду, ліквідатором Приватного акціонерного товариства "Альба Україна" Клименко Я.А. подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду 17.04.2018 у справі № 911/254/16 повністю та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

12. Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскаржувані судові рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

13. Головним управлінням ДФС у Київській області подано відзив на касаційну скаргу, в якій остання просить оскаржувану постанову залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

14. Представник Головного управління ДФС у Київській області в судовому засіданні 01.08.2018 заперечив проти касаційної скарги з підстав викладених у відзиві.

Позиція Верховного Суду

15. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника Головного управління ДФС у Київській області, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

16. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

17. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

18. Відповідно до підпункту 14.1.39. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

19. Пунктом 46.1. статті 46 Податкового кодексу України, визначено, що податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

20. Приписами пункту 49.18. статті 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітній період, що дорівнює, зокрема, - календарному місяцю - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

21. Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (пункт 57.1. статті 57 Податкового кодексу України).

22. Пунктом 203.1 статті 203 Податкового кодексу України визначено, що податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

23. Сума податкового зобов'язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем звітного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання: податкової декларації (пункт 203.2 статті 203 Податкового кодексу України).

24. Згідно з підпунктом14.1.175 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

25. Пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми грошових зобов'язань у встановлених цим Кодексом випадках та не сплачена у встановлені законодавством строки (підпункт 14.1.162 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України).

26. Порядок нарахування пені визначено статтею 129 Податкового кодексу України. Так, відповідно до пункту 129.1 статті 129 Кодексу нарахування пені розпочинається, зокрема: при нарахуванні суми грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов'язання визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження) (підпункт 129.1.1. пункт 129.1 статті 129 Кодексу) при нарахуванні суми податкового зобов'язання, визначеного платником податків або податковим агентом, - після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання (підпункт 129.1.3. пункту 129.1 статті 129 Кодексу).

27. Таким чином, у зв'язку з несвоєчасною несплатою платником податків узгодженого зобов'язання, контролюючий орган нараховує пеню у відповідності до зазначених норм Кодексу з моменту виникнення заборгованості.

28. Згідно з пунктом 129.3.3 Податкового кодексу України (2755-17) нарахування пені закінчується, зокрема, у день запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів (при винесенні відповідної ухвали у справі про банкрутство або прийнятті відповідного рішення Національним банком України).

29. ПрАТ "Альба Україна" подано до контролюючого органу податкову декларацію з податку на додану вартість від 20.05.2014 №9029080815 та задекларовано 13 196 728 грн. до сплати. Однак, у зв'язку з не сплатою зазначеного зобов'язання у термін визначений пунктом 203.2 статті 203 Податкового кодексу України, контролюючим органом розпочалося нарахування пені.

30. За приписами пункту 1-1 Розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , викладеного у новій редакції згідно з Законом України від 22.12.2011р. №4212-VI (4212-17) , який набрав чинності 19.01.2013, положення цього Закону, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

31. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.03.2016 порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Пульсар-92" та введено процедуру розпорядження майном.

32. Враховуючи вимоги перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) в редакції від 22.12.2011, до спірних правовідносин слід застосовувати Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) в редакції від 22.12.2011 №4212-VI, який набрав чинності 19.01.2013.

33. В той же час, відповідно до статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", мораторій на задоволення вимог кредиторів зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою зупинення виконавчого провадження.

34. Документом, який є підставою або засвідчує введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, є ухвала господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків.

35. З підстав введення мораторію на задоволення вимог кредиторів відбувається повний розрахунок кредитора з боржником, а саме розрахунок пені та штрафних санкцій, з моменту виникнення заборгованості до дати винесення судом ухвали про порушенням провадження у справі про банкрутство.

36. Як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, у зв'язку з винесенням ухвали Господарським судом Київської області про порушення провадження у справі про банкрутство ПАТ "Альба Україна" та у відповідності підпункту 129.3.3 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України контролюючим органом закінчено нарахування пені.

37. Крім того, органи ДФС України ведуть оперативний облік платежів, що надходять до бюджету, та одержують відповідні документи від органів Держказначейства, фінансових органів, контролюючих та інших органів та платників відповідно у відповідності до Наказу Міністерства фінансів України від 07.04.2016 №422 "Про затвердження Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (z0751-16) (далі - Порядок №422).

38. Відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини 7 Розділу III Порядку №422, вказано, що нарахування пені закінчується у день запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів (при винесенні відповідної ухвали суду у справі про банкрутство або прийнятті відповідного рішення Національним банком України).

39. Як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, відповідно до інтегрованої картки з податку на додану вартість сума пені 14 596 662, 29 грн. розраховано контролюючим органом з 31.05.2014 по 04.08.2015, а 22.06.2017 є датою відображення вказаного розрахунку в аналітичній системі, а не датою виникнення пені. Отже, Господарським судом Київської області помилково визначено, що 22.06.2017 є датою виникнення пені по декларації з податку на додану вартість.

40. Суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що суд першої інстанції належним чином не дослідив матеріали, які свідчать, що кредиторські вимоги заявлені контролюючим органом, а саме нарахування пені у розмірі 14 596 662, 29 грн., розрахувались з моменту виникнення заборгованості до дати винесення судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство ПАТ "Альба Україна", що і стало підставою розрахунку пені.

41. Отже, вимоги контролюючого органу у розмірі 14 596 717, 62 ( пеня з ПДВ у розмірі 14 596 662, 29 та пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД у розмірі 55,33 грн.) є за своєю правовою природою у розумінні приписів Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) конкурсними та підлягають визнанню.

42. Відповідно до пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені Кодексом, законами з питань митної справи визнається податковим обов'язком.

43. Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що заборгованість з єдиного соціального внеску, податку на додану вартість та з податку з орендної плати з юридичних осіб виникла на підставі поданих до контролюючого органу податкових декларацій та звітів (податкова декларація з орендної плати з юридичних осіб від 19.02.2017 №9023668725, податкова декларація з податку на додану вартість 20.06.2017 №9117279670, звіти з єдиного соціального внеску від 12.05.2017 №9086682626 та від 09.06.2017 №9107489324). Тобто, платником самостійно визначено зобов'язання, які підлягають до сплати у ліквідаційній процедурі.

44. Частиною 1 статті 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", визначено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрутства не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута; продаж майна банкрута допускається в порядку, передбаченому цим Законом; виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках порядку передбачених цим розділом.

45. Ліквідаційна процедура допускає підприємницьку діяльність, яка зводиться до закінчення технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу (частина 1 статті 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"), передбачає можливість укладення угод (стаття 44 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").

46. З огляду на викладене, прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури не позбавляє суб'єкта господарювання здатності мати цивільні права, обов'язки та за наслідком цієї діяльності подавати до контролюючого органу податкові декларації та звіти, оскільки нормами податкового кодексу прямо не заборонено подавати до податкових органів звітів та декларацій Банкрутом.

47. Отже, у суб'єкта господарювання після прийняття постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури можуть виникати нові зобов'язання зі сплати податків і зборів але не може здійснюватися нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості, то, відповідно, і не припиняє заходів, що стали наслідком подання декларації з податку на додану вартість та звітів з ЄСВ.

48. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що місцевий суд необґрунтовано відхилив вимоги скаржника щодо відмови судом у визнанні та включенні кредиторських вимог до реєстру кредиторів з податку на додану вартість у розмірі 4 877,00 грн., єдиного соціального внеску у розмірі 100 881,21 грн. та податку з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 303 520,08 грн.

49. За наведених вище обставин, Київський апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про те, що апеляційна скарга ГУ ДФС у Київській області підлягає задоволенню, ухвала Господарського суду Київської області від 07.11.2017 підлягає скасуванню в частині відхилених кредиторських вимог в сумі 15 005 995, 90 грн. з прийняттям в цій частині нового рішення про визнання кредиторських вимог ГУ ДФС у Київській області в сумі 15 005 995, 90 грн., такими, що є конкурсними та підлягають погашенню: 100 881, 21 грн. - єдиний соціальний внесок - 2 черга задоволення вимог кредиторів; 14 596 662, 28 - пеня з податку на додану вартість - 6 черга задоволення вимог кредиторів (в ліквідаційній процедурі); 4877,00 грн. - податку на додану вартість - 6 черга задоволення вимог кредиторів (в ліквідаційній процедурі); 303 520, 08 грн. - податку з орендної плати з юридичних осіб - 6 черга задоволення вимог кредиторів (в ліквідаційній процедурі); 55,33 грн. - пені за порушення термінів розрахунку ЗЕД- 6 черга задоволення вимог кредиторів (в ліквідаційній процедурі)., включивши їх до реєстру вимог кредиторів.

50. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

51. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

52. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

53. Таким чином, посилання та доводи скаржника про те, що оскаржувана постанова прийнята судом апеляційної інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, в якості підстав для її скасування.

54. Відповідно статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

55. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

56. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції таким вимогам закону відповідає.

57. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.