за позовом Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Брокбізнесбанк" до Приватного підприємства Мале приватне підприємство "Айра",

(треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3),

про визнання недійсним нікчемного договору та застосування наслідків недійсності договору,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Брокбізнесбанк" Куреного О.В. (далі - уповноважена особа Фонду) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства Мале приватне підприємство "Айра" (далі - ПП МПП "Айра") про:

1.1 Визнання недійсним нікчемного договору відступлення права вимоги

від 24 жовтня 2013 року № 4-2013, укладеного між цими сторонами;

1.2 Застосування наслідків недійсності договору шляхом визнання за позивачем права вимоги за кредитними договорами від 06 жовтня 2008 року № 08Ф-186, № 08Ф-187 та від 22 серпня 2008 року № 07Ф-154, № 07Ф-142, № 07Ф-153, № 07Ф-159, яке відступлене за договором відступлення права вимоги від 24 жовтня 2013 року № 4-2013.

2. В обґрунтування позовних вимог заявник посилається на те, що під час перевірки правочинів в період тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду виявила нікчемний договір відступлення права вимоги, який підпадає під критерії, визначені частиною другою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Цим договором надано пільгу у вигляді відкладальної умови, здійснено продовження терміну кредитування, а загальна вартість права вимоги, яка передається за спірним договором, розрахована без врахування штрафних санкцій, а відтак, спірний договір передбачає надання клієнту пільг, який банк не уклав би за звичайних ринкових умов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 22 серпня 2008 року позивач та ОСОБА_5 уклали кредитний договір № 07Ф-154, за яким остання отримала від позивача кредитні кошти у розмірі 19 500 000 грн на строк з 22 серпня 2008 року до 22 серпня 2018 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12 % річних для споживчих цілей.

4. Відповідно до договору про переведення боргу від 22 грудня 2008 року № 07Ф-154-8 новим боржником за кредитним договором № 07Ф-154 є ОСОБА_3.

5. 22 серпня 2008 року позивач та ОСОБА_6 уклали кредитний договір № 07Ф-142, за яким останній отримав від позивача кредитні кошти у розмірі 19 800 000 грн на строк з 22 серпня 2008 року до 22 серпня 2018 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12 % річних для споживчих цілей.

6. Відповідно до договору про переведення боргу від 22 грудня 2008 року № 07Ф-142-8 новим боржником за кредитним договором № 07Ф-142 є ОСОБА_3.

7. 22 серпня 2008 року позивач та ОСОБА_7 уклали кредитний договір № 07Ф-153, за яким останній отримав від позивача кредитні кошти у розмірі 34 000 000 грн на строк з 22 серпня 2008 року до 22 серпня 2018 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12 % річних для споживчих цілей.

8. Відповідно до Договору про переведення боргу від 22 грудня 2008 року № 07Ф-153-8 новим боржником за кредитним договором № 07Ф-153 є ОСОБА_3.

9. 22 серпня 2008 року позивач та ОСОБА_8 уклали кредитний договір № 07Ф-159, за яким останній отримав від позивача кредитні кошти у розмірі 21 500 000 грн на строк з 22 серпня 2008 року до 22 серпня 2018 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12 % річних для споживчих цілей.

10. Відповідно до договору про переведення боргу від 22 грудня 2008 року № 07Ф-159-8 новим боржником за кредитним договором № 07Ф-159 є ОСОБА_3.

11. 06 жовтня 2008 року позивач та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 08Ф-186, за яким остання отримала від позивача кредитні кошти у розмірі 70 800 000 грн на строк з 06 жовтня 2008 року до 07 жовтня 2019 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15 % річних для споживчих цілей.

12. 06 жовтня 2008 року позивач та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 08Ф-187, за яким останній отримав від позивача кредитні кошти у розмірі 51 414 402, 98 грн на строк з 06 жовтня 2008 року до 07 жовтня 2019 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15 % річних для споживчих цілей.

13. 24 жовтня 2013 року позивач (цедент) та відповідач (цесіонарій) уклали договір відступлення права вимоги № 4-2013 (далі - договір відступлення права вимоги), за яким позивач у випадку настання відкладальної обставини, визначеної у пункті 1.3 договору відступлення права вимоги, в день, наступний за днем настання відкладальної обставини, передає, а відповідач приймає всі права вимоги за кредитними договорами від 22 серпня 2008 року № 07Ф-154, № 07Ф-142, № 07Ф-153, № 07Ф-159 та від 06 жовтня 2008 року № 08Ф-186, № 08Ф-187.

14. Відповідно до пункту 1.3 договору відступлення права вимоги відкладальною обставиною є несплата позичальником заборгованості за кредитом та або нарахованими процентами за кредитним договором, визначеним у пункті 1.1 цього договору до 16 січня 2014 року (включно).

15. За пунктом 2.1 договору відступлення права вимоги право вимоги за кредитним договором вважається переданим в день, наступний за днем настання відкладальної обставини, визначеної в пункті 1.3 цього договору.

16. Згідно пункту 2.2 договору відступлення права вимоги загальна вартість права вимоги за кредитним договором на момент відступлення кредитної заборгованості буде дорівнювати сумі заборгованості за кредитним договором, а саме заборгованості позичальника по поверненню основного боргу (кредиту) та нарахованих і не сплачених процентів за кредитом станом на 17 січня 2014 року.

17. У випадку, якщо позичальником з моменту укладання цього договору не буде проведене часткове погашення кредиту у будь-якій сумі або не будуть сплачені проценти у будь-якій сумі, загальна вартість права вимоги за кредитним договором станом на 17 січня 2014 року становитиме 333 624 919, 65 грн, а саме: заборгованість 111 236 371, 30 грн - за кредитним договором № 08Ф-186; 80 778 977, 87 грн - за кредитним договором № 08Ф-187; 29 128 551, 02 грн - за кредитним договором № 07Ф-154; 29 576 672, 36 грн - за кредитним договором № 07Ф-142; 50 788 242, 60 грн - за кредитним договором № 07Ф-153; 32 116 094, 51 грн - за кредитним договором № 07Ф-159.

18. Відповідно до пункту 3.1 договору відступлення права вимоги за кредитним договором відповідач сплачує позивачу грошову суму: у випадку оплати вартості відступлення права вимоги за кредитним договором в день переходу права вимоги до відповідача до 16:00 год. - у розмірі 333 457 919, 65 грн; у випадку оплати вартості відступлення права вимоги за кредитним договором після цього терміну - у розмірі 333 624 919, 65 грн.

19. 20 січня 2014 року позивач та відповідач підписали акт приймання-передачі оригіналів документів згідно договору відступлення права вимоги від 24 жовтня 2013 року № 4-2013, в якому зафіксували передачу позивачем відповідачу оригіналів документів за вищевказаними кредитними договорами.

20. На підставі постанови Правління Національного банку України від 28 лютого 2014 року № 107 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 28 лютого 2014 року прийнято рішення № 9, яким запроваджено тимчасову адміністрацію з 03 березня 2014 року та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в АТ "Брокбізнесбанк" Куреного О.В.

21. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 10 червня 2014 року № 339 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 11 червня 2014 року № 45 про початок здійснення процедури ліквідації АТ "Брокбізнесбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Куреного Олександра Вікторовича на період з 11 червня 2014 року.

22. На підставі пункту 2 частини п'ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п'ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 02 червня 2016 року № 896 про продовження строків здійснення процедури ліквідації АТ "Брокбізнесбанк" строком на два роки по 10 червня 2018 року включно.

23. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 13 січня 2016 року відповідачу направлено повідомлення про нікчемність договору відступлення права вимоги від 24 жовтня 2013 року № 4-2013.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

24. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21 вересня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 лютого 2017 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

25. Постановою Вищого господарського суду України від 11 квітня 2017 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 лютого 2017 року залишено без змін.

26. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Вищий господарський суд України погодився з судами попередніх інстанцій про те, що в матеріалах справи відсутні докази проведення перевірки на нікчемність спірного договору в період дії тимчасової адміністрації в АТ "Брокбізнесбанк", а повідомлення про нікчемність спірного правочину відповідачу направлено вже на стадії ліквідації, а не тимчасової адміністрації, тому посилання позивача на частину третю статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як на підставу для визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 24 жовтня 2013 року № 4-2013 є необґрунтованими, оскільки заявляти про їх нікчемність уповноважена особа Фонду мала протягом дії тимчасової адміністрації.

Короткий зміст заяви про перегляд судових рішень

27. 10 липня 2017 року АТ "Брокбізнесбанк" подало до Верховного Суду України заяву про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 11 квітня 2017 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 16 лютого 2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 21 вересня 2016 року у даній справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті - 111-16 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час подання заяви). У цій заяві він просив скасувати усі вказані вище рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовну заяву АТ "Брокбізнесбанк" задовольнити в повному обсязі.

28. Заявник вказує на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положення статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та частини другої статті 215 Цивільного кодексу України та зазначає, що незалежно від наявності чи відсутності будь-яких рішень уповноваженої особи Фонду щодо нікчемності тих чи інших правочинів, суд повинен встановити, чи передбачена законом недійсність цього правочину.

29. Як доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, до заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України від 30 березня 2016 року у справі № 922/3883/15, від 07 вересня 2016 року у справі № 911/3818/15, від 16 березня 2017 року у справі № 914/1316/16, від 30 травня 2017 року у справі № 904/5081/16, у яких, за твердженням заявника, по-іншому, ніж в судових рішеннях, про перегляд яких він просить суд, застосовано норми матеріального права.

Позиція інших учасників справи

30. ОСОБА_1 у своєму відзиві на заяву зазначає, що заявник посилається на положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) значно пізнішої редакції (ніж та, що застосовувалася судом касаційної інстанції в справі, що переглядається) і для порівняння надає судові рішення, які прийняті на підставі цієї редакції законодавчого акту. Із 12 серпня 2015 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку" (629-19) , яким були внесені зміни, зокрема, до статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Цим Законом був збільшений обсяг повноважень уповноваженої особи Фонду та передбачено, що вона протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів, вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами.

31. У своїх письмових поясненнях, отриманих касаційним судом 29 січня 2018 року, ОСОБА_1 посилається на судову практику а саме: постанови Вищого господарського суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 910/14439/14, від 09 листопада 2016 року у справі № 910/5138/16, від 16 січня 2017 року у справі № 914/1317/16, від 12 грудня 2017 року у справі № 904/404/15 та на постанову Вищого адміністративного суду України від 04 серпня 2015 року у справі № К/800/24809/15, ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року у справі № К/800/34675/15, від 02 березня 2016 року у справі № К/800/50257/15, від 15 березня 2016 року у справі № К/800/22907/15.

32. У додатково поданих 15 лютого 2018 року письмових поясненнях ОСОБА_1 посилається на практику Верховного Суду, викладену в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справах № 910/6931/16, № 913/752/16.

33. Інші учасники справи свою позицію стосовно заяви АТ "Брокбізнесбанк" не висловили.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів заявника та інших учасників справи

34. Відповідно до пункту 1 частини першої статті - 111-16 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час подання заяви) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

35. Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце у разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог, встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

36. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка встановлення правильності яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

37. Проаналізувавши правову позицію, викладену в постанові Вищого господарського суду України від 11 квітня 2017 року у справі № 910/12342/16 та у постановах Вищого господарського суду України від 30 березня 2016 року у справі № 922/3883/15, від 07 вересня 2016 року у справі № 911/3818/15, від 16 березня 2017 року у справі № 914/1316/16, від 30 травня 2017 року у справі № 904/5081/16, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

38. Предметом розгляду в справі, що переглядається, є вимога про визнання недійсним нікчемного договору відступлення права вимоги, з підстав, визначених у частинах першій, другій та третій статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та застосування наслідків недійсності договору шляхом визнання за позивачем права вимоги за кредитними договорами. При цьому, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову, Вищий господарський суд України виходив із положень статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції від 16 травня 2013 року (яка діє з 09 червня 2013 року), чинній на момент запровадження в АТ "Брокбізнесбанк" тимчасової адміністрації.

39. Суд касаційної інстанції зазначив, що відсутність рішення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію про нікчемність спірного правочину унеможливлює задоволення позову про визнання недійсним нікчемного договору відступлення права вимоги та застосування наслідків недійсності цього правочину з підстав, передбачених названою статтею закону. Також в матеріалах справи відсутні докази проведення перевірки на нікчемність спірного договору в період дії тимчасової адміністрації в АТ "Брокбізнесбанк", а повідомлення про нікчемність спірного правочину відповідачу направлено вже на стадії ліквідації, а не тимчасової адміністрації, тому посилання позивача на частину третю статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як на підставу для визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 24 жовтня 2013 року № 4-2013 є необґрунтованими, оскільки заявляти про їх нікчемність уповноважена особа Фонду мала протягом дії тимчасової адміністрації.

40. Проте, у постановах Вищого господарського суду України від 30 березня 2016 року у справі № 922/3883/15, від 07 вересня 2016 року у справі № 911/3818/15, від 16 березня 2017 року у справі № 914/1316/16, від 30 травня 2017 року у справі № 904/5081/16, судові рішення у яких надані для порівняння, суд касаційної інстанції виходив із положень статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакціях, які діяли з 11 липня 2014 року, чинних на момент виникнення спірних правовідносин у вказаних справах) зазначивши про те, що, відповідно до цієї статті, уповноважена особа Фонду вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів як під час дії тимчасової адміністрації, так і протягом ліквідації, у тому числі звертається до суду з відповідним позовом.

41. У зв'язку із прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи" від 04 липня 2014 року № 1586-VII (1586-18) , який діє з 11 липня 2014 року, статтю 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" було викладено в іншій редакції.

42. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року (v001p710-99) № 1-рп99 "У справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)" за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

43. Як убачається зі змісту постанови, про перегляд якої подано заяву, та постанов Вищого господарського суду України, на які посилається заявник щодо невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у цих постановах висновкам, у цих справах судами застосовано положення статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у різних редакціях, що були чинними та діяли на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами у зазначених справах, та які за своїм матеріально-правовим змістом і регулюванням не є ідентичними.

44. Крім того, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що ОСОБА_1, на підтвердження правильного застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах у постанові, про перегляд якої просить заявник, у своїх письмових поясненнях звертає увагу на практику в судових рішеннях Вищого господарського суду України, а саме викладену в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 910/14439/14, від 09 листопада 2016 року у справі № 910/5138/16, від 16 січня 2017 року у справі № 914/1317/16, від 12 грудня 2017 року у справі № 904/404/15, в яких суд дійшов висновку, що уповноважена особа Фонду під час дії тимчасової адміністрації, а не під час ліквідаційної процедури, має право виявити правочини, які вона вважає нікчемними. Отже, таких самих висновків дійшов і суд касаційної інстанції у постанові, що переглядається.

45. Водночас, у своїх поясненнях ОСОБА_1 посилається на судову практику, викладену у постанові Вищого адміністративного суду України від 04 серпня 2015 року у справі № К/800/24809/15, ухвалах Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року у справі № К/800/34675/15, від 02 березня 2016 року у справі № К/800/50257/15, від 15 березня 2016 року у справі № К/800/22907/15 щодо необхідності прийняття уповноваженою особою Фонду розпорядчого рішення про нікчемність правочинів з посиланням у цьому рішенні на передбачені законом підстави визнання правочину нікчемним, про що також було зазначено у постанові Вищого господарського суду України, про перегляд якої просив заявник.

46. У додаткових пояснення, в яких ОСОБА_1 просить відмовити заявникові у задоволенні його заяви про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11 квітня 2017 року з посиланням на практику Верховного Суду, викладену в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справах № 910/6931/16, № 913/752/16, аналіз висновків яких не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постанові Вищого господарського суду України, що розглядається.

47. За таких обставин правовий висновок суду касаційної інстанції у справі № 910/12342/16 не суперечить викладеному у судових рішеннях Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висновку щодо застосування норм матеріального права, оскільки умови застосування правових норм, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у зазначених справах та у справі, яка розглядається, є аналогічними.

48. Однак, з аналізу постанов Вищого господарського суду України, на які посилається заявник щодо невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Вищого господарського суду України від 30 березня 2016 року у справі № 922/3883/15, від 07 вересня 2016 року у справі № 911/3818/15, від 16 березня 2017 року у справі № 914/1316/16, від 30 травня 2017 року у справі № 904/5081/16 вбачається, що обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у цих справах, не можна визнати подібними, зважаючи на що судами правильно застосовано положення статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у відповідних редакціях.

Висновки за результатами розгляду заяви

49. Відповідно до частини першої статті - 111-26 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

50. Зважаючи на те, що неоднакове застосування положень норм матеріального права не підтвердилося, заява Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Брокбізнесбанк" не підлягає задоволенню.

Щодо судового збору

51. За змістом частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи в разі відмови в позові покладаються на позивача.

52. З огляду на висновок Верховного Суду про відмову у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Брокбізнесбанк" судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи, покладаються на заявника.

На підставі викладеного та керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України (1798-12) в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ, статтями 111-14, 111-23, 111-24, 111-26 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) в редакції до набрання чинності Законом України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Брокбізнесбанк" про перегляд судових рішень у справі № 910/12342/16 відмовити.