за участю представників: АТ "Укрексімбанк" - адвоката Мосійчука Я.І., ПАТ "Укргазпромбанк" - адвоката Щербака Є.М., Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" - адвоката Рябченко В.О., адвоката Шендрікова Д.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.11.2017

та ухвалу Господарського суду Запорізької області від 28.09.2017 в частині грошових вимог Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

у справі № 908/981/17

за заявою Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт"

до Публічного акціонерного товариства "Топаз"

про банкрутство, -

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 30.05.2017 порушено провадження у справі № 908/981/17 про банкрутство ПАТ "Топаз", визнані безспірні грошові вимоги Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" до боржника у розмірі - 174 324 208,38 грн., введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого - Федоренка Дмитра Володимировича.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 28.09.2017 (суддя Кричмаржевський В.А.) за результатами попереднього засідання у справі №908/981/17, зокрема, визнано конкурсним кредитором АТ "Укрексімбанк" на суму вимог 64 430,55 грн. (судовий збір за рішенням суду № 908/4442/15 від 08.10.2015) з четвертою чергою задоволення. Визнано такими, що підлягають окремому включенню до реєстру кредиторів забезпечені заставою майна боржника, зокрема, вимоги АТ "Укрексімбанк" у розмірі - 112 695 680,82 грн. Відхилено як конкурсні грошові вимоги АТ "Укрексімбанк" в розмірі 3200 грн. сплаченого судового збору.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.11.2017 (колегія суддів: Геза Т.Д., Дучал Н.М., Склярук О.І.) ухвалу Господарського суду Запорізької області від 28.09.2017 у справі №908/981/17 в частині розгляду заяви ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" з грошовими вимогами до боржника залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - АТ "Укрексімбанк") звернулося з касаційною скаргою та просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.11.2017, ухвалу Господарського суду Запорізької області від 28.09.2017 в частині визнання кредиторських вимог АТ "Укрексімбанк" у розмірі - 112 695 680,82 грн., визнавши вимоги АТ "Укрексімбанк" у наступному порядку:

- в розмірі 80 000 000,00 грн. - як забезпечені заставою майна боржника;

- в розмірі 3 200,00 грн. як вимоги, що підлягають задоволенню в першу чергу вимог кредиторів боржника;

- в розмірі 32 760 111,37 грн. - як вимоги, що підлягають задоволенню в четверту чергу вимог кредиторів боржника.

Підставами для скасування оскаржуваних судових рішень АТ "Укрексімбанк" зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заявник касаційної скарги посилається на те, що загальна заставна вартість предметів застави складає 80 000 000,00 грн., та вважає, що вимоги Банку є такими, що забезпечені заставою майна боржника лише в розмірі наведеної суми, що підлягає включенню до реєстру вимог кредиторів, як такі, що забезпечені заставою майна боржника.

Обґрунтовуючи свою позицію стосовно того, що відповідальність майнового поручителя як іпотекодавця, який не є одночасно боржником в основному зобов'язанні, обмежується вартістю майна, переданого в іпотеку, АТ "Укрексімбанк" посилається на постанову Верховного Суду України від 29.03.2017 у справі № 3-1591гс16 (№ 918/169/16), за висновками якої, відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

У відзивах на касаційну скаргу ДК "Укрспецекспорт", ДК "Укроборонпром" заперечують проти касаційної скарги АТ "Укрексімбанк" та просять постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.11.2017, ухвалу Господарського суду Запорізької області від 28.09.2017 в частині грошових вимог АТ "Укрексімбанк" у справі № 908/981/17 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права та прийняли законні та обґрунтовані рішення.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., заслухавши пояснення представників АТ "Укрексімбанк", ПАТ "Укргазпромбанк", Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт", перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та відзивів на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Провадження по даній справі про банкрутство "Топаз" здійснюється за Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) в редакції, чинній з 19.01.2013 (далі - Закон про банкрутство).

Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону про банкрутство, справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК (1798-12) України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

За визначеннями, наведеними у ст. 1 Закону про банкрутство, кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

При цьому, слід зазначити, що у справі про банкрутство господарський суд встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, предметом даного судового розгляду є кредиторські вимоги АТ "Укрексімбанк" до боржника у сумі 112 763 311,37 грн., які складаються із заборгованості ПАТ "Топаз" за кредитним договором №5114КЗ від 18.02.2014 та витрат, понесених при сплаті судового збору.

У справі, яка розглядається, судами з'ясовано, що у зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору №5114КЗ від 18.02.2014 заявник в судовому порядку стягнув з ПАТ "Топаз" заборгованість за договором станом на 28.07.2015 в розмірі - 49 287 878,44 грн. та судовий збір - 64 430,55 грн., що підтверджується рішенням господарського суду Запорізької області від 08.10.2015 по справі №908/4442/15. На виконання вказаного рішення видано наказ.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується часткове виконання рішення господарського суду Запорізької області від 08.10.2015 у справі №908/4442/15.

За подальший період - з 28.07.2015 по 29.05.2017 (до порушення провадження у справі про банкрутство) також здійснено розрахунок процентів за користування кредитом, 3% річних, інфляційних втрат, враховуючи неповернення кредиту.

Таким чином, дослідивши та надавши оцінку обставинам справи доводам сторін, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив, що сума грошових вимог АТ "Укрексімбанк" до боржника в розмірі 112 760 111,37 грн. є обґрунтованою та підтверджується судовим рішенням у справі № 908/4442/15, умовами кредитного договору №5114КЗ від 18.02.2014 і розрахунками АТ "Укрексімбанк".

Положеннями ст. 45 Закону про банкрутство визначено черговість задоволення вимог кредиторів.

Так, зокрема, у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном чи в процедурі санації. Погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в позачерговому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим та апеляційним судами, вимоги АТ "Укрексімбанк" за кредитним договором №5114КЗ від 18.02.2014 забезпечені договором застави № 5114Z4 від 19.02.2014, загальна заставна вартість за яким складає 80 000 000,00 грн.

АТ "Укрексімбанк" посилається на те, що, виходячи з вартості заставного (іпотечного) майна окремо до реєстру вимог кредиторів ПАТ "Топаз" як такі, що забезпечені майном боржника, мають бути включені вимоги Банку у розмірі 80 000 000,00 грн.

Однак, колегія суддів не погоджується з наведеними аргументами заявника касаційної скарги з огляду на наступне.

Відповідно до частин 2, 6, 8 ст. 23 Закону про банкрутство забезпечені кредитори зобов'язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство лише в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення. Заяви з вимогами забезпечених кредиторів, у тому числі щодо яких є заперечення боржника чи інших кредиторів, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду, за наслідками розгляду яких господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів. Розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за їх відсутності - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

При цьому, визначення забезпеченого зобов'язання та, відповідно, вимог забезпеченого кредитора, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, має здійснюватися з урахуванням положень законодавства, яке регулює забезпечення зобов'язань (зокрема, ст.ст. 572, 575, 589 ЦК України, Закону України "Про заставу" (2654-12) , Закону України "Про іпотеку" (898-15) ).

Так, відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Частиною 1 ст. 583 ЦК України визначено, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель); відповідні положення наведено також у ч.2 ст. 11 Закону України "Про заставу", за якою заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Згідно зі ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За змістом ч.1 ст. 584 ЦК України, ч.1 ст. 12 Закону України "Про заставу" у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.

За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором застави (ч.2 ст. 589 ЦК України, ст. 19 Закону України "Про заставу").

Згідно з ч.1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

За визначеннями, наведеними у ст. 1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; основне зобов'язання - зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою; майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

Частинами 5, 6 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною, зокрема, до припинення основного зобов'язання.

У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до договору іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами.

Відповідно до ч.1 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Якщо інше не встановлено законом або іпотечним договором, іпотекою також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування: витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за основним зобов'язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки; витрат на утримання і збереження предмета іпотеки; витрат на страхування предмета іпотеки; збитків, завданих порушенням основного зобов'язання чи умов іпотечного договору.

Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням (ст. 11 Закону України "Про іпотеку").

У разі реалізації предмета застави (іпотеки) у зв'язку зі зверненням на нього стягнення заставодавцем (іпотекодавцем) відповідне забезпечувальне зобов'язання припиняється (абз. 5ст. 28 Закону України "Про заставу", абз.3 ч.1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку").

Положеннями ч.1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

За наведеними вище положеннями законодавства іпотекодержатель (заставодержатель) має право задовольнити всі свої забезпечені заставою чи іпотекою вимоги до боржника за рахунок майнового поручителя у розмірі вартості фактичної реалізації предмета майнової поруки, що здійснюється в порядку, передбаченому законодавством (якщо інше не передбачено договором або законом).

Отже, виражений у грошовій формі розмір зобов'язання майнового поручителя визначається виходячи із дійсних на відповідний момент зобов'язань боржника, які існують за основним зобов'язанням (кредитним договором), з урахуванням обсягу забезпечення за умовами забезпечувального договору. Оцінка предмета забезпечення (майна) сторонами на момент укладення договору не впливає на обсяг забезпечених вимог у разі звернення стягнення на предмет забезпечення.

Закон про банкрутство не містить іншого порядку та способу визначення забезпечених вимог, ніж наведені вище положення законодавства, не пов'язує визначення вимог, забезпечених заставою (іпотекою) майна боржника, для включення їх до реєстру вимог, із договірною вартістю предметів забезпечення.

Натомість, правове значення має розмір підтверджених документально зобов'язань боржника за основним зобов'язанням та вартість фактичної реалізації предмета забезпечення, яка на стадії затвердження реєстру вимог кредиторів за результатами попереднього засідання ще невідома.

Отже, господарські суди при вирішенні питання про визнання заявлених забезпечених кредиторських вимог та включення їх окремо до реєстру повинні застосовувати ст. 19 Закону України "Про заставу" та ст. 7 Закону України "Про іпотеку" і встановити на підставі належних та допустимих доказів, які саме вимоги кредитора, зазначені в його заяві, забезпечені заставою майна та розмір цих вимог незалежно від вартості цього майна за договором.

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду (постанова від 15.05.2018 у справі № 902/492/17), яка відступила від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в ухваленій раніше постанові Верховного Суду України від 29.03.2017 у справі № 3-1591гс16 (№ 918/169/16).

Враховуючи викладене, колегією суддів відхиляються доводи АТ "Укрексімбанк" про необхідність застосування висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 29.03.2017 у справі № 3-1591гс16 (№ 918/169/16), та відповідно, аргументи стосовно того, що у визначенні господарським судом розміру вимог кредитора, що забезпечені майном боржника, до уваги має братися оцінка майна, погоджена сторонами у відповідному договорі застави.

З оскаржуваних судових рішень вбачається, що попередніми судовими інстанціями при розгляді кредиторських вимог АТ "Укрексімбанк" було належним чином досліджено і встановлено, які саме вимоги кредитора є забезпеченими заставою майна боржника, та вірно визначено розмір цих вимог незалежно від вартості цього майна за договором.

При цьому місцевий та апеляційний суди правильно застосували наведені вище норми та виходили з того, що Закон про банкрутство не пов'язує включення до реєстру вимог, забезпечених заставою майна боржника, із встановленням договірної вартості предметів забезпечення, як єдиного критерію визначення розміру забезпечених заставою вимог. Розмір таких вимог встановлюється виходячи з розміру заборгованості за кредитом та розміру дійсних на момент подання заяви з кредиторськими вимогами зобов'язань майнової поруки по даному кредитному договору, незалежно від вартості предметів застави.

Суди дійшли вірного висновку, що договірна вартість заставного майна (за зобов'язальними Договорами) не може обмежувати розмір зобов'язання, в обсязі визначеному основними Договорами (Кредитними договорами), оскільки вартість застави (іпотеки), визначена в Договорах застави (іпотеки) не є грошовим показником, що обмежує заявлені кредиторські грошові вимоги, які забезпечені заставою та не може вважатись розміром вимог кредитора, що забезпечені заставою.

Поряд з викладеним, колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги АТ "Укрексімбанк" про визнання конкурсними його кредиторських вимог в сумі 3200,00 грн. (судові витрати, сплачені за подання до суду заяви з грошовими вимогами до боржника) з огляду на наступне.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, відповідно до платіжного доручення №121033 від 27.06.2017 АТ "Укрексімбанк" сплачено судовий збір у сумі 3 200,00 грн. за подання заяви до суду першої інстанції з грошовими вимогами до боржника.

Оскільки зазначені вимоги виникли після порушення провадження у справі про банкрутство ПАТ "Топаз" і відповідно до ст. 1 Закону про банкрутство є поточними, том такі вимоги підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів у ліквідаційній процедурі, а не на стадії попереднього засідання суду при затверджені реєстру вимог конкурсних кредиторів.

Відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, виходячи з аналізу наведених норм, встановлених місцевим та апеляційним судами обставин справи, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про визнання АТ "Укрексімбанк" конкурсним кредитором ПАТ "Топаз" на суму вимог 64 430,55 грн. (судовий збір за рішенням суду № 908/4442/15 від 08.10.2015) з віднесенням їх до четвертої черги задоволення вимог кредиторів; визнання такими, що підлягають окремому включенню до реєстру кредиторів забезпечені заставою майна боржника, зокрема, вимоги АТ "Укрексімбанк" у розмірі - 112 695 680,82 грн.; відхилення як конкурсних грошових вимог АТ "Укрексімбанк" в розмірі 3200 грн. сплаченого судового збору.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

Відтак, наведені АТ "Укрексімбанк" у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального та процесуального права, а колегія суддів не встановила фундаментальних порушень судами першої та апеляційної інстанції при розгляді спору у даній справі.

Враховуючи викладене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Донецького апеляційного господарського суду від 14.11.2017 та ухвала Господарського суду Запорізької області від 28.09.2017 в частині грошових вимог АТ "Укрексімбанк" у справі № 908/981/17 прийняті судами у відповідності до фактичних обставин та у відповідності до вимог матеріального права і процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.11.2017 та ухвалу Господарського суду Запорізької області від 28.09.2017 в частині грошових вимог Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" у справі № 908/981/17 залишити без змін.