У липні 2017 року Публічне акціонерне товариства по газифікації та газопостачанню "Миколаївгаз" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Щербини Олексія Олексійовича про визнання укладеним в редакції позивача договору на експлуатацію газорозподільної системи.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач є власником побудованого в смт. Арбузинка Миколаївської області газопроводу, який класифікується як газорозподільні мережі, а позивач відповідно до вимог чинного законодавства є оператором газорозподільної системи. Однак, відповідач ухиляється від укладення договору експлуатації зазначеної газорозподільної системи, укладення якого є обов'язковим в силу вимог чинного законодавства, яке регулює правовідносини на ринку природного газу, зокрема укладення якого передбачено пунктом 2 глави 1 розділу ІІІ Кодексу газорозподільних систем, затвердженого Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2494 від 30.09.2015.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 18.07.2017 матеріали зазначеного позову Публічного акціонерного товариства по газифікації та газопостачанню "Миколаївгаз" надіслано за підсудністю до Господарського суду Кіровоградської області (за місцем реєстрації відповідача).

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 27.11.2017, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.02.2018, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що в силу закону взаємовідносини між сторонами мають врегульовуватись на договірних засадах, оскільки відповідач є власником газопроводу, який входить до складу Єдиної газотранспортної системи України, законодавцем визначено альтернативність у визначені змісту правовідносин (надання послуг, оренди, господарського відання чи користування з передачею на баланс, відчуження шляхом купівлі-продажу) і власник газопроводу відмовився від укладення запропонованого позивачем договору саме на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи, а з огляду на конституційні гарантії власника та приписи статті 14 Цивільного кодексу України відповідач як власник газопроводу не може бути примушений до дій, вчинення яких не є обов'язковим для нього.

Позивач подав до Касаційного господарського суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 27.11.2018 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.02.2018 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування вимог касаційних скарг скаржник посилається на неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зокрема скаржник зазначає про те, що суди попередніх інстанцій:

- порушили статтю 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, оскільки фактично не вирішили спір по суті;

- порушили статтю 14, частини 1, 2, 3, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судові рішення не відповідають вимогам, встановленим зазначеними статтями;

- неправильно застосували положення статей 179, 181, 187 Господарського кодексу України, пункту 2 глави 1 розділу ІІІ Кодексу газорозподільних систем, затвердженого Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2494 від 30.09.2015, не застосували до спірних правовідносин положення частин 4, 7 статті 319 Цивільного кодексу України та не взяли до уваги, що законом встановлено обов'язок відповідача як власника газової мережі, який не має статусу оператора ГРМ, укласти з оператором ГРМ договір про експлуатацію газорозподільних систем і такий обов'язок стосується лише та виключно укладення одного з трьох видів примірних договорів (договору про експлуатацію газорозподільних систем, договору господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс оператору ГРМ або договору купівлі-продажу газорозподільних систем);

- не врахували, що укладення договору купівлі-продажу газорозподільних систем не є обов'язковим. Надання пропозиції про укладення договору купівлі-продажу газорозподільних систем відповідно до вимог статті 658 Цивільного кодексу України належить відповідачу, як власнику газорозподільної системи, за умови, що у нього є документи, які підтверджують реєстрацію права власності;

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Баранець О.М., Ткач І.В., Стратієнко Л.В. від 04.06.2018 поновлено Публічному акціонерному товариству по газифікації та газопостачанню "Миколаївгаз" строк на подання касаційної скарги на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 27.11.2017 та постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.02.2018 у справі № 915/704/17. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства по газифікації та газопостачанню "Миколаївгаз". Призначено касаційну скаргу до розгляду на 24.07.2018 о 10 год. 20 хв. у приміщенні Касаційного господарського суду. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 13.07.2018.

У зв'язку з відпусткою судді Ткача І.В. проведено повторний автоматизований розподіл справи № 915/704/17. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 18.07.2018 для розгляду касаційної скарги визначено наступний склад колегії суддів: Баранець О.М. - головуючий, Стратієнко Л.В., Вронська Г.О.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Кіровоградської області від 27.11.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.02.2018 залишити без змін, посилаючись на те, що доводи скаржника не спростовують правильні висновки судів першої та апеляційної інстанції та не довів неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Публічне акціонерне товариства по газопостачанню та газифікації "Миколаївгаз" на підставі ліцензії № 1228 від 09.04.2015 здійснює розподіл природного газу, газу (метану) вугільних родовищ.

Фізична особа-підприємець Щербина Олексій Олексійович на підставі рішення Господарського суду Миколаївської області у справі № 6/86/09 від 26.02.2009 є власником побудованого в смт. Арбузинка Миколаївської області газопроводу, який класифікується як газорозподільні мережі.

14.06.2017 Публічним акціонерним товариством по газифікації та газопостачанню "Миколаївгаз" направлено Фізичній особі-підприємцю Щербині Олексію Олексійовичу пропозицію № Мк023.2-СЛ-8808-0617 від 14.06.2017 про укладення договорів експлуатації, господарського відання та користування газорозподільних систем, які призначено для розподілу природного газу від газорозподільних станцій безпосередньо споживачам і яка знаходиться в смт. Арбузинка, Арбузинського району Миколаївської області та складається з газопроводів середнього і низького тиску розташованих по вулицях зазначеного населеного пункту.

Однак, Фізична особа-підприємець Щербина Олексій Олексійович, відмовився від укладення жодного з отриманих проектів договорів, про що направив на адресу позивача лист від 22.06.2017.

У зв'язку з тим, що сторони не дійшли згоди в позасудовому порядку щодо укладення договорів експлуатації, господарського відання та користування газорозподільних систем договору, Публічне акціонерне товариство по газифікації та газопостачанню "Миколаївгаз" звернулось до господарського суду з позовом про визнання укладеним договору на експлуатацію газорозподільної системи, у своїй редакції.

Відповідно до частин 3, 4, 7 статті 179 Господарського кодексу України укладання господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Примусовий порядок укладання господарських договорів за рішенням суду регулюється статтею 187 Господарського кодексу України та статтею 648 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Зі змісту зазначеної статті вбачається, що переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов'язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов'язкового для виконання акта планування. В інших випадках спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв'язані зобов'язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору.

Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу, визначає Закон України "Про ринок природного газу" (329-19) .

На виконання норм Закону України "Про ринок природного газу" (329-19) було прийнято Постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2494 від 30.09.2015 "Про затвердження Кодексу газорозподільних систем" (z1379-15) .

Вказаною постановою затверджено Кодекс газорозподільних систем, який визначає взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб'єктами ринку природного газу, а також визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем, зокрема умови забезпечення механізмів взаємодії оператора газорозподільної системи з операторами суміжних систем та з іншими суб'єктами ринку природного газу.

Відповідно до пунктів 1, 2 Глави 2 Розділу І Кодексу газорозподільних систем оператор ГРМ здійснює діяльність з розподілу природного газу на підставі ліцензії, яка видається Регулятором, відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання у належному стані та розвиток (будівництво) газорозподільної системи, яка на законних підставах перебуває у його власності чи користуванні, належну організацію та виконання розподілу природного газу.

Експлуатацію газорозподільних систем здійснюють виключно Оператори газорозподільної системи (ГРМ) (пункт 1 Глави 1 "Загальні умови" розділу ІІ Кодексу газорозподільних систем).

Згідно з визначенням термінів, які наведено в пункті 4 Глави 1 "Визначення основних термінів та понять" Розділу І Кодексу газорозподільних систем, оператор газорозподільної системи (далі - Оператор ГРМ) - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління;

власник - це юридична особа, або фізична особа, або фізична особа - підприємець, яка на законних підставах володіє та користується об'єктом, зокрема газовими мережами або об'єктом газорозподільної системи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Публічне акціонерне товариство по газифікації та газопостачанню "Миколаївгаз" на підставі ліцензії № 1228 від 09.04.2015, виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, здійснює розподіл природного газу, тобто є в розумінні Кодексу газорозподільних систем Оператором ГРМ.

Фізична особа-підприємець Щербина Олексій Олексійович на підставі рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.02.2009 у справі № 6/86/09 є власником побудованого в смт. Арбузинка Миколаївської області газопроводу, який входить до складу Єдиної газотранспортної системи України (далі - ЄГСУ).

Відповідно до пункту 2 Глави 1 "Загальні умови" розділу ІІІ Кодексу газорозподільних систем, власники газової мережі, яка згідно з розділом ІІ цього Кодексу кваліфікується як газорозподільна система (крім газорозподільної системи, що відноситься до державного майна), що не є Операторами ГРМ, та Оператор ГРМ, до мереж якого підключені належні власникам газорозподільні системи (або на території ліцензованої діяльності якого знаходяться споживачі, підключені до цих газорозподільних систем), зобов'язані укласти договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс Оператору ГРМ, або оформити передачу належних власникам газорозподільних систем у власність зазначеному Оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу).

Отже, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, договірні правовідносини щодо газорозподільних систем мають врегульовуватися лише між оператором ГРМ та власником газорозподільних систем. Однак, законодавцем визначено альтернативність у визначені змісту правовідносин (надання послуг, оренди, господарського відання чи користування з передачею на баланс, або відчуження шляхом купівлі-продажу).

Згідно з частиною 2 статті 41, статі 13 Конституції України (254к/96-ВР) право власності набувається в порядку, визначеному законом. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Статтями 316, 317, 319 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу (стаття 321 Цивільного кодексу України).

Статтею 14 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Врахувавши наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що в силу закону взаємовідносини між сторонами у справі, як між оператором ГРМ та власником газопроводу, який входить до складу ЄГСУ, мають врегульовуватись на договірних засадах. Проте встановивши, що законодавцем визначено альтернативність у визначені змісту правовідносин (надання послуг, оренди господарського відання чи користування з передачею на баланс, відчуження шляхом купівлі-продажу) і власник газопроводу відмовився від укладення запропонованого позивачем договору саме на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України, а також врахувавши конституційні гарантії власника та положення статті 14 Цивільного кодексу України суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів не бере до уваги твердження позивача про те, що лише державна реєстрація речових прав є належним підтвердженням права власності на газові мережі, оскільки відповідно до пункту 4 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії. Отже, як правильно зазначив суд апеляційної інстанцій, такі твердження позивача не ґрунтується на нормах матеріального права.

Колегія суддів не бере до уваги твердження позивача про те, що суди попередніх інстанцій не вирішили спір по суті, оскільки відповідно до положень частини 3 статті 232 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішенням суду. Згідно з частиною 1 статті 281 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги ухвалює судові рішення у формі постанов згідно з вимогами, встановленими статтею 34 та главою 9 розділу ІІІ цього Кодексу, з урахуванням особливостей, зазначених у цій главі. Отже, спір у цій справі був вирішений по суті та розгляд справи закінчився ухваленням судами попередніх інстанцій рішення про відмову у задоволенні позовних вимог та постанову про залишення рішення місцевого господарського суду без змін.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів не бере до уваги твердження позивача про те, що суди порушили статтю 14, частини 1, 2, 3, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судові рішення не відповідають вимогам, встановленим зазначеними статтями, оскільки скаржником не зазначено в чому саме полягають ці порушення. Натомість колегією суддів встановлено, що судові рішення прийняті за результатами обговорення всіх обставин справи, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішив спір у справі. Переглядаючи справу в апеляційному провадженні господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте місцевим господарським судом рішення без змін.

Доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів Касаційного господарського суду не вбачає.

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.