ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 915/996/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Катеринчук Л.Й. - головуючий, Білоус В.В., Пєсков В.Г.

за участі секретаря судового засідання Кононенко Н.Б.

учасники справи:

позивач - Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України",

представник - адвокат Любимова О.В. (ордер на надання правової допомоги серія КВ№297564 від 24.07.2018),

відповідач-1 - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області,

відповідач-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ",

представник - адвокат Ігнатенко Т.В. (довіреність від 01.06.2017),

представник - адвокат Проценко О.М. (довіреність від 01.06.2017),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерство інфраструктури України,

представник - Новак А.А. (довіреність від 02.01.2018)

- Державне підприємство "Миколаївський морський торгівельний порт",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Назарова Оксана Сергіївна,

Фонд державного майна України

представник - Левадний Р.С. (довіреність №105 від 12.02.2018)

розглянув касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду

від 12.03.2018

у складі колегії суддів: Богатир К.В. (головуючий), Лашин В.В., Мишкіна М.А.

та на рішення Господарського суду Миколаївської області

від 13.12.2017

у складі судді Коваль С.М.

за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України

до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області та Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ"

у справі №915/996/17

про визнання недійсним договору оренди від 03.12.2015 №РОФ-864

ПРОЦЕДУРА КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

1. 30.03.2018 поштовим відправленням, направленим на адресу Одеського апеляційного господарського суду, Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою за вих. №18-01-02.01-1847 від 28.03.2018 на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 та на рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.12.2017 у справі №915/996/17.

2. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №915/996/17 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Пєсков В.Г., суддя - Погребняк В.Я., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.04.2018.

3. Ухвалою Верховного Суду від 02.05.2018 відкрито касаційне провадження у справі №915/996/17 за касаційною скаргою Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 та на рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.12.2017 та призначено її розгляд на 26.06.2018 о 10 год. 15 хв.

4. Ухвалою Верховного Суду від 26.06.2018 подовжено строк розгляду касаційної скарги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" та відкладено її розгляд на 24.07.2018 о 09 год. 00 хв.

5. У зв'язку з відпусткою судді Погребняка В.Я. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №915/996/17 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Білоус В.В., суддя - Пєсков В.Г., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.07.2018 та внаслідок чого ухвалою від 23.07.2018 зазначеною колегією суддів справу №915/996/17 прийнято до провадження.

6. Відповідач-1 - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області та відповідач-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ" надали відзиви на касаційну скаргу позивача. Міністерство інфраструктури України надіслало пояснення до касаційної скарги позивача.

7. На розгляд касаційного суду винесено проблему застосування норм матеріального права - статей 15, 16, 203, 215 Цивільного кодексу України, частини 3 статті 7, пункту 6 частини 1 статті 15 Закону України "Про морські порти України" та норм процесуального права - статей 1, 2, 43 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №1798-ХІІ від 06.11.1991, чинній до 15.12.2017, статей 2, 4, 86 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, чинній з 15.12.2017.

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Короткий зміст позовних вимог

8. 29.09. 2017 Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії, позивач) звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області (далі - РВ ФДМ України по Миколаївській області, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ" (далі - ТОВ "НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ", відповідач-2), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Міністерства інфраструктури України (на стороні позивача), Державне підприємство "Миколаївській морських торгівельний порт" (на стороні позивача) та Приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Назарова Оксана Сергіївна (на стороні відповідачів), в якому просило суд визнати недійсним Договір оренди державного нерухомого майна № РОФ-864, укладеного 03.12.2015 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ".

9. Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний договір оренди державного нерухомого майна укладений без дотримання процедури передбаченої статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", зокрема не було одержано погодження Міністерства інфраструктури України, як уповноваженого органу управління, не було опубліковано оголошення про проведення конкурсу, а також не було додержано приписів статті 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" щодо оцінки об'єкта оренди. Крім того, спірний договір порушує інтереси та права адміністрації Миколаївського морського порту, оскільки укладений без додержання законодавства та створює неправомірну правову підставу користування майном, що не дозволить на майбутнє реалізувати адміністрації Миколаївського морського порту затверджений "План розвитку Миколаївського морського порту на коротко- (до 2018), середньо- (до 2023), та довгострокову (до 2028) перспективу".

Короткий зміст рішення першої інстанції

10. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 13.12.2017 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

11. Рішення суду першої інстанції мотивоване встановленням відсутності правових підстав для задоволення позову у зв'язку з недоведеністю позивачем права на визнання Договору оренди державного нерухомого майна №РОФ-864 від 03.12.2015 недійсним, оскільки ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" не є стороною Договору, ані балансоутримувачем, ані власником майна, ані органом, уповноваженим управляти відповідним майном, що є предметом оспорюваного Договору. Посилання позивача на те, що оспорюваний договір оренди не дозволяє позивачу виконати затверджений план розвитку порту не підтверджено належними доказами.

11.1. Судом встановлено факт укладення 03.12.2015 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ" договору оренди №РОФ-864 державного нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Заводська, 23/17, м. Миколаїв, що знаходиться на балансі Державного підприємства "Миколаївській морський торговельний порт", посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Назаровою Оксаною Сергіївною за реєстровим №1189.

11.2. Судом встановлено, що в розумінні статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" органом, уповноваженим управляти майном, що є предметом оспорюваного договору оренди є Міністерство інфраструктури України.

11.3. Отже, судом зроблений висновок, що Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту), яке утворене та підпорядковане Міністерству інфраструктури України, не є ні стороною договору, ні балансоутримувачем, ні власником майна, ні органом уповноваженим управляти майном, що є предметом оспорюваного договору, а тому не може бути належним позивачем.

11.4. Судом встановлено, що позивачем не доведено того, що його права або охоронювані законом інтереси порушені укладенням між відповідачами оспорюваного договору, оскільки позивачем не надано доказів, що саме на тій земельній ділянці, де розташовано орендоване майно, відповідно до Плану розвитку морського порту передбачається розміщення певних об'єктів будівництва, а також доказів фактичної реалізації Плану розвитку Миколаївської морського порту на коротко - (до 2018), середньо - (2023) та довгострокову (до 2038) перспективу, у тому числі, дозволів на будівництво, проектної документації.

11.5. Отже, враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

12. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.12.2017 та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

13. 12.03.2018 Одеський апеляційний господарський суд апеляційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" залишено без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.12.2017 - без змін.

13.1. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про недоведеність позивачем належними доказами порушень спірним Договором його прав або охоронюваних законом інтересів.

13.2. Апеляційним судом встановлений факт укладення 03.12.2015 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ" договору оренди №РОФ-864 державного нерухомого майна, за умовами якого орендодавець зобов'язаний передати орендарю в оренду майно за актом приймання-передавання майна, який підписується одночасно з цим договором (пункт 7.1).

13.3. Апеляційним судом встановлено, що оскільки на момент підписання оспорюваного договору оренди був також чинний інший Договір оренди та майно (об'єкт оренди) було вже передано Товариству відповідно до Акту приймання-передавання від 01.03.2010, то сторони погодили, що факт передачі майна за укладеним Договором оренди підтверджується Актом приймання-передавання від 01.03.2010 року (Додаток 2 до оспорюваного договору оренди). Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 у справі №910/12961/17 Договір оренди №РОФ-864 від 03.12.2015 пролонговано строком до 03.12.2020 (відповідно до пункту 10.4 Договору оренди та частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного і комунального майна").

13.4. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України", не є стороною Договору, ані балансоутримувачем, ані власником майна, ані органом, уповноваженим управляти відповідним майном, що є предметом оспорюваного Договору оренди №РОФ - 864 від 03.12.2015, а тому не може бути належним позивачем.

13.5. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про недоведеність позивачем належними доказами порушень спірним Договором його прав або охоронюваних законом інтересів.

13.6. Апеляційним судом спростовані доводи позивача стосовно того, що укладення спірного договору оренди заважає йому виконувати в установлені строки погоджений Міністерством інфраструктури України План розвитку морського порту, оскільки в матеріалах справи відсутні документи, що підтверджувати б наведені позивачем обставини, План розвитку не передбачає за своїм змістом обставин того, що реконструкція морського причалу №8 зачіпатиме безпосередньо приміщення, які є предметом оренди спірного договору та знаходяться не на береговій лінії та не на причалі, а на березі на певній відстані від цього причалу, План розвитку морського порту не передбачає необхідності розірвання або припинення існуючих договорів оренди, в тому числі, оспорюваного договору оренди.

13.7. З огляду на встановлене, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції, зазначивши про правильне застосування норм процесуального права щодо відмови у позові, як неналежному позивачу, що не довів порушення своїх прав та інтересів, не розглядаючи позовні вимоги по суті з наданням належної правової оцінки договору оренди №РОФ-864 від 03.12.2015.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ В КАСАЦІЙНОМУ СУДІ

Доводи скаржника (позивача у справі)

14. Скаржник доводив, що рішення першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням судами норм матеріального права - статей 15, 16, 91, 94, 215 Цивільного кодексу України, частини 3 статті 7, пункту 6 частини 1 статті 15 Закону України "Про морські порти України" та порушенням норм процесуального права - статей 1, 2, 43 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), статей 2, 4, 86 ГПК України (в редакції від 15.12.2017).

15. Скаржник аргументував, що спір в даному випадку полягає у протиправності дій відповідачів, які посвідчили договір нотаріально без дотримання процедури укладення договору оренди державного майна, без отримання погодження органу управління, порушивши не тільки права органу управління (Міністерства інфраструктури України), але й скаржника, якому Міністерство інфраструктури України передало частину компетенції при його реорганізації шляхом виділу з ряду державних підприємств, а зокрема, Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт, який був балансоутримувачем спірного орендованого державного майна.

16. Скаржник зазначав, що ДП "Адміністрація морських портів України" є спеціальним суб'єктом господарювання, що забезпечує розвиток морських портів України, реалізацію планів розвитку морських портів. Не правильно застосувавши норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) та Закону України "Про морські порти України" (4709-17) , суди дійшли необґрунтованого висновку, що позивач не може бути тією особою, яка не будучи стороною спірного договору, не вправі порушити питання про визнання його недійсним.

Доводи інших учасників справи

17. Відповідач-1 - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області та відповідач-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ" у відзивах зазначили, що судові рішення прийняті відповідно до вимог чинного законодавства та заперечували проти задоволення касаційної скарги.

18. Міністерство інфраструктури України у своїх поясненнях підтримало доводи скаржника та зазначило, що не досліджено всі обставини справи щодо наявності у позивача правових підстав для звернення до суду із вказаним позовом, оскільки спірний договір порушує охоронювані законом інтереси ДП "Адміністрація морських портів України". Міністерство аргументувало, що судами не враховано, що відповідно до наказу Мінінфраструктури від 19.03.2013 №163 "Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення державного підприємства "Адміністрація морських портів України" реорганізовано державні підприємства морського транспорту та утворено внаслідок виділу ДП "Адміністрація морських портів України", яке входить до сфери управління Мінінфраструктури, який відповідно до статуту, утворено з метою забезпечення функціонування морських портів, предметом діяльності якого є, зокрема, затвердження та організація виконання планів (стратегій) розвитку морських портів. На думку Мінінфраструктури, оспорюваний договір порушує інтереси держави, оскільки він створює перешкоди в реалізації Плану розвитку Миколаївського морського торговельного порту.

НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ

19. Конституція України (254к/96-ВР)

Частина 6 статті 55 - кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

20. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод

Стаття 13 - кожен, чиї права та свободи, визнані в цій конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

21. Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) , в редакції чинній до 15.12.2017

Стаття 1 - підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (в тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Частина 2 статті 21 - позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Частина 1 статті 43 - господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

22. Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) в редакції, чинній з 15.12.2017

Частини 2, 3 статті 4 - юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатись особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб.

23. Цивільний кодекс України (435-15)

Частина 2 статті 11 - підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 15 - кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частини 2-3 статті 16 - способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Стаття 215 - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

24. Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12)

Частина 8 статті 1 - відносини оренди об'єктів портової інфраструктури, що перебувають у державній власності, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про морські порти України" (4709-17) .

25. Закон України "Про морські порти України" (4709-17)

Стаття 1 - адміністрація морських портів України - державне підприємство, утворене відповідно до законодавства, що забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання об'єктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо і через свої філії, що утворюються в кожному морському порту (адміністрація морського порту).

Частина 3 статті 7 - розвиток морського порту здійснюється відповідно до плану розвитку морського порту, який формується з урахуванням планів розвитку морських терміналів, а також підприємств, основні продукція та/або сировина яких є об'єктами експортно-імпортних операцій і обслуговуються як вантажі у морському порту. План розвитку кожного морського порту затверджується адміністрацією морських портів України та погоджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту. План розвитку морського порту повинен відповідати положенням Стратегії розвитку морських портів України у короткостроковій перспективі та містити деталізовану схему території морського порту.

Частина 1 статті 15 - адміністрація морських портів України утворюється з метою: 1) утримання та забезпечення ефективного використання державного майна, переданого їй в господарське відання, у тому числі модернізації, ремонту, реконструкції та будівництва гідротехнічних споруд, інших об'єктів портової інфраструктури, розташованих у межах території та акваторії морського порту; 6) організації розроблення та виконання плану розвитку морського порту, підготовки пропозицій щодо його вдосконалення;

Частина 2 статті 15 - у процесі своєї діяльності адміністрація морських портів України укладає договори щодо модернізації, реконструкції та будівництва об'єктів портової інфраструктури, інші договори, що відповідають цілям її утворення, у тому числі господарські договори з питань забезпечення своєї діяльності.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

26. Колегія суддів Верховного Суду вважає, що порушені у касаційній скарзі питання щодо правильності застосування норм матеріального права, а саме щодо застосування - статей 15, 16, 203, 215 Цивільного кодексу України, частини 3 статті 7, пункту 6 частини 1 статті 15 Закону України "Про морські порти України" та норм процесуального права - статей 1, 2, 43 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №1798-ХІІ від 06.11.1991, чинній до 15.12.2017, статей 2, 4, 86 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, чинній з 15.12.2017.

А.2. Юридична оцінка доводів касаційної скарги, висновків судів попередніх інстанцій та мотиви відхилення доводів касаційної скарги

27. Статтею 129 Конституції України принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості визначені як одні з основних засад судочинства. Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях 4-2, 4-3 ГПК України в редакції до 15.12.2017. Зазначені принципи реалізуються у наданих позивачу права подання позову про захист порушеного чи оспорюваного права.

28. З аналізу статей 1, 2 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) вбачається, що до кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, крім учасників правочину, а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, належить також будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин. Отже, коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись судом в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

29. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 13, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

30. Суди дійшли висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами порушень спірним договором його прав та охоронюваних законом інтересів, оскільки ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" не є ні стороною договору, ні балансоутримувачем, ні власником майна, ні органом, уповноваженим управляти відповідним майном, що є предметом оспорюваного договору оренди №РОФ-864 від 03.12.2015, а тому не може бути належним позивачем.

31. Крім того, апеляційним судом спростовані доводи скаржника стосовно того, що оспорюваний договір оренди не дозволяє позивачу виконати затверджений план розвитку порту, як непідтверджені належними доказами.

32. Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відносини оренди об'єктів портової інфраструктури, що перебувають у державній власності, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про морські порти України" (4709-17) .

Відповідно до статті 1 Закону України "Про морські порти України" адміністрація морських портів України - державне підприємство, утворене відповідно до законодавства, що забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання об'єктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо і через свої філії, що утворюються в кожному морському порту (адміністрація морського порту).

Отже, адміністрація морських портів в силу закону є органом, який зобов'язаний утримувати, використовувати та розвивати об'єкти портової інфраструктури державної форми власності, незалежно від того чи передані вони на даний момент їй на балансовий облік, оскільки адміністрація морських портів утворена після первісного укладення договору оренди спірного майна (у 2013 році), в той час як первісний договір оренди спірних складських площ укладався 01.03.2010.

Суд зазначає, що послідуючі зміни в законодавстві та утворення нових державних управлінських структур, з покладенням на них відповідної компетенції, можуть обґрунтовувати виникнення та існування певних інтересів з управління майном, незалежно від перебування такого майна на балансовому обліку в цього органу, які не існували на момент укладення спірного договору оренди майна, однак підлягають судовому захисту .

33. Суд погоджується з доводами скаржника, що судами не досліджена правосуб'єктність позивача та порушено надані йому законом права на утримання та використання об'єктів портової інфраструктури, оскільки відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 №133 "Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту" (133-2013-р) , а також наказу Мінінфраструктури від 19.03.2013 №163 "Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення державного підприємства "Адміністрація морських портів України" реорганізовано державні підприємства морського транспорту за переліком згідно додатком 1 (до якого входить ДП "Миколаївський морський торговельний порт") шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов'язків стосовно них відповідно до розподільчих балансів та утворено внаслідок виділу ДП "Адміністрація морських портів України", яке входить до сфери управління Мініфраструктури.

34. Матеріалами справи підтверджується надання позивачем на обґрунтування свого правового статусу, як спеціального державного підприємства, утвореного для адміністрування об'єктами портової інфраструктури, певних доказів: додаткових письмових пояснень від 18.10.2017 з обґрунтуванням порушення свого законного інтересу на здійснення такого управління об'єктами портової інфраструктури та схеми Мирського порту Миколаєва, якою позивач підтверджував приналежність спірного майна до об'єктів портової інфраструктури (т. 1, а.с. 59-60, 75), однак зазначеним доказам судами не було надано належної оцінки.

Судами встановлено, що балансоутримувачем майна переданого в оренду за договором №РОФ-864 від 03.12.2015 на момент укладення договору виступало ДП "Миколаївський морський торговельний порт", однак суди не врахували передання повноважень з утримання та використання об'єктів портової інфраструктури державної форми власності новоутвореному державному підприємству - Адміністрації морських портів, незалежно від передачі державного майна йому на балансовий облік.

35. З огляду на таке, Суд погоджується з доводами скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанцій процесуальних норм на предмет дотримання принципів рівності прав сторін, диспозитивності, змагальності, пропорційності, які привели до прийняття необґрунтованих судових рішень.

36. У Рішенні "Мала проти України" у справі від 03.07.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що ключовим для концепції справедливого розгляду справи є те, щоб скаржник не був позбавлений можливості ефективно представляти свою справу в суді та мав змогу нарівні із протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін (Рішення у справі "Стіл та Морріс проти Сполученого Королівства"). Принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом (Рішення від 26.05.2009 у справі "Бацаніна проти Росії"). Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (Рішення у справах "Проніна проти України" від 18.07.2006 та "Нечипорук і Йонкало проти України" від 21.04.2011).

37. Отже, неповно дослідивши надані позивачем докази на підтвердження порушення його законних майнових інтересів та заявлених позовних вимог про визнання недійним договору оренди, здійснивши їх вибіркову оцінку, суди першої та апеляційної інстанцій не дотримались "справедливого балансу інтересів сторін". Також, суди не в повній мірі виконали свої обов'язки щодо забезпечення змагальності судового процесу.

38. Суд зазначає, що право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право особи на обґрунтоване рішення. У справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001 ЄСПЛ зазначив, що лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя.

Отже, ненадання судами належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам про порушення майнових прав та інтересів позивача на управління портовою інфраструктурою Миколаївського порту та відсутність дослідження обставин та наданих доказів про недійсність оспорюваного правочину, як такого, що укладений з порушенням процедури передачі в оренду державного майна, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає таким процесуальним порушенням, яке виключає справедливість постановлених судами рішень в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

А.3. Мотиви відхилення (прийняття) доводів касаційної скарги

39. Суд вважає обґрунтованими доводи скаржника відповідно до пунктів 14-16 мотивувальної частини даної постанови, що підтверджується висновками пунктів 27-38 мотивувальної частини цієї постанови.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

40. Пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, суду касаційної інстанції надано право за результатами розгляду касаційної скарги скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

41. На підставі викладеного, Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги позивача, скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.12.2017 у справі №915/996/17 та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

42. При новому розгляді справи судам належить дослідити правовий статус позивача, визначений йому законом при його утворенні, дослідити чи належить спірний об'єкт оренди до майнового комплексу Миколаївського порту та чи вправі позивач здійснювати щодо нього повноваження, передбачені статтею 1 Закону України "Про морські порти України" та з огляду на встановлене дійти висновку про обґрунтованість задоволення його вимог по предмету спору в даній справі.

В. Судові витрати

43. У зв'язку з тим, що розгляд спору не завершено, а справа направлена на новий розгляд до місцевого господарського суду, розподілу судових витрат у цій справі, відповідно до статті 129 ГПК України, Суд не здійснює.

На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 308, 310, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" задовольнити.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.12.2017 у справі №915/996/17 скасувати.

Справу №915/996/17 передати на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді В.В. Білоус

В.Г. Пєсков