Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір суперечить актам цивільного законодавства та інтересам держави, оскільки на момент укладення такого договору передане за ним майно Дитячого оздоровчого табору "Голубок" мало статус державного майна і під час приватизації Орендного будівельно-монтажного тресту "Донмашбуд" не увійшло до статутного капіталу Товариства як правонаступника Орендного будівельно-монтажного тресту "Донмашбуд". Тобто Товариство не набуло права власності на це майно і, як наслідок, у нього було відсутнє право розпорядження таким майном.

Рішенням господарського суду Донецької області від 22.01.2018 позовні вимоги задоволено, визнано недійсним Договір з моменту його укладення.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що: Договір порушує права та охоронювані законом інтереси власника спірного майна - держави в особі Фонду; при укладенні спірного Договору Товариство не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки не було власником спірного майна - цілісного майнового комплексу "Дитячий оздоровчий табір "Голубок" (далі - ДОТ "Голубок") та не мало підстав розпоряджатися таким майном; Фондом не було пропущено позовну давність, про застосування якої зазначало Підприємство.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 24.04.2018 оскаржуване рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- Фондом не доведено наявності визначених законодавством підстав для визнання недійсним Договору, а позовні вимоги є такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами;

- відсутні поважні причини пропуску позовної давності і, відповідно, підстави для його поновлення.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Фонд звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 24.04.2018, а рішення господарського суду Донецької області від 22.01.2018 залишити в силі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції: не досліджено наявність оригіналу спірного Договору та правовий статус майна, переданого за Договором; неправильно визначено початок перебігу позовної давності.

Товариством подано відзив на касаційну скаргу, в якому останнє вказує на те, що матеріали справи та послідовність дій свідчать про неможливість укладення спірного Договору та просить суд розглянути справу без участі Товариства.

Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Фонду та Підприємства, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 07.05.2002 Товариство (далі - сторона-1) та Підприємство (далі - сторона-2), керуючись Законом України "Про благодійність та благодійні організації" від 16.09.1997 № 531/97-ВР (531/97-ВР) , уклали Договір, за умовами якого сторона-1 зобов'язується безоплатно в цілях благодійності передати у власність стороні-2, а сторона-2 - прийняти в свою власність нерухоме майно (будівлі та споруди), що знаходяться за адресою: Донецька область, м. Слов'яногірськ, ДОТ "Голубок".

Відповідно до пункту 2.1 Договору право власності у сторони-2 на нерухоме майно, зазначене у пункті 1.1 Договору, виникає з моменту підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі нерухомого майна.

Пунктом 2.2 передбачено, що сторона-1 гарантує, що майно, яке передається, належить йому на праві власності. На момент передачі стороні-2 майно нікому не продано, не подаровано, не закладено під податкову заставу, у спорі і під забороною (арештом) не перебуває, а також права відносно нього у третіх осіб (у тому числі за договором найму) як у межах, так і за межами України відсутні.

Договір підписаний обома сторонами.

Згідно з актом приймання-передачі нерухомого майна від 07.05.2002 № 1, підписаним обома сторонами без зауважень, який є додатком № 1 до Договору, Товариство передало, а Підприємство прийняло будівлі і споруди, що знаходяться за адресою: Донецька область, м. Слов'яногірськ, у тому стані, в якому об'єкти є на день підписання цього акта, у тому числі:

- адміністративна будівля, інвентарний номер 3008, в аварійному стані, що потребує капітального ремонту (не експлуатується);

- господарська будівля, інвентарний номер 0128, потребує капітального ремонту (не експлуатується);

- душова літня для робітників, інвентарний номер 2087, цегляна окремо стояча будівля, потребує капітального ремонту (не експлуатується);

- спальний корпус для робітників, інвентарний номер 3002, потребує капітального ремонту;

- вбиральня для робітників, інвентарний номер 1188, потребує капітального ремонту (не експлуатується);

- склад для прибирального інвентарю, інвентарний номер 3001, потребує ремонту покрівлі;

- металева споруда водонапірної башти, інвентарний номер 2098, не введено в експлуатацію;

- будівля для обслуговування водонапірної башти, інвентарний номер 2058, потребує капітального ремонту (не експлуатується);

- електрощитова недобудована, інвентарний номер 2087, не введено в експлуатацію (недобудова).

У пункті 2 акта приймання-передачі зазначено, що сторона-2 прийняла від сторони-1 документи, що стосуються об'єкта нерухомості: відомості технічних характеристик, технічний паспорт, акт про приймання-передачу основних засобів.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним Договору, укладеного Підприємством та Товариством.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Договір порушує права та охоронювані законом інтереси власника спірного майна - держави в особі Фонду; при укладенні спірного Договору Товариство не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки не було власником спірного майна - цілісного майнового комплексу "ДОТ "Голубок" та не мало підстав розпоряджатися таким майном; Фондом не було пропущено позовну давність, про застосування якої зазначало Підприємство.

З таким висновком суду першої інстанції не погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 вказаного Кодексу.

За приписами статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, Договір за своєю суттю є договором дарування, а на момент його укладення діяв Цивільний кодекс Української РСР (1540-06) 1963р. (далі - ЦК Української РСР (1540-06) ; чинний до 01.01.2004).

Згідно із статями 4, 151 ЦК Української РСР цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають у тому числі з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 86 ЦК Української РСР право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Усі форми власності є рівноправними.

Статтею 128 ЦК Української РСР передбачено, що право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Згідно із статтею 243 ЦК Української РСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Відповідно до статті 244 ЦК Української РСР договір дарування на суму понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей - на суму понад 50 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений. До договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 цього Кодексу.

За приписами статті 227 ЦК Української РСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

З аналізу положень викладених статей вбачається, що дарувальником може виступати лише власник майна або уповноважена власником особа в порядку представництва (особа, уповноважена виступати від імені і в інтересах власника на підставі договору або довіреності).

За спірним Договором дарувальником виступає Товариство.

Відповідно до статей 26, 29, 32 ЦК Української РСР юридична особа має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності. Правоздатність юридичної особи виникає з моменту затвердження її статуту або положення, а у випадках, коли вона повинна діяти на підставі загального положення про організації даного виду, - з моменту видання компетентним органом постанови про її утворення. Якщо статут підлягає реєстрації, правоздатність юридичної особи виникає в момент реєстрації. Юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням). Порядок призначення або обрання органів юридичної особи визначається їх статутом (положенням). Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями належним їй на праві власності (закріпленим за нею) майном, якщо інше не встановлено законодавчими актами. Засновник юридичної особи або власник її майна не відповідають за її зобов'язаннями, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями власника або засновника, крім випадків, передбачених законодавчими актами чи установчими документами юридичної особи. Юридична особа, яка фінансується власником і за якою майно закріплено на праві оперативного управління (установа), відповідає за зобов'язаннями коштами, які є в її розпорядженні. У разі їх недостатності відповідальність за її зобов'язаннями несе власник відповідного майна.

Як вбачається із змісту статуту Товариства, останнє утворене на підставі рішення засновників 10.01.1995 шляхом приватизації державного майна Орендного будівельно-монтажного тресту "Донмашбуд". Товариство є правонаступником за всіма зобов'язаннями та угодами Орендного будівельно-монтажного тресту "Донмашбуд".

Згідно з пунктом 3.4 статуту Товариство є власником: майна, переданого йому засновниками та акціонерами у власність як вклад до статутного капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Відповідно до Плану приватизації державного майна Орендного будівельно-монтажного тресту "Донмашбуд" від 22.07.1994 (далі - План приватизації) Орендний будівельно-монтажний трест "Донмашбуд" є цілісним майновим комплексом, до складу якого входив, зокрема, піонерський табір у місті Слов'яногірськ.

У розділі "Порядок і умови використання об'єктів соціально-побутового призначення" Плану приватизації зазначено, що об'єкти соціально-побутового призначення, зокрема піонерський табір "Голубок", м. Слов'яногірськ, залишковою вартістю 485 154 тис.крб., виключені з вартості майна, що викуповується, і залишаються на балансі підприємства до виходу законодавчих актів по їх приватизації.

Згідно з даними Плану приватизації про межі, розмір та місцезнаходження земельних ділянок підприємства піонерський табір "Голубок" знаходиться у місті Слов'яногорську на земельній ділянці площею 2,94 га - триповерхова цегляна будівля, що межує з піонерським табором та лісом.

Також відповідно до розділу VI Плану приватизації до статутного фонду Товариства не включаються, серед іншого, об'єкти соціально-побутового призначення, що не підлягають приватизації і використовуються за призначенням.

Матеріали справи містять відомість розрахунку вартості будівель, споруд і передавальних засобів станом на 01.07.1994 по ЖБП тресту ДМС, у якій визначені об'єкти невиробничих будівель, у тому числі піонерський табір залишковою вартістю 357 355 179 крб., до складу якого увійшли:

- пральня, інвентарний № 0092, введена в експлуатацію в 1950 році, залишковою вартістю 1 177 670 крб.;

- медпункт, інвентарний № 0095, введений в експлуатацію в 1963 році, залишковою вартістю 6 080 963 крб.;

- вбиральня, інвентарний № 0097, введена в експлуатацію в 1966 році, залишковою вартістю 219 798 крб.;

- склад продуктовий, інвентарний № 0098, введений в експлуатацію в 1971 році, залишковою вартістю 2 892 074 крб.;

- склад 2 поверх., інвентарний № 2455, введений в експлуатацію в 1986 році, залишковою вартістю 5 571 736 крб.;

- битовка, інвентарний номер № 3814, введена в експлуатацію в 1986 році, залишковою вартістю 282 717 крб.;

- кінобудка, без інвентарного номеру, введена в експлуатацію в 1988 році, залишковою вартістю 273 203 крб.;

- спальний корпус, інвентарний номер № 4011, введений в експлуатацію в 1990 році, залишковою вартістю 260 167 228 крб.;

- їдальня, інвентарний № 4012, введена в експлуатацію в 1990 році, залишкова вартість 65 017 111 крб.;

- вбиральня, інвентарний № 4013, введена в експлуатацію в 1990 році, залишкова вартість 15 672 679 крб.

На підставі аналізу матеріалів справи суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що цілісний майновий комплекс ДОТ "Голубок" до статутного капіталу Товариства не увійшов, воно право власності на цей об'єкт не отримало, проте цілісний майновий комплекс ДОТ "Голубок" обліковувався на балансі Товариства до 01.07.2002.

Разом з тим судом апеляційної інстанції встановлено, що шляхом співставлення об'єктів невиробничих будівель, які входять до складу піонерського табору, зазначених у відомості розрахунку вартості будівель, споруд і передавальних засобів станом на 01.07.1994 по ЖБП тресту ДМС, та будівель і споруд, переданих за актом приймання-передачі нерухомого майна від 07.05.2002 № 1 до Договору, характеристики яких також визначені в інвентаризаційному списку № 1 нерухомого майна (будівель та споруд), неможливо визначити їх ідентичність чи будь-яке співпадіння за кількістю, назвами чи датами введення в експлуатацію. Отже, у переліку об'єктів, що входять до складу цілісного майнового комплексу ДОТ "Голубок", яке під час приватизації не увійшло до статутного фонду Товариства як правонаступника Орендного будівельно-монтажного тресту "Донмашбуд", не значиться майно, яке є предметом оспорюваного Договору.

Крім того, апеляційним судом у судових засіданнях 17.04.2018 та 24.04.2018 досліджено оригінал Договору і схематичний план земельної ділянки за адресою: Донецька область, м. Святогірськ, вул. І.Мазепи (Островського), буд. 29 та встановлено, що частина відображених на схемі будівель та споруд (у кількості дев'ять штук) була передана Підприємству за Договором, а частина будівель та споруд (у кількості вісімнадцять штук) - за договором оренди від 27.05.2002 № 952/2002.

Водночас Товариство у листі від 28.07.2017 № 82 вказувало на те, що при передачі майна ДОТ "Голубок" частина його майна була передана на баланс бази відпочинку "Черемушки", яка відповідно до договору купівлі-продажу від 28.09.1999, укладеного Фондом та Товариством, перейшла у власність Товариства.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що за договором оренди від 27.05.2002 № 952/2002 Фонд (орендодавець) передав, а Підприємство (орендар) прийняло в строкове платне користування державне майно - цілісний майновий комплекс ДОТ "Голубок", яке розміщено за адресою: Донецька область, м. Святогірськ, склад і вартість якого визначено відповідно до наведених у додатках №№ 1, 2, 3 акта оцінки, протоколу інвентаризації та передавального балансу підприємства, складеного станом на 01.05.2002.

Актом приймання-передачі державного майна - цілісного майнового комплексу ДОТ "Голубок" від 27.05.2002 підтверджений факт передачі Фондом в оренду Підприємству державного майна - цілісного майнового комплексу ДОТ "Голубок".

При цьому посилання Фонду на те, що Підприємство шляхом укладання спірного Договору намагається набути право власності на частину об'єкту оренди, були відхилені судом апеляційної інстанції, оскільки саме лише посилання, не підтверджене жодними належними та допустимими доказами, зокрема щодо тотожності об'єктів, переданих за Договором, та частини об'єктів, переданих за договором оренди, не є достатнім для підтвердження позовних вимог. Крім того, у даному випадку має бути доведено право власності держави на спірні об'єкти.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що Фондом не доведено наявності визначених законодавством підстав для визнання недійсним Договору, а тому позовні вимоги Фонду є такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами.

Що ж до відмови суду першої інстанцій у застосуванні позовної давності, яка мотивована тим, що Фонд дізнався про порушення свого права із змісту постанови Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 29.08.2017 у справі № 243/4405/17, якою задоволені позовні вимоги Підприємства до Слов'янської міської ради про визнання протиправними та скасування рішення державного реєстратора відділу державної реєстрації прав на нерухоме майно Слов'янської міської ради Донецької області від 22.02.2017 № 33970757 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень на нежитлові будівлі і споруди, що розташовані за адресою: Донецька область, м. Святогірськ, вул. І.Мазепи (Островського), 29, за Підприємством та про зобов'язання відділу державної реєстрації прав на нерухоме майно Слов'янської міської ради Донецької області провести реєстрацію права власності за Підприємством на нерухоме майно (будівлі і споруди), розташовані за адресою: Донецька область, м. Святогірськ, вул. І.Мазепи (Островського), 29, у зв'язку з чим позовну давність Фондом не пропущено, то суд апеляційної інстанції також не погодився з таким висновком суду першої інстанції, оскільки до вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частинами третьою, четвертою, п'ятою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При цьому враховується припис пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) , за змістом якого до позовів про визнання оспорюваного правочину недійсним, а також про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину правила ЦК України (435-15) про позовну давність застосовуються за умови, коли право на подання відповідного позову виникло після 01.01.2004; до позовів же, право на подання яких виникло до зазначеної дати, застосовується попереднє законодавство про позовну давність, тобто відповідні норми ЦК Української РСР (1540-06) .

Відповідно до статті 80 ЦК Української РСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" та Положення про регіональні відділення Фонду державного майна України Фонд державного майна України та його територіальні відділення реалізують державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління.

Беручи до уваги, що Підприємство з 2002 року мирно та відкрито володіє спірним майном, враховуючи значну свободу, яка надавалася державним органам щодо здійснення перевірок спірного майна та контролю його стану, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про пропуск Фондом позовної давності. Крім того, непослідовний та некоординований підхід державних органів до ситуації призвів до невизначеності права Товариства на спірні об'єкти, тому, дотримуючись справедливого балансу між інтересами органів державної влади та суспільства, враховуючи тривалість володіння відповідачем-1 спірним майном, суд апеляційної інстанції не вбачає поважних підстав пропущення позовної давності і, відповідно, підстав для його поновлення.

Водночас з мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що апеляційним судом визначено дві підстави для відмови у задоволенні позовних вимог, а саме: Фондом не доведено наявності визначених законодавством підстав для визнання недійсним Договору, а позовні вимоги є такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами; відсутні поважні причини пропуску позовної давності і, відповідно, підстави для його поновлення.

Однак Касаційний господарський суд зазначає, що, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.

Враховуючи те, що апеляційним судами встановлено відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку з його необґрунтованістю, правомірною є відмова у задоволенні позову саме з цієї підстави, а не з підстави пропуску позовної давності.

Посилання в касаційній скарзі на те, що при прийнятті оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції не дослідив наявності оригіналу оспорюваного Договору та правовий статус майна, переданого за Договором, неправильно визначив початок перебігу позовної давності, - не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки апеляційним судом було прийнято постанову з дотриманням норм процесуального права, що надає підстави залишити її без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін постанову суду апеляційної інстанції, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.