розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіної Марини Анатоліївни

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 (головуючий суддя Пономаренко Є.Ю., судді Андрієнко В.В., Дідиченко М.А.) та на рішення Господарського суду Київської області від 01.12.2017 (суддя Щоткін О.В.)

за позовом Броварської міської ради Київської області

до 1. Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк"

2. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Приватне акціонерне товариство "Броварський завод пластмас"

про зобов'язання вчинити певні дії,

Звернувшись у суд з даним позовом, Броварська міська рада Київської області (далі-позивач) просила зобов'язати Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" (далі-відповідач-1) в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі-відповідач-2) передати позивачу гуртожиток по бульвару Незалежності, 3-Б в м.Бровари, Київської області (далі-Гуртожиток) разом з об'єктами інженерної інфраструктури, що його обслуговують.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що передача Гуртожитку на підставі іпотечного договору від 06.08.2009 відбулась в порушення вимог Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (500-17) , оскільки діяв мораторій на відчуження в будь-який спосіб гуртожитків, як об'єктів нерухомого майна.

Рішенням Господарського суду Київської області від 01.12.2017, позов задоволено повністю, вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2018, вказане рішення суду змінено, викладено його резолютивну частину в новій редакції, у якій позов задоволено повністю, зобов'язано відповідача-1 передати до комунальної власності територіальної громади міста Бровари в особі позивача Гуртожиток. У задоволені позовних вимог до відповідача-2 відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач-1 просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач-1 посилався на те, що судами не враховано рішення Господарського суду Київської області від 10.07.2015 у справі № 911/5155/14, яке набрало законної сили, згідно якого досліджувалась правомірність іпотечного договору від 06.08.2009, який укладено між відповідачем-1 та ПАТ "Броварський завод пластмас", та до уставного фонду останнього Гуртожиток не був включений, а тому дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (500-17) не поширюється на спірні правовідносини.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити без змін вказані судові рішення, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 24.12.1993 між Фондом державного майна України (продавець) та Організацією орендарів орендного підприємства "Броварський завод пластмас" (покупець), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Броварський завод пластмас" (далі-третя особа) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавець продав, а покупець придбав цілісний майновий комплекс орендного підприємства "Броварський завод пластмас", згідно пункту 3 якого право власності на майно цілісного майнового комплексу ОП "Броварський завод пластмас", що приватизується, переходить до покупця з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі. До цього часу державне майно знаходиться у покупця на праві повного господарського відання.

Також встановлено, що згідно свідоцтва на право власності від 24.12.1994 покупець є власником цілісного майнового комплексу, у який увійшов Гуртожиток.

Згідно листа голови Фонду державного майна України, направленого Президенту правління АТ "Броварський завод пластмас" за № 035-329 від 02.04.1996, до якого додано як додаток Перелік об'єктів, які були передані організації орендарів ОП "Броварський завод пластмас" у власність, останній отримав об'єкти нерухомості, у тому числі Гуртожиток.

22.07.2009 виконкомом Броварської міської ради проведено реєстрацію право власності та видано третій особі відповідне свідоцтво на Гуртожиток.

Судами встановлено, що 06.08.2009 між відповідачем-1 (іпотекодержатель) та Закритим акціонерним товариством "Броварський завод пластмас" (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір, предметом якого значиться Гуртожиток та належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 22.07.2009.

У зв'язку з невиконанням іпотекодавцем, як позичальником своїх зобов'язань за кредитними договорами, 13.05.2016 відповідач-1 набув право власності на предмет іпотеки - Гуртожиток, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 13.05.2016 №59061113.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції послався на те, що Гуртожиток увійшов до статутного фонду третьої особи в процесі приватизації та з його власності не вибував, а тому в силу приписів Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (500-17) він підлягає передачі у власність територіальної громади міста Бровари в особі позивача.

Змінюючи вказане рішення суду в частині позовних вимог до відповідача-2, апеляційний суд свій висновок мотивував тим, що відповідач-1 залишається самостійною юридичною особою, незважаючи на його неплатоспроможність та те, що відповідач-2 здійснює його виведення з ринку, а тому вимоги до відповідача-2 є безпідставними.

Однак із такими висновками судів погодитися не можна з огляду на наступне.

Частиною четвертою статті 41 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно статті 321 наведеного Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1). Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2).

Приписами статті 15 вказаного Кодексу унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1). Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2).

Втім суди попередніх інстанцій наведених вимог законодавства не врахували, подані сторонами докази у їх сукупності не оцінили, зокрема хто є власником Гуртожитку, оскільки у своїх висновках послалися на те, що Гуртожиток увійшов до статутного фонду третьої особи в процесі приватизації та із власності останнього не вибував, та в той же час вказали на те, що його власником є відповідач-1, у зв'язку з чим висновки судів є суперечливими, тому вони дійшли передчасних висновків про задоволення позову.

При цьому, позивач обґрунтовуючи наявність підстав для задоволення позову, позивач посилався на лист від 23.06.2017 № 2-18/3320 (т.1, а.с.44).

Проте, вирішуючи спір у даній справі та задовольняючи позов суди попередніх інстанцій наведений позивачем доказ не дослідили та не навели правових висновків про те, чи виникло у позивача право вимоги до відповідачів передати йому Гуртожиток, та чи порушено права та охоронювані законом інтереси позивача, в той час, як дослідження вищевказаних обставин справи має суттєве значення для правильного вирішення даного спору.

За вказаних обставин доводи, викладені у касаційній скарзі щодо незаконності судових рішень знайшли своє часткове підтвердження, та ґрунтуються на нормах права, а аргументи відзиву на касаційну скаргу не знайшли свого підтвердження.

Частиною 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, за наявності допущених судами порушень вказаних вимог процесуального законодавства судові рішення підлягають скасуванню, а справу належить передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід дослідити наявні у справі докази, всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.

Керуючись статтями 301, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіної Марини Анатоліївни задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 та рішення Господарського суду Київської області від 01.12.2017 у справі №911/2625/17 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.