ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 917/1461/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.

розглянувши касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" на рішення Господарського суду Полтавської області від 09.11.2017 (суддя Кульбако М.М.) та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 (головуючий суддя: Гребенюк Н.В., судді: Білецька А.М., Пушай В.І.)

за позовом Заступника прокурора Полтавської області

до 1. Решетилівської районної державної адміністрації Полтавської області, 2. Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області,

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання вчинити певні дії,

За участю представників:

прокуратури - Кравчук О.А. - прокурор відділу

відповідача-1 - не з'явився

відповідача-2 - Янкович В.О. - адвокат, посвідчення, ордер

третьої особи - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

01.09.2017 до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Заступника прокурора Полтавської області до Решетилівської районної державної адміністрації Полтавської області та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 32,75 га, кадастровий номер 5324255100:00:009:0018, що розташована на території Решетилівської сільської ради; зобов'язання Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" звільнити земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 32,75 га, кадастровий номер 5324255100:00:009:0018, вартістю 1121769,70 грн., що розташована на території Решетилівської сільської ради.

Ухвалою суду від 31.10.2017 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядження про затвердження технічної документації із землеустрою та укладений на його виконання договір не відповідають вимогам земельного законодавства. А саме, передача земельної ділянки площею 32,75 га з кадастровим номером 5324255100:00:009:0018 здійснювалась на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою на умовах оренди. Згідно інформації відділу Держгеокадастру у Решетилівському районі земельна ділянка площею 32,75 га до 2010 року не формувалася, їй не присвоювався кадастровий номер, не відкривалася поземельна книга, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у відділі відсутні, а тому надання дозволу на розробку саме технічної документації, а не проекту землеустрою щодо її відведення, не відповідає вимогам Земельного кодексу України (2768-14) . Крім того, як зазначає прокурор, відповідно до статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" (в редакції на час прийняття розпорядження), проекти землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань підлягають обов'язковій державній експертизі. Також, як стверджує прокурор, розпорядженням голови Решетилівської райдержадміністрації №258 від 10.06.2009 лише затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів що посвідчують право користування земельною ділянкою на умовах оренди СТОВ "Хлібороб", однак, саме рішення про передачу в оренду вищевказаної земельної ділянки відсутнє, чим порушено вимоги ч. 7 статті 123 Земельного кодексу України. Прокурор зазначає, що спірний договір оренди не відповідає вимогам, які визначені статтями 15 Закону України "Про оренду землі", статтями 5, 13, 20, 23 Закону України "Про оренду землі" оскільки в порушення вказаних норм земельного законодавства технічна документація з нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки не розроблялась і не погоджувалась взагалі, на розгляд Решетилівської ради Полтавської області не надавалась та не затверджувалась; у п. 5 договору оренди земельної ділянки від 10.02.2010 не зазначено її нормативну грошову оцінку.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.11.2017, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.03.2018, позов задоволено повністю.

Судові рішення мотивовані тим, що оскільки земельним законодавством передбачено обов'язковість проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності, яка є основою для визначення розміру орендної плати за них, укладення договору оренди землі без проведення нормативної грошової оцінки у порядку встановленому законодавством суперечить частині першій статті 13 Закону України "Про оцінку земель", частині першій пункту 289.1 статті 289 ПК України, що з огляду на норми ст.ст. 203, 215 ЦК України є підставою для висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 10.02.2010 площею 32,75 га, кадастровий номер 5324255100:00:009:0018, що розташована на території Решетилівської сільської ради, укладений 10.02.2010 між Решетилівською районною державною адміністрацією та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Хлібороб".

18.04.2018 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Сільськогосподарське Товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" звернулося безпосередньо до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Полтавської області від 09.11.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 у справі № 917/1461/17.

У касаційній скарзі відповідач-2 просить скасувати повністю рішення Господарського суду Полтавської області від 09.11.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 у справі № 917/1461/17 та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.04.2018 року у справі №917/1461/17 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

05.05.2018 суд постановив ухвалу про поновлення Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" строку для подання касаційної скарги, відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою та призначення її до розгляду на 05.07.2018, повідомив учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги, визначив строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до Касаційного господарського суду до 25.05.2018.

Ухвалою Верховного Суду від 10.05.2018 за заявою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" зупинено виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 09.11.2017 у справі № 917/1461/17 до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" (скаржник, відповідач-2) вважає, що суд апеляційної інстанції помилково підтримав позицію позивача та суду першої інстанції щодо необхідності зазначення нормативно-грошової оцінки в договорі оренди, що, на думку суду, є порушенням істотної умови договору оренди. Скаржник вказує, що оскаржуваний договір був перевірений на предмет відповідності істотних умов та зареєстрований у Решетилівському районному відділі Полтавської РФ ДП "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 15.03.2010 №04105610015.

Відповідач-2 зазначає, що нормами Закону України "Про оренду землі" (161-14) в редакції, яка діяла на момент укладення оскаржуваного договору, не встановлено обов'язок зазначення в договорі оренди розміру нормативної грошової оцінки як істотної умови договору, тому невизначеність нормативної грошової оцінки земельної ділянки у спірному договорі не породжує юридичних наслідків та не тягне за собою його недійсність, особливо враховуючи дату укладення та реєстрації договору оренди.

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" вказує, що Податковий кодекс (2755-17) , який встановив прив'язку розміру орендної плати до нормативної грошової оцінки та на норми якого посилається позивач, набрав чинності лише 01.01.2011, тобто після укладення договору, що не враховано судами попередніх інстанцій.

Відповідач-2 вважає, що посилання судів на Закон України "Про плату за землю" (2535-12) , "Про оренду землі", "Про оцінку земель" підтверджують лише сам факт використання та посилання на нормативну грошову оцінку землі при передачі земельної ділянки державної та комунальної власності в оренду. При цьому, жоден акт не містив обов'язку розробляти саме окрему технічну документацію на окрему земельну ділянку. Нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь в Україні станом на 01.07.1995 була проведена відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженою постановою КМУ від 23.03.1995 №213 (213-95-п) . Крім того, на момент укладення договору оренди розрахунок розміру орендної плати був врегульований постановою КМУ від 13.12.2006 №1724 "Деякі питання оренди земель" (1724-2006-п) .

Скаржник вказує, що належним чином використовує земельну ділянку саме за цільовим призначенням та сплачує орендну плату нараховану та індексовану відповідно до норм діючого законодавства, що не спростовано позивачем та не досліджувалось місцевим судом.

На думку відповідача-2, судами попередніх інстанцій не був встановлений фактичний розмір орендної плати, яка сплачується скаржником до бюджету, не перевірено порядок його нарахування, не встановлено чи були будь-які звернення органів державної влади та місцевого самоврядування до орендаря щодо необхідності розробки технічної документації та внесення змін до договору в разі такої необхідності.

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" вважає, що в даній справі фактично відсутній інтерес держави, оскільки в результаті держава не одержує ніякого матеріального чи нематеріального блага, оскільки у випадку залишення в силі рішень попередніх судів, земельна ділянка площею 32,75 га не буде звільнена та повернута у розпорядження ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, так як додатково незаконно обтяжена подвійною орендою строком на 49 років згідно укладеного договору від 01.11.2012 між Решетилівською РДА та громадянином ОСОБА_6

На думку скаржника судами попередніх інстанцій не прийнята до уваги заява СТОВ "Хлібороб" щодо застосування строків позовної давності. На підтвердження пропущення Прокуратурою строку позовної давності відповідачем-2 надані лист Державної інспекції сільського господарства від 18.05.2013 №01-14/2330, яким було повідомлено про проведену на вимогу Полтавської міжрайонної прокуратури перевірку, лист відділу Держземагентства у Решетилівському районі ГУ Держземагентства у Полтавській області від 30.04.2013 №10/01-30, яким повідомлено, що з метою надання відповіді на запит проведено інвентаризацію виконаних робіт з реєстрації земельних ділянок. Вказані листи були надіслані разом зі скаргами СТОВ "Хлібороб" на виявлені факти розорювання частини земельної ділянки площею 32,75 га, яка орендується скаржником по спірному договору оренди, та на яку накладається (близько 10 га) земельна ділянка, яка надана в 2012 році в оренду громадянину ОСОБА_6 У зв'язку із зазначеними протиправними діями СТОВ "Хлібороб" звернулось до правоохоронних органів, органів прокуратури, Інспекції сільського господарства, відділу Держземагентства. Як вказано у листі прокуратури Решетилівського району Полтавської області від 05.07.2013 №7-09/13, прокуратурою в порядку нагляду вивчене кримінальне провадження №12013180310000231, в ході досудового розслідування якого досліджувався договір оренди землі від 10.02.2010. Тому скаржник вважає помилковою позицію судів, що надані документи не стосуються СТОВ "Хлібороб".

Разом з тим, відповідач-2 вважає, що судами не досліджувалось питання щодо права органів Держгеокадастру бути позивачем у таких справах у 2010-2013 роках. Скаржник зазначає, що оскаржуваний договір був зареєстрований у Державному реєстрі земель 15.03.2010, таким чином при наявності порушеного речового права держави, як власника вказаної земельної ділянки та інших вимог земельного законодавства, даний факт був відомий органам Держгеокадастру починаючи з державної реєстрації договору оренди землі у 2010 році. Указом Президента України від 08.04.2011 №445 (445/2011) затверджено Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, п.2 якого встановлено, що Державне агентство земельних ресурсів України є правонаступником Державного комітету України із земельних ресурсів. У п.п. 34 п. 4 Положення вказано, що Держземагентство відповідно до покладених на нього завдань уживає в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, звертається з позовами до суду за захистом своїх прав з питань порушення вимог законодавства. Відповідно до постанови КМУ "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" від 10.09.2014 №442 (442-2014-п) утворено Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України шляхом перетворення. З урахуванням зазначеного, скаржник вказує, що від дати реєстрації договору 15.03.2010 й до дати затвердження Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (14.01.2015), яким встановлено обмеження (виключний перелік підстав звернення до суду) сплив строк у 5 років. Однак, доказів звернення територіальних органів Держгеокадастру до прокуратури чи до суду не надано.

Скаржник вважає, що судами порушені норми матеріального та процесуального права щодо застосування строків позовної давності, оскільки органам прокуратури, Держкомзему, правонаступником якого є Держгеокадастр, було відомо про наявність спірного договору ще у травні 2013 року при проведенні ним перевірки щодо правомірності надання та використання земельних ділянок.

Також, на думку відповідача-2, судами не вказано, яким чином порушуються права позивача відсутністю саме проекту землеустрою та який чином його відсутність впливає на дійсність договору оренди, а діючим законодавством передбачалась можливість розробки саме технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку для передачі її в оренду, а не виключно проекту землеустрою.

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" зазначає, що судами не застосовано ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Прокурор надав відзив на касаційну скаргу, у якому викладені пояснення по суті скарги, та зазначено, що касаційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Інші учасники справи відзивів на касаційну скаргу не надали.

У судове засідання з'явилися прокурор та представник відповідача-2.

Представники відповідача-1 та третьої особи у судове засідання не з'явилися, хоча вказані учасники справи про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

У судовому засіданні представник відповідача-2 підтримав касаційну скаргу.

Прокурор виклав заперечення проти касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, представника відповідача-2, які з'явилися в судове засідання, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Як встановлено судом першої інстанції, розпорядженням голови Решетилівської районної державної адміністрації №121 від 10.03.2009 надано дозвіл СТОВ "Хлібороб" на розробку та виготовлення технічної документації із землеустрою, що посвідчує право оренди на земельну ділянку площею 341,92 га.

Розпорядженням голови Решетилівської районної державної адміністрації №258 від 10.06.2009 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою на умовах оренди СТОВ "Хлібороб" загальною площею 165,98 га, з них рілля 100, 71 га, сіножаті - 15,41 га, пасовища - 49,86 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, терміном на 5 років та території Решетилівської сільської ради.

10 лютого 2010 року між Решетилівською РДА та СТОВ "Хлібороб" було укладено договір оренди землі на земельну ділянку площею 32,75 га пасовищ.

Договір укладено на 10 (десять) років (п. 8 Договору).

Суд першої інстанції зазначив, що передача земельної ділянки площею 32,75 га з кадастровим номером 5324255100:00:009:0018 здійснювалась на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою на умовах оренди.

Згідно інформації відділу Держгеокадастру у Решетилівському районі земельна ділянка площею 32,75 га до 2010 року не формувалася, їй не присвоювався кадастровий номер, не відкривалася поземельна книга, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у відділі відсутні, а тому надання дозволу на розробку саме технічної документації, а не проекту землеустрою щодо її відведення, не відповідає вимогам Земельного кодексу України (2768-14) .

Відповідно до статті 50 Закону України "Про землеустрій" ( в редакції на час прийняття розпорядження) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.

Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затверджений постановою KM України від 26.05.2004 №677 (в редакції на час прийняття розпорядження) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не розробляється у разі, коли земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості), надається у користування або безоплатно передається у власність без зміни її цільового призначення.

Згідно чч. 1, 2 статті 123 Земельного кодексу України (в редакції на час прийняття розпорядження) рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування про надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування приймаються на підставі проектів землеустрою щодо їх відведення у разі зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" (в редакції на час прийняття розпорядження), проекти землеустрою проекти землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань підлягають обов'язковій державній експертизі.

Відповідно до ч. 7 статті 123 Земельного кодексу України ( в редакції що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) погоджений проект відведення земельної ділянки після одержання позитивного висновку державної землевпорядної експертизи у випадках, передбачених законом, подається разом з клопотанням про надання земельної ділянки до відповідної державної адміністрації, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, які розглядають його в місячний строк і в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки у користування.

Встановивши, що рішення про передачу в оренду спірної земельної ділянки відсутнє, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення вимоги ч. 7 статті 123 Земельного кодексу України.

Також місцевий господарський суду зазначив, що у п. 5 Договору оренди земельної ділянки від 10.02.2010 не зазначено її нормативну грошову оцінку. Згідно інформації відділу Держгеокадастру у Решетилівському районі нормативно грошова оцінка зазначеної земельної ділянки не проводилася.

З урахуванням викладеного, положень статей 632, 638, 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, статті 123 Земельного кодексу України, статті 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент укладення договору оренди), статті 2 Закону України "Про плату за землю" (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин) суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 32,75 га, кадастровий номер 5324255100:00:009:0018, що укладений між Решетилівською районною державною адміністрацією та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Хлібороб", підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги прокурора про зобов'язання Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" звільнити земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 32,75 га, кадастровий номер 5324255100:00:009:0018, вартістю 1121769,70 грн., що розташована на території Решетилівської сільської ради, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, місцевий господарський суд вказав, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 (v003p710-99) у справі №1-1/99 прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Прокурором при зверненні до суду з даним позовом надано правове обґрунтування підстав звернення до господарського суду за захистом інтересів держави та визначено при цьому органи, уповноважені здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зокрема Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Оскільки спірна ділянка відносяться до земель державної власності сільськогосподарського призначення, то органом, уповноваженим державою здійснювати функції щодо розпорядження ними на території області, на даний час є Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області.

У той же час, посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду лише з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився (Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою КМУ від 14.01.2015 № 15 (15-2015-п) ).

Відтак, у вказаного державного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду з позовом цієї категорії, а тому прокурор пред'являє цей позов в інтересах держави як позивач.

Разом з цим, суд першої інстанції відхилив посилання відповідача-2 на пропущення прокурором строку позовної давності при подачі позову до суду, з огляду на те, що органам прокуратури про порушення речового права держави як власника вказаної земельної ділянки та інших вимог земельного законодавства стало відомо 05.07.2017, тобто з дати отримання прокуратурою області листа Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (лист від 05.07.2017 за №7-16-0.6-4963/2-17).

З висновками суду першої інстанції погодилася колегія суддів апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції вказав, що оскільки земельним законодавством передбачено обов'язковість проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності, яка є основою для визначення розміру орендної плати за них, укладення договору оренди землі без проведення нормативної грошової оцінки у порядку встановленому законодавством суперечить частині першій статті 13 Закону України "Про оцінку земель", частині першій пункту 289.1 статті 289 ПК України, що з огляду на норми ст.ст. 203, 215 ЦК України є підставою для висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 10.02.2010 площею 32,75 га, кадастровий номер 5324255100:00:009:0018, що розташована на території Решетилівської сільської ради, укладений 10.02.2010 між Решетилівською районною державною адміністрацією та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Хлібороб".

При цьому, колегія суддів зазначила, що дотримання порядку визначення орендної плати відповідно до проведеної нормативної грошової оцінки є чинником економічного регулювання земельних відносин, визначення економічно обґрунтованих надходжень до місцевих бюджетів та можливості подальшої індексації відповідних надходжень, виконання вимог статті 627 ЦК України щодо справедливості укладеного договору шляхом забезпечення застосування рівного підходу при визначенні орендної плати незалежно від особи учасника правовідносин.

Враховуючи те, що дотримання належного економічного регулювання земельних правовідносин, забезпечення надходжень платежів з орендної плати до місцевих бюджетів у законодавчо визначених межах шляхом їх вірного правового врегулювання безпосередньо належить до інтересів держави, суд першої інстанції правомірно вважав, що в даному випадку прокурором доведено факт порушення оспорюваним договором економічних інтересів держави.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 11.05.2016 у справі № 6-824цс16.

Також суд апеляційної інстанції вказав, що матеріали справи свідчать про те, що 2-м відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції заявлено про пропуск прокурором позовної давності на звернення до суду.

2-й відповідач в апеляційній скарзі стверджує, що судом першої інстанції неправомірно не застосовано до спірних правовідносин позовну давність, посилаючись на доведеність факту наявності у органів прокуратури копій розпорядження Решетилівської районної державної адміністрації та договорів оренди землі ще з 2013 року, отриманих за результатами перевірки Державної інспекції сільського господарства, здійснену на вимогу Полтавської міжрайонної прокуратури, щодо правомірності надання та використання земельних ділянок для сінокосіння та випасання худоби в адміністративних межах Решетилівської селищної ради.

Судом апеляційної інстанції досліджено лист Державної інспекції сільського господарства в Полтавській області № 01-14/2330 від 18.05.2013 (а.с. 128), та встановлено, що даний лист, який адресований директору ТОВ "Хлібороб", містить інформацію щодо проведення державним інспектором сільського господарства в Полтавській області на вимогу Полтавської міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері перевірки щодо правомірності надання та використання гр. ОСОБА_6 земельних ділянок для сінокосіння та випасання худоби в адміністративних межах Решетилівської селищної ради.

Тобто дана інформація стосується земельної ділянки, яка використовувалась гр. ОСОБА_6, та не має жодних посилань щодо правомірності (або неправомірності) надання та використання СТОВ "Хлібороб" земельної ділянки за договором оренди від 10.02.2010 площею 32,75 га, кадастровий номер 5324255100:00:009:0018, що розташована на території Решетилівської сільської ради, укладеного між Решетилівською районною державною адміністрацією та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Хлібороб".

Як зазначає прокурор, органам прокуратури про порушення речового права держави як власника вказаної земельної ділянки та інших вимог земельного законодавства стало відомо 05.07.2017, тобто з дати отримання прокуратурою області листа Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (лист від 05.07.2017 за №7-16-0.6-4963/2-17). Дані обставини 2-м відповідачем жодним чином не спростовані, а з матеріалів справи не вбачається, що органи прокуратури були обізнані про обставини порушення вимог земельного законодавства при укладанні спірного договору оренди від 10.02.2010 ще у 2013 році, як стверджує 2-й відповідач.

В зв'язку з викладеним, посилання 2-го відповідача в апеляційній скарзі на пропущення прокурором строку позовної давності при подачі позову до суду колегією суддів не прийняті до уваги за недоведеністю та необґрунтованістю.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що 2-й відповідач під час апеляційного розгляду справи не спростував належними та допустимими доказами наявності правових підстав для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 10.02.2010 площею 32,75 га, кадастровий номер 5324255100:00:009:0018, укладеного між Решетилівською районною державною адміністрацією та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Хлібороб", а також не довів наявності тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі в обґрунтування застосування позовної давності до спірних правовідносин.

Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечення на неї колегія суддів касаційного суду відмічає наступне.

Частиною 2 ст. 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Одним із зазначених органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

За змістом положень статті 2 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом) господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Відповідно до положень ч.ч.1,2,4 ст. 29 ГПК (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом):

"Прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України, про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Для представництва інтересів громадянина в господарському суді прокурор також повинен надати документи, що підтверджують недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність відповідного громадянина, та письмову згоду законного представника або органу, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси відповідної особи, на здійснення представництва. Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви (заяви, скарги) у порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.

У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, абопро відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. З метою вирішення питання щодо наявності підстав для ініціювання перегляду судових рішень у справі, розглянутій без участі прокурора, вступу в розгляд справи за позовом іншої особи прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.

Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди."

Відповідно до абз.1-2 ч.3, абз.1-2 ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру":

"3. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

4. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва."

Як зазначено судами попередніх інстанцій, прокурором при зверненні до суду з даним позовом надано правове обґрунтування підстав звернення до господарського суду за захистом інтересів держави та визначено при цьому органи, уповноважені здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зокрема Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Оскільки спірна ділянка відносяться до земель державної власності сільськогосподарського призначення, то органом, уповноваженим державою здійснювати функції щодо розпорядження ними на території області, на даний час є Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області.

У той же час, посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду лише з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився (Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою КМУ від 14.01.2015 № 15 (15-2015-п) ).

Відтак, у вказаного державного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду з позовом цієї категорії, а тому прокурор пред'являє цей позов в інтересах держави як позивач.

Разом з тим, колегія суддів касаційного суду вважає такі висновки передчасними.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст. 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК):

"1. Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

2. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади."

Згідно з ч.ч.1-3 ст. 78 ЗК:

"1. Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

2. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

3. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності."

Відповідно до ч.ч.1-2 ст. 84 ЗК:

"1. У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

2. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом."

Згідно з ч.4 ст. 122 ЗК:

"Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб."

Відповідно до ч.2 ст. 90 ЗК:

"Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом."

Згідно з ч.ч.1,2 п.п. "а,б,в" ч.3 ст. 152 ЗК:

"1. Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

2. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

3. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною."

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 3 Цивільного кодексу України:

"Загальними засадами цивільного законодавства є:

5) судовий захист цивільного права та інтересу."

З оскаржуваних судових рішень не вбачається дослідження судами попередніх інстанцій вищевказаних норм чинного законодавства та відповідного належного та ретельного з'ясування питання вірності зазначення прокурором про неможливість Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, як органу виконавчої влади, через який держава Україна реалізує своє саме право державної власності на спірну земельну ділянку, звертися з відповідним позовом, що є предметом у даній справі, а отже і правомірності пред'явлення даного позову прокурором саме без зазначення Головного управління в якості позивача.

При цьому, суди попередніх інстанцій взяли до уваги лише функції посадових осіб Держгеокадастру та його територіальних органів саме у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, не надавши жодної оцінки його правам як органу виконавчої влади, який виконує функції розпорядника відповідних земель від імені власника, яким є держава Україна.

З'ясування даного питання є тим більш важливим для даної справи, що відповідачем-2 заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності, яка має обраховуватися від дня, коли саме належний позивач по справі довідався або міг довідатися про порушення свого права.

За викладених обставин дослідження доводів касаційної скарги щодо суті спору є передчасним.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду."

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України:

"Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази."

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" та скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У зв'язку зі скасуванням попередніх судових рішень і передачею справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" на рішення Господарського суду Полтавської області від 09.11.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 у справі №917/1461/17 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Полтавської області від 09.11.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 у справі №917/1461/17 скасувати повністю, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський