розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Трансбуд Впровадження" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 (суддя Борисенко І.І.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 (головуючий: Пономаренко Є.Ю., судді: Руденко М.А., Дідиченко М.А.)

за позовом Васильківської міської ради Київської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Трансбуд Впровадження",

про визнання укладеним договору,

За участю представників:

Позивача - не з'явився

Відповідача - Ярош-Сейн І.В. - адвокат, довіреність

30.05.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Васильківської міської ради Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Трансбуд Впровадження" про визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури міста Василькова між Васильківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Захід Трансбуд Впровадження", запропонованого в редакції позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення вимог статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядку пайової участі замовників у розвитку інженерно транспортної та соціальної інфраструктури м. Васильків, затвердженого рішенням 23 сесії Васильківської міської ради від 04.04.2012 не уклав з позивачем договір пайової участі у розвитку транспортно-інженерної інфраструктури міста Василькова після введення в експлуатацію об'єкта - "Будівництво багатоповерхових житлових будинків, офісно-житлового, торгівельного комплексу на вул. Декабристів (військове містечко №11) в м. Васильків Київської області, 1 черга будівництва, житловий будинок №1, КТП №10, КТП №11, ГРП" (місцезнаходження об'єкту: Київська область, м. Васильків, вул. Декабристів, 151, буд.1).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.10.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2018, позов задоволено повністю.

Судові рішення мотивовано обов'язковістю для відповідача, як забудовника, укладення відповідного договору пайової участі, який є підставою для сплати пайового внеску, оскільки відповідач безпідставно та неправомірно ухилився від виконання вимог ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". При цьому, судами визнано поважними причини пропуску позивачем строку позовної давності.

16.02.2018 (згідно з реєстраційним штампом) ТОВ "Захід Трансбуд Впровадження" звернулося безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського міста Києва від 24.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 у справі № 910/8708/17.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Господарського міста Києва від 24.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 у справі № 910/8708/17 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.02.2018 року у справі № 910/8708/17 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

Ухвалою Верховного Суду від 22.02.2018 провадження за касаційною скаргою у справі № 910/8708/17 було зупинено до вирішення об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у іншій справі № 910/1396/16.

12.03.2018 суд постановив ухвалу про поновлення провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Трансбуд Впровадження", відкриття касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою та призначення її до розгляду на 10.05.2018, повідомив учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги, визначив строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до Касаційного господарського суду до 27.03.2018.

Крім того, вищезазначеною ухвалою витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/8708/17.

У зв'язку з ненадходженням на виконання ухвали Верховного Суду з суду першої інстанції матеріалів справи № 910/8708/17 в судовому засіданні 10.05.2018 було оголошено перерву до 05 липня 2018 року, про що відповідною ухвалою від 10.05.2018 повідомлено учасника справи, який не прибув.

24.05.2018 до Верховного Суду надійшли матеріали даної справи.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Захід Трансбуд Впровадження" (скаржник, відповідач) зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Скаржник вважає, що внаслідок необґрунтованого розширення обсягу поняття поважності причин пропуску строку позовної давності та, як наслідок, неправильного тлумачення ч.5 ст. 267 ЦК України, суди не застосували ч.4 ст. 267 ЦК України, яка на думку відповідача, підлягає застосуванню, згідно з якою сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Захід Трансбуд Впровадження" вказує, що суди не взяли до уваги, що у самому тексті вимоги ДФІ від 28.04.2014, після отримання якої позивач дізнався про порушення відповідачем вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) , було визначено розмір пайової участі відповідача, яка підлягала включенню до відповідного договору, що підтверджується матеріалами справи та постановою Київського окружного адміністративного суду від 10.03.2016 у справі №810/2062/15, на яку у своїх рішеннях посилаються суди попередніх інстанцій, тобто, позивач був повністю обізнаний зі змістом тієї істотної умови (розміром пайової участі), яка мала бути включена до договору.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

У судове засідання з'явився представник відповідача.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, хоча позивач про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав касаційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, який з'явився в судове засідання, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, між Васильківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Захід Трансбуд Впровадження" 26 квітня 2007 року було укладено договір оренди земельної ділянки площею 6,00 га, наданої для будівництва багатоповерхових житлових будинків, експлуатації та обслуговування офісно-житлового, торгівельного комплексу з зонами відпочинку і підземним паркінгом, яке знаходиться в місті Василькові, Київської області, військове містечко 11, кадастровий номер 3210700000:01:006:0003.

Рішенням Васильківської міської ради від 04.04.2012 №08.01.-23-ІУ "Про затвердження Порядку пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Васильків" (далі - Порядок), визначено, що розмір пайової участі у розвитку інфраструктури м. Васильків, з урахуванням інших передбачених законом відрахувань, становить: 4% загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта (спорудження нового об'єкта будівництва, а також реконструкція, розширення, добудова, реставрація і капітальний ремонт об'єктів будівництва) - для житлових будинків.

На підставі Акту готовності об'єкта до експлуатації від 17.12.2013 та Сертифікату Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 24.12.2013 року про відповідність закінченого будівництвом об'єкту - Будівництво багатоповерхових житлових будинків, офісно-житлового, торгівельного комплексу на вулиці Декабристів (військове містечко №11) в м. Васильків Київської області, введено в експлуатацію 1-чергу будівництва, житловий будинок №1; КТП №10, КТП №11;ГРП, кошторисна вартість будівництва - 50242777,00 грн., пайова участь становить - 2009711,08 грн.

Позивач 01.08.2016 надіслав відповідачу претензію №565/01.01-206вих щодо оплати пайового внеску в розмірі 2009711,08 грн.

Відповідач у листі від 07.09.2016 вих. №47 у відповідь на претензією відмовив в у сплаті пайового внеску, із посиланням на договір оренди землі від 26.04.2007, яким не передбачено оплату пайової участі у розвитку інфраструктури міста Василькова.

Згодом, а саме 28.09.2016 позивач надіслав цінним листом на адресу відповідача лист №713/01.01 з пропозицією виконати вимоги чинного законодавства щодо оплати коштів пайової участі в розмірі - 2009711,08 грн., шляхом підписання, засвідчення печаткою надісланих екземплярів договорів та сплати на розрахунковий рахунок №31511921700006 у Васильківському управлінні Державної казначейської служби в Київській області, - 2009711,08 гривень.

До вказаного листа позивач додав два примірники договору пайової участі, а також розрахунок величини пайової участі у розвитку транспортно-інженерної інфраструктури міста Василькова по 1- черзі будівництва, який просив підписати та повернути один підписаний примірник позивачеві.

Вказаний лист отриманий відповідачем 06.10.2016, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Однак, відповідач не підписав надіслані примірники договору.

Колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог з огляду на наступне.

Стосовно доводів відповідача про те, що до даних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України "Про планування та забудову території" (1699-14) , а не Закону "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) , оскільки Дозвіл від 30.07.2012 №КС11412129466 на виконання будівельних робіт по об'єкту - "Будівництво багатоповерхових житлових будинків, офісно-житлового, торгівельного комплексу на вул. Декабристів (військове містечко №11) не є первинним тому, що у 2010 році у відповідача був інший дозвіл на виконання будівельних робіт на вказаному об'єкті, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України "Про планування та забудову території" (1699-14) , який був чинний на час видачі первісного дозволу, суд апеляційної інстанції зазначив, що наявність іншого дозволу від 17.09.2010 не може бути підставою для незастосування положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) , враховуючи наступне.

У Акті готовності об'єкта до експлуатації від 17.12.2013 значиться про дозвіл на виконання будівельних робіт по об'єкту - "Будівництво багатоповерхових житлових будинків, офісно-житлового, торгівельного комплексу на вул. Декабристів (військове містечко №11) від 30.07.2012 №КС11412129466.

Отже, будівництво вказаного об'єкту, наслідком якого було введення в експлуатацію, здійснено саме на підставі зазначеного дозволу, на момент отримання якого діяв Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) , який набрав чинності 12.03.2011, тому до спірних правовідносин слід застосовувати саме норми Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) .

Згідно з ч.2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено обов'язок замовника, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених ч.4 цієї статті.

У ч .4 ст. 40 Закону наведено вичерпний перелік об'єктів у разі будівництва яких, замовник не залучається до пайової участі у розвитку інфраструктури.

Об'єкт відповідача не відноситься до об'єктів, зазначених в даному переліку, отже він зобов'язаний був взяти участь у створені і розвитку інфраструктури.

Відповідно до ч.1 ст.40 Закону порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

На виконання вимог Закону Васильківською міською радою прийнято Рішення від 04.04.2012 №08.01.-23-ІУ "Про затвердження Порядку пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Васильків".

Згідно ч.ч.8, 9 ст.40 Закону розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками.

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

Відповідно до ч.ч.3, 5 ст.40 Закону пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції зазначив, що: укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту є обов'язковим в силу імперативних приписів Закону; саме відповідач повинен був звернутися до міської ради з заявою про укладання договору; у частинах 8, 9 ст.40 Закону унормовано позасудову процедуру укладення органу місцевого самоврядування та замовника укласти договір про пайову участь.

Судом встановлено, що відповідач не звертався до міської ради з метою укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту до прийняття об'єкта нерухомого майна до експлуатації, що є порушенням обов'язку, який прямо передбачений Законом.

Так, об'єкт будівництва було введено в експлуатацію відповідно до Сертифікату виданого Державною архітектурно-будівельної інспекцією Україні від 24.12.2013.

Суд апеляційної інстанції відзначив, що неукладання договору до введення об'єкта в експлуатацію, не є підставою для звільнення забудовника від пайової участі у розвитку інфраструктури, оскільки підстави звільнення встановлені ч.4 ст.40 Закону є вичерпними і така підстава, як неукладення договору до прийняття об'єкта в експлуатацію, відсутня, до того ж строк, визначений Законом для укладення договору пайової участі, - протягом 15 днів із дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, - встановлено саме для виконання сторонами приписів Закону за власним обопільним волевиявленням.

Отже, невиконання свого обов'язку замовником в частині звернення з відповідною заявою до органу місцевого самоврядування, свідчить про порушення саме замовником порядку, і, як наслідок, недотримання обома сторонами імперативу обов'язкового укладення договору, втім таке недотримання не позбавляє орган місцевого самоврядування звернутись поза межами встановленого у Законі строку до суду з відповідним позовом, оскільки зазначений у Законі строк для укладення договору та кінцевий термін укладення договору не є присічними, та не є позовною давністю.

Згідно ч.1 ст. 173, ч.1 ст. 174 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, зокрема безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 3 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1 ст. 187 Господарського кодексу України, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Частиною 6 статті 40 Закону встановлено, що граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати:

1) 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель та споруд;

2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для житлових будинків.

Кошторисна вартість прийнятого в експлуатацію 24.12.2013 закінченого будівництвом об'єкту складає 50242777, 00 грн.

Таким чином, цілком вірним є те, що розмір пайової участі у розвитку інфраструктури становить 2009711,08 грн. (4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта).

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погодився з висновком про наявність підстав для укладення сторонами договору за рішенням суду на визначених позивачем умовах.

При цьому, посилання відповідача на правовідносини, які виникли між сторонами 26.04.2007 за договором оренди землі, підставою для відмови у задоволенні позову бути не можуть, оскільки за цим договором, на підставі земельного законодавства, було врегульовано виключно питання: надання у строкове користування земельної ділянки для будівництва будинків, орендної плати, які не стосуються предмету позовних вимог.

Також, не підлягають дослідженню в межах даної справи обставини (на які посилається апелянт у скарзі) щодо відмови позивача від прийняття у замовника об'єктів інженерної інфраструктури, які знаходяться поза межами орендованої земельної ділянки і на вартість яких, за доводами скаржника, зменшується пайова участь.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності, суд апеляційної інстанції вказав наступне.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивач зазначає, що про факт порушення відповідачем вимог закону, йому стало відомо після позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Васильківської міської ради проведеної за період з 04.04.2012 року по 23.03.2014 року, про що Васильківською об'єднаною державною фінансовою інспекцією ДФІ в Київській області складено акт від 18.04.2014 року №16-31/51.

Вимогою Васильківської об'єднаної державної фінансової інспекції ДФІ в Київській області про усунення виявлених порушень законодавства від 28.04.2014 року №16-16/850, зобов'язано вжити заходів щодо усунення виявлених порушень та забезпечення надходження коштів від пайової участі у розвитку інфраструктури міста Васильків.

Також, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10.03.2016 року (справа №810/2062/15) було зобов'язано виконавчий комітет Васильківської міської ради виконати вимогу Васильківської об'єднаної державної фінансової інспекції ДФІ в Київській області про усунення виявлених порушень законодавства від 28.04.2014 року №16-16/850 щодо пайової участі замовників у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

За приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

Колегія суддів погодилася із визнанням судом першої інстанції поважними причин пропуску строку позовної давності у зв'язку з наявністю об'єктивних, незалежних від позивача підстав, що унеможливлювали своєчасне подання позову, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог п.14 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 р. № 461 (461-2011-п) (в редакції що діяла на час введення замовником в експлуатацію об'єкта), відповідач був зобов'язаний протягом семи календарних днів з дня прийняття в експлуатацію об'єкта подати копію декларації або сертифіката місцевому органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням об'єкта для подання такими органами інформації про прийнятий в експлуатацію об'єкт до органу державної статистики.

Проте, зазначеного відповідачем виконано не було.

Як було зазначено, величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками. (ч. ч. 5, 8, 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Відповідно до п.4.2. Порядку (пайової участі замовників у розвитку інженерно транспортної та соціальної інфраструктури м. Васильків затвердженого рішенням 23 сесії Васильківської міської ради від 04.04.12), пайовий внесок сплачується на підставі Договору про пайову участь у створенні інфраструктури м. Васильків, що укладається між Васильківською міською радою в особі міського голови. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Васильків укладається не пізніше п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до введення в експлуатацію закінченого об'єкту будівництва.

Проте, доказів звернення відповідача до позивача про укладення спірного договору матеріали справи не містять.

Особливостями правовідносин між органами місцевого самоврядування та замовниками будівництва, щодо укладання договору пайової участі, в тому числі полягають, у тому що невід'ємною частиною договору пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, є розрахунок розміру величини пайової участі.

Згідно з ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" істотною умовою договору є зокрема розмір пайової участі.

Тобто органи місцевого самоврядування здійснюють розрахунок на підставі наданих замовником будівництва документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками.

Відтак, для того, щоб позивач міг звернутися із відповідним позовом до суду йому необхідно було визначити розмір пайової участі у розвитку інфраструктури, в свою чергу здійснити відповідний розрахунок можливо лише за наявності документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками.

Оскільки, відповідач ухилився від виконання вимог закону щодо звернення до позивача з клопотанням про укладання договору та не надав позивачу документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками, позивач не мав можливості визначити розмір пайової участі та провести претензійно-позовну роботу та відповідно вчасно подати позов до суду.

Отже, хоча позивач дізнався про порушення відповідачем вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) після отримання вимоги ДФІ, а саме 28.04.2014, він не мав можливості визначити розмір пайової участі та відповідно вчасно подати позов до суду.

При цьому, документами на підставі яких позивачем у 2016 році було визначено розмір величини пайової участі - є Сертифікат Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 24.12.2013 року про відповідність закінченого будівництва об'єкту та акт готовності об'єкту до експлуатацію від 17 грудня 2013 року - Будівництво багатоповерхових житлових будинків, офісно-житлового, торгівельного комплексу на вулиці Декабристів (військове містечко №11) в м. Васильків Київської області, на підставі яких Відповідач ввів в експлуатацію 1 - чергу будівництва, житловий будинок №1; КТП №10, КТП №11;ГРП, кошторисна вартість будівництва - 50242777,00 грн.

Копії зазначених документів позивачем були отримані з матеріалів судової справи №810/2062/15, що розглядалася Київським окружним адміністративним судом за позовом ДФС у Київській області до виконавчого комітету Васильківської міської ради про зобов'язання вчинити певні дії.

Матеріалами справи підтверджено, що представником виконавчого комітету Васильківської міської ради в межах справи №910/2062/15 було заявлено клопотання про витребування доказів від Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції, а саме документів на підставі яких ТОВ "ЗахідТрансбудВпровадження" було введено в експлуатацію 1-чергу будівництва багатоповерхових житлових будинків, офісно-житлового, торгівельного комплексу на вулиці Декабристів (військове містечко №11).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду 23 червня 2015 року у провадження у справі №810/2062/15 було зупинено до надання відповіді Департаментом державної архітектурно - будівельної інспекції в Київській області (копія додається).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду 08 вересня 2015 року про поновлення провадження у справі №810/2062/15 у зв'язку надходженням на адресу суду від Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Київській області було поновлено провадження по справі №810/2062/15.

Представником виконавчого комітету 03.11.2015 було подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи (копія наявна в матеріалах справи) та отримано копію сертифікату Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 24.12.2013 року та акту готовності об'єкту до експлуатацію від 17 грудня 2013 року стосовно об'єкту введеному в експлуатацію Відповідачем.

Тобто, у листопаді 2015 року після витребування судом Сертифікату Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 24.12.2013 року та акту готовності об'єкту до експлуатацію від 17 грудня 2013 року та ознайомлення із матеріалами справи позивач отримав документи на підставі яких було здійснено розрахунок та визначено величину пайової участі у розвитку інфраструктури міста Василькова, який становив 4% від загальної кошторисної вартості 1-чергу будівництва - Будівництво багатоповерхових житлових будинків, офісно-житлового, торгівельного комплексу на вулиці Декабристів (військове містечко №11) в м.Васильків, пайова участь становить - 2009711,08 гривень, кошторисна вартість будівництва - 50242777,00 грн.

Лише після визначення величини пайової участі по вказаному об'єкту позивач 28.09.2016 направив відповідачу лист-пропозицію із вимогою укласти договір пайової участі.

Відповідач, в свою чергу, лише у березні 2017 року (лист від 27.03.2017 №11) на звернення позивача щодо укладення договору про пайову участь повідомив про те, що з огляду на введення 1,2 та 3 черг будівництва в експлуатацію, правові підстави для укладення вказаного договору відсутні.

Тому, 11.04.2017 позивачем було подано до Господарського суду міста Києва позовну заяву, яка ухвалою від 21.04.2017 була повернута без розгляду, а згодом після повторного звернення ухвалою від 22.05.2017 знову повернута позивачу. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2017 було порушено провадження у даній справі.

Отже, зважаючи на те, що відповідач (замовник будівництва), як особа на яку покладений обов'язок ініціювання укладення спірного договору (звернення до органу місцевого самоврядування щодо укладення договору про пайову участь) його не виконав, що зумовило в свою чергу неможливість отримання позивачем даних щодо вартості будівництва об'єкта, колегія суддів апеляційного суду погодилася із висновком суду першої інстанції про поважність причин пропуску позивачем строку позовної давності.

Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечення на неї колегія суддів касаційного суду відмічає наступне.

Статтею 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що замовник - це фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Вимогами законодавства передбачено обов'язок замовника взяти участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту в разі його наміру забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті шляхом перерахування у відповідний місцевий бюджет коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури у строк до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію (частини 2, 3 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

За змістом частин 1, 9 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник будівництва має звернутися до органу місцевого самоврядування, який визначає порядок залучення, розрахунку розміру та використання коштів пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту, з пропозицією про укладення договору пайової участі, який має бути укладений не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника будівництва про укладення правочину, але в термін до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

З урахуванням положень частин 2, 3, 9 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов'язок ініціювати укладення договору про пайову участь покладено саме на замовника будівництва, оскільки цей обов'язок пов'язаний зі зверненням замовника до органу місцевого самоврядування.

Передбачений частиною 9 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" строк (15 робочих днів, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію) встановлено для укладення договору про пайову участь в разі добровільного виконання стороною цього обов'язку шляхом звернення замовника будівництва до органу місцевого самоврядування з метою укладення такого договору.

Органи місцевого самоврядування знаходяться поза межами процедури прийняття об'єктів будівництва в експлуатацію та позбавлені можливості контролювати момент її здійснення, відтак, неукладення такого договору з підстав невиконання замовником обов'язку щодо звернення до органу місцевого самоврядування з відповідною пропозицією свідчить про його ухилення від укладення договору та може бути оскаржено в судовому порядку, у тому числі і після прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Ухилення замовника будівництва від укладення договору про пайову участь до прийняття об'єкта нерухомого майна в експлуатацію є порушенням зобов'язання, прямо передбаченого чинним законодавством.

Невиконання замовником обов'язку передбаченого законом не може надавати йому переваг перед замовником, що виконав обов'язок закону. Ухилення замовника будівництва від укладення договору про пайову участь до прийняття об`єкта нерухомого майна до експлуатації є порушенням зобов`язання, яке прямо передбачено чинним законодавством. Невиконання такого зобов`язання не звільняє замовника будівництва від обов`язку укласти договір про пайову участь, у тому числі й після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 911/620/17, від 27.03.2018 у справі № 911/419/17, від 29.05.2018 у справі №910/17057/17.

Колегія суддів касаційного суду по даній справі повністю погоджується з правовими позиціями, викладеними у зазначених постановах Верховного Суду, та не вбачає підстав для відступу від них.

Щодо визнання поважними причин пропуску строку позовної давності колегія суддів касаційного суду зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч.4,5 ст. 267 Цивільного кодексу України:

"4. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

5. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту."

Як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

Визнаючи причини пропуску позивачем строку позовної давності поважними суди першої та апеляційної інстанції посилалися на наступне.

Хоча позивач дізнався про порушення відповідачем вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) після отримання вимоги ДФІ, а саме 28.04.2014, він не мав можливості визначити розмір пайової участі та відповідно вчасно подати позов до суду.

Проте, як встановлено судами, позивач лише 28.09.2016, тобто, майже через 11 місяців направив відповідачу лист-пропозицію із вимогою укласти договір пайової участі.

Відповідач, в свою чергу, у березні 2017 року (лист від 27.03.2017 №11) на звернення позивача щодо укладення договору про пайову участь повідомив про те, що з огляду на введення 1,2 та 3 черг будівництва в експлуатацію, правові підстави для укладення вказаного договору відсутні.

І лише 11.04.2017, тобто, через 1 рік і 5 місяців з моменту отримання необхідних документів та через більш ніж 6 місяців з моменту направлення листа-пропозиції із вимогою укласти договір пайової участі позивачем було подано до Господарського суду міста Києва позовну заяву.

Поряд з цим, оскаржувані судові рішення не містять належної оцінки доводів відповідача про відсутність поважних причини пропуску строку позовної давності позивачем та встановлених судами попередніх інстанцій на підставі відповідних доказів обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, а саме перешкоджали позивачу 11 місяців з моменту отримання необхідних документів направити відповідачу лист-пропозицію із вимогою укласти договір пайової участі та 1 рік і 5 місяців з моменту отримання необхідних документів та 6 місяців з моменту направлення позивачем листа-пропозиції із вимогою укласти договір пайової участі перешкоджали йому подати позов, очікуючи при цьому цілих півроку на відповідь на лист-пропозицію.

Разом з тим, суд касаційної інстанції, в силу положень наведеної ч.2 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

З урахуванням викладеного колегія суддів касаційного суду вважає доводи касаційної скарги обґрунтованими.

Відповідно до п.48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014:

"Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року)."

Згідно з п.2 ч.1 ст. 308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду."

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України:

"Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази."

З урахуванням викладеного суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Трансбуд Впровадження" та скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У зв'язку зі скасуванням попередніх судових рішень і передачею справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Трансбуд Впровадження" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 у справі № 910/8708/17 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 у справі № 910/8708/17 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.