ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/11972/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія

"Міжнародні Авіалінії України" - Повара О.М.,

Міністерства інфраструктури України - Новака А.А.,

Авіакомпанії "РайянЕйр" - Борисенко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2018 (у складі колегії суддів: Корсакова Г.В. (головуючий), Тищенко А.І., Чорна Л.В.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2017 (суддя Грєхова О.А.)

у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України"

до Міністерства інфраструктури України, Авіакомпанії "РайянЕйр"

про визнання недійсним правочину та відшкодування збитків,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" (далі - ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства інфраструктури України та Авіакомпанії "РайянЕйр" про визнання недійсною укладеної між відповідачами угоди про умови аеропортового обслуговування в Державному підприємстві "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" від 15.03.2017 та стягнення з Міністерства інфраструктури України на користь позивача збитків у сумі 20 050 487,73 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що: відповідачами було підписано лист про наміри 15.03.2017 (у розумінні позивача - угоду про умови аеропортового обслуговування в Державному підприємстві "Міжнародний аеропорт "Бориспіль") за відсутності у особи, яка підписала вказану угоду від імені Міністерства інфраструктури України, необхідного обсягу цивільної дієздатності; зміст такої угоди містить дискримінаційний характер по відношенню до інших суб'єктів господарювання у даній сфері; відразу після підписання вказаного листа розпочався продаж квитків Авіакомпанії "РайянЕйр" на рейси міжнародного сполучення за низькою вартістю, що зумовило зниження дохідності за рейсами ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" за алогічними напрямками, у зв'язку з чим позивачу було завдано збитків у розмірі 20 050 487,73 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2017 в задоволенні позову відмовлено.

Місцевий суд мотивував свої висновки тим, що позивачем оспорюється лист про наміри, зміст якого не містить положення про набуття, зміну або припинення цивільних прав відповідачами, а отже, він не може вважатись правочином у розумінні цивільного та господарського законодавства. Крім того позивачем не доведено наявності жодного елемента складу цивільного правопорушення, що виключає можливість задоволення його вимоги про стягнення збитків.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2017 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами, викладеними в рішенні місцевого суду.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій інстанції, 05.04.2018 ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2017 скасувати повністю, ухвалити нове рішення, яким визнати недійсною укладену між відповідачами угоду про умови аеропортового обслуговування в Державному підприємстві "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" від 15.03.2017, справу в частині позовних вимог про стягнення з Міністерства інфраструктури України на користь позивача збитків у сумі 20 050 487,73 грн - передати на новий розгляд

В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що: суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин положення ст.ст. 203, 215 ЦК України; не врахували, що зазначені у оспрюваному листі від 15.03.2017 наміри мають договірний характер; не взяли до уваги доводи позивача про те, що втрата дохідності позивачем на відповідних рейсах була спричинена саме у зв'язку з підписанням сторонами листа про наміри від 15.03.2017.

Міністерства інфраструктури України та Авіакомпанії "РайянЕйр" подали відзиви на касаційну скаргу, у яких просять рішення та постанову судів попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 15.03.2017 між Міністерством інфраструктури України в особі Міністра інфраструктури Омеляна В.В. та Авіакомпанією "РайянЕйр" в особі Комерційного директора Давіда О'Брайена підписано лист про наміри, в якому зазначено, що цим листом підтверджуються наміри щодо договору з Авіакомпанією "РайянЕйр" про таке:

- міністерство інфраструктури разом із міжнародним аеропортом "Бориспіль" вживає заходи для застосування повного тарифу в 7,50 доларів США за кожного пасажира, що відлітає, строком на 4 роки, з початку маршруту, на маршрутах в аеропорти, які наразі не обслуговуються. Тариф базується із розрахунком на щорічний пасажиропотік не менше ніж 150 тис. пасажирів. Тариф включає зменшений збір за забезпечення авіаційної безпеки в розмірі 3 дол. США, що застосовуватиметься Міністром інфраструктури до початку польотів;

- очікуваний пасажиропотік за перший рік (2018), із розрахунку 15 польотів на тиждень, становитиме приблизно 250 тис. пасажирів;

- тариф в 7,50 доларів США за кожного пасажира що відлітає, строком на 4 роки застосовуватиметься також для неканібалізованих маршрутів в аеропорт Станстед, Лондон. Зменшений тариф відображає додатковий неавіаційний дохід, який повертається в Борисполі на лондонському маршруті, якшо це зменшення не компенсується з інших джерел в Борисполі;

- вартість наземного обслуговування складатиме 1,30 - 2,00 дол. США за пасажира.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 2 ст. 202 ЦК України правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Суди попередніх інстанцій, надавши оцінку змісту оспорюваного листа про наміри від 15.03.2017, встановили, що він не містить положень, які б свідчили про набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків Міністерства інфраструктури України та/або Авіакомпанії "РайянЕйр" в результаті його підписання, а відтак останній не містить всіх елементів правочину і не може вважатись правочином в розумінні положень цивільного та господарського законодавства.

Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що зазначений лист про наміри від 15.03.2017 не є ні попереднім договором, ні правочином в розумінні наведених вище положень цивільного та господарського законодавства, зокрема статті 626 Цивільного кодексу України та статті 182 Господарського кодексу України.

Крім того, вказаний висновок узгоджується з обставинами, встановленими у рішенні Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 у справі № 910/12018/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2018 та постановою Верховного Суду від 26.06.2018, а також у рішенні Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 у справі № 910/13078/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 та постановою Верховного Суду від 23.05.2018.

Водночас, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів як визнання правочину недійсним.

Таким чином, встановивши, що лист про наміри від 15.03.2017 та викладена у ньому інформація не можна вважати правочином, оскільки викладені в ньому положення не змінюють прав та обов'язків ні позивача, ні відповідачів, ні інших осіб, врахувавши, що законодавством не передбачено можливості визнання недійсними листів, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо відсутності правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст.ст. 203, 215 ЦК України та задоволення позову про визнання недійсним листа про наміри від 15.03.2017.

Доводи касаційної скарги про те, що зазначені у оспрюваному листі від 15.03.2017 наміри мають договірний характер, спростовуються змістом самого листа та зводяться до переоцінки доказів у справі.

Статтею 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, зобов'язаний відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 вказаного Кодексу до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Виходячи з загальних принципів цивільного права для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: 1) протиправної поведінки; 2) наявності збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини.

Відсутність будь-якого із зазначених елементів виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Обґрунтовуючи наявність підстав для стягнення з Міністерства інфраструктури України збитків, позивач зазначає про те, що після укладення відповідачами листа про наміри та початку продажу Міністерством інфраструктури України квитків на рейси до Лондона, Стокгольма та Ейндховена, дохідність на аналогічних рейсах позивача на рейсах до Лондона, Стокгольма та подібному рейсі до Амстердама суттєво знизилася, у зв'язку з чим знизились прибутки позивача.

Судами попередніх інстанцій було надано оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам та встановлено, відсутність причинно-наслідкового зв'язку між підписанням відповідачами листа про наміри та збитками позивача, відсутність вини Міністерства інфраструктури України, а також необґрунтованість розміру заявлених до стягнення збитків.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановивши, що доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судам попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для зміни чи скасування законної постанови апеляційного та рішення місцевого господарських судів суд.

Одночасно Верховний Суд дійшов висновку, що наявність оспорюваних судових рішень не позбавляє позивача права, здійснити захист свого права в інший передбачений законодавством спосіб, за умови підтвердження факту порушення цього права.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2017 у справі №910/11972/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді І.С. Міщенко

В.Г. Суховий