ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/5710/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Пількова К.М.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач-1 - спільне українсько-американське підприємство "УкрКарпатойл ЛТД" (як товариство з обмеженою відповідальністю),

представник позивача -1 - Перепелиця А.В. - адвокат (свідоцтво від 24.11.2017 НОМЕР_1),

позивач-2 - публічне акціонерне товариство "Укрнафта",

представник позивача -2 - Перепелиця А.В. - адвокат (свідоцтво від 24.11.2017 НОМЕР_1),

відповідач - публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз",

представник відповідача - Никеруй Т.М. - адвокат (посвідчення від 02.06.17 НОМЕР_2),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",

представник третьої особи - Литвин П.В. - адвокат ( посвідчення від 17.06.10 НОМЕР_3),

розглянувши касаційні скарги публічного акціонерного товариства"Укртрансгаз", спільного українсько-американського підприємства "УкрКарпатойл ЛТД" (як товариства з обмеженою відповідальністю), публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення господарського суду міста Києва від 05.09.2017 (суддя Шкурдова Л.М.) та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2018 (головуючий суддя - Дідиченко М.А., судді Мартюк А.І. і Кропивна Л.В.)

у справі №910/5710/17

за позовом спільного українсько-американського підприємства "УкрКарпатойл ЛТД" (як товариства з обмеженою відповідальністю; далі - Позивач - 1) та

публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (далі - Позивач - 2)

до публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (далі - Відповідач)

про зобов'язання вчинити дії та стягнення коштів,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Третя особа).

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про: зобов'язання Відповідача зменшити на особовому рахунку Позивача-1 обсяг природного газу на 3 642,584 тис.м.куб. та збільшити на особовому рахунку Позивача-2 обсяг природного газу на 3 642,584 тис.м.куб.; стягнення 598 027,65 грн. збитків, 3 218 769, 35 грн. пені і 1 644 628,68 грн. штрафу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що: на підставі укладеного між позивачами договору купівлі-продажу природного газу від 18.10.2016 № 06.1/860-Г право власності на газ з 31.10.2016 перейшло від Позивача-1 до Позивача-2; Відповідач як оператор газосховищ, отримавши акт приймання-передачі газу від 31.10.2016 зобов'язаний був відобразити передачу права власності на газ на особових рахунках Позивача-1 та Позивача-2, зокрема, відобразити зменшення на 3 642, 584 тис. м. куб. обсягу природного газу на особовому рахунку Позивача-1 та збільшення на 3 642, 584 тис. м. куб. обсягу газу на особовому рахунку Позивача-2; позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача збитків у сумі 598 027,65 грн. мотивовані тим, що умовами договору купівлі-продажу природного газу від 18.10.2016 передбачено, що кошти, отримані від реалізації газу, підлягають направленню в повному обсязі в погашення податкового боргу Позивача-1 з рентної плати за користування надрами. Неможливість здійснити своєчасне погашення податкового зобов'язання з рентної плати з вини Відповідача призвело до прострочення оплати податкового зобов'язання та нарахуванню Позивачу-1 пені. Позивач-1 зазначає, що ним понесені збитки в розмірі 598 027,65 грн. у вигляді нарахованої Позивачу-1 пені; позовні вимоги в частині стягнення 3 218 769,35 грн. пені та 1 644 626,68 грн. штрафу заявлені на підставі статті 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) та обґрунтовані тим, що Відповідач відноситься до державного сектору економіки, а відтак відносно нього мають бути застосовані санкції, передбачені статтею 231 ГК України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.09.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2018: позов задоволено частково; зобов'язано Відповідача зменшити на особовому рахунку Позивача-1 обсяг природного газу на 3 642, 584 тис. м. куб.; зобов'язано Відповідача збільшити на особовому рахунку Позивача-2 обсяг природного газу на 3 642, 584 тис. м. куб.; у задоволенні іншої частини позову відмовлено; стягнуто з Відповідача на користь Позивача-1 1600 грн. витрат зі сплати судового збору; стягнуто з Відповідача на користь Позивача-2 1600 грн. витрат зі сплати судового збору.

Прийняті судові акти в частині задоволення позовних вимог мотивовані їх обґрунтованістю, оскільки Відповідач не виконав свого обов'язку щодо відображення права власності на газ від Позивача-1 на користь Позивача-2; у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків рішення судів попередніх інстанцій мотивовані недоведеністю всього складу господарського правопорушення; в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та штрафу на підставі статті 231 ГК України позовні вимоги мотивовані тим, що корпоративні права стосовно Відповідача належать Третій особі, а не державі, тому Відповідач не відноситься до державного сектору економіки, а відтак норми статті 231 ГК України щодо нарахування пені та штрафу щодо Відповідача не застосовуються.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовних вимог та вважаючи їх в цій частині такими, що прийняті з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, Відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду від 05.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2018 у частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, а в іншій частині рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції залишити без змін, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покласти на позивачів.

У касаційній скарзі Відповідач, зокрема, зазначає, що:

- газ, який є предметом укладеного між позивачами договору купівлі-продажу, видобутий Позивачем-1 у квітні-серпні 2015 року в обсязі 3 642,584 тис.м. куб. Статтею 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", визначено, що підприємства, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарські товариства, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебувають у статутному фонді інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірні підприємства, представництва та філії таких підприємств і товариств, учасники договорів про спільну діяльність та/або особи, уповноважені договорами про спільну діяльність, укладеними за участю зазначених підприємств, щомісяця здійснюють продаж усього товарного природного газу, видобутого на підставі спеціальних дозволів на користування надрами в межах території України, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, для формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення, безпосередньо суб'єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України на формування такого ресурсу; суб'єктом, уповноваженим Кабінетом Міністрів України на формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення, релігійних організацій, установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів (в межах обсягів природного газу, що використовуються як пальне для забезпечення горіння Вічного вогню) є Третя особа. Газ, видобутий Позивачем - 1 за період з квітня по серпень 2015 року в обсязі 3642,584 тис.м.куб., підлягає реалізації уповноваженому Кабінетом Міністрів України суб'єкту для формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення. Таким чином, відповідач зазначає, що позивач-1 повинен здійснити реалізацію природного газу з ресурсу власного видобутку 2015 року на користь Третьої особи (як спеціально уповноваженого Кабінетом Міністрів України суб'єкта), а відтак його реалізація у 2016 році Позивачу-2 є неправомірною;

- у Відповідача відсутній обов'язок здійснювати погодження акта приймання-передачі природного газу від Позивача-1 Позивачу-2, оскільки газ, який переданий за таким актом, в силу приписів статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" повинен бути переданий Третій особі як спеціально уповноваженому Кабінетом Міністрів України суб'єкту на формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення для подальшої реалізації такого природного газу для потреб населення;

- суди попередніх інстанцій у прийнятті рішення та постанови не дали належної правової оцінки доводам та доказам Відповідача, зокрема щодо неможливості здійснення реалізації природного газу з ресурсу власного видобутку за період з квітня по серпень 2015 року в обсязі 3 642,584 тис.м.куб. Позивачем-1 для його подальшої реалізації Позивачу-2, оскільки такий ресурс природного газу власного видобутку повинен бути переданий Третій особі для формування ресурсу природного газу, що використовується населенням.

Не погоджуючись з оскаржуваними судовими актами в частині задоволення позовних вимог та вважаючи їх в цій частині такими, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, Третя особа також звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду в якій просила суд скасувати рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції у справі №910/5710/17 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покласти на позивачів.

Згідно з доводами, викладеними у касаційній скарзі Третьої особи:

- судами порушено та неправильно застосовано норми Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (2467-17) та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1729 "Про забезпечення споживачів природнім газом" (1729-2001-п) ;

- у Позивача-1 відсутнє право (в силу закону) щодо здійснення реалізації природного газу з ресурсу власного видобутку за період з квітня по серпень 2015 року в обсязі 3 642,584 тис. м.куб. для його подальшої реалізації Позивачем-2, оскільки такий ресурс природного газу власного видобутку повинен бути переданий Третій особі як спеціально уповноваженому Кабінетом Міністрів України суб'єкту на формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб, зокрема, населення для подальшої реалізації природного газу для потреб населення;

- укладений позивачами договір купівлі-продажу є правочином, що порушує публічний порядок, оскільки спрямований на незаконне заволодіння об'єктом права власності українського народу газом, що відноситься до надр України, а, отже, є нікчемним;

- для адміністрування передачі природного газу, що зберігається в газосховищах, замовник, який передає природний газ, повинен вжити певних заходів, передбачених Кодексом газосховищ, а оператор газосховища (Відповідач) - пересвідчитися в наявності підстав для адміністрування передачі природного газу та встановити відсутність обмежень (обтяжень, арештів) які перешкоджають адмініструванню передачі природного газу;

- договором чи законом на Відповідача не було покладено обов'язку щодо вчинення дій, які позивачі вважають обов'язковими для виконання Відповідачем, у тому числі здійснювати безумовне погодження актів приймання-передачі газу, укладених між відповідними суб'єктами ринку природного газу.

Позивач-1 також звернувся з касаційною скаргою в якій зазначає, що рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з порушенням статтей 2, 22, частини третьої статті 147, статті 224, частини першої статті 225, частин першої - третьої статті 226, статей 230, 231 ГК України, статей 611, 614 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) та при неправильному застосуванні статті 1166 ЦК України і просить скасувати рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції частково й прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Згідно з доводами Позивача-1, викладеними у касаційній скарзі:

- судом апеляційної інстанції під час вирішення спору до спірних правовідносин безпідставно застосовано статтю 1166 ЦК України, адже зобов'язання Відповідача перед Позивачем-1 мають договірний характер;

- висновок суду апеляційної інстанції про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між невиконанням відповідачем свого зобов'язання перед Позивачем-1 і негативними наслідками, яких зазнав Позивач-1 внаслідок такого невиконання, є необґрунтованим;

- належність Відповідача до суб'єктів державного сектора економіки обумовлена правовим статусом майна, на основі якого це товариство діє і надає послуги із зберігання природного газу.

У відзивах на касаційні скарги Третьої особи та Відповідача позивачі заперечують проти доводів названих касаційних скарг, зокрема, зазначають, що: договір купівлі-продажу природного газу № 06.1/860-Г був укладений між позивачами 18.10.2016, і на дату його укладення Закон України "Про засади функціонування ринку природного газу" (2467-17) не був чинним, названий Закон втратив чинність 01.10.2015; Відповідач-1 не є жодним з тих суб'єктів, для яких статтею 10 названого Закону було встановлено обов'язок здійснювати продаж газу власного видобутку уповноваженому Кабінетом Міністрів України суб'єкту, та просять касаційні скарги Третьої особи та Відповідача залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду і постанову суду апеляційної інстанції в частині, що оскаржується Третьою особою та Відповідачем, - без змін.

Стосовно відзиву Відповідача на касаційну скаргу Позивача-1 Касаційний господарський суд вважає за необхідне зазначити таке.

За приписами частини першої статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) у редакції, чинній з 15.12.2017, учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції. У даному разі ухвалою Верховного Суду від 05.05.2018 учасникам справи було встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу Позивача-1 до 29.05.2018. Проте Відповідачем відзив на касаційну скаргу подано лише 13.06.2018, тобто поза межами зазначеного строку. Водночас положеннями ГПК України (1798-12) у редакції, чинній з 15.12.2017, встановлено, що:

- у суді касаційної інстанції касаційна скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції (стаття 301);

- у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (частина дев'ята статті 165).

Оскільки Відповідачем не подано відзив на касаційну скаргу Позивача-1 у встановлений судом строк та не зазначено й не обґрунтовано поважних причин пропуску цього строку, Верховний Суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

У письмових поясненнях Третя особа зазначає, що у Позивача-1 на підставі Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (2467-17) виник обов'язок передати видобутий природний газ Третій особі та заперечує проти аргументів, викладених позивачами у відзиві на касаційну скаргу Третьої особи.

Відповідач у письмових поясненнях зазначає, що відзив позивачів є необґрунтованим, а висновки, викладені в ньому, "надумані та незаконні".

Позивач-1 у додаткових поясненнях просить суд відхилити доводи Третьої особи та Відповідача викладені у письмових поясненнях як безпідставні, зазначаючи, що: Третя особа ніколи не зверталася до Позивача-1 з пропозицією продати газ, видобутий у період з квітня по серпень 2015 року; між Третьою особою та Позивачем-1 в період чинності Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (2467-17) не виникали правовідносини щодо купівлі-продажу даного обсягу газу; відсутність будь-яких договірних правовідносин між Третьою особою та Позивачем-1 виключає можливість існування у Позивача-1 будь-яких обов'язків з передачі такого газу на користь Третьої особи.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг Відповідача та Третьої особи та про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги Позивача-1, з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, зокрема, таке.

15.04.2015 Відповідачем (виконавець) та Позивачем-1 (замовник) укладено договір на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу №1504000499 (далі - Договір на зберігання №1), відповідно до умов якого:

- при прийнятті газу замовника відповідно до договору на зберігання та/або створення страхового запасу газу виконавець не набуває право власності на прийнятий газ замовника (пункт 2.3);

- виконавець здійснює облік газу, в тому числі страхового запасу газу, що закачується або відбирається в/із підземного сховища газу (далі - ПСГ). Місячний обсяг газу, в тому числі страхового запасу газу, що передається сторонами при закачуванні або відборі в/із ПСГ у відповідному місяці, підтверджується диспетчерською службою виконавця (пункт 2.11);

На виконання умов Договору зберігання №1 Позивач-1 передав, а Відповідач прийняв на зберігання до ПСГ газ, у тому числі газ власного видобутку за період з квітня по серпень 2015 року в обсязі 3 642, 584 тис. м. куб.

15.04.2015 Відповідачем (виконавець) та Позивачем -2 (замовник) укладено договір на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу №1504000268/927-г (далі - Договір на зберігання №2), за умовами якого виконавець здійснює облік газу, в тому числі страхового запасу газу, що закачується або відбирається в/із ПСГ.

18.10.2016 Позивачем-1 (продавець) та Позивачем-2 (покупець) укладено Договір № 06.1/860-Г купівлі- продажу природного газу (далі - Договір купівлі-продажу), за умовами якого:

- продавець, зобов'язався передати покупцю газ товарний горючий природний для промислового та комунально-побутового призначення з ресурсу газу власного видобутку за період з квітня по серпень 2015 року в обсязі 3 642, 584 тис. м. куб. (далі - Газ), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити Газ відповідно до умов цього договору (пункт 1.1);

- продавець здійснює передачу (поставку) газу покупцю в ПСГ Відповідача (пункт 3.1);

- передача газу від продавця до покупця оформляється актом приймання-передачі газу, що підписується уповноваженими представниками продавця і покупця та надається Відповідачу для відображення в обліку природного газу в ПСГ у відповідності до норм Кодексу газосховищ та інших актів законодавства України. Акт приймання-передачі складається у трьох примірниках (по одному для кожної зі сторін та один для надання Відповідачу) не пізніше 31.10.2016 (пункт 3.2);

- право власності на переданий Газ від продавця до покупця переходить з моменту підписання акта приймання-передачі (пункт 3.3).

На виконання пунктів 3.1 та 3.2 Договору купівлі-продажу між Позивачем-1 та Позивачем-2 підписано акт приймання-передачі від 31.10.2016, який листом вих.№16-114 направлений на адресу Відповідача та отриманий останнім 31.10.2016.

Відповідно до акта приймання-передачі від 31.10.2016 Позивач-1 передав, а Позивач-2 прийняв природний газ кількістю 3 642, 584 тис. м. куб. у відповідності до умов пункту 1.1 Договору купівлі-продажу.

У відповідності до умов Договору купівлі-продажу природного газу з 31.10.2016 право власності на газ перейшло від Позивача-1 до Позивача-2.

Звертаючись з позовом до суду, Позивачі зазначили, що, оскільки з 31.10.2016 на підставі пункту 3.3 Договору купівлі-продажу та акта приймання-передачі від 31.10.2016 право власності на газ перейшло від Позивача-1 до Позивача-2, відповідач як оператор газосховищ, отримавши акт приймання-передачі газу від 31.10.2016, зобов'язаний був відобразити передачу права власності на газ на особових рахунках Позивача-1 та Позивача-2, зокрема відобразити зменшення на 3 642, 584 тис. м. куб. обсягу природного газу на особовому рахунку Позивача-1 та збільшення на 3 642, 584 тис. м. куб. обсягу газу на особовому рахунку Позивача-2. Невиконання Відповідачем своїх зобов'язань за Договорами зберігання природного газу стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Відповідач не погодив акт приймання-передачі, посилаючись на те, що переданий газ видобутий у період з квітня по серпень 2015 року, а, отже, відповідно до умов Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (2467-17) мав бути переданий спеціально уповноваженому Кабінетом Міністрів України суб'єкту - Третій особі.

Відповідно до пункту 18 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" оператор газосховища - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із зберігання (закачування, відбору) природного газу з використанням одного або декількох газосховищ на користь третіх осіб (замовників).

Відповідач є оператором газосховищ, що підтверджується постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 28.02.2013 № 212 "Про видачу ліцензії із зберігання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ ПАТ "УКРТРАНСГАЗ".

Згідно з положеннями Кодексу газосховищ, який затверджено постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 N 2495 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин):

- замовник - фізична особа - підприємець або юридична особа, яка на підставі договору зберігання (закачування, відбору) природного газу з оператором газосховищ замовляє послуги із зберігання (закачування, відбору) природного газу (пункт 3 глави 3 розділу I)

- оператор газосховищ зобов'язаний документально оформлювати приймання-передачу природного газу у зв'язку з його зберіганням (закачуванням, відбором; пункт 1 глави 3 розділу I);

- замовники мають право укладати угоди, на підставі яких відбувається перехід права власності на природний газ, що зберігається в газосховищах. Оператор газосховищ забезпечує функціонування інформаційної платформи, за допомогою якої, зокрема обліковується перехід права власності на природний газ, що зберігається в газосховищах (пункти 1, 2 розділу VII);

- замовник, який набуває право власності на природний газ, що зберігається в газосховищах, повинен в день укладення угоди мати у своєму розпорядженні за договором зберігання (закачування, відбору) необхідний розподілений обсяг потужності газосховища. Після передачі права власності обсяг природного газу на особовому рахунку замовника, який набуває право власності на природний газ, збільшується на обсяг природного газу, який був придбаний. Після передачі права власності обсяг природного газу на особовому рахунку замовника, який передає право власності на природний газ, зменшується на обсяг природного газу, який був відчужений (пункт 5 розділу VII);

- оператор газосховищ обліковує перехід права власності на природний газ, що зберігається в газосховищах (пункт 7 розділу VII).

Кодекс газосховищ не визначає, в який строк Відповідач як оператор газосховищ зобов'язаний виконати обов'язок, що передбачений у пункті 5 Розділу VII Кодексу газосховищ.

З урахуванням вимог частини другої статті 530 ЦК України Відповідач зобов'язаний був відобразити зменшення на 3 642, 584 тис. м. куб. обсягу природного газу на особовому рахунку Позивача-1 та збільшення на 3 642, 584 тис. м. куб. обсягу газу на особовому рахунку Позивача-2 у семиденний строк від дати отримання акта приймання-передачі від 31.10.2016, тобто не пізніше 07.11.2016.

Відповідач свого обов'язку щодо відображення права власності на газ від Позивача-1 на користь Позивача-2 не виконав.

Посилання Відповідача на те, що нездійснення обліку газу в зв'язку з його продажем Позивачем-1 Позивачу-2 мало місце внаслідок того, що газ призначався для реалізації Третій особі, не прийняті судами попередніх інстанцій з огляду на таке.

Договір на реалізацію природного газу, видобутого у період з квітня по серпень 2015 року, між Третьою особою (як спеціально уповноваженим Кабінетом Міністрів України суб'єктом) та Позивачем не укладався.

Докази наявності та виникнення спірних правовідносин між Третьою особою та Позивачем-1 щодо ухилення Позивача-1 від укладення та реалізації природного газу, видобутого у період з квітня по серпень 2015 року на користь Третьої особи, та того, що Третя особа зверталася до суду з вимогою про зобов'язання Позивача-1 виконати обов'язки, визначені Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу" (2467-17) , відсутні. Названий Закон втратив чинність з 01.10.2015 на підставі Закону України "Про ринок природного газу" (329-19) .

Договір купівлі-продажу природного газу укладено позивачами 18.10.2016 після втрати чинності названим Законом. Даний договір на час розгляду справи судом є чинним та в судовому порядку недійсним не визнавався, а відтак є підставою для виникнення прав та обов'язків його сторін.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, не обґрунтовує, в чому полягає порушення саме його прав укладенням позивачами Договору купівлі-продажу.

Втрата чинності Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу" (2467-17) унеможливлює застосування його положень до спірних правовідносин, які виникли між позивачами як замовниками послуг та Відповідачем як оператором газотранспортної системи після втрати чинності Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (2467-17) . Одночасно з цим норми названого Закону не спрямовані на регулювання взаємовідносин позивачів та Відповідача, які виникли на підставі укладених між ними договорів зберігання природного газу.

Відтак позов у частині зобов'язання Відповідача відобразити зменшення на 3 642, 584 тис. м. куб. обсягу природного газу на особовому рахунку Позивача-1 та збільшення на 3 642, 584 тис. м. куб. обсягу газу на особовому рахунку Позивача-2 є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог про стягнення збитків у розмірі 598 027, 65 грн., суди попередніх інстанцій виходили з такого.

Підставою для притягнення особи до господарсько-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків є наявність складу господарського правопорушення, який включає в себе: протиправну поведінку (дію чи бездіяльність особи); збитки, завдані такою поведінкою; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вину особи, внаслідок протиправної поведінки якої було заподіяно збитки.

Позивачем-1 не обґрунтовано наявність правових підстав для стягнення з відповідача збитків у розмірі 598 027,65 грн., оскільки ним не доведено, що в податковій заставі перебував саме цей газ видобутку 2015 року, обумовлений в договорі купівлі-продажу природного газу, не надано доказів неможливості реалізації іншого газу для сплати податкового боргу. Як вбачається з акта про обсяги залишку природного газу в ПСГ на початок сезону зберігання від 30.04.2017 №122/05-17, складеного Відповідачем та Позивачем-1, залишок природного газу склав 77 525,808 тис.м.куб. Згідно з поясненнями Позивача-1 до дати укладення Договору купівлі-продажу Позивач-1 природний газ не використовував. Таким чином, Позивач-1 мав можливість реалізувати інший наявний у нього природний газ для погашення свого податкового боргу.

Встановлення податкової застави не є обов'язковим у відповідності до вимог чинного законодавства. Таким чином, позивачі самі сприяли настанню збитків, натомість доказів того, що сторонами Договору купівлі-продажу вчинені заходи щодо уникнення несприятливих наслідків у вигляді нарахування пені матеріали справи не містять.

Тобто Позивачем-1 не доведено складу господарського правопорушення, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог у частині стягнення з Відповідача 598 027,65 грн. збитків.

З огляду на наведені у цій постанові законодавчі приписи та з урахуванням встановлених у справі фактичних обставин суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині зобов'язання Відповідача зменшити на особовому рахунку Позивача-1 обсяг природного газу на 3 642, 584 тис. м. куб. та зобов'язання Відповідача збільшити на особовому рахунку Позивача-2 обсяг природного газу на 3 642, 584 тис. м. куб. та відсутності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення збитків.

Доводи касаційних скарг висновків судів попередніх інстанцій у зазначених частинах не спростовують.

Доводи Відповідача та Третьої особи стосовно того, що нездійснення обліку газу в зв'язку з його продажем Позивачем-1 Позивачу-2 мало місце внаслідок того, що такий газ у силу приписів статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" повинен бути переданий Третій особі як спеціально уповноваженому Кабінетом Міністрів України суб'єкту на формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення для подальшої реалізації такого природного газу для потреб населення, не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій: Закон України "Про засади функціонування ринку природного газу" (2467-17) втратив чинність з 01.10.2015; Договір купівлі-продажу природного газу позивачами укладено 18.10.2016р, тобто після втрати чинності Закону; докази того, що між Позивачем-1 та Третьою особою виникли спірні правовідносини щодо реалізації природного газу у період чинності Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (2467-17) , відсутні.

Аргументи третьої особи стосовно того, що укладений позивачами Договір купівлі-продажу є правочином, що порушує публічний порядок, також не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових актів, оскільки, як встановлено попередніми судовими інстанціями, даний договір недійсним в судовому порядку не визнавався. Водночас закон виходить з презумпції правомірності правочину: статтею 204 ЦК України прямо й недвозначно встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Посилання Позивача-1 на те, що судами попередніх інстанцій неправомірно відмовлено у задоволені позовних вимог щодо стягнення збитків та що судом апеляційної інстанції безпідставно під час вирішення спору до спірних правовідносин застосовано статтю 1166 ЦК України, адже зобов'язання Відповідача перед Позивачем-1 мають договірний характер, також не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових актів у відповідних частнах, оскільки для застосування такого виду відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова або господарського-правова відповідальність не настає. У даному випадку судами попередніх інстанцій встановлено, що Позивачем-1 не доведено складу господарського правопорушення. Зазначаючи у касаційній скарзі про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права в цій частині, Позивач-1 фактично вдається до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанції та зазначає про незгоду із здійсненою цими судами оцінкою доказів зі справи. Проте відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Касаційним господарським судом не приймаються посилання Третьої особи та Відповідача (викладені ними у письмових поясненнях) на постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 25.05.2018 у справі №61/341, оскільки предметом розгляду у справі №61/341 було визнання укладеним з 01.01.2011 договору поставки природного газу, укладення якого було обов'язковим в силу вимог Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (2467-17) та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 "Про забезпечення споживачів природним газом" (1729-2001-п) , предметом же розгляду в даній справі є зобов'язання Відповідача на підставі укладеного між позивачами Договору купівлі-продажу (який є чинним та укладений позивачами 18.10.2016, тобто після втрати чинності Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу" (2467-17) , - дата втрати чинності 01.10.2015) зменшити на особовому рахунку Позивача-1 обсяг природного газу на 3 642,584 тис.м.куб. та збільшити на особовому рахунку Позивача-2 обсяг природного газу на 3 642,584 тис.м.куб. Предметом розгляду в даній справі не є вимоги Третьої особи до Позивача-1 виконати обов'язки, визначені Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу" (2467-17) , щодо передачі природного газу, видобутого у квітні-серпні 2015 року Третій особі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з Відповідача 3 218 769,35 грн. пені та 1 644 626,68 грн. штрафу на підставі статті 231 ГК України, попередні судові інстанції виходили з такого.

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України "Про реорганізацію дочірніх компаній Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" від 13.06.2012 №360-р та наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України "Про реорганізацію Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" від 18.07.2012 №530 припинено діяльність Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" внаслідок реорганізації шляхом перетворення в публічне акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ".

Відповідно до положень статуту Відповідача:

- Відповідач є правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов'язків дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (пункт 1.2);

- одноосібним засновником та акціонером Відповідача є Третя особа (пункт 4.1);

- майно товариства становлять виробничі та невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі товариства. Відповідач є власником: майна, переданого йому засновником та акціонерами у власність як вклад до статутного капіталу; продукції, виробленої і придбаної товариством в результаті господарської діяльності; надходжень від господарської діяльності (одержаних доходів) та іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені чинним законодавством України (пункти 5.2, 5.3);

Тобто майно, придбане, виготовлене та отримане Відповідачем з інших джерел (в тому числі набуте внаслідок правонаступництва) є власністю Відповідача, а Третій особі, в свою чергу, належать корпоративні права у статутному капіталі Відповідача.

Третя особа є акціонерним товариством, 100% акцій якого належить державі.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що корпоративні права стосовно Відповідача належать саме Третій особі, а не державі, оскільки Третя особа передала до статутного капіталу Відповідача майно, яке набуте Третьою особою у власність внаслідок його створення. У статутному капіталі Відповідача наявні корпоративні права виключно Третьої особи, а відтак Відповідач не є господарською організацією чи товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, тому Відповідач не відноситься до державного сектора економіки, а відтак норми статті 231 ГК України щодо нарахування пені та штрафу щодо Відповідача не застосовуються.

Проте Касаційний господарський суд вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій у цій частині.

Відповідно до частин першої та другої статті 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Згідно з частиною другою статті 22 ГК України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з Відповідача 3 218 769,35 грн. пені та 1 644 626,68 грн. штрафу, попередні судові інстанції належним чином не дослідили на підставі належних доказів питання стосовно того, чи відноситься Відповідач до суб'єктів господарювання державного сектора економіки в розумінні статті 22 ГК України.

У зв'язку з наведеним попередні судові інстанції припустилися порушення:

- місцевий господарський суд - вимог частини першої статті 47 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу (в тій же редакції) стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності;

- апеляційний господарський суд - вимог частини п'ятої статті 236 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017), за якими обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Водночас суд касаційної інстанції згідно з частиною другою статті 300 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для справи, є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень зі справи з направленням останньої на новий розгляд до суду першої інстанції, як це передбачено статтею 310 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017).

Таким чином, рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 218 769, 35 грн. пені та 1 644 626, 68 грн. штрафу підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції лише в зазначеній частині із залишенням відповідних рішення та постанови у решті без змін.

У новому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін і поданим ними доказам належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" та публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2. Касаційну скаргу спільного українсько-американського підприємства "УкрКарпатойл ЛТД" (як товариства з обмеженою відповідальністю) задовольнити частково.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 05.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2018 у справі № 910/5710/17 скасувати в частині відмови в стягненні 3 218 769,35 грн. пені та 1 644 626,68 грн. штрафу.

Справу № 910/5710/17 у зазначеній частині передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

У решті відповідні рішення та постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя К. Пільков