У вересні 2017 року ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" пені в сумі 606 872 933,60 грн та 3% річних в сумі 68 453 708,00 грн та з ПрАТ "Донецьккокс" 10 000,00 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" умов договору поставки № ГРД-01/10-5002 від 29.12.2010 в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 30.11.2017 позов задоволено.

Стягнуто з ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" на користь ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" пеню в сумі 606 872 933,60 грн та 3% річних в сумі 68 4537 08,00 грн. Стягнуто з ПрАТ "Донецьккокс" на користь ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" 3 % річних в сумі 10 000,00 грн. Приймаючи рішення, господарський суд дійшов висновків про обґрунтованість заявлених до стягнення сум пені та 3 % річних.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.02.2018 рішення Господарського суду Донецької області від 30.11.2017 залишено без змін.

ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами для скасування судових рішень відповідач-1 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанції, зокрема ст. ст. 2, 236 ГПК України. Вважає, що при прийнятті оскаржуваних рішень суд не забезпечив повне всебічне і об'єктивне дослідження усіх обставин справи у їх сукупності, не надав вказаним обставинам належної правової оцінки. Вказує, що господарські суди безпідставно відмовили в задоволенні заяви щодо зменшення розміру пені. На думку скаржника судом залишено без уваги ті обставини, що відповідач-1 є містоутворюючим та економічно важливим підприємством, яке здійснює свою діяльність на території проведення АТО.

У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає постанову апеляційного суду та рішення місцевого суду законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін. Зазначає, що для задоволення клопотання відповідача-1 про зменшення розміру пені немає правових підстав. Вказує на своє скрутне фінансове становище.

У справі оголошувалася перерва з 13.06.2018 до 20.06.2018.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами, рішенням Господарського суду м. Києва від 12.04.2016 у справі № 910/2033/16 стягнуто з ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" на користь ТОВ "Метінвест Холдинг" основний борг в сумі 1 108 308 009,69 грн, 3% річних в розмірі 79 615 378,67 грн. Окрім того, вказаним рішенням суду стягнуто з ТОВ "Метінвест-СМЦ" на користь ТОВ "Метінвест Холдинг" 20 000,00 грн. основного боргу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2016 у справі №910/2033/16 рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2016 у справі №910/2033/16 скасовано частково та стягнуто з ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" на користь ТОВ "Метінвест Холдинг" 2 852 654 485,11 грн боргу, 129 146 765,59 грн 3% річних, 1 220 371 046,64 грн пені. Стягнуто з ТОВ "Метінвест-СМЦ" на користь ТОВ "Метінвест Холдинг" 20 000,00 грн боргу.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.02.2017 постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2016 у справі № 910/2033/16 залишено без змін.

Під час розгляду справи №910/2033/16 судом було встановлено, що 29.12.2010 між ТОВ "Метінвест холдинг" (постачальник) та ВАТ "Алчевський металургійний комбінат" підписано договір поставки №ГРД-01/10-5002.

02.08.2017 між ТОВ "Метінвест холдинг" як кредитором та ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" як новим кредитором було укладено договір про відступлення права вимоги №2/020817/17-0540-01, за умовами якого кредитор передав новому кредитору (позивачу) всі права вимоги, що існують на дату договору та які можуть виникнути у майбутньому у кредитора до боржника за первісним договором та у зв'язку з ними та всі способи захисту прав, що доступні кредитору, включаючи право вимоги виконання грошових зобов'язань за первісним договором на загальну суму 5 057 639 540,08 грн., підтверджених, зокрема, постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2016 у справі №910/2033/16 (залишеного в силі постановою Вищого господарського суду України від 09.02.2017 у справі № 910/2033/16), на підставі якої стягнуто з боржника 2 852 674 485,11 грн боргу, 1 220 371 046,64 грн. пені, 129 146 765,59 грн. 3% річних.

До договору відступлення права вимоги сторонами підписано 02.08.2017 акт приймання-передачі документів за договором про відступлення права вимоги від 29.12.2010 №2/020817/17-0540-01від 29.12.2010.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2017 у справі №910/2033/16 було здійснено заміну стягувача ТОВ "Метінвест холдинг" у виконавчому провадженні з виконання наказу господарського суду від 02.03.2017 у справі №910/2033/16 на правонаступника ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат".

Предметом спору у цій справі є стягнення пені та 3% річних.

Як правильно встановлено господарськими судами, рішення Господарського суду м. Києва від 12.04.2016 у справі №910/2033/16 (із врахуванням змін, внесених постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2016) на час розгляду цієї справи у суді першої інстанції не виконане, заборгованість в сумі 2 852 674 485,11 грн відповідачем-1 не сплачена.

В зв'язку з неналежним виконанням відповідачами своїх грошових зобов'язань, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача-1 3% річних в сумі 68 463 708,00 грн за період з 24.11.2016 по 12.09.2017.

Згідно з статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

3 % річних є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

За таких обставин, Верховний Суд погоджується з правомірністю застосування господарськими судами норм матеріального права в частині нарахування на суму боргу та стягнення із відповідача-1 68 453 708,00 грн 3% річних. При цьому судами були вчинені необхідні дії з перевірки розрахунку суми позовних вимог, зокрема в частині встановлення періоду нарахування із врахуванням розміру основного боргу.

Щодо стягнення пені у розмірі 606 872 933,60 грн необхідно зазначити таке.

У статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Договором поставки № ГРД-01/10-5002 від 29.12.2010 у пункті 8.3. передбачено, що за порушення строків оплати покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення до фактичного моменту оплаті.

Внаслідок невиконання відповідачем-1 своїх зобов'язань зі сплати боргу в сумі 2852 674 485,11 грн, позивачем заявлено до стягнення з відповідача-1 пеню в сумі 606 872 933,60 грн за період з 24.11.2016 по 12.09.2017.

За таких обставин, Верховний Суд погоджується з правомірністю застосування господарськими судами норм матеріального права в частині нарахування на суму боргу та стягнення із відповідача-1 606 872 933,60 грн пені. При цьому судами були вчинені необхідні дії з перевірки розрахунку суми позовних вимог в частині пені.

Касаційна скарга ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" ґрунтується на тому, що господарські суди неправомірно відмовили відподідачу-1 в задоволенні клопотання про зменшення розміру пені на 80%.

Обґрунтовуючи своє клопотання про зменшення пені відповідач-1 посилався на наявність виняткових обставин для вчинення відповідної дії, які полягають у знаходженні та провадженні господарської діяльності відповідача-1 на території, де триває антитерористична операція. Як вказував відповідач-1, з метою мінімізації ризиків втрати персоналу, коштів та майна він та його контрагенти змушені були призупинити господарські операції з постачання та перевезення готової продукції, сировини у межах та за межі Луганської області та, відповідно, своєчасне здійснення платежів за існуючими зобов'язаннями. Вказані події відповідач-1 не міг попередити. Виходячи з того, що основні виробничі потужності відповідача-1 розташовані не території, не підконтрольній українській владі, в зоні проведення антитерористичної операції, а також через постійне руйнування залізничної інфраструктури внаслідок бойових дій у відповідача-1 існують постійні проблеми з логістикою.

Частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до частини 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Згідно з ст. 83 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Розглядаючи доводи скаржника щодо необґрунтованої відмови в задоволені клопотання про зменшення розміру пені Верховний Суд враховує, що в матеріалах справи відсутні докази навіть часткового виконання свого грошового зобов'язання за договором поставки №ГРД-01/10-5002 від 29.12.2010 відповідачем-1. При цьому, відповідач-1 укладаючи договір №ГРД-01/10-5002 від 29.12.2010 був обізнаний щодо можливості нарахування пені.

За наявності невиконаного грошового зобов'язання перед позивачем на суму 2852 674 485,11 грн, матеріали справи не містять документів, які б підтверджували намір відповідача-1 вжити заходи, направлені на погашення заборгованості перед позивачем або її відстрочення, розстрочення.

Відповідачем-1 не надано до суду жодних документів, які б підтверджували відсутність в нього коштів на рахунках в банківських установах, відсутність майна, за рахунок якого можливо б було виконати грошові зобов'язання перед позивачем.

Суд враховує, що постачання товару за договором №ГРД-01/10-5002 від 29.12.2010, вартість якого була стягнута з відповідача-1 судовим рішенням у справі №910/2033/16, відбувалося протягом жовтня 2012 року - серпня 2014 року (включно), тобто, в основному до початку проведення антитерористичної операції.

Аргумент касаційної скарги про надмірний розмір заявленої позивачем до стягнення суми пені відхиляється колегією суддів, оскільки відповідна сума невиконаного грошового зобов'язання (основного боргу) є також значною.

Разом з тим необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012 (v018p710-12) ); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012 (v011p710-12) ); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).

Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви").

Складне фінансове становище відповідача-1, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для зменшення розміру пені. При цьому, таке рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Посилання скаржника на необґрунтовані висновки апеляційного суду, що тривале невиконання грошових зобов'язань відповідачем-1 тягне негативні наслідки для позивача спростовується постановою апеляційного суду, в які зазначено, що сторонами в договорі №ГРД-01/10-5002 від 29.12.2010 було узгоджено ціну товару в еквіваленті до іноземної валюти (долару США). На момент постачання даного товару відповідачу-1 курс долару США до української гривні згідно відомостей Національного банку України становив приблизно 7,993 грн за 1 долар, проте на теперішній час курс долару США до гривні значно виріс.

Верховний Суд зазначає, що при вирішенні питання про зменшення розміру пені необхідно врахувати, що спір у цій справі та у виник саме з вини відповідача-1 у зв'язку з несвоєчасною сплатою відповідних платежів.

У огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги матеріальні інтереси сторін та відсутність доказів часткового виконання відповідачем-1 своїх грошових зобов'язань перед позивачем, тривале невиконання відповідачем-1 рішень господарських судів у справі №910/2033/16, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередній інстанцій про відсутність виняткових підстав для зменшення заявленого до стягнення позивачем розміру пені.

Щодо стягнення 10 000,00 грн з ПрАТ "Донецьккокс" необхідно зазначити таке.

За умовами договору поруки №ПР-1109/3 від 11.09.2017 укладеного між ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" (кредитор) та ПрАТ "Донецьккокс" (поручитель), поручитель зобов'язався солідарно відповідати перед кредитором за своєчасне та повне виконання зобов'язань ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" за договором поставки №ГРД-01/10-5002 від 29.12.2010р., включаючи право вимоги виконання грошових зобов'язань в частині оплати вартості поставленої за договором постави продукції, пені, 3% річних за користування грошовими коштами, право вимоги яких підтверджено постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2016 по справі №910/2033/16 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 по справі №910/2158/17.

Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань в повному обсязі належним йому на праві власності майном, у тому числі коштами. Однак, відповідальність поручителя обмежується 10 000,00 грн за зобов`язаннями боржника, включаючи можливу відповідальність за несвоєчасну оплату коштів, сплату пені, процентів, штрафів, передбачених договором поставки та у будь-якому випадку не може перевищувати зазначену суму (п. 2.3 договору).

Відповідач-2 у відзиві на позов підтвердив наявність в нього обов'язку сплатити позивачу три проценти річних в сумі 10 000,00 грн.

Враховуючи вищевикладені обставини та умови договору поруки №ПР-1109/3 від 11.09.2017, господарські суди обґрунтовано стягнули з ПрАТ "Донецьккокс" 10 000,00 грн.

Щодо аргументів відповідача-1 у письмових поясненнях про порушення апеляційним судом порядку повторного автоматизованого розподілу справи між суддями необхідно зазначити таке.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2017 було сформовано склад колегії суддів апеляційного суду: Чернота Л.Ф. - головуючий суддя-доповідач, судді: Попков Д.О., Радіонова О.О.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 15.01.2018 відкрито апеляційне провадження у справі №905/2135/17. Ухвалою цього ж суду від 05.02.2018 призначено апеляційну скаргу ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" до розгляду в судовому засіданні 14.02.2018.

У зв'язку перебуванням судді зі складу колегії суддів Попкова Д.О. у відпустці на день розгляду справи 14.02.2018, для подальшого розгляду справи розпорядженням керівника апарату Донецького апеляційного господарського суду №135/2018 від 09.02.2018 призначено повторний автоматизований розподіл справи, за результатами якого протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий - Чернота Л.Ф., судді - Зубченко І.В., Радіонова О.О.

У зв'язку перебуванням судді зі складу колегії суддів Зубченко І.В. у відпустці на дату розгляду справи 14.02.2018, для подальшого розгляду справи розпорядженням керівника апарату Донецького апеляційного господарського суду від 13.02.2018 №145/2018 призначено повторний автоматизований розподіл справи, за результатами якого протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий - Чернота Л.Ф., судді - Стойка О.В., Радіонова О.О.

Відповідно до підпункту 17.4 п. 1 Перехідних положень ГПК України (1798-12) (в редакції після 15.12.2017) визначення судді або колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної справи здійснюється до приведення Положення про автоматизовану систему документообігу суду у відповідність із цією редакцією Кодексу в частині порядку визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи, але не довше, ніж три місяці з дня набрання чинності цією редакцією Кодексу, - за допомогою автоматизованої системи документообігу суду за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 2-1 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідних документів за принципом вірогідності, який враховує кількість справ, що перебувають у провадженні суддів, заборону брати участь у перегляді рішень для судді, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого порушується питання, перебування суддів у відпустці, на лікарняному, у відрядженні та закінчення терміну повноважень. Справи розподіляються з урахуванням спеціалізації суддів.

Відповідно до ч. 3 п. 2.3.25. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України 26.11.2010 N 30 (у редакції чинній на момент здійснення повторних автоматизованих розподілів справи 09.02.2018 та 13.02.2018) у разі неможливості продовження розгляду справи одним із суддів-членів колегії (призов на військову службу, відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами, довготривале перебування на лікарняному або у відпустці тощо) заміна судді-члена колегії здійснюється автоматизованою системою на підставі мотивованого розпорядження керівника апарату суду (або уповноваженої ним особи) на виконання службової записки судді-доповідача у справі з метою дотримання передбаченого законом строку розгляду цієї справи у порядку, зазначеному в підпункті 2.3.23 пункту 2.3 цього Положення.

Враховуючи наявність в матеріалах справи вмотивованих розпоряджень керівника апарату апеляційного суду, перебування суддів Зубченко І.В. та Попкова Д.О. у відпустці 14.02.2018, необхідність продовження розгляду справи, передбачену у ч. 3 п. 2.3.25, п. 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду можливість заміни судді-члена колегії у зв'язку з його відпусткою, Верховний Суд не вбачає порушень закону у визначенні складу колегії Донецького апеляційного господарського суду при розгляді апеляційної скарги ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" у справі № 905/2135/17.

Також безпідставним є посилання відповідача у додаткових поясненнях до касаційної скарги про порушення при повторному автоматизованому розподілі справи вимог ч. 9 ст. 32 ГПК України, оскільки вказана норма регулює здійснення повторного автоматизованого розподілу виключно у випадках заміни судді, в провадженні якого знаходиться справа (судді-доповідача), а в цій справі у суді апеляційної інстанції замінювалися лише судді - члени колегії, питання заміни яких врегульовано ч. 10 ст. 32 ГПК України, відповідно до вимог якої і здійснювалася заміна суддів під час апеляційного розгляду справи.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача-1.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 30.11.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.02.2018 у справі за № 905/2135/17- без змін.