ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 908/499/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом - товариство з обмеженою відповідальністю "Європейське бюро розвитку бізнесу",

представник позивача за первісним позовом - не з'яв.,

відповідач - фізична особа-підприємець Грединарова Олена Михайлівна,

представник відповідача за первісним позовом - Ткаченко Ю.В. - адвокат (свідоцтво від 02.10.2017 № 18),

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Європейське бюро розвитку бізнесу" (далі - Товариство)

на рішення господарського суду Запорізької області від 21.09.2017

(головуючий суддя - Смірнов О.Г., судді: Азізбекян Т.А. і Горохов І.С.)

та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.12.2017 (головуючий суддя - Стойка О.В., судді: Марченко О.А. і Чернота Л.Ф.)

у справі № 908/499/17

за первісним позовом Товариства

до фізичної особи-підприємця Грединарової Олени Михайлівни (далі - Підприємець)

про стягнення 1 031 394,92 грн. та

за зустрічним позовом Підприємця

до Товариства

про визнання договору недійсним.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Первісний позов було подано Товариством до Підприємця про стягнення заборгованості зі сплати паушального внеску (далі - ПВ) в сумі 650 342,40 грн., неустойки зі сплати ПВ у сумі 6 503,42 грн., трьох відсотків річних від суми заборгованості по ПВ у сумі 11 839,65 грн., заборгованості зі сплати щомісячних платежів (роялті) у сумі 332 442 грн., неустойки по сплаті роялті в сумі 3 324,42 грн., трьох відсотків річних від суми заборгованості по роялті в сумі 8 531,88 грн., штрафу за неподання звітів у сумі 18 411,15 грн. за договором комерційної концесії Miniboss Business School від 23.12.2015 № 231215/01 (далі - Договір), а разом 1 031 394,92 грн.

Даний позов мотивовано порушенням Підприємцем умов укладеного сторонами Договору.

Зустрічний позов було подано про визнання Договору недійсним. Позовну заяву мотивовано посиланням, зокрема, на статті 229 і 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Рішенням господарського суду Запорізької області від 21.09.2017, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.12.2017: первісний позов задоволено частково; з Підприємця стягнуто на користь Товариства: заборгованість зі сплати ПВ у сумі 32 299, 12 грн., неустойку зі сплати ПВ у сумі 322,99 грн., три відсотка річних від суми заборгованості зі сплати ПВ у сумі 222,12 грн., штраф за неподання звітів у сумі 15 567,35 грн., витрати зі сплати судового збору у сумі 726,17 грн.; у задоволенні іншої частини позовних вимог за первісним позовом відмовлено; стягнуто з Товариства недоплачений судовий збір у сумі 0,01 грн.; у задоволенні зустрічного позову відмовлено; витрати зі сплати судового збору за розгляд зустрічного позову покладено на Підприємця.

Рішення та постанову мотивовано частковою обґрунтованістю позовних вимог за первісним позовом і відсутністю підстав для визнання Договору недійсним.

Товариство у касаційній скарзі до суду касаційної інстанції, зазначаючи про порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги): скасувати зазначені рішення та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи "в частині первісного позову"; направити справу "в частині первісного позову" на новий розгляд до суду першої інстанції за встановленою підсудністю; "стягнути з Позивача суму сплачених судових витрат, що складаються з судового збору та витрат на правову допомогу". Так, за доводами, викладеними у касаційній скарзі:

- судом першої інстанції "поверхнево" були досліджені докази, а суд апеляційної інстанції не дослідив обставини, на які посилався позивач в апеляційній скарзі, не врахував його аргументацію;

- суд апеляційної інстанції прийняв рішення за відсутності заявника, тобто Товариства;

- попередні судові інстанції необґрунтовано зменшили суму заборгованості зі сплати ПВ;

- ці судові інстанції не застосували статті 525, 526 ЦК України та частину першу статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України);

- суди невірно оцінили правову природу ПВ;

- місцевий та апеляційний господарські суди, не врахувавши обставин справи, невірно застосували норми ЦК України (435-15) та ГК України (436-15) ;

- судами не враховано всіх обставин справи та неправомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості із щомісячних платежів (роялті);

- суди необґрунтовано відхилили вимоги щодо відшкодування витрат на правову допомогу;

- судом апеляційної інстанції необґрунтовано відмовлено у низці клопотань про відкладення розгляду справи;

- названими судами порушено вимоги щодо підписання судового рішення суддями.

У відзиві на касаційну скаргу Підприємець заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову - без змін.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у розгляді справи, зокрема, встановлено, що:

- Товариством (як правовласником) і Підприємцем (як користувачем) було укладено Договір, за яким правовласник надає користувачу, а користувач набуває право використання у своєї підприємницькій діяльності Комплексу виключних прав (далі - КВП) на унікальну тренінгову технологію бізнес-освіти для розвитку індивідуальності дітей та підлітків на підставі отриманих від правовласника сертифікатів та ліцензій і право використовувати в своїй діяльності знаки для товарів та послуг Miniboss Business School та Бізнес-школа "Miniboss" (далі - ЗТП); за використання КВП користувач сплачує правовласнику винагороду, в тому числі:

одноразовий платіж (ПВ - за міжнародною термінологією) в євро;

роялті в національній валюті (гривні);

- за доводами Товариства, Підприємець відмовилася від виконання взятих на себе зобов'язань за Договором та від інших варіантів продовження договірних відносин, запропонованих їй Товариством, тому Підприємець зобов'язана сплатити залишок ПВ у сумі 22 272 євро (що станом на 07.02.2017 за офіційним курсом НБУ становило 650 342,40 грн.); при цьому зобов'язання Підприємця зі сплати роялті за період з 01.04.2016 по 01.02.2017 складали 9 585 євро (332 442 грн.). Крім того, Підприємець мала сплатити неустойку від суми заборгованості за ПВ 6 503,42 грн. та неустойку зі сплати роялті на підставі пункту 5.2 Договору (в розмірі 1% від несплаченої чи несвоєчасно сплаченої суми), а відповідно до статті 625 ЦК України - 3% річних від суми заборгованості з ПВ за період з 01.07.2016 року по 07.02.2017 у сумі 11 839,65 грн. і 3% річних від суми заборгованості за роялті за період з 01.04.2016 по 07.02.2017 у сумі 8 531,88 грн.;

- також, на думку Товариства, Підприємцем на порушення пункту 4.18 Договору жодного разу не було надано письмового звіту, у зв'язку з чим Підприємець має сплатити штраф за ненадання звітів за період з 10.01.2016 по 10.01.2017 у сумі 18 411,15 грн. на підставі пункту 5.8 Договору;

- на виконання пункту 3.2 Договору Підприємцем було здійснено перерахування частини ПВ в розмірі 1 960 євро, а також з березня 2016 року по червень 2016 року - в розмірі 768 євро, а всього 2 728 євро;

- у подальшому Підприємець, скориставшись правом, передбаченим пунктом 9.7 Договору, відмовилася від ведення бізнесу та запропонувала Товариству вести бізнес самостійно, на свій розсуд. Наслідком чого є здійснення сторонами дій, передбачених пунктом 9.9. Договору; проте доказів вчинення сторонами дій щодо передачі управління правовласнику не надано;

- з Підприємця підлягає стягненню заборгованість зі сплаті ПВ у сумі 32 299,12 грн.; позовні вимоги Товариства про стягнення неустойки зі сплати ПВ підлягають задоволенню частково, в сумі 322,99 грн.;

- загальна сума 3% річних за прострочення виконання зобов'язання Підприємцем щодо сплати ПВ становить 222,12 грн.;

- позовні вимоги Товариства про стягнення штрафу за неподання звітів підлягають задоволенню частково, в сумі 15 567,35 грн.;

- у задоволенні позовних вимог Товариства про стягнення заборгованості зі сплати щомісячних платежів (роялті) та пов'язаних з цими платежами інших сум слід відмовити, оскільки, зокрема: розмір роялті за Договором визначається від кількості учнів, яку Підприємець мав повідомити Товариству у письмових звітах, але такі звіти Підприємцем не подавалися; крім того, розмір роялті визначається від "валового прибутку", але Договір не містить такого поняття та порядку визначення "валового прибутку"; Договір також не містить умови й про те, що в разі неподання зазначених звітів роялті визначається згідно із Стандартами по франшизі Miniboss Business School;

- водночас Підприємцем не доведено суду наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними;

- Товариством не подано суду належних доказів наявності підстав для стягнення з Підприємця витрат на правову допомогу.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення сум, зазначених у первісному позові, у зв'язку з невиконанням Підприємцем своїх зобов'язань за Договором; визнання Договору недійсним з підстав зазначених у зустрічному позові.

Відповідно до положень ЦК України (435-15) :

- за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг; відносини, пов'язані з наданням права користування комплексом прав, регулюються цим Кодексом та іншим законом (стаття 1115);

- предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації (частина перша статті 1116);

- правоволоділець зобов'язаний передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії, а також проінформувати користувача та його працівників з питань, пов'язаних із здійсненням цих прав (частина перша статті 1120);

- у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки(стаття 611);

- боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625).

З огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених у справі фактичних обставин і поданих сторонами доказів попередні судові інстанції дійшли висновків про часткову обґрунтованість і доведеність позовних вимог (та, відповідно, необхідність часткового їх задоволення) та про недоведеність вимог за зустрічним позовом.

Аргументи касаційної скарги даних висновків не спростовують.

Так, зазначаючи про порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального права, скаржник насправді вдається фактично до заперечення почасти обставин справи, встановлених цими судовими інстанціями, а почасти - здійсненої ними ж оцінки доказів зі справи. Проте суд касаційної інстанції згідно з частиною другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Саме лише прагнення скаржника ще раз (втретє після попередніх судових інстанцій) розглянути й оцінити ті ж самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Як передбачено частиною третьою статті 310 названого Кодексу, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Скаржником не зазначено та не обґрунтовано наявності в даній справі відповідних підстав.

Водночас з матеріалів справи не вбачається й наявності порушень судами норм процесуального права, про які йдеться в касаційній скарзі.

Так, у справі не мало й не могло мати місце порушення частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній з 15.12.2017, оскільки обома попередніми судовими інстанціями справа розглядалася під час дії Господарського процесуального кодексу України (1798-12) в редакції, чинній ДО зазначеної дати. Неявка представників Товариства в судове засідання не була сама по собі перешкодою для розгляду справи, оскільки визначальним для застосування припису частини першої статті 77 названого Кодексу (в другій із зазначених редакцій) було не нез'явлення в засідання представників сторін, а неможливість у зв'язку з таким нез'явленням вирішення спору в даному засіданні. До того ж Товариством не було доведено в судах попередніх інстанцій неможливість заміни його представників (через їх зайнятість) іншими своїми представниками.

Не приймається Касаційним господарським судом й посилання скаржника щодо порушення судами статті 87 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка діяла до 15.12.2017). Чинним законодавством України не передбачено надсилання, зокрема, сторонам зі справи оригіналів судових рішень за підписами суддів, які їх ухвалили. Такі оригінали наявні у матеріалах справи (з якими скаржник як сторона має можливість, за необхідності, ознайомитися), а сторонам було надіслано завірені копії відповідних судових рішень.

Касаційний господарський суд бере до уваги доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, як такі, що узгоджуються з обставинами справи, встановленими попередніми судовими інстанціями у залежності від яких (обставин) і прийнято судове рішення по суті спору.

У частині, що стосується відмови в зустрічному позові, прийняті по суті справи рішення і постанова попередніх судових інстанцій відповідають нормам матеріального і процесуального права, встановленим обставинам справи та не оскаржуються жодною із сторін.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень першої та апеляційної інстанцій - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права на основі і доведених сторонами у справі і встановлених судами фактичних обставин.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Європейське бюро розвитку бізнесу" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 21.09.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.12.2017 у справі № 908/499/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов