ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 915/379/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.

розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.02.2018 (головуючий: Лавриненко Л.В., судді: Жеков В.І., Лашин В.В.)

за позовом Заступника керівника Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі: 1. Новоодеської районної державної адміністрації Миколаївської області, 2. Миколаївської обласної державної адміністрації

до Фізичної особи-підприємця Надулич Анни Григорівни

про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки, відновлення стану земельної ділянки та повернення земельної ділянки,

За участю представників:

позивача-1 - не з'явився

позивача-2 - не з'явився

відповідача - Надулич А.Г. - особисто, паспорт, ОСОБА_5 - адвокат,

ордер, свідоцтво

прокуратури - Попенко О.С. - прокурор відділу

ВСТАНОВИВ:

27.04.2017 заступник керівника Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом в інтересах держави в особі Новоодеської районної державної адміністрації Миколаївської області і Миколаївської обласної державної адміністрації до фізичної особи - підприємця Надулич Анни Григорівни про:

- дострокове розірвання договору оренди землі від 24.12.2004, укладеного між Новоодеською районною державною адміністрацією та Приватним підприємцем Надулич А.Г., який зареєстрований у Новоодеському відділі Миколаївської регіональної філії ДП "Центр ДЗК при Державному Комітеті України по земельних ресурсах", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за №040501900002;

- відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, шляхом знесення об'єктів нерухомості на земельній ділянці кадастровим номером НОМЕР_1, розташованій на території Кандибинської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області за власний рахунок;

- повернення у власність держави в особі Миколаївської обласної державної

адміністрації земельної ділянки загальною площею 50 га (із них 21,56 га пасовищ, 25,56 га під ставками, 0,23 га під гідротехнічними спорудами, 0,14 га під господарськими шляхами та проїздами, 2,51 га низинні болота), яка розташована на території Кандибинської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, кадастровий номер НОМЕР_1.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору оренди та Закону України "Про оренду землі" (161-14) , що виявилось у самовільному будівництві, яке здійснено з порушенням вимог ст. 61 Земельного кодексу України та ст. 89 Водного кодексу України внаслідок встановлення будівель (споруд) у прибережній захисній смузі.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 12.07.2017 (суддя Семенчук Н.О.) позовні вимоги задоволено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем в порушення земельного та водного законодавства України у прибережній захисній смузі здійснено будівництво 8 споруд на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети та без документів, які дають право виконувати будівельні роботи, що є істотним порушенням договору.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.02.2018 апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Надулич Анни Григорівни задоволено, рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.07.2017 у справі № 915/379/17 - скасовано, у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Судове рішення мотивовано тим, що відповідач не допускав порушення обов'язку використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, тому застосування такої міри відповідальності як розірвання договору оренди землі у даному випадку не буде відповідати принципам справедливості та співмірності. Крім того, позивачем не доведено, що при будівництві у 2008 році об'єктів, задіяних у підприємницької діяльності з риборозведення, відповідачем дійсно було порушено режим охорони прибережної захисної смуги. Таким чином, відсутність доведеної шкоди виключає можливість висновку про позбавлення позивача значною мірою того, на що він розраховував при укладенні договору, та, відповідно, свідчить про відсутність істотного порушення договору, як підстави для його розірвання.

19.03.2018 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Заступник прокурора Одеської області звернувся з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.02.2018 до Касаційного господарського суду.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.02.2018, рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.07.2017 залишити без змін.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2018 у справі №915/379/17 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

26.04.2018 суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою та призначення її до розгляду на 18.06.2018, повідомив учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги, визначив строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до Касаційного господарського суду до 16.05.2018.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу Заступник прокурора Одеської області (скаржник, прокурор) зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права: статей 73, 76, 77, 86, 236 ГПК України, п.п. 1,4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , та неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, статей 376, 626, 629, 651 Цивільного кодексу України, статей 15, 25, 32 Закону України "Про оренду землі", статей 60, 61, 122 Земельного кодексу України.

Скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції безпідставно залишено поза увагою, що відповідачем здійснено забудову орендованої земельної ділянки капітальними об'єктами нерухомості, що встановлено під час розгляду справи, підтверджено відповідними матеріалами та не заперечувалось відповідачем. При цьому, будівництво здійснено за відсутності письмової згоди орендодавця та без отримання документів дозвільного характеру на виконання будівельних робіт на вказаній земельній ділянці. Таким чином, забудову земельної ділянки відповідачем здійснено з порушенням п.26 договору оренди та ст. 25 Закону України "Про оренду землі", що, на думку прокурора, свідчить про наявність підстав для дострокового розірвання договору оренди відповідно до приписів ст. 651 Цивільного кодексу України, ст. 32 Закону України "Про оренду землі".

Також прокурор зазначає, що при укладенні договору оренди земельної ділянки з ФОП Надулич А.Г. Новоодеська районна адміністрація розраховувала у першу чергу на забезпечення режиму використання земельної ділянки, більш того, прибережної захисної смуги, відповідно до положень договору та норм чинного законодавства (п.п. 24, 26, 27 спірного договору).

Разом з тим, скаржник вважає, що у справі, яка переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право користування ФОП Надулич А.Г. критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформоване у сталій практиці Європейського суду з прав людини.

Прокурор вказує, що правовідносини, пов'язані з вибуттям або переданням у користування земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а користування земельною ділянкою в порушення вимог законодавства, такому суспільному інтересу не відповідає.

На думку скаржника, судом апеляційної інстанції залишено поза увагою приписи частин 1, 2, 4 ст. 376 Цивільного кодексу України.

Також прокурор вважає, що при здійсненні будівництва об'єктів нерухомості порушено вимоги природоохоронного законодавства, водного та земельного законодавства.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

У судове засідання з'явилися прокурор, відповідач та представник відповідача.

Представники позивачів у судове засідання не з'явилися, хоча вказані учасники справи про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу.

Відповідач та представник відповідача заперечили проти касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, відповідача, представника відповідача, які з'явилися в судове засідання, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Кандибінської сільської ради від 02.12.2003 р. № 7 було погоджено надання в оренду земельної ділянки загальною площею 50 га під ставок ПП Надулич А.Г. терміном на 30 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (вирощування риби) із зобов'язанням дозволу аматорського рибальства, рибальства для пенсіонерів по пільговим тарифам, водопій громадської худоби в установлених місцях.

Згідно із проектом землеустрою 2004 року, за Українським класифікатором цільового використання земель ділянка віднесена до земель сільськогосподарського призначення, код 2.6 - для підприємницької діяльності. Проект розглянуто та погоджено Новоодеським райвідділом земельних ресурсів, Новоодеським районним архітектором, Миколаївською міжрайонною державною екологічною інспекцією, Новоодеською районною санепідемстанцією.

Розпорядженням Новоодеської районної державної адміністрації від 13.12.2004 № 1102-р затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватному підприємцю Надулич А.Г. та надано в оренду земельну ділянку загальною площею 50 га, із них: 21,56 га - пасовища, 25,56 га під ставками, 0,23 га - під гідротехнічними спорудами, 0,14 га - під господарськими шляхами та проїздами, 2,51 га - низинні болота, для підприємницької діяльності (риборозведення) із земель запасу на території Кандибинської сільської ради.

24 грудня 2004 року між Новоодеською районною державною адміністрацією (Орендодавець) та Надулич А.Г. (Орендар) укладено договір оренди землі № 165, за умовами якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для підприємницької діяльності (риборозведення), яка знаходиться на території Кандибинської сільської ради площею 50 га із них: 21,56 га пасовища, 25,56 га під ставками, 0,23 га під гідротехнічними спорудами, 0,14 га під господарськими шляхами та проїздами, 2,51 га низинні болота. Договір укладено на 30 років.

Умови використання та умови збереження земельної ділянки визначені пунктам 12-14 договору. Так, земельна ділянка передається в оренду для підприємницької діяльності (риборозведення). При цьому, Орендар зобов'язався здійснювати комплекс заходів щодо охорони орендованих земель згідно з чинним законодавством.

Відповідно до п. 26 Договору, орендар земельної ділянки має право: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно - побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем.

Орендар земельної ділянки, зокрема, зобов'язаний виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно - заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного ті історико - культурного призначення (п.27 Договору).

Згідно із пунктом 30 договору його дія припиняється шляхом розірвання, зокрема за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Договір зареєстрований у Новоодеському відділі Миколаївської регіональної філії ДП "Центр ДЗК при Державному Комітеті України по земельних ресурсах", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 14 липня 2005 року за № 040501900002.

На виконання умов договору Новоодеська районна державна адміністрація Миколаївської області за актом приймання-передачі земельної ділянки від 16.12.2004 р. надала, а відповідач прийняв в оренду земельну ділянку загальною площею 50 га, із них: 21,56 га - пасовища, 25,56 га під ставками, 0,23 га - під гідротехнічними спорудами, 0,14 га - під господарськими шляхами та проїздами, 2,51 га - низинні болота для підприємницької діяльності (риборозведення) із земель запасу на території Новоодеської районної ради терміном на 30 років, розташований на території Новоодеської міської ради.

Протоколом огляду місця події від 15.04.2016 р. за участю спеціалістів Державної екологічної інспекції та Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Миколаївській області та актом обстеження від 15.04.2016 р. Державної екологічної інспекції у Миколаївській області зафіксоване, що на орендованій земельній ділянці, яка розташована на території Кандибинської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області на березі ставка зі сторони села Кандибине знаходиться вісім збудованих споруд капітального типу, а саме: одноповерхова кам'яна споруда (6,8х5,75м), що виконана переважно з кам'яних бетонних матеріалів та прилеглий бетонний поріг (1,8х6,3м), розташовані на відстані 10,5 метрів від урізу води; двоповерхова кам'яна споруда (15х9,7м), що виконана переважно з кам'яних бетонних матеріалів, розташована на відстані 31 метру від урізу води; одноповерхова споруда (3х4,5м), основа (стіни) якої виконані з металопластикових матеріалів, зверху крита шифером розташована на схилі, що веде до берегу ставка на відстані 60 метрів від урізу води; одноповерхова споруда (1,8х6м), основа (стіни) якої виконані з метало пластикових матеріалів, зверху крита шифером розташована на схилі, що веде до берегу ставка на відстані 60 метрів від урізу води; одноповерхова споруда (15х2,5м), основа (стіни) якої виконані з дерев'яних дошок та зверху крита шифером розташована на відстані 20 метрів від урізу води; одноповерхова споруда (1,5х2,5м), основа (стіни) якої виконані з каменю та зверху крита металевими листами розташована на відстані 10,5 метрів від урізу води; одноповерхова споруда (3х12м), основа (стіни) якої виконані з каменю, зверху крита металевими листами розташована на відстані 29 метрів від урізу води; одноповерхова споруда (3,3х32м), основа (стіни) якої виконані з секцій кам'яних плит, каменю та металу, зверху крита металевими листами, також з протилежної сторони має дерев'яну прибудову з дошок розміром (3х10м) розташована на схилі, що веде до берегу ставка на відстані 60 метрів від урізу води.

Вказані споруди збудовано у 2008 році й відповідачем вжито заходів для проведення технічної інвентаризації цих споруд та виготовлення технічного паспорту, що підтверджується наявною в матеріалах справи інформацією РКП "Новоодеське районне бюро технічної інвентаризації" від 11.03.2016 за № 29 /т.1, а.с. 68-69/.

Листом від 06.02.2017 № 210/11-34/02 Новоодеська райдержадміністрація Миколаївської області повідомила, що сектором архітектури, будівництва, інфраструктури та житлово-комунального господарства містобудівні умови і обмеження, а також дозволи на будівництво об'єктів нерухомості ПП Надулич А.Г. на спірній земельній ділянці - не видавались /т.1, а.с. 54/.

Про відсутність погодження будівництва та дозволів на виконання будівельних робіт свідчить й інформація від Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області за № 1014-1733-15 від 02.04.2015 р. /т.1, а.с. 55/; від Миколаївської облдержадміністрації у листі №116/0105-47/3-17 від 26.01.2017 р. /т.1, а.с. 53/; від Кандибинської сільської ради від 08.06.2015 р. № 59 /т.1, а.с. 70/.

Суд першої інстанції на підставі власної оцінки доказів по справі дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Суд першої інстанції зазначив, що відсутність вказаних споруд на орендованій земельній ділянці, на момент її передачі, підтверджується змістом договору оренди, актом прийму-передачі земельної ділянки, планом ділянки, який є невід'ємною частиною договору, та кресленням перенесення меж земельної ділянки в натурі, де вказано, що на орендованій землі з об'єктів нерухомості, розташовані лише гідротехнічні споруди.

Відповідач в судовому засіданні вказав, що фактично вказані споруди збудовано у 2008 році.

Суд першої інстанції зазначив, що в порушення вимог п. 26 Договору та ст. 25 Закону України "Про оренду землі" відповідачем здійснено будівництво на орендованій земельній ділянці восьми споруд без письмового дозволу орендодавця, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не заперечується відповідачем.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідно до приписів ст. 651 Цивільного кодексу України, ст. 32 Закону України "Про оренду землі" наявні підставі для дострокового розірвання договору оренди земельної ділянки від 24.12.2004.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4 ст. 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Власник (користувач) земельної ділянки наділений правом вимагати від особи, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, знесення такого об'єкта, за її рахунок.

Згідно матеріалів справи відповідачем здійснено будівництво 8 споруд на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети та без документів, які дають право виконувати будівельні роботи.

Висновком експерта №117 від 21.10.2016 здійсненого на виконання Постанови Вознесенської місцевої прокуратури у Миколаївській області про призначення будівельно - технічної експертизи від 05.10.2016 за матеріалами кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №4201515028000000022 від 26.05.2016 - "об'єкти нерухомого майна №1-8, які зазначені в протоколі огляду від 15.04.2016 самовільно побудовані ПП Надулич А.Г. у прибережній захисній смузі на орендованій земельній ділянці площею 50 га, розташованій на території Кандибинської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області з порушенням діючого законодавства України, підлягають зносу у встановленому порядку".

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка розташована на території Кандибинської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, що вбачається, зокрема зі звіту (а.с.82-97), договору.

За інформацією відділу Держгеокадастру у Новоодеському районі Миколаївської області від 14.04.2017 №10-14.19-99.4-784/0/2-17, за Надулич Анною Григорівною обліковується земельна ділянка на території Кандибинської сільської ради площею 50,00 га з них: 21,56 га пасовищ, 25,56 га під ставками, 0,23 га - під гідротехнічними спорудами, 0,14 га - під господарськими шляхами та проїздами, 2,51 га - низинні болота (кадастровий номер НОМЕР_1) згідно договору оренди, укладеного з Новоодеською РДА 24.12.2004 за №165, зареєстрованого 14.07.2005 за №040501900002. Категорія земель - землі водного фонду.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Новоодеської районної державної адміністрації від 13 грудня 2004 року №1102-р затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду приватному підприємцю Надулич А.Г. та надано в оренду земельну ділянку загальною площею 50,0 га із них: 21,56 га - пасовища, 25,56 га під ставками, 0,23 га - під гідротехнічними спорудами, 0,14 га - під господарськими шляхами та проїздами, 2,51 га - низинні болота для підприємницької діяльності (риборозведення) із земель запасу на території Кандибинської сільської ради.

На орендованій відповідачем земельній ділянці розміщено два ставки площею 11,87 га та 13,69 га. Згідно з водогосподарськими паспортами водних об'єктів на вказані ставки, які погоджені Держводагенством України від 02.04.2015, ширина прибережної захисної смуги відповідно до ст. 88 Водного кодексу України становить 50 м (а.с.32-52).

Судом першої інстанції встановлено, що під час розгляду справи сторонами не надано суду доказів затвердження у встановленому законодавством порядку проекту встановлення меж прибережної захисної смуги.

Разом із тим, згідно п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 № 434 (z1470-04) у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них" (486-96-п) , з урахуванням конкретної ситуації.

Статтею 88 Водного кодексу України встановлено, що прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів;

для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів;

для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Отже, виходячи з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них" (486-96-п) , відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги.

Аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що фактичний розмір межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.

Водночас, відсутність такого проекту та не визначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги, що спростовує заперечення відповідача.

Згідно із вимогами ст. 61 Земельного кодексу України та ст. 89 Водного кодексу України у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, окрім іншого, будівництво будь - яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних).

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем в порушення вказаних норм здійснено будівництво восьми споруд.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Так, відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

За усталеною практикою поняття "майно" (possessions) може означати "існуюче майно" (existing possessions) або активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" на отримання можливості ефективно здійснити майнове право. В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року). Тому мають бути витримані розумні пропорції між використаними засобами і досягнутими цілями. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому, втручання повинно бути легітимним, заснованим на законі.

Отже, при розірванні договору на підставі ст. 651 ЦК України суд повинен встановити істотне порушення цього договору іншою стороною, при цьому позивач повинен довести, що таке істотне порушення завдало йому шкоди, внаслідок чого він значною мірою позбавляється того, на що розраховував при укладенні договору.

За змістом наведеної норми, істотним слід визнавати таке порушення, що тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13.

Натомість, позивачем не доведено обставин, що територіальна громада не отримала до бюджету орендних платежів від відповідача, тобто неодержала за договором оренди того, на що орендодавець розраховував при його укладенні.

За твердженням позивача незаконна забудова орендованої земельної ділянки перешкоджає її використанню за цільовим призначенням.

Згідно із правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 09 лютого 2018 року у справі № 922/1784/15, у постановах Верховного Суду України від 11.11.2014 року у справі № 3-167гс14, від 01.04.2015 р. у справі № 3-36гс15, від 21.01.2015 р. у справі № 3-211гс14, підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки є саме використання орендарем землі не за цільовим призначенням.

Разом з тим, у відповідності до проекту землеустрою 2004 року, за Українським класифікатором цільового використання земель ділянка віднесена до земель сільськогосподарського призначення, код 2.6 - для підприємницької діяльності. Умовами договору оренди встановлено використання земельної ділянки для підприємницької діяльності (риборозведення).

Пунктом 26 договору оренди передбачено право орендаря самостійно господарювати на землі й за письмовою згодою орендодавця зводити виробничі будівлі та інші споруди.

Враховуючи технологічний процес риборозведення, необхідність зберігання обладнання та продукції, перебування та відпочинку працівників, положення договору оренди щодо можливості зведення орендарем будівель і споруд є виправданим.

Як зазначає відповідач, тимчасові споруди збудовані саме для використання у підприємницької діяльності та призначені як лазня для робітників, задіяних у риборозведенні; для просушування рибальських сіток, зберігання риболовного обладнання та відпочинку робітників; для інтегрованого вирощування риби та водноплаваючої птиці з метою здешевлення виробництва товарної продукції; для розміщення охоронників з метою недопущення незаконного вилову риби сторонніми особами.

Відтак, має місце використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, а саме будівництво без одержання дозволу орендодавця та уповноважених органів.

Судова колегія апеляційного суду врахувала, що площа незаконно забудованої земельної ділянки згідно з розрахунком шкоди /т.1, а.с. 65-66/ становить лише 0,043 га, тоді як в оренду надано земельну ділянку площею 50 га. Державною екологічною інспекцією у Миколаївської області здійснено розрахунок шкоди на суму 3921,89 грн., але доказів її підтвердження та стягнення у судовому порядку матеріали справи не містять.

При цьому, відповідачем виконувалися умови обмежень і обтяжень, які були встановлені рішенням Кандибінської сільської ради: забезпечено аматорський вилов риби; безоплатний водопій громадської худоби; надання території ставка для зони відпочинку і купання.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка надавалася ПП Надулич А.Г. під будівництво водоймища (протокол Кандибінської сільської ради від 16.06.2003 р. /т.1, а.с. 163). Згідно із протоколом № 6 від 18.07.2005 р. /т.1, а.с. 178/ площа земельної ділянки знаходилася у заболоченому стані, що потребувало додаткових затрат. Відповідачем здійснене інвестування в інфраструктуру риборозведення: створено технічні можливості передачі електроенергії на суму 39559 грн., що підтверджується актом приймання-передачі № 994 від 22.07.2008 р. /т.1, а.с. 119/; побудовані повітряні лінії електромереж на суму 96202,42 грн., про що свідчать акт виконаних робіт від 06.05.2009 р. та видаткова накладна № Но-0000003 від 31.08.2008 р. /т.1, а.с. 120-125/.

Враховуючи, що відповідач не допускав порушення обов'язку використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, тому застосування такої міри відповідальності як розірвання договору оренди землі у даному випадку не буде відповідати принципам справедливості та співмірності.

Критично оцінила судова колегія й доводи щодо порушення відповідачем вимог ст. 88 Водного кодексу України шляхом будівництва у прибережній захисній смузі об'єктів для провадження підприємницької діяльності, а також висновок експертно-криміналістичного центру № 117 від 21.10.2016 р /а.с. 71-74/.

Так, спеціалістом у згаданому висновку не встановлено технічний стан та ступінь готовності побудованих будівель і споруд, їх клас капітальності, висновки зроблені лише із застосуванням матеріалів кримінального провадження, без урахування паспортів водних об'єктів, а також за відсутності безпосереднього дослідження об'єктів на місці.

За інформацією РКП "Новоодеське районне бюро технічної інвентаризації" від 11.03.2016 р. за № 29 /т.1, а.с. 68-69/ споруди збудовано у 2008 році.

Паспорти водних об'єктів розроблено лише у 2015 році /т.1, а.с. 32-52/, за даними яких ширина прибережної захисної смуги відповідно до статті 88 ВК України повинна становити 50 м.

Між тим, положення урізу води непостійне, воно залежить від об'єктивних властивостей води, коливань рівня води, які обумовлюються такими природними факторами, за якими спостерігається збільшення водності, як танення снігу, випадіння дощів, підняття ґрунтовних вод, тощо.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем не доведено, що при будівництві у 2008 році об'єктів, задіяних у підприємницької діяльності з риборозведення, відповідачем дійсно було порушено режим охорони прибережної захисної смуги. Зокрема, згідно із актом Відділу Держкомзему у Новоодеському районі Миколаївської області від 18.11.2011 р. перевірки дотримання ПП Надулич А.Г. вимог земельного законодавства /т.1, а.с. 181/ порушень використання земель водного фонду на спірній земельній ділянці не встановлено.

Окрім іншого, в даному випадку судова колегія врахувала й поведінку позивачів, які своєю бездіяльністю протягом тривалого часу погоджувалися з діями ПП Надулич А.Г., не заперечуючи використання нею спірної земельної ділянки саме таким способом і не вживаючи будь-яких заходів тривалий час.

Принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії", заява № 33202/96, "Онер'їлдіз проти Туреччини", заява № 48939/99, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04).

До того ж, протоколом огляду місця події від 15.04.2016 р. за участю спеціалістів Державної екологічної інспекції та Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Миколаївській області /т.1, а.с. 57-63/ та актом обстеження від 15.04.2016 р. Державної екологічної інспекції у Миколаївській області /т.1, а.с. 67/ встановлено будівництво 8 споруд, з яких три знаходяться на відстані 60 м від урізу води, три на відстані 20-30 м від урізу води та дві споруди - 10 м. Проте, з наданих відповідачем фотоматеріалів /т.1, а.с. 214-215/ вбачається знесення будівель, які є найбільш ближчими до урізу води.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявність вказаних вище обставин, відсутність доведеної шкоди - виключає можливість висновку про позбавлення позивача значною мірою того, на що він розраховував при укладенні договору, та, відповідно, свідчить про відсутність істотного порушення договору, як підстави для його розірвання.

Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечення на неї колегія суддів касаційного суду відмічає наступне.

В постанові Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 159/4903/16-ц Судом було зазначено таку правову позицію:

"Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційну скаргу в справі подав заступник прокурора Волинської області, який не є стороною справи та не надав підтвердження наявності в нього повноважень на вчинення цієї процесуальної дії. Також не підтверджені повноваження представника прокуратури Волинської області, який брав участь у розгляді справи апеляційним судом.

Згідно з частиною першою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Частиною третьою Закону передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до частини четвертої зазначеного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Як уже зазначалося, спірний договір укладено між Старокошарівською сільською радою Ковельського району Волинської області (орендодавець) та ОСОБА_4 (орендар). Орендну плату за користування землею орендар сплачував до місцевого бюджету, останній платіж було сплачено на рахунок Люблинецької селищної ради Ковельського району Волинської області, яка є правонаступником Старокошарівської сільської ради Ковельського району Волинської області. Будь-яких доказів заміни сторони правочину орендодавця на Волинську обласну державну адміністрацію матеріали справи не містять, як і не містять належних та допустимих доказів того, що до компетенції Волинської обласної державної адміністрації віднесено захист інтересів держави, пов'язаних із використанням земельної ділянки, яку орендує відповідач.

Таким чином, вирішуючи спір по суті, суд апеляційної інстанції не перевірив та не встановив повноважень прокурора для подання позову в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації. Зокрема, не встановив до компетенції якого органу віднесені відповідні повноваження захисту інтересів держави, пов'язаних із використанням земельної ділянки, яку орендує відповідач.

Про відсутність у прокурора повноважень на звернення з позовом неодноразово наголошував ОСОБА_4 у своїх запереченнях на позовну заяву, однак апеляційний суд наведені обставини не перевірив та не встановив обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до пункту 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, ураховуючи вимоги наведених норм ЦПК України (1618-15) та доводи касаційної скарги ОСОБА_4, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до цього суду."

Колегія суддів касаційного суду погоджується з даною правовою позицією, що прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу посилається на відсутність підстав для представництва прокурором у даній справі.

Крім того, як вбачається з відзиву на позов (т.І а.с. 109-113), непідтвердження прокурором підстав для представництва було першим запереченням Відповідача на позов ще в суді першої інстанції.

Разом тим, в судових рішеннях судів як першої, так і апеляційної інстанції, відсутня оцінка та висновки щодо цих доводів Відповідача.

Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до п.26 Договору оренди та ст. 25 Закону України "Про оренду землі" орендар має право зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно - побутові та інші будівлі та споруди за письмовою згодою орендодавця.

Крім того, відповідно до п. "г" ч.2 ст. 61 Земельного кодексу України:

2. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів."

Разом з тим, в рішення судів попередніх інстанції відсутнє нормативне визначення понять "будівля" та "споруда" з посиланням на відповідний нормативно-правовий акт, та встановлення на підставі відповідних доказів фактична відповідність чи невідповідність обом цим визначенням, або одному з них, об'єктів, побудованих відповідачем.

Так, зокрема, згідно Розділу І Державного класифікатору будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію Наказом Держстандарту України від 17.08.2000 N507:

"Державний класифікатор будівель та споруд (ДК БС) є складовою частиною Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації. Класифікатор розроблено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.98р. N971 "Про Програму реформування державної статистики на період до 2002 року".

ДК БС призначено для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні.

Об'єктами класифікації в ДК БС є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Споруди - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.

Будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устатковання, тварин, рослин, а також предметів.

До будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти та т. ін.

Інженерні споруди - це об'ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та т. ін.

Інженерні споруди класифікуються в основному за інженерним задумом, що визначається цільовим призначенням об'єкта.

До інженерних споруд відносяться: транспортні споруди (залізниці, шосейні дороги, злітно-посадкові смуги, мости, естакади тощо), трубопроводи та комунікації, дамби, комплексні промислові споруди, спортивні та розважальні споруди та т. ін."

Крім того, дослідженню та оцінці підлягають доводи відповідача про самостійне усунення ним вищевказаного порушення та знесення побудованих об'єктів.

Відповідно до п.48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014:

"Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року)."

Згідно з п.2 ч.1 ст. 308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду."

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України:

"Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази."

З урахуванням викладеного суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги Заступника прокурора Одеської області та скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У зв'язку зі скасуванням попередніх судових рішень і передачею справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.02.2018 у справі № 915/379/17 задовольнити частково.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.02.2018 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.07.2017 у справі № 915/379/17 скасувати повністю, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський