Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду:

О.О. Мамалуй - головуючий, судді: В.І. Студенець, Л.В. Стратієнко, Г.О. Вронська, О.М. Баранець

за участю секретаря судового засідання - Руденко Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Аверсі"

на постанову Київського апеляційного господарського суду

у складі суддів: С.Р. Станік - головуючий, С.А. Гончаров, В.В. Куксов

від 05.12.2017р.

та на рішення господарського суду міста Києва

суддя: С.В. Балац

від 13.09.2017р.

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аверсі"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації"

про визнання договору недійсним

за участю представників:

від позивача: Бачинська А.Ю.,

від відповідача-1: Беніцька В.І.,

від відповідача-2: Сиротін Д.В.

1. Короткий зміст позовних вимог

ТОВ "Аверсі" звернулося до господарського суду із позовом до ТОВ "Фрам Ко" та ТОВ "ФК "Європейське бюро реструктуризації" про визнання недійсним договору надання послуги факторингу від 20.03.2017р. №Ф200317/1.

З урахуванням заяви про зміну підстав позову, позов мотивований тим, що спірний договір не містить умов щодо способу та терміну сплати винагороди; вчинений без створення правових наслідків, що враховуючи приписи ст. 234 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним.

Крім того, позивач у позові вказує, що оспорюваний договір не міг бути укладений 20.03.2017р., оскільки повідомлення про відступлення права грошової вимоги з вимогою сплатити борг від 10.05.2017р. №20/03 направлено відповідачем-2 лише 13.05.2017р.

2. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.09.2017р. у справі №910/11559/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2017р., у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено, які саме його права та законні інтереси було порушено внаслідок укладення оспорюваного правочину, та не доведено наявності зазначених в ст. 215 ЦК України підстав для визнання його недійсним.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

ТОВ "Аверсі" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 203, 207, 215, 234, 1077 ЦК України, просить рішення та постанову скасувати, позов задовольнити, визнати недійсним договір надання послуги факторингу від 20.03.2017р. №Ф200317/1, укладений між ТОВ "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" та ТОВ "Фрам Ко".

На думку скаржника спірний договір факторингу не спрямований на настання реальних наслідків та не міг бути укладений 20.03.2017р.

Скаржник зазначає, що ТОВ "Фрам Ко" за спірним договором не отримало фінансування, натомість фінансування клієнта відтерміноване до 01.10.2017р.

Також скаржник стверджує, що договір є неукладеним, оскільки сторонами договору не надано письмової угоди про можливість підписання договорів за допомогою факсиміле.

У додаткових поясненнях ТОВ "Аверсі" зазначає, що фактично метою укладення договору факторингу було не отримання клієнтом фінансування для погашення кредиторських вимог, а позбавлення активів у вигляді дебіторської заборгованості з метою подальшого банкрутства.

4. Позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ФК "Європейське бюро реструктуризації" вважає рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду законними та обґрунтованими. Стверджує, що суб'єктний склад договору факторингу відповідає вимогам ст.ст. 1077- 1079 ЦК України, правочин укладався уповноваженими особами та звертає увагу, що фактору було передано право вимоги під фінансування, оригінали відповідних документів, що є свідченням відсутності умов, вказаних у ст. 234 ЦК України.

У поясненнях ТОВ "ФК "Європейське бюро реструктуризації" стверджує, що договір факторингу є виконаним.

ТОВ "Фрам Ко" у відзиві на касаційну скаргу також посилається на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, а доводи скаржника вважає безпідставними.

5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій

18 листопада 2014р. ТОВ "Фрам Ко" як постачальник та ТОВ "Аверсі" як покупець уклали договір поставки товару № 93.

20 березня 2017р. ТОВ "ФК "Європейське бюро реструктуризації" як фактор та ТОВ "Фрам Ко" як клієнт уклали договір надання послуги факторингу №Ф200317/1 (далі - договір факторингу), відповідно до умов якого фактор зобов'язався передати грошові кошти у сумі 830 228, 61 грн. у розпорядження клієнта за плату, а клієнт - відступити фактору своє право грошової вимоги за договором поставки №93 від 18.11.2014р. до ТОВ "Аверсі" як боржника в розмірі 830 228,61 грн.

Відповідно до п. 2.1 договору факторингу, в редакції додаткової угоди від 30.06.2017р. № 1, винагорода фактора дорівнює 5 % від суми відступленої грошової вимоги, визначеної п. 1.1 договору факторингу. Фактор сплачує клієнту у строк до 01.10.2017р. шляхом перерахування на його банківський рахунок грошові кошти у розмірі 788 717,18 грн.

20 березня 2017р. відповідачі склали та підписали акт до договору факторингу, яким сторони засвідчили, що до ТОВ "ФК "Європейське бюро реструктуризації" перейшло право вимоги до ТОВ "Аверсі" щодо сплати заборгованості у розмірі 830 228,61 грн., яка виникла відповідно до договору поставки. ТОВ "Фрам Ко" передало, а ТОВ "ФК "Європейське бюро реструктуризації" прийняло у повному обсязі документацію згідно з додатком №2 до договору факторингу та оригінали товарно-транспортних накладних згідно з реєстром станом на 20.03.2017р.

Судами встановлено, що ТОВ "ФК "Європейське бюро реструктуризації" на момент укладення оспорюваного правочину мало статус фінансової установи, мав право на надання послуг факторингу на підставі свідоцтва ФК № 568, виданого 07.05.2015р. Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

6. Норми права, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відповідно до ст. 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" факторинг є фінансовою послугою.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За положеннями ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

7. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що предмет оспорюваного договору відповідає як вимогам ст. ст. 1077, 1078 ЦК України, так і вимогам ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", зокрема, договір місить найменування фінансової операції - надання грошових коштів в сумі 830 228,61 грн. у розпорядження відповідача-1 за плату, а також містить інформацію про умови та строк сплати даного фінансового активу - до 01.07.2017р. шляхом перерахування коштів на банківський рахунок відповідача-1.

Також судами встановлено, що сторонами даного договору вчинено дії на його виконання, зокрема за актом від 20.03.2017р. передано право вимоги та відповідні документи, чим спростовуються доводи скаржника про те, що спірний договір не спрямований на настання реальних наслідків.

Верховний Суд звертає увагу, що для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Якщо на виконання правочину було передано майно або майнові права, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Аргументи касаційної скарги про те, що ТОВ "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" не отримало плати за користування коштами, що мають бути надані у розпорядження клієнта та відтермінування фінансування клієнта, обґрунтовано відхилені господарськими судами, оскільки такі обставини не свідчать про фіктивність правочину.

Верховний Суд враховує, що ТОВ "ФК "Європейське бюро реструктуризації" як фактор на момент укладення оспорюваного правочину мав статус фінансової установи та діяв на підставі ліцензії, а укладення оспорюваного правочину не потребує отримання згоди боржника на його укладення.

Доводи скаржника про те, що спірний договір не міг бути укладений 20.03.2017р., оскільки повідомлення про відступлення права грошової вимоги боржнику направлено лише 13.05.2017р., також відхиляються Верховним Судом, оскільки, як правильно вказали господарські суди у даній справі, направлення повідомлення через більше ніж місяць не свідчить про порушення сторонами на момент укладення договору норм законодавства.

Верховний Суд зазначає, що судом апеляційної інстанції помилково розглядались викладені в апеляційній скарзі такі підстави недійсності договору, як скріплення його факсиміле, оскільки вказані підстави не були заявлені в господарському суді першої інстанції. Посилання скаржника на вказані обставини в касаційній скарзі також відхиляються Судом з огляду на норми ст. 300 ГПК України.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що договір факторингу підписаний уповноваженими на те особами, представниками сторін ні в суді першої інстанції, ні під час апеляційного провадження не заперечувалась та обставина, що оригінал оспорюваного договору, який досліджено судом першої інстанції, скріплено печатками обох сторін.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій не встановлено порушень норм законодавства і прав та інтересів позивача при укладенні спірного правочину, висновки судів про відсутність підстав для задоволення позову та визнання недійсним договору надання послуги факторингу від 20.03.2017р. №Ф200317/1 є законними та обґрунтованими.

8. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

На підставі вищевикладеного, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених господарськими судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права та прийшов до висновку, що оскаржувані рішення та постанова є законними та обґрунтованими, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ "Аверсі" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 13.09.2017р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2017р. у справі №910/11559/17 залишити без змін.