У вересні 2017 року Національне антикорупційне бюро України звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до ПАТ "Запорізький завод феросплавів" та до ПАТ "Запоріжжяобленерго" про визнання недійсною угоди у формі заяви ПАТ "Запорізький завод феросплавів" про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 26.11.2015.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний односторонній правочин укладений в порушення статей 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пункту 6.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 № 28 (z0417-96) . Спірний правочин порушує законодавчо регульований спеціальний порядок розрахунків за електричну енергію, а отже укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та є недійсним відповідно до статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.12.2017, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20.03.2018 позов Національного антикорупційного бюро України задоволено. Визнано недійсною угоду у формі заяви ПАТ "Запорізький завод феросплавів" про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 26.11.2015.

Приймаючи рішення господарські суди дійшли висновків, що внаслідок вчинення спірного правочину в порушення статті 6 Цивільного кодексу України сторони відступили від імперативних положень статті 15-1 та статті 26 Закону України "Про електроенергетику", безпідставно змінивши порядок розрахунків у правовідносинах з постачання електроенергії. Зазначене свідчить, що спірний правочин укладено завідомо з метою, яка суперечить економічним інтересам держави, оскільки спрямований на те, щоб обійти встановлений Законом України "Про електроенергетику" (575/97-ВР) порядок оплати поставленої електричної енергії, а саме - оплатити її без використання передбаченого цим порядком рахунку з спеціальним режимом використання енергопостачальника і тим самим уникнути перерахування коштів з такого поточного рахунку за відповідним алгоритмом оптового ринку електричної енергії.

ПАТ "Запорізький завод феросплавів" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову.

Підставами для скасування судових рішень відповідач-1 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанції. Стверджує, що встановлення законом або договором певного порядку розрахунків у правовідносинах (внесення плати за поставлену електричну енергію виключно на поточний рахунок з спеціальним режимом використання) не виключає можливості припинення зобов'язань будь-яким передбаченим законом способом, у тому числі зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності у сторін в момент вчинення правочину завідомо суперечної інтересам держави мети вчинення такого правочину.

У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає постанову апеляційного суду та рішення місцевого суду законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін. Зазначає, що угода у формі заяви ПАТ "Запорізький завод феросплавів" про зарахування зустрічних однорідних вимог від 26.11.2015 суперечить чинному законодавству, оскільки положення ч. 2 ст. 15-1 Закону України "Про електроенергетику" чітко визначають виключно грошову форму розрахунків між споживачами і постачальником електричної енергії та не допускають здійснення припинення зобов'язань споживачів за спожиту електроенергію в інший спосіб, у тому числі шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог. Позивач наголошує, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про наявність наміру у ПАТ "Запорізький завод феросплавів" на порушення інтересів держави і суспільства.

ДП "Енергоринок" подало до Верховного Суду відзив в якому зазначає, що заявляючи про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідач-1 порушив законодавчо встановлений порядок розрахунків за спожиту електроенергію, позбавивши ДП "Енергоринок" та інших учасників розподілу коштів на отримання належної їм частки грошових коштів за продану ПАТ "Запоріжжяобленерго" на користь ПАТ "Запорізький завод феросплавів" електроенергію.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами, 01.11.2012 між ВАТ "Запоріжжяобленерго" (постачальник електричної енергії) та ПАТ "Запорізький завод феросплавів" (споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії №3, за умовами розділу 1 якого постачальник електричної енергії продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною у додатку № 1 "Обсяги постачання електричної енергії споживачу", а споживач оплачує постачальнику електричної енергії вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Відповідно до п. 2.3 договору, споживач зобов'язується, зокрема, оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами додатку №4 "Порядок розрахунків за активну електричну енергію" та додатка №5 "Графік зняття показів розрахункових засобів обліку електричної енергії" (п.2.3.4); здійснювати оплату за послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника електричної енергії та електроустановками споживача згідно з додатком №6 "Порядок розрахунків за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії" (для споживачів, що мають спільну межу електричних мереж із постачальником електричної енергії) (п. 2.3.5).

Згідно з абзацом 2 пункту 1 додатку №4 до договору розрахунки за електричну енергію проводяться споживачем виключно грошовими коштами на рахунок постачальника, вказаний в п.10 договору.

Відповідно до п.10 договору сторони визначили рахунок, на який проводяться розрахунки за електричну енергію, а саме: поточний рахунок із спеціальним режимом використання №260363141401 в філії - Запорізьке обласне управління ВАТ "Державний ощадний банк банк України".

За поставлену ВАТ "Запоріжжяобленерго" у квітні 2015 року активну електроенергію ПАТ "Запорізький завод феросплавів" належним чином і в обумовлений договором строк та порядок не розрахувалось, що призвело до утворення заборгованості у загальній сумі 174 351 509,01 грн.

В період з травня по листопад 2015 року ПАТ "Запорізький завод феросплавів" перерахувало на рахунок ВАТ "Запоріжжяобленерго" (р/р №26002055720132, відкритий у Запорізькому РУ ПАТ КБ "Приватбанк") грошові кошти у сумі 181400000,00 грн з призначенням платежу: "Плата за посл. з компенс.перетік.реактив. електроенергії".

ПАТ "Запорізький завод феросплавів" було направлено на адресу ВАТ "Запоріжжяобленерго" вимогу від 13.11.2015 №1/17 про повернення грошових коштів у розмірі 172 484 044,82 грн, які є платою за послуги з компенсації перетікання реактивної електроенергії, у строк до 17.11.2015.

27.11.2015 ПАТ "Запорізький завод феросплавів" направило на адресу ВАТ "Запоріжжяобленерго" заяву про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 26.11.2015, якою здійснено зарахування вимог ПАТ "Запорізький завод феросплавів" до ВАТ "Запоріжжяобленерго" повернення суми плати за послуги з компенсації перетікання реактивної електроенергії та вимог ВАТ "Запоріжжяобленерго" до ПАТ "Запорізький завод феросплавів" зі сплати заборгованості за договором про постачання електроенергії 172484044,82 грн.

Вважаючи, що угода у формі заяви ПАТ "Запорізький завод феросплавів" про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 26.11.2015 суперечить нормам статей 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику", Національне антикорупційне бюро України звернулося до господарського суду з позовом у цій справі.

Загальні правові засади визнання правочину недійсним визначено у статті 215 Цивільного кодексу України, частиною першою якої передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з вимогами частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї зі сторін щодо настання відповідних наслідків.

Стаття 601 ЦК України та частина 3 статті 203 ГК України передбачають припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Таке зарахування може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Одночасно положеннями вказаних статей передбачено неможливість зарахування зустрічних однорідних вимог у випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 4 Закону України "Про електроенергетику" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що регулювання відносин в електроенергетиці має особливості, визначені цим Законом, які викликані об'єктивними умовами функціонування галузі.

Відповідно до частини 2 статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику" споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку.

Згідно з частиною 8 статті 26 вказаного Закону споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника.

Пунктом 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1136 від 19.07.2000 (1136-2000-п) , визначено, що споживачі, яким електрична енергія постачається енергопостачальником, що провадить підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та купує електричну енергію в оптового постачальника, зобов'язані оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання такого енергопостачальника (його структурного підрозділу), відкритий в уповноваженому банку.

Пунктом 6.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 № 28 (z0417-96) (далі - ПКЕЕ) визначено, що оплата вартості електричної енергії постачальнику електричної енергії за регульованим тарифом, у тому числі на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами в уповноваженому банку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Отже, зазначеними положеннями спеціального законодавчого акту у регулюванні правовідносин у сфері електроенергетики чітко визначено спеціальний порядок проведення розрахунків за електроенергію, за яким розрахунки проводяться виключно грошовими коштами та шляхом їх перерахування споживачем електричної енергії виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії і сторони у відповідних правовідносинах не можуть відступати від визначеного законом порядку, зокрема, проведення таких розрахунків.

Господарськими судами встановлено, що внаслідок вчинення спірного правочину погашення зобов'язань відповідача-1 перед відповідачем-2 відбулося шляхом перерахування першим відповідачем заборгованості за поставлену електроенергію не на розрахунковий рахунок з спеціальним режимом використання, а на звичайний поточний рахунок. Отже, у порушення статті 6 ЦК України сторони відступили від імперативних положень статті 15-1 та статті 26 Закону України "Про електроенергетику", безпідставно змінивши порядок розрахунків у правовідносинах з постачання електроенергії.

Зазначене свідчить, що спірний правочин вчинявся завідомо з метою, яка суперечить економічним інтересам держави, оскільки був спрямований на те, щоб обійти встановлений Законом України "Про електроенергетику" (575/97-ВР) і ПКЕЕ порядок оплати поставленої електричної енергії, оплатити її без використання передбаченого цим порядком рахунку з спеціальним режимом використання і тим самим уникнути перерахування коштів з такого поточного рахунку за відповідним алгоритмом оптового ринку електричної енергії, що призвело до неотримання іншими учасниками оптового ринку електричної енергії своїх частин від цієї суми коштів згідно з алгоритмом.

Наявність таких намірів у відповідачів є очевидною, оскільки відповідачі усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність зарахування боргу в спірних правовідносинах і суперечність таких дій інтересам держави і суспільства та прагнули настання вказаних вище протиправних наслідків.

Порушення відповідачами у справі встановленого цим Законом України "Про електроенергетику" (575/97-ВР) і ПКЕЕ порядку розрахунків за поставлену електроенергію не відповідає інтересам держави і суспільства щодо забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики і відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, забезпечення надійного (безперебійного) постачання споживачам електроенергії і енергетичної безпеки України.

Вищевикладеним спростовуються аргументи скаржника про відсутність всіх необхідних умов для визнання недійсною угоди у формі заяви про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 26.11.2015 як вчиненої з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Згідно з пунктом 13 частини 1 статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" НАБУ та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Статтею 16 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" до обов'язків НАБУ віднесено, зокрема, здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, та проведення досудового розслідування інших кримінальних правопорушень у визначених законом випадках.

При цьому, попередніми судовими інстанціями встановлено та не заперечується сторонами, наявність досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52016000000000235 з попередньою правовою кваліфікацією за частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017) господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, державних (до яких належать і НАБУ) та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Таким чином, аналіз вказаних норм у сукупності із встановленими обставинами справи свідчить про правильність висновків господарських судів щодо наявності у НАБУ права на звернення з позовом у цій справі.

Верховний Суд відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що ст. ст. 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику" та договір про постачання електричної енергії № 3 від 01.11.2012 не містять заборони припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічної вимоги, оскільки не зазначаючи прямо про таку заборону, вказані норми закону та умови договору містять в собі пряму вказівку, що оплата вноситься виключно на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. Більш того, в ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" законодавець, не забороняючи проведення споживачем розрахунків в інших формах (або сплату коштів на інші рахунки), вказує, що такі кошти не повинні враховуватися як оплата спожитої електричної енергії.

Верховний Суду також відхиляє посилання ПАТ "Запорізький завод феросплавів" у касаційній скарзі про преюдиційність висновків Господарського суду Запорізької області вказаних у рішенні від 08.12.2015 у справі № 908/3966/15, оскільки преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на висновки Верховного суду України у постанові № 3-255гс15 від 24.06.2015, оскільки предметом спору у вказаній справі було стягнення заборгованості за договором на постачання природного газу, які жодним чином не пов'язані з встановленим законом порядком проведення розрахунків за електроенергію.

Суд погоджується з аргументами, викладеними у відзиві на касаційну скаргу позивача, які ґрунтуються на встановлених у справі обставинах та відповідних нормах матеріального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами попередніх інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних рішень суду.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на ПАТ "Запорізький завод феросплавів".

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 06.12.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.03.2018 у справі за № 908/1810/17- без змін.