У квітні 2017 року ТОВ "ЕТАР" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ПП "Науково-виробниче підприємство "Спецтех Капітал" про стягнення (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) 518 457, 33 грн. матеріальної компенсації (заборгованості), 31 998, 05 грн. пені, 78 228, 54 грн. інфляційних втрат, 17 873, 80 грн. 3% річних та 103 690 грн. моральної шкоди.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2017 (суддя Суховаров А.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 518 457, 33 грн. заборгованості, 4 769, 73 грн. 3% річних, 25 324, 25 грн. інфляційних втрат. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.11.2017 (колегія суддів у складі: Кузнєцової І.Л. - головуючого, Подобєда І.М., Чимбар Л.О.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову. Зокрема скаржник зазначає про неправильне застосування ст.ст. 22, 173, 179, 180, 198, 237, 224, 225 ГК України, ст.ст. 525, 526, 625 ЦК України, ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та про порушення ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України. Так, за твердженням скаржника, він дійсно у позовній заяві посилався на ст.ст. 22, 224, 225 ГК України, однак в якості обґрунтування підстав для відшкодування саме моральної шкоди, в той час як зобов'язання відшкодувати 518 457, 33 грн. витікає з п. 2.4 договору № 31/07-1 від 31.07.2015, наявність якого дає підстави для застосування ст.ст. 525, 526, 625 ЦК України. Також скаржник зазначає про те, що судом апеляційної інстанції було неправильно оцінено наявні у матеріалах справи докази, які, на думку позивача, повністю підтверджують обґрунтованість та доведеність його вимог. Крім цього зазначає, що додатковою угодою № 1 від 03.08.2015 позивач передав обов'язок з тримання, використання, контролю та обліку палива відповідачу.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.04.2018 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 13.06.2018 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 06.06.2018.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду - без змін, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції встановив всі необхідні обставини для правильного вирішення спору, та на підставі повного та всебічного дослідження доказів, з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні позову.

ТОВ " ЕТАР" до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду подано клопотання від 13.06.2018, в якому товариство просить розглянути справу без участі його представника, зазначає, що підтримує вимоги касаційної скарги та просить її задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ "Імпекс Мінералс" (виконавцем) та ДП "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" (замовником) 12.06.2015 укладено договір № 291-2, за умовами якого замовник доручив, а виконавець зобов'язався надати послуги з перевезення сухих вантажів насипом дорожніми транспортними засобами з фронтальною розгрузкою, які відповідають технічним можливостям і можуть виконувати роботи в умовах розробки кар'єру. Роботи проводяться на території замовника.

Згідно з п. 1.2 договору перелік та норма витрат дизельного палива автотранспортних засобів, які будуть надавати послуги, наведені в додатку № 1 до договору.

Відповідно до п.п. 2.2, 2.3, 2.4 договору замовник надає дизельне паливо виконавцю для заправки автотранспортних засобів. Видача дизельного палива виконавцю провадиться по актах прийому-передачі з наступним оформленням акта на використання матеріалів замовником. Замовник здійснює заправлення паливом транспортних засобів виконавця з обов'язковим відображенням факту заправлення в заправних відомостях.

В свою чергу між ТОВ "Імпекс Мінералс" (замовником) та ТОВ "Етар" (виконавцем) 31.07.2015 укладено договір з субпідрядником № 31/07-2, на підставі якого замовник доручив, а виконавець зобов'язався надати послуги з транспортування та укладення гірничої маси, які повинні виконуватися автотранспортними засобами та механізмами, що можуть виконувати роботи в умовах даних розробок кар'єру, але вантаж не повинен перевищувати 75т за одну поїздку транспортного засобу.

Згідно з п. 1.3 договору перелік та норма витрат дизельного палива автотранспортних засобів, які будуть надавати послуги, наведені в додатку № 1 до договору.

Відповідно до п.п. 2.2, 2.3 договору замовник надає дизельне паливо виконавцю для заправки автотранспортних засобів, що задіяні при перевезенні гірничої маси. Видача дизельного палива виконавцю проводиться по актах прийому-передачі з наступним оформленням акта на використання матеріалів замовником.

Між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору з субпідрядником № 31/07-02, згідно з якою п. 2.2 договору викладено в наступній редакції: "Замовник уповноважує виконавця отримувати паливо відповідно до п. 2.2 договору № 291-2 від 12.06.2015, укладеного між замовником та ДП "Об'єднана гірничо-хімічна компанія", від імені якого виступає філія "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" ДП "ОГХХ", для заправки транспортних засобів, що задіяні при перевезення гірничої маси відповідно до умов договору та норм витрат палива, згідно з додатком № 1.".

Також між ПП "НВП "Спецтех Капітал" (виконавцем) та ТОВ "Етар" (замовником) 31.07.2015 укладено договір з субпідрядником № 31/07-01, на підставі якого замовник доручив, а виконавець зобов'язався надати послуги по транспортуванню та укладці гірничої маси, які повинні виконуватися автотранспортними засобами і механізмами, що можуть виконувати роботи в умовах розробок кар'єру, але вантаж не повинен перевищувати 75т за одну поїздку транспортного засобу.

Згідно з п. 1.3 договору перелік та норма витрат дизельного палива авто-транспортних засобів, які будуть надавати послуги, наведені в додатку № 1 до договору.

Відповідно до п.п. 2.2, 2.3 договору замовник надає дизельне паливо виконавцю для заправки автотранспортних засобів, що задіяні на перевезенні гірничої маси. Видача дизельного палива виконавцю проводиться по актах прийому-передачі з наступним оформленням акта на використання матеріалів замовником.

У п. 2.4 договору сторонами узгоджено, що наприкінці поточного місяця виконавець підписує оформлений акт витраченого палива замовника за звітний місяць із обов'язковою вказівкою кількості витраченого палива та залишків в баках.

Паливо, використане понад норм встановлених у додатку № 1, підлягає компенсації за рахунок виконавця протягом 5 робочих днів з дати виставлення рахунку. У разі відсутності такої оплати, сума за виконані роботи буде зменшена на вартість палива, використаного понад встановлених норм.

Підпунктом 2.4.1 п. 2.4 договору передбачено, що після остаточного закінчення виконання робіт (надання послуг), виконавець повинен у триденний строк повернути замовнику різницю залишків палива в баках між початком виконання робіт (надання послуг) та її закінченням, на що складається акт залишку палива перед початком роботи та акт по її закінченню. У випадку неповернення палива у вищезазначений термін, вартість його розраховується за комерційними цінами з урахуванням ПДВ, а також замовник має право зменшити суму за надані послуги на вартість неповернутого палива.

Відповідно до п. 2.5 договору для об'єктивного відображення норм витрат дизельного палива звітні дані про витрату дизельного палива виконавець надає в строк до 3-го числа наступного місяця за попередній звітний період (з 1-го по останнє число звітного місяця).

Пунктом 7.8 договору встановлено, що у випадку необґрунтованого (не підтвердженого документально) перевищення ліміту питомої норми витрати дизельного палива за звітний період, зазначеної в розділі 2 договору, виконавець відшкодовує замовникові вартість перевитраченого дизельного палива за ціною останньої закупівлі палива замовником у строк до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому допущена перевитрата палива.

Між сторонами укладено додаткову угода № 1 до договору з субпідрядником № 31/07-1, згідно з якою п. 2.2 договору викладено в наступній редакції: "Замовник уповноважує виконавця отримувати паливо відповідно до п. 2.2 договору № 31/07-2 від 31.07.2015, укладеного між замовником та ТОВ "Імпекс Мінералс" для заправки транспортних засобів, що задіяні на перевезення гірничої маси відповідно до умов договору та норм витрат палива, згідно з додатком №1". Додаткова угода набирає чинності з 03.08.2015 та діє до кінця терміну дії договору.

Так, за твердженням позивача, в процесі виконання передбачених умовами договору № 31/07-1 від 31.07.2015 робіт відповідач отримував паливо від ДП "ОГХК "Вільногірський ГМК".

Після завершення вказаних вище робіт до позивача звернувся генеральний підрядник ТОВ "Імпекс Мінералс" з вимогою про відшкодування вартості понаднормативного палива, яку йому розрахував та стягнув з нього оплату замовник ДП "ОГХК "Вільнгірський ГМК".

Враховуючи ціни на дизельне пальне по Дніпропетровській області з серпня 2015 року по квітень 2016 року, визначені Головним управлінням статистики у Дніпропетровській області, позивачем здійснено розрахунок перевитрат дизельного пального на суму 518 457, 33 грн. за цінами, визначеними у довідці ТОВ "ЕТАР," та виставлено на оплату відповідачу рахунок № 86 від 24.11.2016, який останнім був отриманий, проте не оплачений, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Частково задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що актами перевитрат дизельного палива встановлена загальна кількість зайво спожитого відповідачем палива в кількості 29099.264 кг. На час розгляду спору відповідач не надав доказів добровільної сплати спірної суми заборгованості, у зв'язку з чим, з огляду на кількість фактично використаного палива, що вбачається з подорожніх листів, на підставі яких складено акти перевитрат, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача таких перевитрат в сумі 518 457, 33 грн., 3% річних в сумі 4 769, 73 грн. та інфляційних втрат в сумі 8 228, 27 грн. є обґрунтованими. Водночас враховуючи, що умовами укладеного між сторонами договору № 31/07-1 не визначено розмір пені, що підлягає стягненню у разі порушення грошового зобов'язання, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині. В свою чергу відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 103 690 грн. моральної шкоди місцевий господарський суд зазначив, що стягнення моральної шкоди не поширюється на зобов'язання, які виникають з угод (договорів).

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що дослідження обставин, покладених в обґрунтування позову, та положень п.п. 2.4, 7.8 договору № 31/07-1 від 31.07.2015 надає підстави для правової класифікації пред'явленої до стягнення з відповідача матеріальної компенсації в сумі 518 457, 33 грн. як збитків, заподіяних внаслідок фактично оплаченої ним вартості перевитрат дизельного палива у відповідному розмірі, як зазначено безпосередньо позивачем при зверненні з позовом. Однак обставини щодо наявності збитків у відповідному розмірі не доведені. Стосовно визначення позивачем пред'явленої до стягнення суми матеріальної компенсації як грошового зобов'язання суд апеляційної інстанції зазначив, що правове обґрунтування предмета позову має взагалі взаємовиключний характер, але в будь-якому випадку розмір грошового зобов'язання також не доведено позивачем належними та допустимими доказами відповідно до умов договору. В свою чергу апеляційний господарський суд погодився з відмовою місцевого господарського суду у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача компенсації моральної шкоди, у зв'язку з тим, що стягнення моральної шкоди не поширюється на зобов'язаня, які виникають з угод (договорів).

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного господарського суду, з огляду на таке.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою у розгляді справи суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. При цьому вибір способу захисту є прерогативою саме позивача, і суд повинен розглянути спір саме відповідно до обраного ним способу захисту з урахуванням обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог.

В свою чергу основними засадами (принципами) господарського судочинства, які були закріплені у ГПК України (1798-12) в редакції, чинній до 15.12.2017, і які знайшли своє закріплення у новій редакції процесуального закону, є, зокрема, принципи змагальності сторін та диспозитивності.

Принцип змагальності сторін означає, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених ГПК України (1798-12) . При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, а також кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В свою чергу принцип диспозитивності означає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Зазначені принципи господарського судочинства мали своїм логічним продовженням закріплення у процесуальному кодексі відповідних норм, які визначають правила доказування і подання доказів, а також вимоги, які до них висуваються.

Так відповідно до положень ст.ст. 33, 34 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017, тобто на момент вирішення спору в судах першої та апеляційної інстанцій) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В свою чергу порядок оцінки доказів закріплювався ст. 43 ГПК України, відповідно до положень якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Так, за висновком суду апеляційної інстанції, зробленим за результатами дослідження обставин, покладених в обґрунтування позову, та положень п.п. 2.4, 7.8 договору № 31/07-1 від 31.07.2015, позивачем визначено правову класифікацію пред'явленої до стягнення з відповідача матеріальної компенсації в сумі 518 457, 33 грн. як збитки, заподіяні внаслідок фактично оплаченої ним вартості перевитрат дизельного палива у відповідному розмірі, як зазначено безпосередньо ним при зверненні з позовом. При цьому стосовно визначення позивачем пред'явленої до стягнення суми матеріальної компенсації як грошового зобов'язання суд апеляційної інстанції зазначив, що правове обґрунтування предмета позову має взагалі взаємовиключний характер, але в будь-якому випадку розмір грошового зобов'язання також не доведено позивачем належними та допустимими доказами відповідно до умов договору.

Визначення відповідного розміру компенсації у зв'язку з перевитратами палива здійснено позивачем на підставі актів перевитрат, складених ТОВ "Імпекс Мінералс" з позивачем по договору № 31/07-2 від 31.07.2015, розрахунку понаднормативного використання палива, виконаного ТОВ "Імпекс Мінералс", та шляхом розрахунку позивачем витрат палива за договором № 31/07-1 від 31.07.2015 з застосуванням норм витрат палива, встановлених додатком №1 до договору, обсягів виконаних робіт, обсягів виданого та використаного палива та з подальшим визначенням відхилення.

В свою чергу судом апеляційної інстанції встановлено, що за умовами п.п. 2.3 договорів №№ 31/07-2, 31/07-1 від 31.07.2015 видача палива виконавцю проводиться за актами прийому-передачі з наступним оформленням акта на використання матеріалів замовником.

Однак актів, що підтверджують кількість виданого відповідачу палива, яка б в подальшому мала використовуватися для порівняння з встановленими додатками №1 до договорів нормами витрат та з обсягами витраченого відповідачем палива, а також акти на використання матеріалів замовниками, позивачем не надані.

Не представлені також в матеріалах справи і акти прийому-передачі та заправні відомості, складені ДП "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" на виконання п.п. 2.3, 2.4 договору № 291-2 від 12.06.2015, у якого, згідно з поясненнями сторін, відповідач безпосередньо отримував паливо.

Враховуючи викладене апеляційний господарський суд дійшов висновку, що розрахунок витрат палива виконаний позивачем на підставі лише подорожніх листів не є належним доказом підтвердження обсягу перевитрат, оскільки дані стосовно обсягів виданого та використаного палива, зазначені в цих листах, не підтверджені в порядку, встановленому договорами.

Крім цього, за висновком суду апеляційної інстанції, акти перевитрат до договору № 31/07-2 від 31.07.2015 та розрахунок понаднормативного використання палива, виконаний ТОВ "Імпекс Мінералс", також не свідчать про наявність перевитрат, оскільки фіксують лише обсяги останніх без застосування необхідних вихідних даних, зокрема, обсягів виданого палива, обсягів використаного палива, підтверджених документально, та норм витрат.

Апеляційний господарський суд також звернув увагу на той факт, що додатком № 1 до договору № 31/07-2 та додатком № 1 до договору № 31/07-1 для автосамоскидів БелАЗ 7523, якими відповідно до подорожніх листів відповідач здійснив транспортування гірничої маси, встановлені різні норми витрат палива, які впливають в подальшому на визначення обсягів перевищення цих норм.

При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що неправильним є і обчислення позивачем розміру компенсації за цінами, відомості про які надані головним управлінням статистики у Дніпропетровській області.

Так вказане обчислення здійснено позивачем з посиланням на п.п. 2.4.1 п. 2.4 договору № 31/07-1 від 31.07.2017. Цим підпунктом встановлено обов'язок виконавця з повернення замовнику різниці залишків палива в баках між початком виконання робіт та їх закінченням, про що складається акт залишку палива перед початком та по закінченню робіт. У випадку неповернення палива, вартість його розраховується за комерційними цінами.

У випадку ж перевищення ліміту питомої норми втрати палива, виконавець, згідно з п. 7.8 договору, відшкодовує замовнику вартість перевитраченого палива за ціною останньої його закупівлі замовником. Однаку документи, які засвідчують ціну останньої закупівлі замовником або ДП "Об'єднана гірничо-хімічна компанія", яким згідно з поясненнями представників сторін здійснювалася видача палива, а також докази обчислення позивачем суми компенсації за такими цінами, в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи викладене те беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, відповідно до яких суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами відповідно до умов договору розміру грошового зобов'язання, який заявлено до стягнення з відповідача, та, як результат - про відмову у задоволенні позову.

Одночасно колегія суддів погоджується з відмовою місцевим та апеляційним господарськими судами у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача компенсації моральної шкоди, у зв'язку з тим, що стягнення моральної шкоди не поширюється на зобов'язаня, які виникають з угод (договорів).

При цьому, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, доводи позивача щодо порушення відповідачем умов договору в частині здійснення контролю, обліку та розробки норм витрат палива не звільняють позивача від обов'язку доказування факту перевищення відповідачем встановлених норм витрат палива.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зокрема щодо неправильного застосування апеляційним господарським судом ст.ст. 22, 173, 179, 180, 198, 237, 224, 225 ГК України, ст.ст. 525, 526, 625 ЦК України, ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та про порушення ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України, висновків суду апеляційної інстанції щодо недоведеності розміру грошового зобов'язання, про стягнення якого заявлено позов, не спростовують, та зводяться до переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п.1 ст.6 Конвенції, суд зобов"язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

Відтак, належним чином перевіривши фактичні обставини, давши належну оцінку доводам та заперечення сторін, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованих висновків про відмову у задоволенні позову, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.11.2017 у справі № 904/4317/17 не вбачається.