1.1. Приватне акціонерне товариство "Єнакієвський металургійний завод" (далі - ПрАТ "Єнакієвський металургійний завод") звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок - Світлотехніка" (далі - ТОВ "Торгівельний будинок - Світлотехніка") про визнання недійсним третейське застереження, яке викладене в п. 9.2. договору поставки № 12-001683 від 18.04.2012.

1.2. Позовна заява мотивована тим, що встановлення в п. 9.2. договору поставки №12-001683 від 18.04.2012 третейської угоди у формі третейського застереження щодо беззаперечного вирішення спору в Регіональному Третейському суді України при Асоціації "Регіональна правова група", рішення якого є остаточним та обов'язковим, в силу положень ст.ст. 55, 64 Конституції України, ст. 203 Цивільного кодексу України. ст. 5 Закону України "Про третейські суди" є недійсним. При цьому позивач зазначає, що третейські суди не входять до системи судів загальної юрисдикції та не здійснюють правосуддя. Також наголошує на наявності підстав для визнання недійсною спірної третейської угоди, оскільки спеціальним законом встановлено можливість (право), а не обов'язковість передачі спору на розгляд Третейського суду у випадку наявності третейської угоди, та порушує право скаржника на звернення до суду, що відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) здійснюють правосуддя.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 08.12.2017 у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Єнакієвський металургійний завод" відмовлено.

2.2. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.02.2018 рішення Господарського суду Запорізької області від 08.12.2017 залишено без змін.

2.3. Господарськими судами встановлено такі обставини:

- між Публічним акціонерним товариством "Єнакієвський металургійний завод" (в подальшому змінено організаційно-правову форму на приватне акціонерне товариство) (покупець за договором) та ТОВ "Торгівельний будинок - Світлотехніка" (постачальник за договором) 18.04.2012 укладено договір поставки № 12-001683 (далі по тексту договір);

- відповідно до пунктів 1.1., 1.2. договору, постачальник зобов'язався передати, а покупець - прийняти та оплатити продукцію (далі - товар) на умовах, передбачених цим договором;

- пунктом 3.2. договору передбачено зобов'язання постачальника поставити товар на умовах, зазначених в Специфікаціях у відповідності до Інкотермс, які в силу п. 2.1. договору є його невід'ємною частиною;

- пункт 5.2. договору встановлює порядок оплати за поставлену продукцію та передбачає її здійснення протягом тридцяти календарних днів з моменту поставки продукції та надання покупцю документів, вказаних в п. 6.4. договору, якщо інше не передбачено в Специфікаціях;

- пунктом 9.2. договору визначено, якщо спори та розбіжності, зазначені в п. 9.1. цього договору, не будуть врегульовані шляхом переговорів, їх вирішення здійснюється у відповідності до матеріального права України наступним чином:

- спори, майнові вимоги за якими перевищено еквівалент 10 000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) щодо основної суми зобов'язань, вирішуються в господарських судах України (у відповідності до чинного законодавства України);

- спори, майнові вимоги за якими не перевищено еквівалент 10 000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) щодо основної суми зобов'язань, вирішуються Регіональним Третейським судом України при Асоціації "Регіональна правова група" (у відповідності до регламенту вказаного суду), рішення якого є остаточним і обов'язковим для сторін та підлягає виконанню сторонами у строки, вказані в рішенні суду;

- третейську угоду у вигляді третейського застереження погоджено сторонами на стадії укладення договору, при цьому без врегулювання розбіжностей, який би свідчив про непогодження позивача із спірним пунктом;

- договір підписано та скріплено печатками обох підприємств;

- на виконання умов договору поставки постачальником протягом 2016 року здійснено поставку товару, за який покупцем здійснено лише часткову оплату;

- на виконання умов п. 9.2 договору відповідачем 11.05.2017 подано до Постійно діючого Регіонального третейського суду України при асоціації "Регіональна правова група" позовну заяву, предметом якої є стягнення з позивача заборгованості за договором поставки та штрафних санкцій за прострочення виконання основного зобов'язання всього на загальну суму 125 748,77 грн, що не перевищує еквівалент 10 000,00 доларів США за даними офіційного курсу валют НБУ на дату виникнення вимог;

- факт звернення постачальника до третейського суду з вимогою стягнути заборгованість з позивача (покупця за договором) слугувало підставою для звернення позивача до господарського суду з вимогою визнати встановлену у п. 9.2. договору третейську угоду у формі третейського застереження недійсною, оскільки зазначений пункт договору не може носити імперативний (обов'язковий) характер та порушує право позивача на звернення до суду.

2.3. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним третейське застереження, яке викладене в п. 9.2. договору поставки № 12-001683 від 18.04.2012, місцевий господарський суд визнав спірну умову договору такою, що відповідає приписам ст.ст. 2, 5, 12 Закону України "Про третейські суди" та не суперечить вимогам цивільного законодавства. При цьому судом враховано, що договір поставки готувався позивачем та зазначену третейську угоду було погоджено сторонами договору на стадії укладення господарського договору без оформлення протоколу розбіжностей.

2.4. Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, апеляційний господарський суд зазначив, що позивач самостійно і вільно визнав можливість розгляду відповідних спорів саме у третейському суді, зазначене свідчить про власне волевиявлення позивача та відповідача щодо запровадження додаткового до судового механізму вирішення спору та не може розцінюватися як встановлення обмеження до позивача.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Запорізької області від 08.12.2017 та постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.02.2018, Приватне акціонерне товариство "Єнакієвський металургійний завод" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення про визнання недійсним третейського застереження, яке викладене у п. 9.2. договору поставки № 12-001683 від 18.04.2012, не передаючи справу на новий розгляд.

3.2. Узагальнені доводи касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Єнакієвський металургійний завод":

- судами не взято до уваги, що третейська угода як різновид цивільно-правового правочину, має відповідати також вимогам, встановленим цивільним законодавством. Зокрема, за правилами ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Тобто у співвідношенні цивільного законодавства із спеціальним Законом України "Про третейські суди" (1701-15) , третейська угода не може містити обов'язок передачі спору на вирішення третейського суду, оскільки зазначеними положеннями чинного законодавства передбачено право його передачі на вирішення третейського суду. Зазначене в силу ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою недійсності правочину;

- в порушення норм процесуального права, а саме ст. 237 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017) судом неповно встановлено обставини справи та досліджені докази.

4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

4.1. Згідно з положеннями частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

4.2. Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 (v015p710-02) визначено, що передбачене Конституцією України (254к/96-ВР) право юридичної особи на захист судом своїх прав, установлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду за захистом своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України (254к/96-ВР) . Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, у тому числі в судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

4.3. Рішенням Конституційного Суду України у справі про завдання третейського суду від 10.01.2008 № 1-рп/2008 встановлено, що гарантуючи судовий захист з боку держави, Основний Закон України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч.5 ст. 55). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України). Це відповідає також нормі ч. 1 ст. 55 Конституції України за якою, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

4.4. Водночас відповідно до частини 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

4.5. Згідно з частиною 2 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції, підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, та спорів, передбачених пунктом 4 частини 1 цієї статті.

4.6. Частиною 1 статті 5 Закону України "Про третейські суди" передбачено право юридичних та/або фізичних осіб передати на вирішення третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних або господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

4.7. Статтею 2 Закону України "Про третейські суди" третейську угоду визначено як угоду сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.

4.8. Статтею 3 Закону України "Про третейські суди" встановлено, що завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону.

4.9. Положення ст. 12 Закону України "Про третейські суди" визначають, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.

У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.

4.10. Аналіз чинного законодавства України про третейський розгляд господарських спорів дозволяє зробити висновок, що це вид недержавної незалежної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів України шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону. Здійснення третейськими судами функцій захисту є здійснення ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів у цивільних і господарських правовідносинах.

4.11. Разом з тим, відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України та до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

4.12. Таким чином, третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, жодним чином не обмежує визначені ст. 55 Конституції України механізми захисту прав суб'єкта, а є одним із додаткових способів реалізації права на захист своїх прав.

4.13. Зі змісту статті 27 Закону України "Про третейські суди" вбачається, що питання компетенції третейського суду вирішується самим третейським судом, вирішення питання дійсності угоди про передачу спору на розгляд третейського суду здійснюється третейським судом при прийнятті позову, а у разі, коли третейський суд дійде висновку про відсутність чи недійсність такої угоди він повинен відмовити в розгляді справи, про що винести мотивовану ухвалу (частини сьома та восьма статті 27 Закону України "Про третейські суди"). Якщо третейський суд дійде висновку про неможливість розгляду справи з мотивів відсутності у нього компетенції (з визначених законодавством підстав) під час розгляду справи, він припиняє третейський розгляд, про що також виносить мотивовану ухвалу.

4.14. Припис ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" спрямований на захист права суб'єкта звертатися до відповідного суду від будь-якого зовнішнього (зумовленого діями, приписами чи іншим волевиявленням іншого суб'єкту чи органу) обмеження такого права, проте не може тлумачитися як правило, що обмежує суб'єкта самостійно визначатися із обранням механізму захисту своїх прав судового чи позасудового (зокрема третейського), які рівною мірою гарантовані ст. 55 Конституції України, але розрізняються умовами реалізації. Так судовий спосіб може бути використаний у будь-якому випадку, тоді як третейський лише за умов наявності третейської угоди (застереження).

4.15. Недійсність угоди як цивільно-правового правочину також встановлюється на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

4.16. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними.

4.17. Проте як встановлено судами обох інстанцій спірне третейське застереження є власним волевиявленням сторін договору поставки і не може розцінюватися як встановлення обмеження прав позивача. При цьому в даному випадку право на захист своїх прав на підставі третейської угоди у вигляді третейського застереження реалізовано іншою стороною договору, не покупцем (позивачем).

4.18. Наявність дійсного третейського застереження та обов'язковість звернення до третейського суду за наявності волі на розгляд справи третейським судом, що її виявив відповідач, не є обмеженням прав позивача, гарантованих статтею 6 Конвенції, статтею 55 Конституції України.

4.19. Проте, слід зазначити, що ухилення позивача від виконання положень п. 9.2. договору, має розглядатися як дії, що суперечать самій ідеї Закону України "Про третейські суди" (1701-15) , яка полягає у гарантуванні, у даному випадку, учасникам господарських відносин права розраховувати на швидкий та ефективний спосіб вирішення господарського спору альтернативним шляхом.

4.20. Також колегія суддів приймає до уваги правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21.10.2015 у справі № 6-831цс15 та в силу ч. 4. ст. 236 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017) постанов Верховного суду від 06.02.2018 у справі № 910/6558/17, від 14.02.2018 у справі № 910/8862/17.

4.21. З врахуванням викладеного, встановивши, що третейська угода у вигляді третейського застереження, викладена у пункті 9.2. договору поставки, не порушує та не обмежує права позивача на судовий захист його порушених прав, зміст угоди відповідає приписам ст.ст. 2, 5, 12 Закону України "Про третейські суди", не суперечить вимогам цивільного законодавства щодо форми та змісту, то колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про визнання недійсним третейського застереження, яке викладене у п. 9.2. договору поставки № 12-001683 від 18.04.2012.

4.22. Доводи скаржника про порушення судами норм процесуального права, а саме ст. 237 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017), що полягає у неповноті встановлення обставин справ та дослідженні доказів, спростовується матеріалами справи.

4.23. Інші доводи товариства, викладені в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки останні зводяться до переоцінки доказів, в той час як суд касаційної інстанції в силу положення частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.24. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

4.25. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

4.26. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.2. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

6. Судові витрати

6.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Єнакієвський металургійний завод" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 08.12.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.02.2018 у справі № 908/2058/17- без змін.