У березні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України", продавець) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" (далі - ПАТ "Харківгаз", покупець) 13567100,72 грн. заборгованості, з якої: 8057005,76грн пені, 1198175,65грн 3% річних, 4311919,31грн інфляційних втрат, посилаючись на статті 526, 611, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та статті 193, 231 Господарського кодексу України (далі - ГК).

Позовна заява обґрунтовується неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо своєчасної оплати за поставлений природний газ, передбачених договором купівлі-продажу природного газу №13-229-Н від 04.01.2013 (далі - договір №13-229-Н).

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.12.2017 у позові відмовлено повністю.

Рішення місцевого суду мотивоване положеннями статей 6, 625, 627 ЦК, статті 193 ГК, статей 134, 135, 136 ГК, пунктів 2.1, 2.2, 2.4, 2.10 Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженого наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України №493/688 від 03.08.2015 (далі - Порядок №493/688), та статей 33, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) ) в редакції, чинній до 15.12.2017, з урахуванням яких суд дійшов висновку про те, що ПАТ "НАК "Нафтогаз України", підписавши спільні протокольні рішення №1953 від 23.09.2014, №2062 від 17.10.2014, №2096 від 29.10.2014, №2458 від 17.12.2014, №157 від 21.01.2015 №417 від 19.02.2015, №156 від 21.01.2015, №705 від 20.03.2015, №903 від 20.04.2015, №1260 від 22.05.2015, №1505 від 22.06.2015, №1596 від 17.07.2015, №1588 від 17.07.2015, №1849 від 25.08.2015 про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання (далі - спільні протокольні рішення), у такий спосіб виявив згоду здійснити розрахунки відповідно до Порядку №493/688 і тим самим погодився зі зміною порядку та строків проведення розрахунків за поставлений у 2014-2015рр. природний газ, які визначені договором №13-229-Н. Таким чином, після підписання спільних протокольних рішень проведення розрахунків за природний газ здійснюється відповідно до пункту 2.10 Порядку №493/688, відтак, для застосування санкцій (пені) та наслідків порушення грошового зобов'язання, встановлених частиною 2 статті 625 ЦК, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, визначених спільними протокольними рішеннями, чого позивачем не доведено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.03.2018 рішення скасовано в частині відмови у стягненні 882485,35 грн. 3% річних, 299995,78 грн. інфляційних втрат і 2881684, 51 грн. пені та прийнято в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог. В решті рішення залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована посиланням на статті 257, 261, 549, 625 ЦК, статті 216, 230, 232 ГК, статті 74, 269 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, застосовуючи які та врахувавши умови пунктів 7.2, 11 договору №13-229-Н (в редакціях додаткових угод №2 від 31.12.2013 та №9 від 19.06.2015 відповідно) в частині порядку нарахування пені та заяву ПАТ "Харківгаз" від 04.12.2017 про застосування позовної давності, суд, здійснивши перевірку уточненого позивачем розрахунку заборгованості, дійшов висновку, що станом на 20.07.2015 неврегульована спільними протокольними рішеннями заборгованість покупця становила 41412557,03 грн. і продавець має право на нарахування пені за період з 20.07.2015 по 02.11.2015, а нарахування позивачем пені за більший період (з 20.01.2015 по 02.11.2015) не відповідає приписам частини 6 статті 232 ГК в частині 6-місячного строку нарахування пені та умовам договору №13-229-Н.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, 31.03.2018 позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати у частині відмови у стягненні 2371556,87 грн. пені, нарахованої за період з 20.01.2015 по 19.07.2015, і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме приписів статей 3, 212, 526, 627, 629, 326, 391 ЦК та статті 86 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, наголошуючи на тому, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про узгодження сторонами нарахування пені на залишок заборгованості лише з 20.01.2016 зважаючи на остаточне встановлення додатковою угодою №8 від 23.03.2015 строку дії договору №13-229-Н до 31.12.2015, оскільки у зв'язку з настанням відкладальної обставини - наявності заборгованості покупця станом на 20.07.2015, погодженої у пункті 7.2 договору №13-229-Н (в редакції від 31.12.2013), у відповідача виник додатковий обов'язок у вигляді сплати пені за порушення, що мало місце раніше, як наслідок, суд порушив принцип свободи договору, звільнивши покупця від сплати передбаченої договором неустойки.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи (доводи, викладені у відзивах та запереченнях на касаційну скаргу)

ПАТ "Харківгаз" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів правильності висновку апеляційного суду про те, що за умовами додаткової угоди №9 від 19.06.2015 до договору №13-229-Н позивач може нараховувати пеню в разі наявності заборгованості відповідача станом на 20.07.2015, а також продавець безпідставно ігнорує зміст пункту 7.2 цього договору (в редакції від 31.12.2013). Крім того, покупець вважає помилковим твердження позивача щодо оплати відповідачем частини заборгованості власними коштами.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені у ній доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 04.01.2013 між ПАТ "Харківгаз" (покупець) та ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) укладено договір №13-229-Н, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.

Місцевим господарським судом встановлено, що за умовами договору №13-229-Н та укладених сторонами додаткових угод до нього, позивачем було передано відповідачу природний газ протягом січня 2013 року - червня 2015 року.

Згідно з пунктами 3.3, 6.1 договору №13-229-Н приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень пункту 6.2 договору. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу на підставі акту приймання-передачі.

Відповідно до пункту 6.2 договору №13-229-Н оплата за газ здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця відповідно до вимог Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (2467-17) кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативом розподілу коштів, затвердженого відповідною постановою НКРЕ, та зараховується як оплата за газ. За наявності заборгованості покупець перераховує кошти з поточного рахунка на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця.

Згідно з пунктом 7.2 договору №13-229-Н у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Апеляційним господарським судом встановлено, що між сторонами у справі укладено додаткові угоди №1 від 10.07.2013, №2 від 31.12.2013, №3 від 10.01.2014, №4 від 28.04.2014, №5 від 15.05.2014, №6 від 10.06.2014, №7 від 21.12.2014, №8 від 23.03.2015, №9 від 19.06.2015 до договору №13-229-Н.

На виконання договору №13-229-Н відповідач прийняв природний газ на загальну суму 1234291399,82 грн., що підтверджується підписаними сторонами без зауважень актами приймання-передачі природного газу від 30.04.2013, 31.05.2013, 30.06.2013, 31.07.2013, 31.08.2013, 30.09.2013, 31.10.2013, 30.11.2013, 31.01.2014, 28.02.2014, 31.03.2014, 30.04.2014, 31.05.2014, 25.06.2014, 25.06.2014, 25.06.2014, 30.06.2014, 31.07.2014, 18.08.2014, 31.08.2014, 22.09.2014, 22.09.2014, 30.09.2017, 28.10.2014, 31.10.2014, 30.11.2014, 31.12.2014, 31.01.2015, 28.02.2015, 31.03.2015, 30.04.2015, 31.05.2015, 30.06.2015 (а.с.32-64 том 1).

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується сторонами, до звернення позивача з цим позовом відповідач у повному обсязі розрахувався за природний газ, поставлений за договором №13-229-Н.

Матеріали справи свідчать, що оплата за природний газ за договором здійснювалась відповідачем з поточного рахунку із спеціальним режимом використання та на підставі спільних протокольних рішень.

В основу оскаржуваної постанови покладено висновки апеляційного суду про те, що місцевий господарський суд, дійшовши вірного висновку, що для застосування пені та наслідків порушення грошового зобов'язання, встановлених частиною 2 статті 625 ЦК, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, визначених спільними протокольними рішеннями, не надав оцінку тим обставинам, що відповідач здійснював оплату за поставлений природний газ також поза межами спільних протокольних рішень з порушенням строку, встановленого пунктом 6.1 договору №13-229-Н, що є підставою для нарахування пені та застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання на суму боргу, що не була предметом регулювання за спільними протокольними рішеннями. При цьому уточнений розрахунок позивача є обґрунтованим та арифметично вірним, позивачем враховані усі здійснені відповідачем проплати та вірно зазначені дати цих проплат, у тому числі за спільними протокольними рішеннями; на суми, сплачені на підставі спільних протокольних рішень, позивачем 3% річних та інфляційні втрати не нараховувались, однак, з урахуванням заяви ПАТ "Харківгаз" від 04.12.2017 про застосування позовної давності, загальна сума за спірний період за цим договором, що підлягає стягненню з відповідача, становить 882485,35 грн. 3% річних (за винятком 720,50 грн. 3% річних за лютий 2013 року, нарахованих з пропуском строку позовної давності) та 299995,78 грн. інфляційних втрат. Також суд, здійснивши перевірку уточненого позивачем розрахунку заборгованості, дійшов висновку, що з урахуванням положень пунктів 7.2, 11 договору №13-229-Н (в редакції додаткових угод №2 від 31.12.2013 та №9 від 19.06.2015 відповідно) станом на 20.07.2015 неврегульована спільними протокольними рішеннями заборгованість покупця становила 41412557,03 грн. і продавець має право на нарахування пені за період з 20.07.2015 по 02.11.2015, а наявне нарахування позивачем пені за більший період (з 20.01.2015 по 02.11.2015) не відповідає приписам частини 6 статті 232 ГК в частині 6-місячного строку нарахування пені та умовам договору №13-229-Н.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Як вірно встановлено апеляційним судом, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови. Тобто, підписавши спільні протокольні рішення, сторони погодилися з тим, що між ними встановлюється інший, а не той, що був врегульований договором, порядок розрахунків.

Підписавши у 2014-2015рр. спільні протокольні рішення, сторони у такий спосіб змінили порядок і строк проведення розрахунків за надані послуги з транспортування природного газу за договором №13-229-Н. Таким чином, для застосування санкцій, передбачених пунктом 7.2 договору №13-229-Н та наслідків порушення грошового зобов'язання, встановлених частиною другою статті 625 ЦК, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, визначених спільними протокольними рішеннями.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №904/1858/16, від 10.05.2018 у справі №908/2322/16 та від 22.05.2018 у справі №926/2733/16.

Місцевим господарським судом обґрунтовано зазначено, що обставини порушення відповідачем умов спільних протокольних рішень має довести позивач, що останнім здійснено не було, а із матеріалів справи доказів порушення відповідачем умов спільних протокольних рішень не вбачається.

З огляду на наведене, позовні вимоги в частині нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних на суму 188758388 грн., що сплачена відповідачем на виконання спільних протокольних рішень, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Разом з тим, підставою для стягнення пені та застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, є наявність суми основного боргу, що не була предметом регулювання за спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків, яка була несвоєчасно оплачена відповідачем за рахунок власних коштів.

З матеріалів справи вбачається та апеляційним судом встановлено, що відповідач здійснював оплату за поставлений природний газ також поза межами спільних протокольних рішень з порушенням строку, встановленого пунктом 6.1 договору №13-229-Н.

Зокрема, стосовно позиції апеляційного суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 2371556,87 грн. пені, нарахованої за період з 20.01.2015 по 19.07.2015, з якою не погоджується позивач, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 230 ГК штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання

Частинами 1 і 3 статті 549 ЦК передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з частиною 1 статті 212 ЦК особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Додатковою угодою №2 від 31.12.2013 викладено пункт 7.2 договору №13-229-Н у наступній редакції: "У разі, якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині реалізації газу (розділ XI договору), покупець не здійснить повну оплату фактично отриманого за договором природного газу, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити продавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (пункт 6.1 договору).

Додатковою угодою №9 від 19.06.2015 викладено статтю 11 договору №13-229-Н "Строк дії Договору" у наступній редакції: "Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін, поширює свою дію на відносини, що фактично склались між Сторонами з 1 січня 2013 року, і діє в частині реалізації газу до 30 червня 2015 року (включно), а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення".

Виходячи з системного аналізу змісту пункту 7.2 договору №13-229-Н (в редакції від 31.12.2013) та статті 11 цього договору (в редакції від 19.06.2015) у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що позивач може нараховувати пеню у разі наявності заборгованості відповідача станом на 20.07.2015, починаючи з 20.07.2015.

В свою чергу, апеляційним судом вірно зауважено, що наявне нарахування продавцем пені за більший період (з 20.01.2015 по 02.11.2015) не відповідає як приписам частини 6 статті 232 ГК в частині 6-місячного строку нарахування пені, так і зазначеним умовам договору №13-229-Н.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на 20.07.2015 заборгованість відповідача становила 41412557,03 грн., остання проплата поза межами спільних протокольних рішень була здійснена відповідачем 02.11.2015, а до цього 23.07.2015, 27.08.2015 та 28.10.2015 останні проплати за договором були здійснені на підставі спільних протокольних рішень.

Враховуючи умови договору №13-229-Н, позивач має право на стягнення пені, нарахованої на заборгованість відповідача у розмірі 41412557,03 грн., що виникла поза межами спільних протокольних рішень, починаючи з 20.07.2015 до 02.11.2015, що за уточненим розрахунком позивача становить 2881684,51 грн.

Здійснивши перевірку уточненого розрахунку пені, нарахованої на суму боргу 41412557,03 грн. починаючи з 20.07.2015 до 02.11.2015, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що стягненню підлягає пеня в сумі 2881684,51грн.

В свою чергу, апеляційна інстанція правомірно не погодилася з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідач не міг самостійно впливати на своєчасність розрахунків за природний газ (оплата поточних вимог з поточного рахунку із спеціальним режимом використання) та обумовлену цим відсутність вини відповідача з прострочення платежів за договором, оскільки за змістом пункту 6.2 договору №13-229-Н у разі наявності заборгованості покупець може перераховувати кошти безпосередньо зі свого поточного рахунка на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця.

Таким чином, договором №13-229-Н відповідач не обмежується при здійсненні розрахунків з позивачем лише застосуванням рахунків із спеціальним режимом використання; відповідач не обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов'язань, зокрема, шляхом перенесення оплати, взаємозаліку, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат тощо.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення пені в сумі 2881684,51 грн., нарахованої за період з 20.07.2015 до 02.11.2015 у чіткій відповідності з приписами частини 6 статті 232 ГК та умовами договору №13-229-Н (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №910/15309/16 зі спору, що виник з подібних правовідносин).

З огляду на те, що відповідно до частини 1 статті 300 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а позивачем наразі судові рішення не оскаржуються в частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат і 3% річних, то колегією суддів законність і обґрунтованість зазначених рішень у цій частині не перевіряється.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу

Колегія суддів відхиляє недоречні доводи скаржника про помилковість висновку апеляційного суду щодо узгодження сторонами права позивача нараховувати пеню на залишок заборгованості лише з 20.01.2016 зважаючи на остаточне встановлення додатковою угодою №8 від 23.03.2015 строку дії договору №13-229-Н до 31.12.2015, тоді як у зв'язку з настанням відкладальної обставини - наявності заборгованості покупця станом на 20.07.2015, погодженої у пункті 7.2 договору №13-229-Н (в редакції від 31.12.2013), у відповідача виник додатковий обов'язок у вигляді сплати пені за порушення, що мало місце раніше, як наслідок, суд порушив принцип свободи договору, звільнивши покупця від сплати передбаченої договором неустойки, оскільки, по-перше, такі суперечливі доводи свідчать про безпідставне ототожнення скаржником положень статті 11 договору №13-229-Н в різних редакціях (додаткові угоди №8 від 23.03.2015 та №9 від 19.06.2015).

По-друге, касаційна інстанція враховує, що зазначені доводи скаржника є наслідком неврахування імперативних приписів частини 6 статті 232 ГК (в частині 6-місячного строку нарахування пені) та невірного тлумачення положень пункту 7.2 договору №13-229-Н (в редакції від 31.12.2013) та статті 11 цього договору (в редакції від 19.06.2015) у їх сукупності, які свідчать, що позивач може нараховувати пеню у разі наявності заборгованості відповідача станом на 20.07.2015, починаючи з 20.07.2015, тобто з моменту прострочення її погашення, що відповідає вимогам частини 1 статті 612 ЦК. Адже, відповідно до частин 1, 2 статті 14 ЦК цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Водночас, не заслуговує на увагу як таке, що спростовується фактичними обставинами справи, наведене у відзиві на касаційну скаргу посилання покупця на помилковість твердження позивача щодо оплати відповідачем частини заборгованості власними коштами. Крім того, порушене з цього приводу питання свідчить про незгоду ПАТ "Харківгаз" з висновками судів, покладеними в основу оскаржуваних рішень, однак, відповідач не скористався правом на їх оскарження у встановленому порядку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний суд дійшов вірного висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення пені, нарахованої за період з 20.07.2015 до 02.11.2015, оскільки позивачем доведено факт прострочення виконання відповідачем договірних зобов'язань з оплати поставленого газу за вказаний період, як наслідок, оскаржувану постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права (статей 549, 612 ЦК, статей 216, 230, 232 ГК) та без порушення норм процесуального права (статей 74, 269 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновки суду апеляційної інстанцій щодо часткового задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваної постанови відсутні.