ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 911/2764/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пількова К. М., суддів: Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання - Жураховської Т. О.,

учасники справи:

позивач - Макарівська селищна рада

представник позивача - Омельченко Л. С.

відповідач-1 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сантей плюс"

представник відповідача-1 - не з'явився

відповідач-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вортекс Хом"

представник відповідача-2 - не з'явився

відповідач-3 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ортоселл"

представник відповідача-3 - Слуцька Н. С.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Макарівської селищної ради на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2018 (Головуючий суддя - Скрипка І. М., судді Чорна Л. В., Тищенко А. І.) у справі Господарського суду Київської області за позовом Макарівської селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантей плюс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Вортекс Хом" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ортоселл" про визнання недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки та витребування з незаконного володіння земельної ділянки,

Короткий зміст позовних вимог

1. 26.08.2016 Макарівська селищна рада (далі - Позивач) звернулася до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантей плюс" (далі - Відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Вортекс Хом" (далі - Відповідач-2) з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06.06.2016, укладеного між Відповідачами, посвідченого 06.06.2016 Смоляніновою О. Я., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрованого в реєстрі за № 1746 (далі - Договір); витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ортоселл" (далі - Відповідача-3) на користь Позивача земельної ділянки площею 3,4540 га з кадастровим номером 3222755103:00:021:0022, що розташована за адресою: Київська область, Макарівський район, смт. Макарів, вул. Леніна, 42 (з урахуванням заяви про зміну предмета позову № 1644 від 15.11.2016) (далі - Земельна ділянка).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідачем-1 відчужено земельну ділянку на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 237370, виданого 21.08.2008 Управлінням земельних ресурсів у Макарівському районі на підставі рішення Макарівського районного суду Київської області у справі № 2-0-75/2008, скасованого в подальшому ухвалою Апеляційного суду Київської області від 08.12.2011 у справі № 22Ц-6302/2011. Рішенням Господарського суду Київської області від 15.07.2014 у справі № 911/2360/14 визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії АЖ № 237370, виданий 21.08.2008 ТОВ "Сантей Плюс", витребувано з володіння останнього на користь Позивача Земельну ділянку. Вказаним рішенням встановлено, що спірна Земельна ділянка площею 3,4540 га належить до земель комунальної власності у розумінні статті 83 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ), тому повноваження щодо розпорядження спірною землею належать відповідному органу місцевого самоврядування, яким в даному випадку є Позивач, отже Відповідач-1 не мав права відчужувати земельну ділянку, оскільки не був її власником. Таким чином спірний Договір порушує права та охоронювані законом інтереси Позивача та укладений з порушенням вимог частин 1, 2 статті 203, статті 658 ЦК України. З отриманої з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань (далі - ЄДР) інформації вбачається, що Відповідачі є пов'язаними особами у розумінні підпункту 14.1.159 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, отже Відповідач-2 знав та повинен був знати про те, що Відповідач-1 не мав права відчужувати земельну ділянку, оскільки не є її власником, що свідчить про недобросовісність Відповідача-2 та є підставою для задоволення позову про витребування в останнього цього майна.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

2. 14.09.2017 Господарський суд Київської області (Суддя Бабкіна В. М.) вирішив позовні вимоги задовольнити повністю; визнати недійсним укладений між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 Договір купівлі-продажу від 06.06.2016, посвідчений 06.06.2016 Смоляніновою О. Я. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 1746, земельної ділянки загальною площею 3,4540 га, яка знаходиться за адресою: Київська область, Макарівський р-н, смт. Макарів, вул. Леніна, номер 42; витребувати з незаконного володіння Відповідача-3 на користь Позивача земельну ділянку площею 3,4540 га з кадастровим номером 3222755103:00:021:0022, що розташована за адресою: Київська область, Макарівський р-н, смт. Макарів, вул. Ярослава Мудрого (до перейменування - Леніна), 42.

Прийняте судове рішення мотивоване тим, що рішенням Господарського суду Київської області від 15.07.2014, яке набрало законної сили, у справі № 911/2360/14 за позовом прокурора Макарівського району Київської області в інтересах держави в особі Макарівської селищної ради до ТОВ "Сантей Плюс" державний акт на право власності на земельну ділянку серії АЖ № 237370, виданий 21.08.2008 ТОВ "Сантей Плюс", визнано недійсним; витребувано з володіння ТОВ "Сантей Плюс" на користь Макарівської селищної ради Земельну ділянку. Також у вказаній справі встановлено, що Земельна ділянка площею 3,4540 га належить до земель комунальної власності у розумінні статті 83 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ). 06.06.2016 між ТОВ "Сантей Плюс" (Відповідачем-1) та Відповідачем-2 укладено договір купівлі-продажу Земельної ділянки. В подальшому 19.09.2016, тобто після порушення провадження у цій справі, за договором купівлі-продажу Відповідач-2 продав Відповідачу-3 Земельну ділянку. Вказана Земельна ділянка вибула з комунальної власності Позивача з порушенням вимог законодавства, не з волі власника, а на підставі рішення Макарівського районного суду Київської області від 24.06.2008 у справі № 2-0-75/2008, скасованого в подальшому ухвалою Апеляційного суду Київської області від 08.12.2011 у справі № 22Ц-6302/2011, у зв'язку з чим існують правові підстави для витребування цієї Земельної ділянки з володіння Відповідача-3. Враховуючи, що на час укладення з Відповідачем-2 договору купівлі-продажу Земельної ділянки Відповідач-1 не був її власником, вказаний договір підлягає визнанню недійсним на підставі частини 2 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ). Та обставина, що Земельна ділянка вибула з комунальної власності Позивача поза його волею, свідчить про можливість застосування віндикації для захисту порушених інтересів Позивача та витребування з незаконного володіння Відповідача-3 на користь Позивача цієї земельної ділянки.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

3. 21.02.2018 Київський апеляційний господарський суд вирішив апеляційну скаргу Відповідача-3 задовольнити; рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2017 скасувати; прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Прийняте судове рішення мотивоване тим, що на час вчинення 06.06.2016 між Відповідачами-1 та 2 правочину про відчуження Земельної ділянки жодних заборон в Державному реєстру обтяжень щодо відчуження не існувало. Відповідне обтяження зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень лише 07.11.2016 після вжиття судом у цій справі заходів забезпечення позову. При цьому у справі № 911/2360/14, в якій визнано недійсним виданий 21.08.2008 Відповідачу-1 державний акт на право власності на Земельну ділянку, не досліджувались жодні належні та допустимі докази, на підставі яких Позивач вважає себе власником Земельної ділянки. Разом з цим скасування лише державного акта про право власності на цю ділянку без виключення актового запису про право власності з Книги реєстрації записів державних актів про право власності на землю та на право постійного користування за № 020833000034 від 21.08.2008, тобто без скасування права власності на земельну ділянку, не є свідченням наявності правових підстав для висновку про незаконність володіння Відповідачем-1 Земельною ділянкою та неможливість її відчуження за Договором від 06.06.2016. Встановлено відсутність відомостей про скасування рішення Х11 сесії ХХ скликання Макарівської селищної Ради народних депутатів від 14.08.1999 про надання земельної ділянки у постійне користування ВАТ "Макарівське автотранспортне підприємство 13240" загальною площею 3,0 га за адресою: вул. Леніна (Ярослава Мудрого), 42 в смт. Макарів Київської області, ВАТ "Макарівське автотранспортне підприємство 13240" (ідентифікаційний код 05538810) припинено 09.04.2009, тобто після набуття в 2008 році Відповідачем-1 права власності на земельну ділянку, Позивачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні діючого законодавства про належність йому на праві власності спірної земельної ділянки та вибуття її з його власності поза волею власника. Крім того, на Земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна, що належать на праві власності Відповідачу-3, право власності є чинним і у передбаченому законом порядку не скасовано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. 30.03.2018 Позивач (Скаржник) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2018 та залишити в силі рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2017.

5. 05.05.2018 Відповідач-3 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2018 залишити без змін.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. Рішення прийнято апеляційним судом з неправильним застосуванням норм матеріального і порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим відповідно до вимог статей 308, 312 ГПК України постанова підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню в силі.

7. Незаконність вибуття земель із комунальної власності Позивача всупереч вимогами статей 123, 124, 127, 128 ЗК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, підтверджено судовими рішеннями, які набрали законної сили та мають преюдиціальне значення для даної справи, що залишилось поза увагою суду апеляційної інстанції.

8. Необґрунтованим є твердження суду щодо недоведеності приналежності спірної земельної ділянки до земель комунальної власності Позивача, оскільки остання належить до земель комунальної власності в силу закону.

9. Чинним законодавством не передбачено права юридичних осіб набувати землю із державної чи комунальної власності для здійснення підприємницької діяльності безоплатно.

10. Враховуючи, що спірна земельна ділянка, яку рішенням Господарського суду Київської області від 15.07.2014 витребувано з незаконного володіння Відповідача-1 та яка в подальшому фактично повторно вибула з володіння територіальної громади поза її волею, що встановлено судами, наявні всі підстави, передбачені статтею 388 ЦК України для витребування цієї земельної ділянки на користь Позивача. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 17.12.2014 у справі № 6-99цс14, від 25.06.2014 у справі № 6-67цс14, від 19.11.2014 у справі № 6-170цс14, від 26.09.2011 у справі № 6-34цс11, від 28.03.2011 у справі № 3-17гс11 та ухвалі від 28.04.2010 у справі № 6-5523св10.

Доводи Відповідача-3, викладені у відзиві на касаційну скаргу

11. У справах № 2-0-75/2008 та № 911/2360/14 не встановлювалось жодних фактів належності Позивачу спірної земельної ділянки на праві власності або фактів незаконності вибуття з власності останнього спірної земельної ділянки. Висновок у справі № 911/2360/14 є правовою оцінкою обставин, що здійснені іншим судом, а преюдиціальне значення мають саме факти встановлені рішенням суду у справі.

12. Позивачем не надано жодного документа, який би посвідчував право власності та правомірність набуття ним спірної земельної ділянки, жодним судом не було встановлено факту належності Позивачу спірної земельної ділянки на праві власності.

Позиція Верховного Суду

13. За змістом положень статті 35 ГПК України, в редакції, чинній до 15.12.2017, не підлягають доказуванню при розгляді справи обставини, встановлені судами у господарській, цивільній або адміністративній справі. При цьому обов'язковими під час розгляду господарським судом є саме обставини, тобто встановлені судами на підставі поданих доказів факти наявності або відсутності певних подій, викладені в рішенні зі спору між тими ж особами. Разом з цим правова оцінка, надана судами під час розгляду справи цим обставинам справи, а також висновки суду не є тими обставинами, які не підлягають доказуванню в господарському процесі на підставі наведеної норми. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 905/1240/16. Посилання Позивача на судове рішення у справі № 911/2360/14, в якому встановлено належність спірної земельної ділянки до земель комунальної власності відповідно до статті 83 ЗК України підставно відхилені апеляційним судом, оскільки за своєю природою є висновком суду за наслідками правової оцінки обставин справи, однак не є фактом або встановленою обставиною, тому не є преюдиціальним для даної справи у розумінні статті 35 ГПК України, в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції. З огляду на викладене, враховуючи встановлені обставини відсутності скасування права власності Відповідача-1 на земельну ділянку, Суд відхиляє доводи Скаржника (пункт 7) про те, що незаконність вибуття цієї ділянки з володіння Позивача встановлена судовим рішенням.

14. Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Згідно з пунктом 3 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Отже саме власник майна наділений правом витребувати майно від добросовісного набувача у разі, якщо таке майно вибуло з володіння цього власника поза його волею. Встановлено, що у справі № 911/2360/14, в якій скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий Відповідачу-1, та на яку посилається Скаржник, не встановлено право власності на цю земельну ділянку за Позивачем. З огляду на викладене посилання на вказане судове рішення як на підставу вимог, що засновані на приписах статті 388 ЦК України, є необґрунтованим. Отже, враховуючи, що Позивачем не надано судам належних та допустимих доказів, які б підтверджували належність йому на праві власності вказаної земельної ділянки, з позовом про витребування якої звернувся у цій справі, підстави для застосування статті 388 ЦК України до спірних правовідносин відсутні.

При цьому обраний Позивачем спосіб захисту відповідає приписам статті 16 ЦК України, однак не здатний захистити право, яке, на думку Позивача, порушене та підлягає захисту відповідно до поданої у цій справі позовної заяви, яка фактично ґрунтується на оспорюванні права власності на спірну земельну ділянку. Наведене також підтверджується тією обставиною, що судовим рішенням від 15.07.2014 у справі № 911/2360/14 цю ж земельну ділянку витребувано на користь Позивача, після чого, за твердженням останнього, ділянка повторно вибула з його володіння, що і стало підставою цього позову. Суд звертається до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16, згідно з якою оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. У зв'язку з наведеним Суд відхиляє доводи Скаржника (пункт 10) про наявність підстав для застосування саме витребування майна відповідно до статті 388 ЦК України як способу захисту.

15. Суд не приймає до уваги аргументи Скаржника (пункт 9) про те, що чинним законодавством не передбачено права юридичних осіб набувати землю із державної чи комунальної власності для здійснення підприємницької діяльності, а також твердження Скаржника щодо віднесення спірної земельної ділянки (пункт 8) до земель комунальної власності в силу закону, оскільки чинне законодавство не позбавляє фізичних та юридичних осіб набути у встановленому порядку права на землі державної та комунальної власності.

16. Враховуючи наведене, Суд вважає, що доводи Скаржника (пункт 6) про те, що постанова апеляційного суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального і порушенням норм процесуального права, необґрунтовані та не підтвердились під час розгляду справи.

17. З огляду на викладене, на думку Суду, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність обґрунтованих підстав для задоволення позову, у зв'язку з чим Суд доходить висновку про те, що оскаржувана постанова зміні чи скасуванню не підлягає.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Макарівської селищної ради залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2018 у справі № 911/2764/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак