ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 920/636/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - фізична особа-підприємець Коренчук Наталія В'ячеславівна,

представник позивача - не з'яв.,

відповідач - Сумське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України,

представник відповідача - Прохоров С.І. (за довіреністю від 26.03.2018 № 7),

третя особа - Кролевецька міська рада,

представник третьої особи - не з'яв.,

розглянув касаційну скаргу Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - територіальне відділення АМК)

на рішення господарського суду Сумської області від 18.10.2017

(головуючий суддя - Котельницька В.Л., судді: Костенко Л.А. і Соп'яненко О.Ю.)

та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.02.2018

(головуючий суддя - Тихий П.В., судді: Сіверін В.І. і Слободін М.М.)

у справі № 920/636/17

за позовом фізичної особи-підприємця Коренчук Наталії В'ячеславівни (далі - Підприємець)

до територіального відділення АМК

про визнання недійсним рішення,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Кролевецька міська рада (далі - Рада).

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про визнаня недійсним рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК від 27.04.2017 № 1 у справі № 03-06/22-2015/23-2015 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - Рішення № 1).

Позовні вимоги мотивовано тим, що територіальним відділенням АМК не в повній мірі та необ'єктивно розглянуто обставини згаданої справи, неповністю досліджено наявні матеріали та документи; також позивач зазначав, що спосіб припинення порушення, зазначений у рішенні відповідача, має кореспондуватися з діями органів місцевого самоврядування, на які покладено обов'язок із встановлення розміру тарифів на перевезення пасажирів; при цьому на момент прийняття Рішення № 1 були чинні рішення Ради про встановлення тарифів на пасажирські перевезення.

Рішенням господарського суду Сумської області від 18.10.2017, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.02.2018: позов задоволено частково; визнано недійсними пункти 2 і 3 Рішення № 1; у частині визнання недійсним пункту 1 Рішення № 1 відмовлено; з територіального відділення АМК стягнуто на користь Підприємця 800 грн. витрат зі сплати судового збору.

Згадані рішення і постанова попередніх судових інстанцій мотивовані, зокрема, тим. що територіальним відділенням АМК у прийнятті Рішення № 1 не взято до уваги факт відсутності у Підприємця повноважень щодо встановлення тарифів на пасажирські перевезення, оскільки він лише пропонує органу місцевого самоврядування погодити тариф, розрахований Підприємцем як перевізником, а прийняття остаточного рішення з даного питання покладається, як і відповідальність за прийняте рішення, саме на орган місцевого самоврядування.

У касаційній скарзі до суду касаційної інстанції територіальне відділення АМК, зазначаючи про хибність висновків судів попередніх інстанцій, просить скасувати оскаржувані судові рішення і постанову та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити. Так, згідно з доводами, викладеними в касаційній скарзі, названі судові інстанції порушили та неправильно застосували норми матеріального і процесуального права, в тому числі статті 13 і 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції", Методику розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту, затверджену Міністерством транспорту та зв'язку України наказом від 17.11.2009 №1175 ( зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27.11.2009 за №1146/17162 (z1146-09) ; далі - Методика розрахунку тарифів), статтю 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) в редакції, чинній до 15.12.2017, статтю 269 ГПК України (у нині чинній редакції), а суд апеляційної інстанції - також і статтю 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" у частині визначення підстав для відповідальності Підприємця згідно з Рішенням № 1.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

Згідно з Рішенням №1:

- визнано, що Підприємець відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" займала монопольне (домінуюче) становище з часткою 100 відсотків на: ринку послуг з перевезення пасажирів на постійних міських маршрутах транспортом загального користування в межах міського автобусного маршруту загального користування №1 у м. Кролевець у 2014, 2015 роках (далі - Ринок №1); ринку послуг з перевезення пасажирів на постійних міських маршрутах транспортом загального користування в межах міського автобусного маршруту загального користування № 3 у м. Кролевець у 2014, 2015 роках (далі - Ринок №2);

- визнано, що дії Підприємця, які полягають у порушенні у 2014, 2015 роках "діючого в Україні" порядку розрахунку тарифів, що регламентується Методикою розрахунку тарифів, для визначення обґрунтованого розміру тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування, є порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) , як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на Ринку №1, Ринку №2, що може призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку;

- відповідно до статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за відповідне порушення законодавства про захист економічної конкуренції на Підприємця накладено штраф у розмірі 4 932 грн.;

- територіальним відділенням АМК проведено дослідження ринку послуг перевезення пасажирів на постійних міських маршрутах транспортом загального користування на підставі Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 за №49-р. Підприємець у досліджуваний період на економічному ринку пасажирських перевезень у м. Кролевець не мала жодного конкурента;

- Підприємець у квітні 2014 року звернулася до виконавчого комітету Ради із заявою про підвищення тарифів на послуги з перевезення пасажирів на маршрутах № №1, 3 до 4 грн. До заяви було додано розрахунки тарифів на цих маршрутах;

- рішенням Ради від 30.04.2014 встановлено тарифи на послуги з перевезення пасажирів у розмірі 3,25 грн.;

- у лютому 2015 року Підприємець звернулася до виконавчого комітету Ради із заявою про чергове підвищення тарифів на ті ж послуги, з доданням тарифів на маршрутах № 1, 3;

- на підставі цієї заяви рішенням Ради від 26.02.2015 Підприємцю було встановлено тарифи на послуги з перевезення пасажирів у розмірі 4 грн.;

- перевізником в обґрунтування підвищення тарифів на пасажирські перевезення замість Методики розрахунку тарифів застосовано документ, який втратив чинність, - Методичні рекомендації визначення рівня тарифів на послуги пасажирського автотранспорту загального користування;

- у зв'язку з цим територіальним відділенням АМК були надані Раді рекомендації № 01-16/1883 від 26.06.2015 щодо скасування рішення від 26.02.2015 "Про встановлення тарифу на послуги пасажирського автомобільного транспорту" в частині встановлення для Підприємця тарифу в розмірі 4 грн. на послуги з перевезення пасажирів, а також рекомендовано при встановленні таких тарифів використовувати положення Методики розрахунку тарифів;

- 18.08.2015 відповідач звернувся до виконавчого комітету Ради із заявою щодо встановлення нового тарифу - 5 грн., до якої додав необхідні підтверджуючі документи. Рішенням виконавчого комітету Ради від 18.09.2015 № 278 тарифи на послуги пасажирського автомобільного перевезення були встановлені у розмірі 4 грн.; це рішення набрало чинності з 01.10.2015.

Причиною спору зі справи стало питання щодо наявності або відсутності підстав для визнання недійсним Рішення № 1.

Відповідно до положень Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) :

- суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо, зокрема, на цьому ринку у нього немає жодного конкурента (частина перша статті 12);

- зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (частина перша статті 13);

- порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання (монопольним) домінуючим становищем (пункт 2 статті 50);

- за порушення, передбачені, зокрема, пунктом 2 статті 50 цього Закону, накладається штраф у розмірі, передбаченому частиною другою статті 52 названого Закону;

- підставами для, зокрема, визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (частина перша статті 59 у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення місцевого господарського суду).

Частково задовольняючи позов зі справи, попередні судові інстанції виходили, насамперед, з того, що у Позивача були відсутні повноваження щодо встановлення тарифів на пасажирські перевезення, оскільки він лише пропонував органу місцевого самоврядування погодити тариф, розрахований ним як перевізником та підтверджений відповідними доказами, а прийняття остаточного рішення з цього питання та обов'язкове застосування Методики розрахунку тарифів покладається, так само як і відповідальність за прийняте рішення, на орган місцевого самоврядування.

З таким мотивом прийняття оскаржуваних судових рішень погодитися не можна.

Із з'ясованого попередніми судовими інстанціями змісту Рішення № 1 вбачається, що як порушення законодавства про захист економічної конкуренції було кваліфіковано не ПРИЙНЯТТЯ рішення щодо встановлення тарифу на пасажирські перевезення, а саме ПОРУШЕННЯ ПОРЯДКУ РОЗРАХУНКУ тарифів, які у подальшому встановлювалися (затверджувалися) органом місцевого самоврядування. Тобто суди у розгляді справи безпідставно звели воєдино дві принципово різні дії - "розрахунок тарифів" (який здійснювався саме Підприємцем з поданням ним органу місцевого самоврядування відповідних підтверджувальних документів) і "встановлення тарифів" (яке здійснювалося не Підприємцем, а третьою особою). У зв'язку з цим обидві попередні судові інстанції не з'ясували належним чином обставини, пов'язані з додержанням саме Підприємцем порядку розрахунку (формування) відповідних тарифів, а тому висновки судів, покладені в основу оскаржуваних судових рішень, не ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні обставин справи та відповідних доказів у ній.

Суд апеляційної інстанції, крім того, безпідставно застосував до спірних правовідносин положення статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", згідно з якими рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень, і ці акти можуть визнаватися незаконними в судовому порядку. Відповідність чи невідповідність рішень органів місцевого самоврядування закону не була предметом розгляду ні у справі № 03-06/22-2015/23-2015, ані в даній господарській справі, тому застосування в розгляді останньої згаданих положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) є помилковим. Обидві вказані справи стосувалися тільки дій Підприємця, а не Ради. Не встановивши обставин, що входили до предмета з'ясування і доказування в даній справі, натомість помилково вдавшись до оцінки дій органу місцевого самоврядування, суди попередніх інстанцій припустилися порушення вимог:

- у прийнятті рішення від 18.10.2017 - частини першої статті 4-7 ГПК України (1798-12) (у чинній на той час редакції) щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу (в тій же редакції) стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності;

- у прийнятті постанови від 26.02.2018 - частини першої статті 86 ГПК України щодо оцінки доказів судом на основі на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів.

Водночас суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України). А згідно з частиною третьою статті 310 названого Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в частинах, що стосуються часткового задоволення позову, визнання недійсними пунктів 2 і 3 Рішення № 1 та стягнення з територіального відділення АМК суми судових витрат, з передачею справи у відповідних частинах на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду слід врахувати викладене, встановити обставини і здійснити оцінку доказів, пов'язаних з додержанням Підприємцем порядку розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту, надати цим обставинам і документам належну правову оцінку та вирішити спір відповідно до вимог закону. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу відповідних судових витрат зі справи.

У частині, яка стосується відмови в позові щодо визнання недійсним пункту 1 Рішення №1, рішення і постанова попередніх судових інстанцій відповідають встановленим ними обставинам, застосованим ними нормам матеріального права і тому підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 308, 310, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Сумської області від 18.10.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 у справі № 920/636/17

скасувати в частинах, що стосуються часткового задоволення позову, визнання недійсними пунктів 2 і 3 рішення адміністративної колегії Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 27.04.2017 № 1 та стягнення суми витрат зі сплати судового збору.

Справу у відповідних частинах направити на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

У частині, яка стосується відмови в позові щодо визнання недійсним пункту 1 зазначеного рішення адміністративної колегії Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, відповідні рішення і постанову попередніх судових інстанцій залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов