ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 905/1490/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",

представник позивача - Литвин П.В. - адвокат (свідоцтво від 17.06.2010 НОМЕР_1),

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Східенерго",

представник відповідача - Петренко Д.О. - адвокат (посвідчення від 30.05.2017 НОМЕР_2),

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія)

на рішення господарського суду Донецької області від 22.11.2017 (головуючий суддя - Паляниця Ю.О., судді: Левшина Я.О. і Попов О.В.)

та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 07.02.2018 (головуючий суддя - Марченко О.А., судді: Чернота Л.Ф. і Стойка О.В.)

у справі №905/1490/15

за позовом Компанії

до товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Східенерго" (далі - Товариство)

про стягнення 31 256 726, 07 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення заборгованості за поставлений природний газ у сумі 21 155 947,71 грн., пені за прострочення виконання грошового зобов'язання у сумі 3 073 106,93 грн., штрафу в сумі 1 480 916,36 грн., 3% річних у сумі 156 168,56 грн., "інфляційних втрат" у сумі 5 390 586,52 грн.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Донецької області від 18.01.2016 у даній справі, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 30.03.2016: позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 42 356,51 грн. - 3% річних, 1 209 001,10 грн. - "інфляційних витрат", 806 481,58 грн. пені, 290 916,34 грн. штрафу, 45 238,49 грн. судового збору; провадження в частині стягнення основного боргу в сумі 17 000 000 грн. припинено; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.03.2017 скасовано згадані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, а справу передано на новий розгляд.

За результатами нового розгляду справи рішенням господарського суду Донецької області від 22.11.2017, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 07.02.2018: провадження у справі в частині стягнення з Товариства на користь Компанії суми основного боргу в розмірі 21 155 947,71 грн. припинено на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) в редакції, чинній до 15.12.2017; у задоволенні позовних вимог Компанії до Товариства про стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов'язання у сумі 3 073 106,93 грн., штрафу в сумі 1 480 916,36 грн., 3% річних у сумі 156 168,56 грн., "інфляційних втрат" у сумі 5 390 586,52 грн. відмовлено.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивачем порушені зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати вартості природного газу за договором купівлі-продажу від 23.12.2014 №3-1-2014/057-ПР, однак у зв'язку з наявністю у матеріалах справи доказів оплати суми основного боргу в сумі 21 155 947,71 грн. провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України в редакції,чинній до 15.12.2017. У частині відмови в задоволенні позовних вимог прийняті судові акти мотивовані тим, що у позивача відсутні підставі для стягнення вказаних сум з огляду на те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (1730-19) (далі - Закон), відповідно до яких суми пені, інфляційних нарахувань, штрафу та 3 % річних, стягнення яких є предметом спору в цій справі, підлягають списанню.

Компанія, не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями в частині відмови у стягненні сум пені, штрафу, 3% річних, "інфляційних витрат" та вважаючи, що судові рішення у зазначеній частині прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, звернулася з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду від 22.11.2017 та постанову суду апеляційної інстанції від 07.02.2018 у частині стягнення пені в сумі 3 073 106, 93 грн., штрафу в сумі 1 480 916, 36 грн., 3% річних у сумі 156 168, 56 грн., "інфляційних витрат" у сумі 5 390 586, 52 грн. та прийняти нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 3 073 106, 93 грн., штрафу в сумі 1 480 916, 36 грн., 3% річних у сумі 156 168, 56 грн., "інфляційних втрат" у сумі 5 390 586, 52 грн., у стягненні яких було відмовлено, а судові витрати зі сплати судового збору покласти на відповідача. В інших частинах прийняті судові рішення не оскаржуються жодною із сторін.

Так, згідно з доводами Компанії, викладеними у касаційній скарзі:

- на думку позивача, застосування Закону до спірних правовідносин є неправомірним у зв'язку з тим, що для врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії особа, яка має право на таку процедуру, повинна вчинити відповідні дії для включення її до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, однак відповідачем не надано доказів включення останнього до зазначеного реєстру;

- договір купівлі-продажу природного газу від 23.12.2014 №3-1-2014/057-ПТ-ПР укладався з відповідачем виключно для постачання природного газу для його власних потреб, а тому, на думку позивача, "інфляційні втрати", пеня та 3% річних, які нараховані за неналежне виконання грошового зобов'язання за даним правочином, не можуть у даному випадку підпадати під сферу дії Закону.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство не погоджується з доводами, викладеними у ній, та просить залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, зокрема, таке.

23.12.2014 Компанією (продавець) та Товариством (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу №3-1-2014/057-ПР (далі -Договір), за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України продавцем за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору (пункт 1.1).

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв протягом січня 2015 року - березня 2015 року за актами приймання - передачі природний газ на загальну суму 21 155 947,71 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи відповідними актами.

З наявних у матеріалах справи доказів, а саме: платіжних доручень, банківських виписок, актів звірки та виписки по операціях вбачається, що відповідачем у період з 03.08.2015 по 10.11.2015 здійснювалися оплати на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.05.2015 №670-р "Про порядок розрахунків за спожитий природний газ виробниками електричної енергії, які використовують природний газ для її виробництва" (670-2015-р) , у т. ч. ПДВ за Договором, та за рахунок власних коштів на загальну суму 21 155 947,71 грн., у зв'язку з чим суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний господарський суд, дійшов висновку про припинення провадження у справі у цій частині на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017.

Оскільки оплата суми основного боргу здійснювалась відповідачем з порушенням строків, встановлених пунктом 6.1 Договору, позивачем на суму основної заборгованості нараховано пеню у розмірі 3 073 106,93 грн. за загальний період з 15.02.2015 по 18.06.2015, 7 % штрафу у розмірі 1 480 916,36 грн., 3% річних у розмірі 156 168,56 грн. за період з 15.02.2015 по 18.06.2015 та "інфляційні втрати" у розмірі 5 390 586,52 грн. за період лютий - травень 2015 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заявлених сум пені, штрафу, 3% річних та "інфляційних витрат", суди попередніх інстанцій виходили з такого: відповідно до частини третьої статті 7 Закону встановлено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом; тобто зазначеною нормою передбачено можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування йому неустойки, "інфляційних втрат", відсотків річних на суму заборгованості, так і у спосіб списання цих нарахувань; станом на день набрання чинності Законом (30.11.2016) заборгованість відповідача погашена у повному обсязі, остаточний розрахунок був здійснений 10.11.2015, тобто до набрання чинності Законом; зі звітів про використання палива ліцензіатом з виробництва електричної енергії та теплової енергії (форма №1-НКРЕ) вбачається, що поставлений природний газ у січні-березні 2015 року використовувався відповідачем для виробництва теплової та електричної енергії.

Крім того, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги твердження позивача щодо передбаченого Договором використання поставленого природного газу тільки для власних потреб, оскільки використання газу для власних потреб не виключає можливості використання цього товару для виробництва іншої продукції, а саме теплової та електричної енергії.

Касаційний господарський суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заявлених сум пені, штрафу, 3% річних та "інфляційних витрат" та не приймає аргументи касаційної скарги з огляду на таке.

Як вже було зазначено судами попередніх інстанцій, 30.11.2016 набрав чинності Закон.

Згідно зі статтею 2 Закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частиною першою статті 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Частиною третьою статті 7 Закону, якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, визначено, що неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Таким чином, зазначеною частиною статті 7 Закону передбачено можливість уникнення боржником відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних, так і у спосіб списання цих нарахувань. Право не нараховувати неустойку, "інфляційні втрати", відсотки річних не ставиться в залежність від будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що договір купівлі-продажу природного газу від 23.12.2014 №3-1-2014/057-ПТ-ПР укладався з відповідачем виключно для постачання природного газу для його власних потреб, тому дані правовідносини не підпадають під дію Закону, не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що зі звітів про використання палива ліцензіатом з виробництва електричної енергії та теплової енергії (форма №1-НКРЕ) вбачається, що поставлений природний газ у січні-березні 2015 року використовувався відповідачем для виробництва теплової та електричної енергії. А суд касаційної інстанції згідно з частиною другою статті 300 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень першої та апеляційної інстанції - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, що застосовані судами з урахуванням встановлених ними фактичних обставин справи і наявних у ній доказів.

Доводи, які наведені Товариством у відзиві на касаційну скаргу, ґрунтуються на обставинах, встановлених у розгляді справи судами попередніх інстанцій, та відповідають нормам матеріального і процесуального права.

Посилання Компанії у поданій нею до Касаційного господарського суду заяві від 04.06.2018 №14/4-1739 на постанову названого суду зі справи №908/3211/16 "у подібних правовідносинах", у зв'язку з якою (постановою), на думку скаржника, суд нібито має "передати справу №905/1490/15 на розгляд об'єднаної палати", якщо дійде іншого висновку, не є обґрунтованим, оскільки висновок щодо застосування норм права в даній справі №905/1490/15 по своїй суті не відрізняється від висновку, наведеного в постанові Касаційного господарського суду від 14.02.2018 зі справи №908/3211/16. Зокрема, в обох зазначених судових актах ідеться про те, що частиною третьою статті 7 Закону передбачено можливість уникнення боржником відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних витрат, відсотків річних, так і у спосіб списання цих нарахувань, причому право не нараховувати неустойку, інфляційні витрати, відсотки річних не ставиться в залежність від будь-яких умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, витрати з оплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 22.11.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 07.02.2018 у справі № 905/1490/15 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов