1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" (Далі - ТОВ "Іллінецьке") звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросолюшин" (Далі - ТОВ "Агросолюшин") про визнання пунктів 2.2.-2.5., 7.2 А), 7.2 Б), 7.2 В) договору поставки № 07/05-01 від 07.05.2014 на умовах товарного кредиту недійсними.

2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що договір поставки №07/05-01 на умовах товарного кредиту від 07.05.2014 був укладений під впливом тяжких для ТОВ "Іллінецьке" обставин і на вкрай невигідних умовах, а саме зависокі розміри пені та штрафу за прострочення виконання грошового зобов'язання, занадто високий відсоток - 28% річних в порівнянні з встановленим у ст. 625 ЦК країни - 3%. Крім того позивач вказував, що за наявності грошових коштів, відсутності кредиторської заборгованості та загрози банкрутства ТОВ "Іллінецьке" не укладало би спірного договору з ТОВ "Агросолюшин" або погодилось на укладення договору на вигідніших умовах. Отже, позивач вважає, що наявні правові підстави для визнання п.п. 2.2-2.5,7.2А), 7Б), 7.2В) договору поставки №07/05-01 на умовах товарного кредиту від 07.05.2014 недійсними відповідно до вимог ст. 233 ЦК України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Справа судами розглядалась неодноразово.

4. Рішенням господарського суду Вінницької області від 10.07.2017 у задоволенні позову ТОВ "Іллінецьке" до ТОВ "Агросолюшин" про визнання недійсними пунктів 2.2-2.5,7.2А), 7Б), 7.2В) договору поставки від 07.05.2014 № 07/05-01 на умовах товарного кредиту відмовити повністю.

5. Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано наступним:

5.1. позивачем не доведено факту укладення оспорюваного договору під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах, які складають склад "кабального" правочину, з огляду на що відсутні підстави для визнання спірного правочину недійсним.

5.2. виходячи зі змісту умов вказаного договору та положень ст. 217 Цивільного кодексу України, неможливо дійти висновку, що без включення до нього умов стосовно відповідальності (штрафу, пені), останній був би вчинений взагалі.

5.3. з огляду на підстави позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що встановлення факту ознак "кабального" правочину в частині одних його умов є наслідком недійсності правочину в цілому, оскільки суть окремих умов такого правочину стосується суті всього правочину, а відтак неможливо зберегти силу за окремими його частинами.

6. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 рішення господарського суду Вінницької області від 10.07.2017 у справі №902/306/16 залишено без змін, апеляційну скаргу ТОВ "Іллінецьке" - без задоволення.

7. постанова суду другої інстанції мотивована тим, що:

7.1. наявність незадовільного фінансового становища позивача, на момент укладення спірного правочину, не свідчить про укладення ним спірного правочину під впливом тяжкої обставини з огляду на виробничий характер діяльності позивача, яка в силу своєї специфіки (товарне сільськогосподарське виробництво) має сезонний характер та передбачає отримання основних доходів в ІІІ та IV кварталах звітного року;

7.2. позивачем не доведено неможливості укладення аналогічного договору поставки з іншою постачальником на більш вигідних умовах та не надано доказів відмови у поставці аналогічної продукції іншими контрагентами після звернення до них позивача з пропозицією відповідної поставки;

7.3. матеріали справи містять договори укладені позивачем з іншими контрагентами в період, що передував укладенню спірного договору, умови у яких кореспондуються із умовами договору, який оспорюється;

7.4. оспорюванні позивачем пункти договору поставки №07/05-01 від 07.05.2014 року не є такими, що укладені на вкрай невигідних умовах для покупця -ТОВ "Іллінецьке", оскільки останнім укладались договори з іншими контрагентами на аналогічних умовах;

7.5. звернення відповідача з позовом про стягнення заборгованості, штрафних санкцій за договором від 07.05.2014 та ініціювання відповідачем справи про визнання позивача банкрутом, не доводить наявності причинного зв'язку виниклої заборгованості з фактом укладення оспорюваного договору на невигідних умовах;

7.6. доводи позивача щодо невідповідності оскаржуваних пунктів договору вимогам чинного законодавства, а саме щодо визначення вартості товару з врахуванням курсу іноземної валюти (п. п. 2.2.-2.5. договору) та передбачена договором одночасна можливість стягнення інфляційних (підп. "в" п. 7.2.), що на думку позивача є подвійним нарахуванням інфляційних, апеляційним судом відхилено, з огляду на те, що названі пункти визначають формування ціни товару на день поставки (з урахуванням курсу іноземної валюти), проте вже зафіксована ціна товару сплачується в національній валюті України. Враховуючи, що сформована на момент поставки ціна товару повинна сплачуватись покупцем в національній валюті (п.2.6. договору), тому в разі прострочення оплати вартості товару на таку заборгованість можуть нараховуватися інфляційні у відповідності до ч.2 ст.. 625 ЦК (435-15) України;

7.7. у підсумку апеляційний господарський суд погодився із висновками суди першої інстанції про те, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження обставин, які в силу вимог статті 233 Цивільного кодексу України є підставами для визнання недійсним спірного договору, а матеріалами справи не підтверджено, що договір був укладений проти волі позивача та здійснювався під тиском тяжких обставин, які змусили позивача вчинити правочин, підписати договір на вкрай невигідних умовах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу

8. Позивач звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 10.07.2017, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

9. Підставою для скасування судових рішень попередніх інстанцій скаржник вважає невірне застосування та порушення судами норм матеріального та процесуального права:, зокрема, ст. ст. 203, 215, 216, 233, 236, 625 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України.

9.1. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій при новому розгляді справи проігнорували вказівки постанови Вищого господарського суду України від 21.03.2017 у даній справі, не надавши оцінки довідкам від 22.01.2016 про наявність станом на 01.05.2014 заборгованості за паливно-мастильні матеріали перед низкою підприємств у загальній сумі на 3 345 300 грн, здійснення позивачем своєї діяльності на орендованих землях, за відсутності власної техніки для обробітку, оборотних коштів для придбання насіння та засобів для захисту рослин. Наведені обставини, на думку скаржника, могли вплинути на укладення спірного договору на вкрай невигідних умовах для позивача;

9.2. крім того, зазначає, що за наявності грошових коштів та за відсутності кредиторської заборгованості підприємство позивача не погодилось би на укладення договору на зазначених невигідних для себе умовах, що підтверджує що договір укладено під впливом тяжких для ТОВ "Іллінецьке" обставин;

9.3. крім того, зазначає, що аби не допустити банкрутства, керівник підприємства позивача позичав кошти для розрахунку із підприємством відповідача;

9.4. водночас, вважає, що оспорюваний договір укладено при незначній відповідальності відповідача порівняно з відповідальністю позивача, тобто умови договору є несправедливими і кабальними саме для позивача, однак дану обставину суди попередніх інстанцій залишили поза увагою та ін.

Короткий зміст вимог інших учасників у справі

10. Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу з проханням залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу позивача без задоволення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

11. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Іллінецьке" на рішення господарського суду Вінницької області від 10.07.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 у справі № 902/306/16.

11.1. Призначити до розгляду касаційну скаргу ТОВ "Іллінецьке" на 11 квітня 2018 року о 12 год. 45 хв. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О.Копиленка, 6, в залі судових засідань № 330.

12. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з такого.

13. Відповідно ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

14. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 07.05.2014 між ТОВ "Агросолюшин" (постачальник) та ТОВ "Іллінецьке" (покупець) укладено договір поставки №07/05-01 на умовах товарного кредиту (Договір), відповідно до п.1.1. якого в строки, визначені договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість, сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом в сумі, визначеній відповідно до умов договору.

15. Відповідно до п.2.2. Договору сторони погодили, що на дату оплати авансової частини ціна товару підлягає обов'язковому уточненню без додаткового узгодження за формулою: Ц= Цдог х (Коп/Кдог), де Цдог - ціна товару на дату складання додатку до договору; Коп - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті оплати; Кдог - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті складання додатку до договору, якщо на дату, що передує даті постачання Коп/Кдог більший або дорівнює 1,01.

16. На дату поставки ціна товару (неоплачена частина) підлягає обов'язковому уточненню без додаткового узгодження за наступною формулою: Ц= Цдог х (Кпост/Кдог), де Цдог - ціна товару на дату складання додатку до договору; Кпост - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті постачання; Кдог - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті складання додатку до договору, якщо на дату, що передує даті постачання Кпост/Кдог більший або дорівнює 1,01 (п. 2.3. Договору).

17. Згідно із п. 2.4. Договору у випадку коли на дату за поставлений товар Коп/Кпост більше або дорівнює 1,01 то ціна товару підлягає уточненню без додаткового узгодження. Постачальник виставляє рахунок на сплату вирахуваної гривневої різниці ціни договору, як плату за користування товарним кредитом, а покупець зобов'язується сплатити даний рахунок не пізніше трьох банківських днів з дня виставлення рахунку. У цьому випадку ціна договору, що вказується в рахунку підлягає розрахунку за наступною формулою: Цоп= Цпост х (Коп/Кпост), де Пост - ціна постачання розрахована згідно п. 2.3; Коп. - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті оплати. Комерційним курсом гривні до іноземної валюти слід вважати міжбанківський валютний курс продажу іноземної валюти до гривні, який щоденно розміщується за адресою на Інтернет сторінці (http://minfin.com.ua/currency/mb/). Вид та комерційний курс іноземної валюти вказується в додатках до договору.

18. Відповідно до п.2.5. Договору вартість (ціна) товару, визначена на день підписання договору. У випадку введення нових або зміни існуючих ставок ввізного мита, при імпорті товару, введенні нових/додаткових обов'язкових платежів/зборів, ціна договору збільшується на відповідну величину. В цьому разі покупець зобов'язаний компенсувати постачальнику суму збільшення.

19. Згідно із п.2.6. Договору покупець проводить розрахунки з постачальником на умовах внесення оплати вартості (ціни) товару, визначеної із врахуванням вимог п.п. 2.2-2.5 у вигляді авансової частини та відстроченого платежу, в розмірах, вказаних в додатках до договору, шляхом перерахування коштів в національній валюті на банківський рахунок постачальника.

20. Відповідно до п.5.1. Договору господарські зобов'язання сторін цього договору, які виникли на його основі, існують протягом одного року із дня його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін, крім зобов'язань покупця по оплаті вартості товару, процентів за користування товарним кредитом та відповідальності, які припиняються лише їх належним виконанням (крім випадку, передбаченого п.9.1. договору), а в частині проведення розрахунків за товар, по штрафним санкціям - до повного їх виконання.

21. Згідно із п.7.2. Договору у випадках порушення умов договору, постачальник має право притягти покупця до відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару та/або відсотків за користування товарним кредитом. За порушення даних умов договору покупець:

А) сплачує за кожен день прострочення на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми боргу, за кожен день такого прострочення;

Б) сплачує штраф в розмірі 20% від несплаченої суми, яка склалась на наступний день після прострочення виконання грошового зобов'язання;

В) сплачує на користь постачальника 28 (двадцять вісім) відсотків річних від простроченої суми та індекс інфляції за весь час прострочення (ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України).

22. Звертаючись із позовом до суду ТОВ "Іллінецьке" просило визнати недійсними пункти 2.2.-2.5., 7.2 А), 7.2 Б), 7.2 В) договору поставки на умовах товарного кредиту 07.05.2014 № 07/05-01, з огляду на те, що оспорювані умови договору є, на думку позивача, несправедливими та вкрай невигідними, оскільки містять занадто високі розміри пені, штрафу, річних, окрім того, вони передбачають право постачальника уточнювати без згоди з покупцем ціну товару в залежності від комерційного курсу гривні до іноземної валюти, однак, жодних обмежень відповідальності позивача договором не передбачено, а відповідальність ТОВ "Агросолюшин" обмежується сумою в розмірі 10 відсотків вартості оплаченого товару.

23. У пункті 3 ч.1 ст. 3, ст. 6 ЦК України закріплено принцип свободи договору який передбачає, право суб'єкта цивільного права на укладення й інших договорів, прямо не передбачених актами цивільного законодавства, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

24. Слід звернути увагу, що відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

25. Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

26. Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

27. За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

28. Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: законність змісту правочину, наявність в особи, яка його вчиняє, необхідного обсягу цивільної дієздатності, вільне волевиявлення учасника правочину, відповідність форми вчинення правочину вимогам закону, певна спрямованість правочину.

29. Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

30. Отже, вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких договорів недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод (договорів) вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

31. Відповідно до ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

32. Слід відзначити, що ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки.

33. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача. Останній, крім повернення йому одержаного другою стороною, вправі вимагати відшкодування йому завданих збитків і моральної шкоди стороною, яка скористалася тяжкою обставиною.

34. Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

35. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

36. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

37. Отже, правочин, вчинений під впливом тяжкої обставини, носить такі обов'язкові ознаки: особа вчиняє такий правочин під впливом тяжкої для неї обставини; особа вчиняє правочин на вкрай невигідних для себе умовах; особа вчиняє такий правочин добровільно та може бути ініціатором такого правочину; особа усвідомлює, що вчиняє такий правочин на вкрай невигідних для себе умовах, але вимушена це зробити під впливом тяжкої обставини. - друга сторона повинна усвідомлювати, що контрагент перебуває під впливом тяжкої обставини і вчиняє правочин вимушено, та скористатися цим.

38. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, висновки якого підтримав апеляційний господарський суд, оцінивши зібрані у справі докази та дослідивши обставини справи, виходив з того, що позивачем не доведено і не підтверджено доказами, що укладення спірного договору було зумовлено тяжкими обставинами.

39. Підтримуючи наведені висновки попередніх судових інстанцій, Суд касаційної інстанції виходить з такого.

40. Як встановили суди під час розгляду справи, на момент укладення оспорюваного договору у позивача станом на 31.04.2014 рахувалась кредиторська заборгованість по рахункам № 631 (1 889 111,27 грн), № 685 (600 080,00 грн), № 361 (1 456 210,00 грн), загалом 3 945 401,17 грн, в той час як дебіторська заборгованість складала 448 018,45 грн, проте, із умов укладеного договору та укладених до нього додатків вбачається, що позивач мав провести розрахунок на умовах відстрочки платежу до 10.10.2014 та до 30.11.2014.

41. Місцевий господарський суд під час повторного розгляду даної справи з урахуванням вказівок викладених у постанові Вищого господарського суду України від 21.03.2017 надаючи оцінку наявним у справі доказам щодо скрутного фінансового становища дійшов вірного висновку, із яким погодився і апеляційний господарський суд, що наявність незадовільного фінансового становища позивача не може свідчити про укладення ним спірного правочину під впливом тяжкої обставини з огляду на виробничий характер діяльності позивача, яка в силу своєї специфіки (товарне сільськогосподарське виробництво) має сезонний характер та передбачає отримання основних доходів в ІІІ та IV кварталах звітного року.

42. Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги, що суди попередніх інстанцій при новому розгляді справи проігнорували вказівки постанови Вищого господарського суду України від 21.03.2017 у даній справі, не надавши оцінки аргументам позивача про заборгованості за паливно-мастильні матеріали перед низкою підприємств у загальній сумі на 3 345 300 грн, здійснення позивачем своєї діяльності на орендованих землях, за відсутності власної техніки для обробітку, оборотних коштів для придбання насіння та засобів для захисту рослин.

43. При цьому, як встановили суди, позивачем ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не подано доказів неможливості укладення аналогічного договору поставки з іншою особою на більш вигідних умовах, матеріали справи не містять доказів відмови у поставці аналогічної продукції іншими контрагентами після звернення до них позивача з пропозицією відповідної поставки тощо.

44 Разом з тим, суди встановили, що матеріали даної справи містять договори укладені з іншими контрагентами в період, що передував укладенню спірного договору, умови у яких є подібними до умов оспорюваного правочину.

45. Так, судами встановлено, що 20.03.2014 позивачем укладено договір купівлі-продажу № 20/03//14-1 з приватним підприємством "ЗЕТО", в якому сторони погодили можливість зміни ціни товару при зміні курсу долара США, встановили відповідальність за прострочення оплати у вигляді подвійної облікової ставки НБУ, штрафу у розмірі 5 % від вартості товару та 10 % у випадку повторного порушення (а.с.75-77, т.2). Договором купівлі-продажу укладеним 03.04.2014 з ТОВ "Світовіт Агро" встановлено можливість зміни ціни товару при зміні курсу долара США, відповідальність за прострочення оплати у вигляді подвійної облікової ставки НБУ, штрафу у розмірі 20 % від вартості товару та 30 % річних з продовженням строку позовної давності до 5 років (а.с.117, т.2).

46. Отже оспорюванні позивачем пункти договору поставки №07/05-01 від 07.05.2014 року не є такими, що укладені на вкрай невигідних умовах для ТОВ "Іллінецьке", оскільки останнім, як встановлено під час розгляду справи, укладались договори з іншими контрагентами на аналогічних умовах, що спростовує доводи касаційної скарги про те, що за наявності грошових коштів та за відсутності кредиторської заборгованості підприємство позивача не погодилось би на укладення договору на зазначених невигідних для себе умовах, а також про те, що суди залишили поза увагою ту обставину, що оспорюваний договір укладено при незначній відповідальності відповідача порівняно з відповідальністю позивача, тобто умови договору є несправедливими і кабальними саме для позивача.

47. Слід також погодитись із висновками судів про те, що звернення відповідача з позовом про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором від 07.05.2014 та ініціювання відповідачем справи про визнання ТОВ "Іллінецьке" банкрутом, що змусило керівника позивача аби не допустити банкрутства підприємства позичити кошти для розрахунку із підприємством відповідача, не доводить наявності причинного зв'язку виниклої заборгованості із фактом укладення оспорюваного договору на невигідних умовах, з огляду на таке.

48. Відповідно до статей 42, 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

49. Таким чином, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій, та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.

50. Скаржник під час здійснення своєї господарської діяльності, зокрема під час укладення оспорюваної угоди із відповідачем, повинен був допускати можливість настання несприятливих фінансових наслідків, отже, вступаючи у договірні відносини з відповідачем, не був позбавлений можливості провести комерційний розрахунок та визначити власний комерційний ризик.

51. Таким чином, оскільки обставин, які в силу вимог статті 233 Цивільного кодексу України є підставами для визнання недійсними пунктів 2.2.-2.5., 7.2 А), 7.2 Б), 7.2 В) договору поставки судами не встановлено, а позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено, що договір був укладений проти волі позивача та здійснювався під тиском тяжких обставин, які змусили позивача вчинити правочин, підписати договір на вкрай невигідних умовах, Суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

52. Відповідно ст. 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

53. За таких обставин та з урахуванням меж розгляду справи в суді касаційної інстанції, в порядку ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій у даній справі підлягають залишенню без змін, як такі, що прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права.

54. У зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги, згідно вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 306, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" на рішення господарського суду Вінницької області від 10.07.2017 та на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 у справі №902/306/16 Залишити без задоволення.