Підприємець звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до Підприємства (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог), в якому просив визнати будівництво ринкової інфраструктури за адресою: вул. Центральна, 20-А, смт Марківка, Луганська область самочинним та заборонити проводити будь-які роботи з будівництва, обслуговування та експлуатації ринкової інфраструктури за адресою: вул. Центральна, 20-А, смт Марківка, Луганська область до усунення порушень статей 26, 31, 34, 36, 37, 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та статті 5 Закону України "Про основи містобудування".

Позовні вимоги мотивовані тим, що Підприємство як забудовник земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури за адресою: вул. Центральна, 20-А, смт Марківка Луганської області, здійснює будівництво без відповідних повідомлень та дозволів на будівництво ринкової інфраструктури, без проектної документації на будівництво, розробленої та затвердженої в установленому законодавством порядку, з порушенням будівельних, пожежних та санітарних норм, що є порушенням статей 2, 4, 7, 26, 34- 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Рішенням господарського суду Луганської області від 12.10.2017, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що:

- заявлена Підприємцем вимога про визнання будівництва ринкової інфраструктури за адресою: вул. Центральна, 20 А, смт Марківка самочинним, не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки дана вимога є встановленням факту, що має юридичне значення, і цей факт може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог, тому зазначена вимога (про встановлення факту) виходить за межі повноважень господарських судів, оскільки, розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин, у зв'язку з чим обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не відповідає способам, встановленим законодавством, і, як наслідок, не призводить до поновлення його порушеного права;

- вимоги про заборону Підприємству проводити будь-які роботи з будівництва, обслуговування та експлуатації ринкової інфраструктури за адресою: вул. Центральна, 20-А, смт Марківка до усунення порушень статей 26, 31, 34, 35, 36, 37, 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та статті 5 Закону України "Про основи містобудування" є, по суті, забороною вчиняти дії на майбутнє, проте, враховуючи положення статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ; у редакції, чинній до 15.12.2017), позивач має право звернутися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. При цьому Підприємством здійснено замощення території тротуарною плиткою і Підприємцем не доведено, що на час розгляду справи в суді на вказаній території здійснювалось будівництво будь-яких об'єктів та не надано жодних доказів вчинення Підприємством дій, які б порушували право власності Підприємця на приміщення на першому поверсі будівлі за адресою: вул. Центральна, 20, смт Марківка.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Підприємець звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити або направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій не застосовано до спірних правовідносин законодавство, яке підлягає застосуванню, а також тим, що судами не надано належної правової оцінки всім доводам та доказам, на які посилався Підприємець як на підставу позовних вимог.

Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Від Підприємства та Підприємця надійшли клопотання про розгляд справи без участі їхніх представників.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що згідно з державним актом на право постійного користування земельною ділянкою від 29.02.2012 серії ЯЯ № 0172678 Марківській селищній раді Марківського району Луганської області надано в постійне користування земельну ділянку площею 0,0552 га для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (розміщення торгівельних рядів) відповідно до рішення 8 сесії 6 скликання Марківської селищної ради від 08.04.2011 № 8-11/2011; рішення 9 сесії 6 скликання Марківської селищної ради від 29.04.2011 № 9-20/2011.

Згідно з копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Марківського районного Бюро технічної інвентаризації від 14.04.2008 № 1848060 (свідоцтво про право власності від 14.04.2008 САВ № 972348) нежитлова будівля за адресою: смт Марківка, вул. Центральна (Леніна), 20, є власністю територіальної громади селища Марківка в особі Марківської районної ради з наданням права повного господарського відання Марківському комбінату комунальних підприємств.

Рішенням 5 сесії 6 скликання Марківської селищної ради від 27.04.2011 № 5/11 майно згідно з переліком, у тому числі будівлю будинку побуту за адресою: смт Марківка, вул. Леніна, 20, яке знаходилося у постійному користуванні Марківського комбінату комунальних підприємств і було спільною власністю територіальних громад Марківського району, передано у тимчасове користування Марківському комунальному підприємству "Марківський комунальник", що знаходився у власності територіальних громад селища Марківка.

23.11.2012 згідно з рішенням 26 сесії 6 скликання Марківської селищної ради № 26-23/2012 створено комунальне підприємство "Марківський ринок" на основі комунальної власності територіальної громади селища Марківка для задоволення суспільних потреб та з метою одержання прибутку шляхом систематичного здійснення виробничої, торговельної та іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому чинним законодавством України, актами органів місцевого самоврядування та статутом.

Відповідно до пункту 2.2 статуту Підприємства місцезнаходженням Підприємства є вул. Центральна (Леніна), 18, смт Марківка Луганської області.

До матеріалів справи надана "Схема благоустрою прилеглої території стаціонарних тимчасових споруд (ТС) за адресою: смт Марківка, вул. Центральна (Леніна)", яка затверджена рішення виконкому Марківської селищної ради у 2012 році.

Рішенням 6 сесії 7 скликання Марківської селищної ради від 01.04.2016 № 6/7/2016 передано у постійне користування Підприємству земельну ділянку площею 0,0552 га (кадастровий номер 4422555100:07:002:0188) - для будівництва і обслуговування будівель ринкової інфраструктури (угіддя - 008,03 - землі під соціально-культурними об'єктами) за рахунок земель житлової та громадської забудови населеного пункту за адресою: вул. Центральна, 20-А, смт Марківка Луганської області.

Підприємством до матеріалів справи надано копію робочого проекту "Текущий ремонт благоустройства территории ринка ул. Центральная, 20-А, пгт Марковка Марковского района Луганской области", який датований 2017 роком. До цього робочого проекту додана "Схема благоустрою території ринку смт Марківка вул. Центральна, 20-А", в якій є примітка, що на території ринку запроектоване тверде покриття з тротуарних бетонних плиток товщиною 45 мм і 30 мм.

07.07.2017 фізичною особою-підприємцем Лисенко Олександром Григорійовичем як Виконавцем та Підприємством як Замовником укладений договір на надання послуг з поточного ремонту благоустрою території ринку за адресою: вул. Центральна, 20-А, смт Марківка Луганської області.

Актом обстеження земельної ділянки по вул. Центральній, 20-А від 28.08.2017, складеним комісією Марківської селищної ради, встановлено, що станом на 28.08.2017 на земельній ділянці за вказаною адресою, яка згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно знаходиться у постійному користуванні Підприємства, жодних робіт не проводиться.

На вказаній земельній ділянці проводилися роботи з благоустрою території земельної ділянки, а саме укладання тротуарної плитки. Роботи проводилися на відстані 1,8 м від суміжної будівлі, балансоутримувачем якої є КП "Марківський комунальник", за адресою: смт Марківка, вул. Центральна, 20. З балансоутримувачем даної будівлі погоджені всі планування з поточного ремонту благоустрою суміжної земельної ділянки.

Заявою від 30.06.2017 Підприємець звернувся до Марківської селищної ради з проханням повідомити, з якою метою та за якими погодженнями, дозволами проводяться будівельні роботи біля будівлі за адресою: смт Марківка, вул. Центральна, 20.

Листом Марківської селищної ради від 14.07.2017 № 341 Підприємця повідомлено, що згідно із статтею 19 Закону України "Про звернення громадян" Марківська селищна рада прийняла рішення про обмеження доступу до відповідної інформації при розгляді заяви. При цьому Підприємцю роз'яснено, що для отримання такої інформації до заяви рекомендується додати свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю та документи, які посвідчують особу Підприємця.

31.07.2017 Підприємець звернувся до Підприємства з проханням припинити незаконне будівництво, у відповідь на яке Підприємство листом від 31.07.2017 № 24 повідомило Підприємця, що за адресою: вул. Центральна, 20-А, смт Марківка Луганської області ведеться поточний ремонт з благоустрою території ринку, на проведення якого є відповідний робочий проект.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання будівництва ринкової інфраструктури за адресою: вул. Центральна, 20-А, смт Марківка, Луганська область самочинним та заборонення проводити будь-які роботи з будівництва, обслуговування та експлуатації ринкової інфраструктури за адресою: вул. Центральна, 20-А, смт Марківка, Луганська область до усунення порушень статей 26, 31, 34, 36, 37, 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та статті 5 Закону України "Про основи містобудування".

Приймаючи рішення у справі, суди виходили з того, що відповідно до частини першої ГПК України (1798-12) (у редакції, чинній до 15.12.2017) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адіміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Виходячи із змісту вказаних правових норм, суди дійшли висновку, що заявлена Підприємцем вимога про визнання будівництва ринкової інфраструктури за адресою: вул. Центральна, 20-А, смт Марківка самочинним не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки ця вимога є встановленням факту, що має юридичне значення. Цей факт може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог. Таким чином, зазначена вимога (про встановлення факту) виходить за межі повноважень господарських судів, оскільки, розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин, у зв'язку з чим обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не відповідає способам, встановленим законодавством, і, як наслідок, не призводить до поновлення його порушеного права, а тому виключає можливість задоволення позовних вимог у цій частині.

Що ж до позовної вимоги про заборону відповідачу проводити будь-які роботи з будівництва, обслуговування та експлуатації ринкової інфраструктури за адресою: вул. Центральна, 20-А, смт Марківка до усунення порушень статей 26, 31, 34, 35, 36, 37, 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та статті 5 Закону України "Про основи містобудування", то судами встановлено, що, по суті, Підприємець просить заборонити вчиняти дії на майбутнє, але, враховуючи положення статті 1 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017), позивач має право звернутися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

При цьому Підприємством здійснено замощення території тротуарною плиткою, і Підприємцем не доведено, що на час розгляду справи на вказаній території здійснюється будівництво яких-небудь об'єктів.

Водночас судами встановлено, що станом на момент подачі позову та розгляду справи по суті Підприємцем не надано жодних доказів вчинення Підприємством дій, які б порушували право власності Підприємця на приміщення на першому поверсі будівлі за адресою: вул. Центральна, 20, смт Марківка.

Посилання Підприємця на те, що дії Підприємства можуть пошкодити його майно та завдати матеріальних збитків були відхилені судами, оскільки документальних підтверджень наявності порушеного права Підприємця або будівельних, санітарних, пожежних та інших норм при здійсненні робіт з укладення тротуарної плитки судам не надано.

Стосовно доводів Підприємця про достатність підстав щодо можливості пошкодження його майна та ймовірності нанесення йому шкоди судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з частиною другою статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Зазначений спосіб захисту права власності спрямований на попередження можливому порушенню права (превентивний спосіб захисту права власності).

При цьому Підприємцем не доведено належними та допустимим доказами існування можливості порушення його права власності шляхом здійснення Підприємством будівництва.

Крім того, судами встановлено, що згідно з листом Марківської селищної ради від 06.10.2017 № 459 Марківською селищною радою та Носаченко І.Г. був укладений договір оренди землі несільськогосподарського призначення, реєстраційний за № 225551040540000037 25.11.2005, загальною площею земельної ділянки 119 м-2, терміном на 49 років, за адресою: смт Марківка, вул. Центральна, 20.

13.12.2016 від громадянки Носаченко І.Г. надійшла заява про припинення права користування вказаною земельною ділянкою у зв'язку з ліквідацією юридичної особи орендаря. Згідно із Законом України "Про оренду землі" (161-14) на сесії селищної ради прийнято рішення про припинення договору оренди землі. Додаткова угода про розірвання договору оренди землі укладена 27.12.2016. Орендна плата за користування земельною ділянкою не сплачується.

Судами також не взято до уваги звернення Підприємця із заявою до Марківського відділу Старобільської місцевої прокуратури, оскільки вказане звернення листом прокуратури від 13.07.2017 № 03/107р-17 скеровано за належністю до департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Луганській області.

Доказів безпосереднього звернення Підприємця в розумінні статті 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" до відповідних органів архітектурно-будівельного, а також пожежного, санітарно-епідеміологічного контролю тощо, з вимогами щодо проведення перевірки порушення відповідних норм та правил до матеріалів справи не надано.

Твердження Підприємця про те, що суд першої інстанції мав право звернутися до державних та інших органів щодо надання роз'яснень і висновків з питань, що виникають під час розгляду справи, натомість неправомірно поклав на нього обов'язок звернення до Державної архітектурно-будівельної інспекції апеляційним судом були відхилені, оскільки відповідно до статті 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) обов'язок доведення обставин, на які посилаються сторони, покладається саме на них, а не на господарський суд.

Що ж до доводів Підприємця про використання Підприємством бюджетних коштів, то вони також були відхилені судами, оскільки зазначені обставини повинні розглядатися в окремому провадженні за участю осіб, які контролюють використання бюджетних коштів, тобто не можуть розглядатися під час розгляду даної справи.

За таких обставин суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанцій не застосовано до спірних правовідносин законодавство, яке підлягає застосуванню, а також тим, що судами не надано належної правової оцінки всім доводам та доказам, на які посилався Підприємець як на підставу позовних вимог, не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що надає підстави залишити їх без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше прийняті у даній справі судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Носаченко Ірини Григорівни залишити без задоволення, а рішення господарського суду Луганської області від 12.10.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі № 913/664/17 - без змін.