У травні 2017 року Військовий прокурор Харківського гарнізону звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та Військової частини 9951 (далі - Військова частина) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал Телекомбуд" (далі - ТОВ "Арсенал Телекомбуд") про зобов'язання ТОВ "Арсенал Телекомбуд" виконати умови договору від 21.07.2015 № 249-15 (далі - договір від 21.07.2015) щодо монтажу 2 спостережних веж і усунення недоліків, виявлених за результатами монтажу 20 спостережних веж, а також стягнення з ТОВ "Арсенал Телекомбуд" на користь держави в особі Харківського прикордонного загону 672 672,00 грн штрафних санкцій за прострочення виконання договору від 21.07.2015.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору від 21.07.2015 щодо монтажу 2 спостережних веж спеціального призначення та неякісним виконанням робіт із монтажу 20 веж за цим договором, що унеможливлює використання останніх за їх функціональним призначенням та є підставою для нарахування і стягнення з відповідача штрафних санкцій.

У відзиві на позов ТОВ "Арсенал Телекомбуд" заперечило проти позову, зазначило про здійснення монтажних робіт із влаштування усіх 22 веж; відсутність складених дефектних актів і пропуск позовної давності при зверненні із цим позовом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Мотивуючи судове рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про недоведеність прокурором наявності недоліків і дефектів у змонтованих відповідачем та прийнятих Військовою частиною за спірними актами приймання передачі (підписаних сторонами без зауважень і заперечень) 20 вежах спеціального призначення, а отже і про недоведеність неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань у цій частині. Водночас суд установив, що відповідач у визначені договором строки виконав також роботи із монтажу 2 веж спеціального призначення. При цьому суд з'ясував, що відповідач направляв Військовій частині акти виконаних робіт від 19.01.2016 № 10, № 18, проте позивач не підписав їх і не повернув відповідачеві; обґрунтованої відмови про причини їх неприйняття не надав. Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що заява відповідача про застосування позовної давності не може бути взята судом до уваги, оскільки у цьому випадку право позивача, за захистом якого він звернувся із позовом, відповідачем не порушено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 залишено без змін із тих же підстав, а апеляційну скаргу Військової частини - без задоволення.

Військова частина, не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Підставами для скасування судових рішень скаржник вважає неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме: статей 509, 525, 530 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України, статей - 4-2, - 4-3, 22, 32, 33 - 36, 38, 41 - 43, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017. Зокрема, скаржник вважає, що судами не надано належної оцінки доводам позивача; неправильно установлено обставини справи та оцінено зібрані у справі докази. Він посилається на нездійснення відповідачем монтажу 2 спостережних веж спеціального призначення за спірним договором та акцентує, що роботи з монтажу 20 веж виконано неякісно, зі значними дефектами, посилаючись при цьому на акт від 30.04.2016. Крім того, скаржник наголошує на обґрунтованості та правильності розрахунку спірної суми штрафних санкцій.

Від Військового прокурора Харківського гарнізону надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він підтримує доводи касаційної скарги та вважає судові рішення незаконними та необґрунтованими.

Від ТОВ "Арсенал Телекомбуд" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому товариство просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення у справі - без змін як законні та обґрунтовані, посилаючись на належне виконання відповідачем умов спірного договору щодо монтажу веж спеціального призначення, що підтверджується відповідними актами приймання виконаних послуг.

Переглянувши оскаржені у справі постанову та рішення, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Викладені у касаційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставами для скасування оскаржених у справі судових рішень, оскільки вони суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків судів, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно та повно встановлених судами, виходячи із такого.

Довід скаржника про нездійснення відповідачем монтажу 2 спостережних веж колегія суддів визнає необґрунтованим і таким, що не підтверджений матеріалами справи, оскільки господарські суди попередніх інстанцій, здійснюючи судовий розгляд, установили, що ці вежі було змонтовано відповідачем у визначені договором від 21.07.2015 строки; акти приймання виконаних послуг від 19.01.2016 № 10, № 18 було надіслано позивачеві (Військовій частині), який їх не підписав і не повернув; обґрунтованої відмови про причини неприйняття цих робіт за такими актами позивач не надав і не направив виконавцеві. При цьому суди надали оцінку листу Військової частини від 16.02.2016 № 711/1470 про неспроможність прийняття виконаних робіт через відсутність можливості потрапити на оглядові майданчики спостережних веж та установили відсутність доказів направлення цього листа відповідачеві.

Водночас не може бути підставою для скасування судових рішень у справі і довід скаржника про те, що наявність дефектів у змонтованих відповідачем спостережних вежах у цьому випадку підтверджується актом від 30.04.2016 № 1/711, оскільки йому вже надано оцінку судами попередніх інстанції і цей довід було мотивовано відхилено судами. Господарські суди встановили, що цей акт складено без залучення спеціалістів незаінтересованих органів, а отже він не є належним доказом на підтвердження дефектів спірних веж; крім того, сторони не складали дефектних актів щодо спірних наданих послуг (виконаних робіт), як це передбачено договором від 21.07.2015; доказів відмови відповідача від участі у складанні чи підписанні таких актів матеріали справи не містять; усі 20 веж було прийнято позивачем за відповідними актами приймання, підписаними ним без зауважень і заперечень.

Окрім того, колегія зазначає, що наведені скаржником у поданій касаційній скарзі доводи стосуються оцінки доказів у справі, однак повторна оцінка доказів, на підставі яких господарські суди дійшли висновків про встановлення тих чи інших обставин справи, за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Разом із тим, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків господарських судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Водночас колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними відповідачем у відзиві на касаційну скаргу, що ґрунтуються на встановлених судами обставинах справи та відповідають нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому вони підлягають залишенню без змін із таких підстав.

Ухвалюючи судові рішення у справі, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки відповідачем не було допущено порушення умов договору від 21.07.2015.

Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 21.07.2015 між Військовою частиною 9951 - замовником та ТОВ "Арсенал Телекомбуд" - виконавцем укладено договір про закупівлю послуг за державні кошти № 249-15, за умовами якого виконавець зобов'язався протягом 2015 року виконати послуги спеціального призначення: код за ДК 016-2010:43.99.5 Монтаж сталевих конструкцій (встановлення металевих спостережних веж спеціального призначення) відповідно до наданих технічних умов і проведеної переговорної процедури закупівлі в кількості 22 одиниці, а замовник - прийняти ці послуги та оплатити їх із подальшим використанням в інженерному відношенні з метою обороноздатності держави.

Згідно з пунктом 5.1 договору (з урахуванням додаткової угоди від 05.02.2016) строк виконання послуг - до 01.06.2016.

Відповідно до пункту 4.5 договору замовник приймає виконані послуги на підставі акта виконаних послуг, підписаного уповноваженими представниками.

Водночас у пункті 2.5 договору від 21.07.2015 передбачено, що у разі виявлення в термін гарантійного строку у закінчених послугах недоліків (дефектів) виконавець за письмовою вимогою замовника зобов'язаний усунути за свій рахунок недоробки, що виникли і зумовлені виконанням послуг із порушенням діючих норм і правил, умов договору. Перелік недоробок і дефектів визначається дефектним актом, що укладається сторонами. В акті в обов'язковому порядку фіксується дата виявлення дефектів і строк їх усунення. У разі відмови виконавця брати участь у складанні дефектного акта він може складатися із залученням спеціалістів незаінтересованих органів.

Згідно з пунктом 7.2 договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі послуг за бюджетні кошти виконавець сплачує замовнику такі штрафні санкції: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків зазначеної вартості.

Як установлено судами та вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до суду із позовом у цій справі, посилаючись на те, що відповідач у порушення умов договору від 21.07.2015 послуги з монтажу веж надав не у повному обсязі, зокрема не змонтував 2 вежі, а послуги з монтажу решти 20 веж надав неякісно, тому просив суд зобов'язати відповідача виконати умови договору щодо монтажу 2 веж, усунути недоліки, виявлені за результатами монтажу 20 веж, і стягнути з відповідача штрафні санкції у сумі 672 672,00 грн за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Аналогічні положення містить стаття 173 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 цього Кодексу договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Господарські суди попередніх інстанцій, дослідивши умови спірного договору, визнали, що він за своїм змістом і правовою природою є змішаним договором, який містить елементи договору підряду та договору про надання послуг.

Статтею 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (стаття 837 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 875 цього Кодексу договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.

За змістом статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до частини 4 статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з частиною 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Штрафними санкціями за змістом цього Кодексу визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо зазначений розмір законом не визначено, санкції застосовуються у передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Дослідивши усі обставини справи та зібрані у справі докази, урахувавши наведені положення законодавства, господарські суди попередніх інстанцій на підставі повного та всебічного розгляду справи установили, що ТОВ "Арсенал Телекомбуд" виконало свої зобов'язання за договором від 21.07.2015; змонтувало у визначені договором строки 22 спостережних вежі. При цьому як установлено судами, Військова частина (позивач) за актами приймання виконаних послуг спеціального призначення від 24.09.2015 № 1, від 24.09.2015 № 2, від 24.09.2015 № 3, від 24.09.2015 № 4, від 20.11.2015 № 5, від 20.11.2015 № 6, від 23.11.2015 № 7, від 10.12.2015 № 8, від 28.12.2015 № 9, від 28.12.2015 № 11, від 28.12.2015 № 12, від 10.12.2015 № 13, від 28.12.2015 № 14, від 10.11.2015 № 15, від 10.11.2015 № 16, від 10.12.2015 № 17, від 24.09.2015 № 19, від 24.09.2015 № 20, від 24.09.2015 № 21, від 24.09.2015 № 22, підписаних сторонами без зауважень і заперечень, прийняла такі послуги (виконані роботи) щодо 20 спостережних веж. В усіх цих актах зазначено, що послуги надано вчасно та в повному обсязі; замовник жодних претензій щодо якості, кількості та строків надання послуг не має. Суди попередніх інстанцій також установили, що Військовою частиною не надано та, відповідно, матеріали справи не містять дефектних актів щодо послуг, наданих за цими актами; немає і доказів відмови відповідача від участі у їх складанні та підписанні. За таких обставин суди визнали недоведеною наявність недоліків чи дефектів у змонтованих відповідачем і прийнятих без зауважень Військовою частиною 20 вежах, що унеможливлює, у свою чергу, висновок про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором у цій частині та задоволення позову про усунення недоліків за результатами монтажу 20 веж.

Разом із тим господарські суди попередніх інстанцій установили, що відповідач вчасно виконав і роботи з монтажу решти 2 веж спеціального призначення за спірним договором, що оформлено актами приймання виконаних послуг від 19.01.2016 № 10, № 18. Як з'ясували суди, ці акти було надіслано Військовій частині, проте нею не підписано; мотивованої відмови про причини неприйняття наданих послуг за такими актами позивач не надав і не направив виконавцеві. Оскільки ці монтажні роботи (послуги) було виконано відповідачем у визначений договором строк, а господарсько-правова відповідальність учасника господарських відносин, зокрема у виді стягнення неустойки, настає у разі вчинення ним правопорушення у сфері господарювання, чого у цьому випадку (як установили суди) відповідачем допущено не було, суди обґрунтовано відмовили у позові також у частині зобов'язання відповідача виконати умови договору щодо монтажу 2 веж і стягнення неустойки за прострочення у виконанні цих умов.

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.