за участю представників: ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" - адвоката Ващенко В.О., адвоката Шкаровського Д.О., Міністерства інфраструктури України - Новака А.А., Генеральної прокуратури України - Збариха С.М., Фонду Державного майна України - Васильківської В.Є.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.11.2017

та рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.10.2017,

та касаційну скаргу прокурора Миколаївської області

на додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.12.2017

у справі № 915/742/17

за позовом Першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерства інфраструктури України та Державного підприємства "Адміністрація морських портів України",

та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина"

про розірвання договору оренди та повернення державного майна,-

У липні 2017 року перший заступник прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом до ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" про розірвання договору оренди державного майна №572 від 09.06.1999, укладеного між ФДМ України та ТОВ "Миколаївський глиноземний завод", та повернення державного майна, а саме причалів: № 1 (інвентарний № 2000030), № 2 (інвентарний № 2000031), № 3 (інвентарний № 2000032), № 4 (інвентарний № 2000033), № 5 (інвентарний № 2000034) ФДМ України, як орендарю спірних об'єктів.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 10.10.2017 (суддя Коваль Ю.М.) позов задоволено частково. Розірвано договір оренди державного майна №572 від 09.06.1999, укладений між ФДМ України та ТОВ "Миколаївський глиноземний завод". Стягнуто з ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" на користь прокуратури 1600,00 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В порядку ч. 1 ст. 83 ГПК України визнано недійсним договір від 30.12.2008 №418-У в частині надання послуг доступу до причалів, укладений між ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" та ТОВ "Миколаївське підприємство Термінал-Укрхарчозбутсировина". Стягнуто в солідарному порядку з ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" та ТОВ "Миколаївське підприємство Термінал-Укрхарчозбутсировина" в доход державного бюджету України 1600,00 грн. судового збору.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 (колегія суддів: Туренко В.Б., Лашин В.В., Величко Т.А.) рішення господарського суду Миколаївської області від 10.10.2017 у справі № 915/742/17 скасовано. У задоволенні позову відмовлено повністю.

Додатковою постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.12.2017 (колегія суддів: Бєляновський В.В., Лашин В.В., Величко Т.А.) заяву ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" про винесення додаткової постанови у справі № 915/742/17 задоволено. Стягнуто з прокуратури Миколаївської області на користь ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" 267 520 грн. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Миколаївської області від 10.10.2017 у справі №915/742/17.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, прийнятими по суті позовних вимог, заступник прокурора Одеської області звернувся з касаційною скаргою та просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.11.2017, рішення господарського суду Миколаївської області від 10.10.2017 у справі № 915/742/17 та задовольнити позов у повному обсязі.

Разом з тим, прокурор Миколаївської області не погодився з вказаною додатковою постановою та звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.12.2017 у даній справі та прийняти нову, якою відмовити у прийнятті додаткової постанови.

Підставами для скасування оскаржуваних судових рішень заявники касаційних скарг зазначають порушення та неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права.

Протоколами автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, заяви) між суддями Касаційного господарського суду від 12.03.2018 для розгляду касаційної скарги Заступника прокурора Одеської області та касаційної скарги прокурора Миколаївської області визначено колегію суддів у складі: Ткаченко Н.Г. - головуючий (доповідач), Жуков С.В., Білоус В.В.

Ухвалою Верховного Суду від 22.03.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Заступника прокурора Одеської області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.10.2017 у справі №915/742/17, касаційну скаргу призначено до розгляду на 23.05.2018 о 10:10.

Крім того, ухвалою Верховного Суду від 22.03.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора Миколаївської області на додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.12.2017 у справі № 915/742/17, касаційну скаргу призначено до розгляду на 23.05.2018 о 10:15.

В судовому засіданні 23.05. 2017, вислухавши думку представників учасників справи, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про об'єднання в одне касаційне провадження, відповідно до ст. 173 ГПК України, касаційні провадження за касаційними скаргами Заступника прокурора Одеської області та прокурора Миколаївської області та розгляд їх в одному судовому засіданні, оскільки касаційні провадження за вказаними касаційними скаргами відкриті щодо перегляду пов'язаних між собою судових рішень (постанови та додаткової постанови суду апеляційної інстанції) у даній справі. Так, додаткова постанова від 28.12.2017 була прийнята у зв'язку з тим, що при прийнятті постанови Одеського апеляційного господарського суду від 20.11.2017, якою скасовано рішення господарського суду Миколаївської області від 10.10.2017 та відмовлено у задоволенні позову, судом апеляційної інстанції не вирішено питання про розподіл судових витрат.

Обґрунтовуючи підстави для скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.10.2017 у справі №915/742/17 заступник прокурора Одеської області у своїй касаційній скарзі посилається на те, що позовні вимоги прокурора є обґрунтованими та доведеними, а судові рішення ухвалено у порушення ст. 759 ЦК України, ст. ст. 10, 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки договір № 418-у від 30.12.2008 містить істотні умови договору суборенди.

Заявник касаційної скарги вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій у порушення ст. 43 ГПК України безпідставно не прийнято до уваги, що предметом договору № 418-у від 30.12.2008, виступають не послуги, а саме спірні причали; матеріалами справи підтверджується розміщення та використання ТОВ "МП "Термінал-Укрхарчозбутсировина" наземного маслопроводу, який знаходиться на державному нерухомому майні, а саме на причалах, який розміщено за погодженням з ТОВ "Миколаївський глиноземний завод".

На думку заступника прокурора Одеської області, місцевий та апеляційний суди дійшли помилкового висновку щодо відсутності між ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" та ТОВ "МП "Термінал-Укрхарчозбутсировина" відносин суборенди; є помилковим висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині повернення спірних причалів держави в особі Фонду державного майна України, оскільки у технічних паспортах гідроспоруд площі причалів не повинні зазначатися, а спірні об'єкти нерухомості містять усі обов'язкові експлуатаційні характеристики, визначені Правилами технічної експлуатації портових гідротехнічних споруд.

При цьому, ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" у відзиві на подану заступником прокурора Одеської області касаційну скаргу заперечує проти касаційної скарги та просить оскаржувану постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 залишити без змін, а касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області - без задоволення. При цьому, обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилається зокрема, на те, що ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" не передавало спірні причали в суборенду, а надавало ТОВ "МП "Термінал-Укрхарчозбутсировина" спеціалізовану послугу із забезпечення доступу до причалів; відсутність порушень умов договору оренди та використання причалів за призначенням підтверджено уповноваженим державним органом.

Разом з тим, прокурор Миколаївської області у касаційній скарзі на додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.12.2017 у справі № 915/742/17 зазначив про те, що:

- в даному випадку першим заступником прокурора області пред'явлено позов про розірвання договору оренди, та, як наслідок договірних правовідносин, повернення державного майна, у зв'язку з чим, згідно з положеннями ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при зверненні з зазначеним позовом прокурором було сплачено судовий збір за дві вимоги немайнового характеру, у розмірі 3 200 грн.;

- питання правильності сплати прокурором судового збору досліджено судом першої інстанції при винесенні судом першої інстанції ухвали про порушення провадження у даній справі;

- за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції відповідач мав сплатити судовий збір у розмірі 3 520 грн.;

- помилковим є висновок апеляційного суду про стягнення судового збору з прокуратури Миколаївської області, оскільки прокурор у спірних правовідносинах здійснює представництво інтересів держави в особі уповноваженого органу, а позивачем у справі виступає Фонд державного майна України.

У відзиві на касаційну скаргу прокурора Миколаївської області на додаткову постанову ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" зазначає, що суд апеляційної інстанції правильно розрахував розмір судового збору, що підлягав стягненню, відтак, додаткова постанова Одеського апеляційного господарського суду від 28.12.2017 у справі № 915/742/17 є такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та не підлягає скасуванню.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" Міністерства інфраструктури України, Генеральної прокуратури України, Фонду Державного майна України, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційних скарг та доводи відзивів на касаційні скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора Миколаївської області підлягає задоволенню частково, а касаційна скарга заступника прокурора Одеської області не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 09.06.1999 між ФДМ України (Орендодавець) та ВАТ "Миколаївський глиноземний завод" (Орендар) укладено Договір оренди державного майна №572, згідно п.п. 1 п. 1 якого, з урахуванням додатку до договору "Перелік основних засобів Дніпро-Бузького морського порту, що передаються в оренду ВАТ "Миколаївській глиноземний завод", Орендар прийняв в оренду за актом приймання-передачі державне майно Дніпро-Бузького морського порту, яке обліковується на балансі Заводу, зокрема, північне берегоукріплення, південне берегоукріплення, навігаційну обстановку та інші об'єкти, а всього у кількості 69 одиниць, загальною вартістю 59815000 грн., серед яких і спірні причали, а саме: № 1 (інвентарний № 2000030), № 2 (інвентарний № 2000031), № 3 (інвентарний № 2000032), № 4 (інвентарний № 2000033), № 5 (інвентарний № 2000034).

Відповідно до п. 6.2 Договору оренди, орендар має право за згодою орендодавця передавати окремі інвентарні об'єкти зі складу орендованого майна в суборенду фізичним та юридичним особам.

За змістом п.п. 5.1., 6.1 Договору оренди Завод зобов'язався використовувати орендоване майно у відповідності до його призначення і умов цього договору, має право самостійно здійснювати господарську діяльність у межах визначених статутом Заводу, чинним законодавством, цим договором.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.08.2014, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 16.10.2014 року та Вищого господарського суду України від 23.12.2014, договір оренди державного майна від 09.06.1999 №572 визнано продовженим до 01.04.2029.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 30.12.2008 між ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" (Завод) та ТОВ Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" (Термінал) укладено Договір № 418-У, відповідно до п.1.1. якого, з урахуванням додаткових угод №1, №2, Завод зобов'язався надавати Терміналу причали Дніпро-Бузького морського порту для перевалки наливних та інших вантажів, а Термінал - погоджувати з Заводом графіки підходу морських суден, здійснювати поставку наливних харчових вантажів до Дніпро-Бузького морського порту та перевалку їх своїми силами та замовленими у Заводу на судна.

Пунктами 4.1., 4.3.-4.5. Договору № 418-У передбачено, що Термінал здійснює оплату послуг надання причалів для перевалки вантажів силами та засобами Терміналу у розмірі, визначеному наказом Міністерства транспорту України від 31.10.2015 року № 392 та оплату інших, необумовлених договором, послуг, надання яких Заводом підтверджується актами виконаних робіт або приймально-передавальними актами.

Апеляційним судом з'ясовано, що впродовж 2012-2013 років ТОВ Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" на фронтальній частині орендованих Заводом причалів № 3-5, уздовж їх лінії, прокладено наземний маслопровід. Його змонтовано за згодою Заводу та після отримання ТОВ Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" відповідних дозволів держави в особі уповноважених нею органів та балансоутримувача причалів.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява прокурора про розірвання договору оренди державного майна №572 від 09.06.1999 мотивована тим, що договір № 418-У від 30.12.2008, з урахуванням розміщення на орендованих за спірним договором оренди державного майна №572 від 09.06.1999 причалів № 3-5 маслопроводу ТОВ Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" (Термінал), є договором суборенди державного майна, який укладено ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" без згоди орендодавця - ФДМ України. Відтак, на думку прокурора, договір оренди має бути розірваний з підстав порушення ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" умов договору та положень, передбачених ст.26 Закону України Про оренду державного та комунального майна, ч. 1 ст. 774, п.2 ч.1 ст. 783 ЦК України щодо передачі в суборенду орендованого майна без згоди орендодавця.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині розірвання договору оренди державного майна №572 від 09.06.1999, виходив з того, що Завод використовував причали, орендовані за спірним договором, не тільки у своїй господарській діяльності, в тому числі як портовий оператор - з метою, з якою укладено договір, а й для надання протягом дії договору № 418-У від 30.12.2008 платних послуг доступу до причалів ТОВ Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" для отримання прибутку, таким чином використовуючи причали всупереч умовам договору оренди державного майна №572 від 09.06.1999.

При цьому, місцевий господарський суд дійшов висновку, що договір № 418-У від 30.12.2008 не є договором суборенди, оскільки не відповідає вимогам законодавства та формі Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, затвердженого наказом Фонду від 23.08.2000 № 1774, зареєстрованого в Мінюсті 21.12.2000 за № 931/5152, оскільки в ньому відсутнє визначення: об'єкту оренди (складу і вартості майна з урахуванням її індексації); орендної плати з урахуванням її індексації; порядку використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; страхування орендарем взятого ним в оренду майна. При цьому, суд дійшов висновку, що умови договору № 418-У від 30.12.2008 відносно надання причалів для перевалки вантажів ТОВ Термінал відповідають змісту договору про надання послуг, в тому числі забезпечення доступу портового оператора до причалу.

Разом з тим, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, застосувавши п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), визнав недійсним договір №418-У від 30.12.2008. При цьому, суд виходив з того, що зазначений договір в частині надання ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" послуг доступу ТОВ Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" до спірних причалів укладено всупереч законодавству, за відсутності правових підстав, оскільки платні послуги доступу до орендованих за спірним договором причалів можуть надаватися лише природним монополістом - ДП "Адміністрація морських портів України".

Суд апеляційної інстанції, погодившись з висновком місцевого суду стосовно того, що договір № 418-У від 30.12.2008 не є договором суборенди і з цих підстав дійшов висновку про відмову в задоволенні позову про розірвання оспорюваного договору оренди державного майна №572 від 09.06.1999.

Колегія суддів погоджується з зазначеними висновками апеляційного господарського суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у т.ч. із договорів.

Згідно норм ст. ст. 626, 628, 629 ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Предметом спору у даній справі є розірвання договору оренди державного майна та повернення такого майна. Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України (435-15) , Господарського кодексу України (436-15) , а також спеціального закону - Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12)

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України та ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором оренди (найму) одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. ч. 1 та 3 ст. 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України (435-15) для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов'язань. При цьому названа норма застосовується з урахуванням загальних положень Господарського кодексу України (436-15) та Цивільного кодексу України (435-15) .

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 783 ЦК України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі.

Статтею 774 ЦК України передбачено, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Зазначені норми закону не передбачають обов'язковість розірвання договору оренди, в разі порушення орендарем зобов'язань за договором, а надають можливість їх застосування в залежності від конкретних обставин справи.

При цьому, підставою для розірвання договору може бути належним чином доведений факт укладення договору піднайму (суборенди) за відсутності згоди наймодавця (орендодавця).

Як вбачається з матеріалів справи, підставами позову прокурора в інтересах ФДМ України є передання ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" частини орендованих причалів №№ 3-5 у користування Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" для розміщення маслопроводу без згоди орендодавця - ФДМ України, що є порушенням ч. 1 ст. 774 ЦК України та п. 2 ч. 1 ст. 783 ЦК України.

Статтею 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендар має право передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди.

При цьому строк надання майна у суборенду не може перевищувати терміну дії договору оренди. Плата за суборенду цього майна, яку отримує орендар, не повинна перевищувати орендної плати орендаря за майно, що передається в суборенду. Різниця між нарахованою платою за суборенду і тією її частиною, яку отримує орендар, спрямовується до державного або місцевого бюджету. Контроль за визначенням розміру плати за суборенду та спрямуванням її (в частині, що перевищує суму орендної плати за майно, яке передається в суборенду) до відповідного бюджету покладається на орендодавців, зазначених у статті 5 цього Закону. Порядок використання плати за суборенду майна визначається: Кабінетом Міністрів України - для об'єктів, що перебувають у державній власності; органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим; органами місцевого самоврядування - для об'єктів, що перебувають у комунальній власності. До договору суборенди застосовуються положення про договір оренди.

За змістом ч.ч. 1-4 ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна.

Типові договори оренди державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України, типові договори оренди майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, затверджують відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування.

За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.

Умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення (приведення у відповідність з цим Законом) законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря.

У справі, яка розглядається, апеляційний суд, надавши оцінку доказам і доводам сторін, проаналізувавши зміст договору № 418-У від 30.12.2008, встановив, що, зазначений договір не є договором суборенди, оскільки не відповідає вимогам законодавства щодо договору оренди та формі "Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності", затвердженого наказом ФДМ України від 23.08.2000 № 1774, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.12.2000 №931/5152 (z0931-00) , саме в ньому відсутнє визначення: об'єкту оренди (складу і вартості майна з урахуванням її індексації); орендної плата з урахуванням її індексації; порядку використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; страхування орендарем взятого ним в оренду майна.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що договір № 418-У від 30.12.2008 року, укладений ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" та ТОВ Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" є договором суборенди.

За приписами ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Відповідно до ст. 73 ГК України орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Згідно норм ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцями є фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам. Підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.

У справі, що розглядається, апеляційним судом встановлено, що як свідчать матеріали справи, орендовані спірні причали обліковуються на балансі як Заводу, що підтверджується довідкою Заводу від 09.10.2017, так і ДП "АМПУ", а земельна ділянка, на якій розміщені спірні причали, використовується на підставі державного акта на право постійного користування землею, серії І-МК № 00209, виданого Жовтневою районною державною адміністрацією Миколаївської області 06.03.1997, і зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 125, Заводом, як правонаступником орендного підприємства Миколаївський глиноземний завод, на ім'я якого видано акт на право постійного користування землею.

Відповідно до ст. 32 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" контроль за використанням майна, переданого в оренду (крім іншого окремого індивідуально визначеного майна), покладається на органи, які відповідно до цього Закону здійснюють державну політику у сфері оренди. Контроль за використанням іншого окремого індивідуально визначеного майна, переданого в оренду, здійснюють органи, уповноважені управляти підприємством, яке є орендодавцем цього майна.

У даному випадку таким органом є Фонд державного майна України.

Як вбачається з п. 1 Наказу ФДМУ від 14.05.2012 № 655 "Щодо виконання контрольних функцій Фонду державного майна України у сфері оренди" Фонд та його регіональні відділення орендодавці державного майна за укладеними ними договорами оренди здійснюють постійний документальний контроль, а також періодичний комплексний контроль з оглядом об'єкта оренди.

Так, як встановлено судом апеляційної інстанції, за результатами перевірок від 18-21.03.2014, 15.10.2015, від 30.03.2016, від 15.06.2017, регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області жодних порушень не виявлено та зазначено, що орендоване майно використовується відповідно до умов договору оренди державного майна №572 від 09.06.1999 та його функціонального призначення.

Встановивши зазначені обставини, апеляційний суд дійшов висновку, що Фондом державного майна України, як уповноваженим державним органом на здійснення контролю та позивачем, в інтересах якого заявлено даний позов, спростовано факти порушення умов договору оренди державного майна №572 від 09.06.1999.

Виходячи з аналізу наведених норм та встановлених судами обставин справи, Касаційний господарський суд зазначає, що надавши належну оцінку доводам сторін та доказам у справі, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для розірвання договору оренди державного майна №572 від 09.06.1999 відповідно до ч. 1 ст. 774 ЦК України та п. 2 ч. 1 ст. 783 ЦК, та, відповідно, і підстав для повернення причалів, оскільки позовна вимога про повернення орендованих об'єктів за договором оренди державного майна №572 від 09.06.1999 є похідною від позовної вимоги про його розірвання.

Доводи заступника прокурора Одеської області, наведені в обґрунтування вимог касаційної скарги, не можуть бути прийняті колегією суддів, оскільки вони фактично зводиться до посилань на обставини справи, намагання здійснити їх переоцінку та прохання надати нову оцінку доказам у справі, які, на думку заявника касаційної скарги, неправильно були оцінені апеляційним судом під час розгляду справи, що в силу вимог ст. 300 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Водночас, колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними відповідачем у відзиві на касаційну скаргу, оскільки вони ґрунтуються на встановлених у справі фактичних обставинах та нормах матеріального права.

Враховуючи викладене, Касаційний господарський суд вважає, що суд апеляційної інстанції правильно скасував рішення місцевого господарського суду та дійшов законного і обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

Відтак, наведені заступником прокурора Одеської області. у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення відповідно до вимог ст. 311 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017), оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а колегія суддів не встановила фундаментальних порушень судом апеляційної інстанції при розгляді спору у даній справі.

Враховуючи викладене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Одеського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 у справі № 915/742/17 прийнята судом у відповідності до фактичних обставин та у відповідності до вимог матеріального права і підстав для її зміни або скасування не вбачається.

При цьому, слід зазначити, що оцінка доводів сторін у даній справі та наявних доказів була здійснена апеляційним судом з дотриманням вимог процесуального права - ст. ст. 4-7, 43 ГПК України (1798-12) (в редакції, чинній до 15.12.2017).

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга заступника прокурора Одеської області задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції не вбачається, судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) покладаються на заявника касаційної скарги.

Разом з цим, задовольняючи частково касаційну скаргу прокурора Миколаївської області на додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.12.2017 у справі № 915/742/17, колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, при прийнятті постанови від 20.11.2017, якою скасовано рішення господарського суду Миколаївської області від 10.10.2017 та відмовлено у задоволенні позову, Одеським апеляційним господарським судом не вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 88 ГПК України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваної додаткової постанови) господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо не вирішено питання про розподіл господарських витрат або про повернення судового збору з бюджету.

Аналогічні положення містяться в ст. 244 ГПК України, що набрав чинності 15.12.2017, відповідно до якої, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати

Частиною 7 ст. 49 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) передбачено, що якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Аналогічні приписи передбачені і ч. 14 ст. 129 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017), відповідно до яких, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сплачений ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 267 520,00 грн. підлягає відшкодуванню за рахунок прокуратури Миколаївської області.

Однак, колегія суддів Касаційного господарського суду частково не погоджується із вказаними висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони зроблені з порушенням вимог чинного законодавства.

Так, розмір та порядок сплати судового збору визначається Законом України "Про судовий збір" (3674-17) .

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1 600,00 грн.

За подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру судовий збір становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір").

Частиною 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" (у згаданій редакції) передбачено, що у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Як вбачається з матеріалів справи, перший заступник прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся з позовом до господарського суду у липні 2017 року з вимогами про розірвання договору та про повернення майна. Тобто було заявлено дві вимоги немайнового характеру та сплачено судовий збір відповідно у розмірі 3 200 (1 600х2) грн.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакцій, чинній на момент подання апеляційної скарги) за подання апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору складає 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Виходячи з аналізу наведених норм, за подання апеляційної скарги на рішення суду до сплати підлягав судовій збір у розмірі 3 520,00 грн. 00 коп. (1 600 х 2) х110%).

Саме вказана сума підлягала стягненню з прокуратури Миколаївської області на користь ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Миколаївської області від 10.10.2017 у справі №915/742/17 при винесенні додаткової постанови, а не 267 520,00 грн., як помилково дійшов висновку суд апеляційної інстанції.

У зв'язку з зазначеним, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про скасування додаткової постанови Одеського апеляційного господарського суду від 28.12.2017 у справі №915/742/17 в частині стягнення з прокуратури Миколаївської області судового збору в сумі 264 000,00 грн. (267 520,00 - 3 520,00), а в решті (стягнення судового збору в сумі 3 520,00 грн.) - залишення без змін.

Разом з тим, суд касаційної інстанції зазначає, що судовий збір у розмірі переплаченої суми повертається за клопотанням особи, яка його сплатила відповідно до ст. 7 Закону України "про судовий збір".

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 у справі № 915/742/17 залишити без змін.

Касаційну скаргу прокурора Миколаївської області задовольнити частково.

Додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.12.2017 у справі № 915/742/17 в частині стягнення з прокуратури Миколаївської області судового збору в сумі 264 000,00 грн. скасувати. В решті додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.12.2017 у справі № 915/742/17 залишити без змін.