розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.11.2017 (Стойка О.В., Марченко О.А., Татенко В.М.) та рішення Господарського суду Луганської області від 19.09.2017 (Масловський С.В.) у справі №913/688/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" про стягнення 278 565,11 грн

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - Позивач) звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" (далі - Відповідач) про стягнення заборгованості за договором на транспортування природного газу магістральними трубопроводами №1109011109/Б28 від 27.09.2011 в сумі 222 299,00 грн, пені в сумі 28 900,25 грн, 3% річних в сумі 5 230,36 грн та інфляційних втрат в сумі 22 135,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що Відповідачем обов'язок щодо виконання своєчасної оплати за послуги, надані Позивачем протягом квітня 2014 року - червня 2017 року, не виконаний, внаслідок чого у Відповідача утворилась заборгованість в сумі 222 299,00 грн, на яку нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 19.09.2017 позовні вимоги задоволено частково. Суд стягнув з Відповідача на користь Позивача заборгованість в суміі 222 299,00 грн, 3% річних в сумі 5 230,36 грн, інфляційні втрати в сумі 22 135,50 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що Позивач з квітня 2016 по червень 2017 року протранспортував природний газ на загальну суму 222299,00 грн, що підтверджується актами наданих послуг у період з квітня 2016 по червень 2017, які підписані повноважними представниками сторін та посвідчені печатками юридичних осіб, без жодних зауважень та заперечень, крім акту №03-17-110901109/Б28 від 31.03.2017, який не посвідчений печаткою представника Відповідача, але отриманий Відповідачем 24.07.2017 згідно повідомлення по вручення поштового відправлення, та на який жодних заперечень в порядку передбаченому пунктом 2.11.3 договору надано не було. Загальна вартість наданих послуг транспортування природного газу за період з квітня 2016 по червень 2017 року складає 222299,00 грн. Відповідач свої зобов'язання по оплаті наданих Позивачем послуг не виконав і доказів протилежного надано не було, а тому позовні вимоги щодо стягнення основного боргу є обґрунтованими, як і вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Щодо позовних вимог про стягнення з Відповідача пені за період з квітня по грудень 2016 року, то така вимога задоволенню не підлягає з огляду на положення пунктів 9.1, 9.3, 9.4 договору від 31.03.2017, сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) Торгово-промислової палати України № 661 від 26.09.2014 та норми Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (1669-18) .

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.11.2017 рішення Господарського суду Луганської області від 19.09.2017 залишено без змін з тих же підстав.

Позивач подав касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду, в якій просить їх скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з Відповідача пені в сумі 28900,25 грн та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову, а в іншій частині рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

В касаційній скарзі Позивач не погоджується з мотивами, наведеними в оскаржуваних судових рішеннях, посилаючись на те, що, відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення пені, судами попередніх інстанцій порушено статті 526, 617 ЦК України, статті 193, 218 ГК України; судами не враховано, що Відповідачем не надано доказів виконання пункту 8.4 договору та поінформування Позивача про наявність форс-мажорних обставин.

Відзив на касаційну скаргу Відповідач не надав, що відповідно до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних постанови Донецького апеляційного господарського суду від 27.11.2017 та рішення Господарського суду Луганської області від 19.09.2017 у даній справі у касаційному порядку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", правонаступником якої є Позивач (Газотранспортне підприємство) та Відповідачем (Замовник) 27.09.2011 укладено договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами №1109011109/Б28, за умовами якого Газотранспортне підприємство зобов'язалося надати Замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу Замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій, а Замовник зобов'язався внести плату за надані послуги з транспортування газу магістральними трубопроводами у розмірі, у строки та порядку, передбаченому умовами цього договору.

На виконання умов договору Позивач протягом квітня 2014 року - червня 2017 року надав Відповідачу послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами на загальну суму 222 299,00 грн, проте Відповідач зобов'язання з оплати наданих Позивачем послуг не виконав, що стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення 222 299,00 грн основного боргу, пені в сумі 28 900,25 грн, 3% річних в сумі 5 230,36 грн та інфляційних втрат в сумі 22 135,50 грн.

Господарські суди першої та апеляційної інстанцій, керуючись нормами статей 526, 530, 625 ЦК України, статті 193 ГК України, надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності дійшли висновку про обґрунтованість позову в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 222 299,00 грн основного боргу, 3% річних в сумі 5 230,36 грн та інфляційних втрат в сумі 22 135,50 грн.

Що стосується заявленої до стягнення з Відповідача пені, то суди відмовили в задоволенні такої позовної вимоги з посиланням на статті 218, 219 ГК України, статтю 617 ЦК України, статті 14, - 141 Закону України "Про торгово-промислові палати", статті 10, 11 Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".

Колегія суддів зазначає, що, як вбачається із тексту та прохальної частини касаційної скарги, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду Позивачем оскаржуються лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з Відповідача пені в сумі 28900,25 грн. В іншій частині зазначені судові рішення не оскаржуються, а тому згідно з частиною 1 статті 300 ГПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що пунктом 7.3 договору передбачено, що у разі порушення Замовником строків оплати, передбачених розділом 5 цього договору, з останнього стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який стягується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно зі статтею 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язань виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Пунктами 9.1, 9.3, 9.4 договору визначено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов'язків по договору, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин). Сторони зобов'язані негайно повідомити про обставини форс-мажору та протягом 14-ти днів з моменту їх виникнення надати відповідні підтверджуючі документи. Настання обставин форс-мажору підтверджується у встановленому законодавством порядку.

Статтями 14, - 141 Закону України "Про торгово-промислові палати" з урахуванням змін внесених за пунктом 4 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (1669-18) зазначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини та видають сертифікат про відповідні обставини.

Господарські суди першої та апеляційної інстанції з'ясували, що Відповідач звернувся за підтвердженням настання форс-мажорних обставин до уповноваженого органу, у зв'язку з чим Торгово-промисловою палатою 22.09.2014 видано сертифікат № 661 про форс-мажорні обставини (обставин непереборної сили), яким встановлений факт наявності з 07.04.2014 для Відповідача форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що в т.ч. унеможливлюють виконання зобов'язань підприємства за договором на транспортування природного газу магістральними трубопроводами №1109011109/Б28 від 27.09.2011.

Також, як дослідили попередні судові інстанції, в сертифікаті зазначено, що за існування в Луганській області дуже складних умов, зумовлених проведенням активних бойових дій, Відповідач не має можливості здійснювати господарську діяльність, проводити контроль і облік природного газу, своєчасно ліквідувати аварії, забезпечувати безперебійне газопостачання природним газом, а також виконувати інші свої зобов'язання в повному обсязі. На об'єктах, підпорядкованих Відповідачу, відбувались непоодинокі випадки застосування вибухонебезпечних речовин, підрив і пошкодження надземних і підземних газопроводів, напади та травмування персоналу, викрадення невідомими особами майна Відповідача.

Докази зміни зазначених обставин на спірний період в матеріалах справи відсутні, що встановлено місцевим господарським судом та підтверджено судом апеляційної інстанції.

Суди попередніх інстанцій звернули увагу, що вимогами пункту 9.1 договору, поряд з умовою щодо обов'язку надати відповідні документи протягом 14 днів, - не передбачено наслідків порушення такого строку.

Отже з огляду на встановлені обставини справи та норми наведеного вище законодавства, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з Відповідача пені.

При цьому, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив посилання Позивача щодо відсутності підстав звільнення Відповідача від відповідальності у вигляді пені через настання форс-мажорних обставин, оскільки умов, що, у разі несвоєчасного повідомлення або неповідомлення взагалі, форс-мажорні обставини не застосовуються, спірний договір не містить.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання скаржника в касаційній скарзі на те, що, відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення пені, судами попередніх інстанцій порушено статті 526, 617 ЦК України, статті 193, 218 ГК України, колегією суддів відхиляються, оскільки судами попередніх інстанцій повно та всебічно досліджено фактичні обставини справи, здійснено перевірку наявних доказів з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильно застосовано законодавство під час розгляду справи.

Доводи Позивача про неврахування судами, що Відповідачем не надано доказів виконання пункту 8.4 договору та поінформування Позивача про наявність форс-мажорних обставин, колегією суддів також відхиляються з підстав, наведених у даній постанові суду.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.