ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 905/511/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Семуван"

представник позивача - не з'явився

відповідач -1 - публічне акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів"

представник відповідача -1 - Юхименко М.П.

відповідач -2 - товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Укрнадратехнологія"

представник відповідача-2 - не з'явився

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - (1) товариство з обмеженою відповідальністю "АТП-1", (2) товариство з обмеженою відповідальністю "Стіл-Трейдінг Груп", (3) товариство з обмеженою відповідальністю "Траф Альянс"

представник третьої особи-1 - не з'явився

представник третьої особи-2 - не з'явився

представник третьої особи-3 - не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів"

на постанову Донецького апеляційного господарського суду у складі Попков Д.О. - головуючий, Зубченко І.В., Радіонова О.О. від 20 грудня 2017 року та рішення Господарського суду Донецької області у складі Паляниця Ю.О. від 27 липня 2017 року

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Семуван" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (далі - відповідач-1) та товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Укрнадратехнологія" (далі-відповідач-2) про стягнення солідарно заборгованості за поставлений товар за договором поставки від 09.04.2015 № 1502046 в сумі 16 976 558,71 грн., 4 315 633,90 грн. пені, 194 900,95 грн. інфляційних втрат, 824 443,29 грн. 3% річних.

2. Позовні вимоги обґрунтовані набуттям позивачем на підставі укладеного з ТОВ "Стіл-Трейдінг Груп" договору про відступлення права вимоги від 02.02.2017 №02/02 прав кредитора за договором поставки від 09.04.2015 № 1502046 щодо сплати відповідачем-1 боргу в сумі 16 976 558,71 грн., яке було забезпечене порукою відповідача-2 на підставі договору поруки від 01.03.2016 №01/03.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Донецької області від 27 липня 2017 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20 грудня 2017 року, позов задоволений частково. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за поставлений товар в сумі 16 976 558,71 грн., інфляційні витрати 194 900,95 грн., 3% річних 819 911,51 грн. У задоволення іншої частини позову відмовлено.

4. Судові рішення мотивовані тим, що відповідач-1 є боржником за укладеним між ним та ТОВ "Траф Альянс" (постачальник, первинний кредитор) договором поставки від 09.04.2015 №1502046 в сумі 16 976 558,71 грн., що становить вартість отриманого останнім вугілля у квітні-червні 2015 року за відповідними актами здачі-приймання товару. Одночасно виконання відповідачем-1 зобов'язань за вказаним договором поставки було забезпечено фінансовою порукою відповідача-2 за договором поруки від 01.03.2016 №01/03 між ТОВ "Траф Альянс" та відповідачем-2.

4.1. У подальшому шляхом укладення ланцюгу договорів про відступлення права вимоги, першим у якому був договір від 24.03.2016 №24/03 між ТОВ "Траф Альянс" та ТОВ "АТП-1", первісний кредитор відступив право вимоги вказаного боргу до відповідача-1 та право вимоги за договором поруки до відповідача-2 іншим особам, в результаті чого такі права набув позивач від ТОВ "Стіл-Трейдінг Груп" за договором відступлення прав вимоги від 02.02.2017 №02/02.

5. Оскільки як факт наявності спірної заборгованості відповідача-2 за договором поставки, так і дійсність набутих позивачем прав вимоги підтверджується матеріалами справи, з урахуванням встановленої статтею 204 ЦК України презумпції дійсності правочину та статтями 525, 629 вказаного Кодексу обов'язковості виконання господарського зобов'язання, заявлені вимоги підлягають задоволенню за виключенням сум пені, нарахування якої не передбачено умовами договору поставки.

6. При цьому суди відхилили доводи відповідача-1 стосовно недійсності набутої позивачем вимоги з посиланням на встановлення умовами пункту 13.6 договору поставки можливості передачі постачальником зобов'язань за цим договором третім особам виключно за письмовою згодою боржника, яку останній не надавав.

6.1. Так, пунктом 13.6 договору поставки передбачено, що "постачальник має право передавати третім особам зобов'язання за договором лише за письмовою згодою покупця".

6.2. Суд першої інстанції, проаналізувавши вказаний пункт договору, дійшов висновку, що за договором поставки постачальник зобов'язався передати покупцю у власність товар, а отримання коштів за договором є правом, а не обов'язком постачальника. У зв'язку з чим зміст пункту 13.6 договору не містить застереження щодо неможливості постачальника передати право вимоги виконання зобов'язання боржником.

6.3. У свою чергу судом апеляційної інстанції витлумачено вказаний пункт договору як такий, що встановлює необхідність згоди боржника виключно на передачу кредитором третім особам обов'язків за договором, тоді як за договором відступлення права вимоги позивач набув право вимоги, а не певний обов'язок. Отже, у даному випадку не потрібна згода боржника на укладення договору відступлення права вимоги з огляду на встановлене статтею 516 ЦК України загальне правило заміни кредитора у зобов'язанні без згоди боржника.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, відповідач-1 подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Аргументи учасників справи

Доводи відповідача-1, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

8. Умовами договору поставки передбачена можливість заміни кредитора у зобов'язанні тільки за згодою боржника, яка у даному випадку була відсутня, що свідчить про недійсність вимоги позивача за спірним договором поставки, як нового кредитора за договором про відступлення права вимоги, до боржника - відповідача-1 щодо сплати боргу.

9. Судом апеляційної інстанції безпідставно проігноровано висновки судів у справі № 910/13255/17 між тими ж сторонами, у якій встановлено недійсність здійсненого первинним кредитором ТОВ "Траф-Альянс" відступлення права вимоги за договором поставки.

10. Верховний Суд не враховує подані відповідачем-1 23.02.2018 доповнення касаційної скарги та 02.04.2018 письмові пояснення, які за своєю суттю також є доповненням касаційної скарги, як такі, що подані з порушенням встановленого частиною 1 статті 298 ГПК України строку.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

11. Як встановлено судами, позивач при зверненні з позовом стверджував про набуття ним за договором про відступлення прав вимоги від 02.02.2017 №02/02 прав вимоги до відповідача-1 виконання грошового зобов'язання за договором поставки від 09.04.2015 № 1502046 в сумі 16 976 558,71 грн.

12. Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

13. За умовами вказаного договору уступки права вимоги (п. 1.3 договору) первісний кредитор передає новому кредитору у строк 20 днів оригінали документів, що підтверджують дійсність права вимоги до боржника згідно переліку.

Відповідний обов'язок первісного кредитора передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, встановлений частиною 1 статті 517 Цивільного кодексу України.

14. При цьому відповідно до пункту 3.5 договору поставки від 09.04.2015 № 1502046 разом з товаром, але не пізніше дати поставки, постачальник зобов'язується надати покупцю оригінали документів, оформлених на державній мові та у відповідності з вимогами п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України №88 від 24.05.1995 (z0168-95) : рахунок-фактуру; видаткову накладну; податкову накладну в електронній формі; акт прийому-передачі товару; товарно-транспортну накладну (у випадку поставки товару вантажним автотранспортом); товарно-транспортну накладну (оригінал), за умови поставки вантажним автотранспортом постачальника; сертифікат якості виробника товару, сертифікат якості виробника товару, а також інші документи згідно з п.2.3 договору (оригінали або належними чином завірені копії); у разі, якщо товар підлягає сертифікації, сертифікат походження та відповідності за системою сертифікації УкрСЕПРО, гігієнічний, екологічний сертифікат, а також інші сертифікати згідно з чинним законодавством України (оригінали або належним чином завірені копії); документи, надання яких обумовлено у специфікації (додатку) до договору.

15. За вимогою статті 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) та статті 74 ГПК України (у редакції після 15.12.2017) саме на позивача у даному випадку покладено обов'язок підтвердження наявності вимог до відповідача первинними документами, які беззаперечно свідчать про існування відповідного грошового зобов'язання останнього.

16. Проте зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що при встановленні дійсності набутого позивачем права вимоги до відповідача суди досліджували наявність повного передбаченого як договором поставки, так і договором відступлення права вимоги, переліку первинних документів, які підтверджують існування відповідного зобов'язання боржника (відповідача).

17. Вищезазначене свідчить, що суд першої інстанції припустився порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення всіх істотних обставин справи. За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32- 34, 43, 82, 84 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017), визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки. У свою чергу суд апеляційної інстанції на допущені порушення уваги не звернув та їх не усунув.

18. Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо дійсності вимоги позивача до відповідача не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі обставин, встановлення яких є необхідним для вирішення заявлених позовних вимог по суті.

19. При цьому Верховний Суд вважає обгрунтованим довод касаційної скарги в пункті 8 цієї Постанови щодо можливості заміни кредитора у зобов'язанні за договором поставки від 02.02.2017 №02/02 лише за згодою боржника з огляду на таке.

20. Судами попередніх інстанцій при аналізі змісту пункту 13.6 договору допущено порушення вимог статті 509 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договору поставки), якою чітко визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

21. Таким чином, законодавчо визначений термін "зобов'язання" передбачає одночасне виникнення в однієї сторони правовідношення обов'язку щодо вчинення або невчинення певних дій, а у іншої сторони (кредитора) права вимагати від зобов'язаної особи виконання взятого на себе обов'язку.

22. У пункті 13.6 договору поставки вжито саме термін "зобов'язання", що означає розповсюдження встановлених договором обмежень у вигляді отримання згоди покупця (відповідача) на передачу постачальником як прав, так і обов'язків за вказаним договором. Тобто, сторонами в договорі встановлено обов'язкову наявність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні за цим договором, що узгоджується з приписами частини 1 статті 516 ЦК України.

23. За таких обставин висновки судів у пунктах 6.2 та 6.3 цієї Постанови є помилковими та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

24. Оскільки, окрім порушення норм матеріального права, судами також допущені порушення процесуальних норм, які не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК України), касаційна скарга підлягає задоволенню частково, постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню на підставі частини 3 статті 310 ГПК України з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

25. При новому розгляді суду необхідно врахувати наведене в цій Постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, у тому числі встановити дійсність набутого позивачем зобов'язання, і прийняти відповідне рішення з дотриманням норм законодавства. Окрім зазначеного суду при повторному розгляді позовних вимог по суті також слід звернути увагу на наявність іншого судового провадження у справі № 910/13255/17 між тими ж сторонами про визнання недійсними правочинів відступлення права вимоги.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" задовольнити частково.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20 грудня 2017 року та рішення Господарського суду Донецької області від 27 липня 2017 року у справі № 905/511/17 скасувати.

3. Справу № 905/511/17 направити на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.