До господарського суду Запорізької області звернулося Приватне підприємство "А.Р.С.І." (далі по тексту ПП "А.Р.С.І.", позивач) із позовом до Комунального підприємства "Мелітопольський асфальтобетонний завод" Мелітопольської міської ради (далі по тексту КП "Мелітопольський асфальтобетонний завод", відповідач) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Мелітопольської міської ради Запорізької області (далі по тексту Мелітопольська міськрада, третя особа) про стягнення 606 925,67 грн., з яких, 306 528,00 грн. основний борг за договором поставки № 07/05 від 07.04.2013; 275 471,61 грн. інфляційних та 24 926,06 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань в частині проведення повних та своєчасних розрахунків з отриманий товар за договором поставки № 07/05 від 07.04.2013 відповідач повинен сплатити 306 528,00 грн. основного боргу; 275 471,61 грн. інфляційних та 24 926,06 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 10.08.2016 у справі № 908/1444/16 позов ПП "А.Р.С.І." до КП "Мелітопольський асфальтобетонний завод" задоволено частково; в частині стягнення основного боргу в сумі 306 528,00 грн. провадження припинено, в частині стягнення 275 471,61 грн. інфляційних та 24 926,06 грн. 3% річних відмовлено; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 4 597,92 грн.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29.11.2016 у справі № 908/1444/16 рішення господарського суду Запорізької області в частині відмови у задоволенні 275 471,61 грн. інфляційних та 24 926,06 грн. 3% річних скасовано, в цій частині вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 275 471,61 грн. інфляційних та 24 926,06 грн. 3% річних; в іншій частині рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.03.2017 у справі № 908/1444/16 рішення господарського суду Запорізької області від 10.08.2016 та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 29.11.2016 скасовані; справу скеровано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи судові рішення, суд касаційної інстанції виходив з того, що судами не було надано належної правової оцінки тій обставині, що відносно відповідача в межах справи № 908/2082/14 прийнято ухвалу про затвердження плану досудової санації відповідача та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, серед яких мораторій накладено на вимоги позивача, як таких, що виникли до введення санації.

При цьому, суд касаційної інстанцій також зазначив, що судами обох інстанцій не враховано укладену між позивачем та відповідачем додаткову угоду № 1 від 27.07.2016.

Як регламентовано ст. - 111-12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній до 15.12.2017, далі по тексту ГПК України (1798-12) ) вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

За результатами нового розгляду, господарський суд Запорізької області прийняв рішення від 14.06.2017, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.09.2017, яким позовні вимоги задоволені частково, вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 15 730,24 грн. 3% річних, 63 350,04 грн. інфляційних втрат, провадження в частині стягнення основного боргу в сумі 306 528,00 грн. припинено; в задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Приймаючи зазначені рішення, суди обох інстанцій виходили з того, що протягом розгляду справи відповідачем було в повному обсязі сплачено позивачу заявлену суму основного боргу. В частині задоволення позовних вимог щодо нарахування 3% річних та інфляційний, враховано період дії мораторію та межі заявлених позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Запорізької області від 14.06.2017 та постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.09.2017 у справі № 908/1444/16, відповідач Комунальне підприємство "Мелітопольський асфальтобетонний завод" Мелітопольської міської ради звернулася з касаційною скаргою про скасування оскаржуваних судових рішень та з вимогою прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування заявлених вимог, скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 6, 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. - 111-12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017, далі по тексту ГПК України (1798-12) ).

При цьому, відповідач зазначає, що судами не було в повному обсязі досліджено та надано правової оцінки всім доводам відповідача. На переконання скаржника, застосована судами теза про автоматичне припинення мораторію разом із закінченням строку санації є результатом неправильного тлумачення норм Закону про банкрутство.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 908/1444/16 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Погребняк В.Я. - головуючий, Пєсков В.Г., Катеринчук Л.Й. (протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.02.2018 у матеріалах справи).

У зв'язку з відрядженням судді Катеринчук Л.Й. за результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначено наступний склад колегії суддів: Погребняк В.Я. (головуючий), Пєсков В.Г., Білоус В.В. (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2018 у матеріалах справи).

Підпунктом 11 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення ГПК України (1798-12) (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017) передбачено, що заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не порушено на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 15.03.2018, у визначеному складі колегії суддів, поновлено відповідачу Комунальному підприємству "Мелітопольський асфальтобетонний завод" Мелітопольської міської ради строк на касаційне оскарження; прийнято справу № 908/1444/16 господарського суду Запорізької області до провадження; відкрито касаційне провадження і за касаційною скаргою Комунального підприємства "Мелітопольський асфальтобетонний завод" Мелітопольської міської ради; призначено розгляд справи на 08.05.2018; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 24.04.2018; доведено до відома учасників справи, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

Учасники провадження своїм правом, наданим ст.ст. 42, 295 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній з 15.12.2017) не скористалися, відзивів на касаційну скаргу Комунального підприємства "Мелітопольський асфальтобетонний завод" Мелітопольської міської ради не подали.

В судовому засіданні 08.05.2018 представник відповідача повністю підтримав вимоги та доводи касаційної скарги, з підстав наведених у ній; просив суд касаційної інстанції постанову апеляційного суду від 04.09.2017 та рішення місцевого господарського суду від 14.06.2017 у справі № 908/1444/16 скасувати.

Представники інших учасників провадження в судове засідання 08.05.2018 не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду касаційної скарги були повідомлені належним чином. Враховуючи, що явка представників сторін не була визнана обов'язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників інших учасників провадження.

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та представника відповідача, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

За приписами ст. 300 ГПК України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судами, 07.04.2013 між сторонами Приватним підприємство "А.Р.С.І." (постачальник) та Комунальним підприємством "Мелітопольський асфальтобетонний завод" (покупець) був укладений договір поставки №07/05 (далі по тексту Договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язався протягом 3-х календарних днів з дня отримання замовлення передати у власність покупця бітум нафтовий дорожній в'язкий БНД 60/90 (далі по тексту товар), а покупець - прийняти і оплатити товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікаціях, що додаються до Договору про закупівлю і є його невід'ємною частиною.

Кількість товару, що є предметом Договору, може бути скоригована в залежності від виділених асигнувань та потреб відповідача.

Строк поставки продукції відповідачу у травні - грудні 2013 року (п. 1.2 Договору).

За умовами п.п. 2.11, 2.12 Договору, оплата кожної партії товару проводиться на умовах відстрочки платежу протягом тридцяти робочих днів. У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 3 банківських днів з дати отримання відповідачем бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок. Можлива зміна порядку розрахунків. Фактично здійснений розрахунок вважається узгодженим сторонами.

Згідно п. 3.1 Договору, приймання товару за кількістю і якістю здійснюється уповноваженими представниками сторін на складі відповідача відповідно до супроводжуючих документів у порядку, визначеному діючим законодавством.

Разом з тим, судами встановлено, що специфікації до Договору на виконання вимог п. 1.1 Договору сторонами не підписувались, а кількість товару та ціни визначені сторонами у видаткових накладних та рахунках, які містять посилання на Договір.

Суди встановили, що постачальником (позивачем), виконуючи умови Договору, було поставлено покупцю (відповідачу) продукцію на загальну суму 454 920,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними: №РН-7 від 18.06.2013 на суму 195 684,00 грн.; №РН-8 від 12.07.2013 на суму 114 816,00 грн.; №РН-9 від 28.08.2013 на суму 144 420,00 грн. та актами приймання-передачі товару від 18.06.2013, від 12.07.2013, від 28.08.2013,

Вказані видаткові накладні підписані представником позивача та уповноваженим представником відповідача за довіреностями (№173 від 17.06.2013, №194 від 11.07.2013, №219 від 28.08.2013), копії яких наявні в матеріалах справи, без жодних зауважень, містять всі необхідні відомості про продукцію, а також містять відомості про фактичне отримання продукції.

На оплату товару позивачем були виписані рахунки-фактури №СФ-8 від 18.06.2013 на суму 195 684,00 грн., №СФ-9 від 12.07.2013 на суму 114 816,00 грн. та №СФ-10 від 28.08.2013 на суму 144 420,00 грн.

Однак, судами встановлено, що відповідач на час звернення з позовом до суду (21.05.2016 - згідно поштового штемпеля) в повному обсязі не розрахувався з позивачем за поставлений товар, що і стало підставою для подання позивачем позову до господарського суду із вимогою про стягнення з відповідача суми основного боргу, що становила 306 528,00 грн.

Факт наявності боргу на час звернення з позовом до суду відповідачем не оспорюється.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, яка узгоджується з приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

За приписами ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одночасно судами було встановлено, що протягом розгляду справи відповідачем в повному обсязі оплачено заборгованість, що підтверджується платіжними дорученнями № 2 від 28.07.2016 на суму 47 292,00грн., № 3 від 28.07.2016 на суму 114 816,00грн. та № 4 від 28.07.2016 на суму 144 420,00 грн., що також не заперечується позивачем.

За правилами п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, враховуючи зазначені вище обставини, факт існування заборгованості в розмірі 306 528,00 грн. на момент пред'явлення позову в даній справі, встановлення факту сплати заявленої заборгованості під час розгляду справи, колегія суддів апеляційної інстанції правомірно погодилася із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для припинення провадження в частині стягнення суми основного боргу в порядку п.п 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Разом з тим, позивач за прострочення виконання грошового зобов'язання просив стягнути 3% річних в сумі 24 926,06 грн. за загальний період з 02.08.2013 по 20.05.2016 та інфляційних втрат в розмірі 275 471,61 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено судами прострочення відповідача настало після спливу 30-денного строку на оплату товару, передбаченого пунктом 2.11 Договору.

Разом з тим, судами на виконання вказівок суду касаційної інстанції надано правову оцінку укладеній сторонами 27.07.2016 додатковій угоді №1 до Договору, якою доповнено договір пунктом 2.14.

Судами встановлено, що додаткова угода укладена сторонами з метою реалізації програми фінансової підтримки відповідача, для чого в Договір була включена умова про здійснення розрахунку за товар за рахунок коштів місцевого бюджету.

Дана умова була включена в договір вже після настання строків розрахунків за товар, у зв'язку з порушенням яких виникла заборгованість. Зазначеною програмою було передбачено виділення коштів з міського бюджету м. Мелітополь на погашення кредиторської заборгованості перед ПП "А.Р.С.І." за бітум, яка виникла у 2013 році. Тобто на момент підписання даної угоди заборгованість вже існувала і додатковою угодою не змінювались строки розрахунків за Договором, а тільки визначено джерело фінансування заборгованості - кошти місцевого бюджету м. Мелітополя.

У зв'язку з чим, суди дійшли висновку, що укладення сторонами даної угоди не змінює встановленого договором порядку та строків розрахунків за товар.

Крім зазначено, суди, враховуючи положення ст. - 111-12 ГПК України, встановили, що ухвалою господарського суду Запорізької області від 16.07.2014 у справі № 908/2082/14 затверджений план досудової санації підприємства відповідача, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, встановлено строк дії процедури досудової санації до порушення справи про банкрутство - 1 рік.

Пунктом 1.3 Положення про порядок проведення санації до порушення провадження у справі про банкрутство, визначено, що досудова санація - це система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати засновник (учасник, акціонер) боржника, власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, кредитор боржника, інші особи з метою запобігання банкрутству боржника шляхом вжиття організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до порушення провадження у справі про банкрутство.

Згідно з абз. 11 п. 5.8 Положення в ухвалі про затвердження плану досудової санації зазначаються грошові вимоги кредиторів, на які поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 16.07.2014 у справі №908/2082/14 визначено, що мораторій поширюється, серед іншого, на кредиторські вимоги ПП "А.Р.С.І." в сумі 306 528,00 грн., які виникли до затвердження плану досудової санації боржника.

За змістом ч. 9 ст. 6 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", строк дії процедури санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство не може перевищувати 12 місяців з дня затвердження судом відповідного плану санації.

Протягом процедури санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство діє мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Аналогічні приписи містить п. 3.5 Положення згідно якого, план досудової санації повинен містити строк процедури досудової санації, який не може перевищувати 12 місяців з дня затвердження судом цього плану.

Таким чином, введений ухвалою господарського суду Запорізької області від 16.07.2014 у справі №908/2082/14 мораторій на задоволення вимог кредиторів діяв тільки протягом одного року, оскільки справу про банкрутство не було порушено.

Можливість продовження строку процедури санації до порушення провадження у справі про банкрутство дана норма не передбачає, а отже з огляду на приписи ст. 6 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" припиняє свою дію після закінчення встановленого однорічного строку.

Згідно з абз. 6 ч. 3 ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Отже, суди обох інстанцій, з урахуванням виключення періоду дії мораторію, меж заявлених позовних вимог, дійшли висновку про можливість стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 15 730,24 грн. та інфляційний в сумі 63 350,04 грн.

Твердження скаржника, що за відсутності бюджетного фінансування, як умови виникнення зобов'язання щодо оплати товару, у останнього ані у 2013, ані у 2014, ані у 2015 роках не виникло, оскільки строк виникнення зобов'язання по оплаті товару обумовлювався настанням певної події - отриманням (наявністю) бюджетного фінансування (призначення) на фінансування закупівлі до уваги не приймається, оскільки відсутність бюджетних коштів або не перерахування бюджетних коштів з інших причин не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання. Крім того, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність відповідача по нездійсненню оплати отриманого товару протягом трьох років.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 11/446 від 15.05.2012 та міститься в рішенні Європейського суду з прав людини "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005.

Інші доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження та в більшості своїй, зводяться до переоцінки доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017) за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. (ч.1 ст. 309 ГПК України (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017).

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Комунального підприємства "Мелітопольський асфальтобетонний завод" Мелітопольської міської ради та залишення без змін рішення господарського суду Запорізької області від 14.06.2017 та постанови Донецького апеляційного господарського суду від 04.09.2017 у справі № 908/1444/16.

У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги Комунального підприємства "Мелітопольський асфальтобетонний завод" Мелітопольської міської ради та залишенням без змін оскаржуваних судових рішень, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладається на заявника касаційної скарги.