Ухвалою господарського суду Запорізької області від 02.07.2009 за спільною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укрбурвод" та Відкритого акціонерного товариства "Мелітопольський олійноекстракційний завод" порушено провадження у справі № 25/141/09 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-будівельний комбінат "Моноліт" (далі по тексту ТОВ ВБК "Моноліт", позивач-1, боржник), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів тощо.

Ухвалою місцевого суду від 29.07.2009, з поміж іншого, накладено арешт на нерухоме та рухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-будівельного комбінату "Моноліт", окрім товарів в обороті та коштів на рахунках в установах банків. Розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Кравченко Родіона Миколайовича.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 14.06.2010 у справі № 25/141/09 Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії "Відділення ПАТ Промінвестбанк у м. Мелітополі Запорізької області" (далі по тексту ПАТ "Промінвестбанк", заставний кредитор, позивач-2) визнано заставним кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-будівельного комбінату "Моноліт" з вимогами 1 236 000,00 грн., які включені до 1-ої черги задоволення вимог.

Постановою місцевого господарського суду від 26.11.2012 у справі № 25/141/09 визнано банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру у справі; ліквідатором призначено арбітражного керуючого Кравченка Р.М. зобов'язано здійснити ліквідаційну процедуру.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 16.11.2015 у справі № 25/141/09 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-будівельного комбінату "Моноліт" ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Персюка Сергія Володимировича.

29.05.2017 від Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-будівельний комбінат "Моноліт" в особі ліквідатора Персюка С.В. та Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" надійшла позовна заява до відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Південтрансмонтаж - ВБК" та відповідача 2 - Фізичної особи ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу від 25.09.2012, договору купівлі-продажу основного засобу № 04/04-16 від 04.04.2016 року недійсними та витребування майна з незаконного володіння.

Позивачі мотивують заяву тим, що керівництвом боржника (позивача) в порушення умов договору застави (п. 4.1.3) та вимог ст. 17 Закону України "Про заставу" було відчужено гусеничний гідравлічний екскаватор Hitachi ZX 200-3, 2007 року випуску, заводський НОМЕР_1, двигун НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_3, без надання письмової згоди заставного кредитора, чим було нанесено шкоду підприємству-банкруту та заставному кредитору, оскільки кошти, отримані від продажу заставного майна не пішли на першочергове задоволення вимог заставного кредитора.

При цьому, заявники просять в якості способу захисту прав банкрута застосувати наслідки недійсності правочину за правилами ч. 1 ст. 216 та ст. 387 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10.08.2017 у справі № 25/141/09 вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-будівельного комбінату "Моноліт" та Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Південтрансмонтаж-ВБК" та Фізичної особи ОСОБА_7 задоволено:

- визнано недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 25.09.2012, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-будівельний комбінат "Моноліт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Південтрансмонтаж - ВБК";

- визнано недійсним договір купівлі-продажу основного засобу № 04/04-16 від 04.04.2016, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Південтрансмонтаж - ВБК" та фізичною особою ОСОБА_7;

- витребувано з незаконного володіння ОСОБА_7 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-будівельний комбінат "Моноліт" гусеничний гідравлічний екскаватор НІТАСНІ ZХ 200-3, 2007 року випуску, заводський НОМЕР_1, двигун НОМЕР_2.

Суд дійшов висновку, що спірні договори купівлі-продажу від 25.09.2012 та від 04.04.2016, були укладені за наявності заборони на відчуження рухомого майна, що перебувало в зареєстрованій заставі, суперечать ч. 2 статті 586 ЦК України, ч. 2 статті 17 Закону України "Про заставу" та умовам договору застави та порушують права Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" як заставного кредитора та заставодержателя спірного майна, що є підставою для визнання їх недійсними згідно зі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та ч. 2 статті 17 Закону України "Про заставу".

При цьому суд першої інстанції дійшов висновку про можливість задоволення вимог щодо витребування з незаконного володіння фізичної особи ОСОБА_7 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-будівельний комбінат "Моноліт" спірного майна.

Крім того, враховуючи наявність заяви відповідачів про застосування строків позовної давності, місцевий господарський суд, встановивши початок перебігу позовної давності з моменту, коли позивачі дізналися про порушення свого права, тобто з моменту отримання постанови слідчого СВ Мелітопольського ВП ГУНП в Запорізькій області, дійшов висновку про звернення позивачів із позовом в межах трирічного строку з дня, коли позивачі довідались про порушене право.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 01.11.2017 у цій справі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Південтрансмонтаж-ВБК" та фізичної особи ОСОБА_7 залишено без задоволення, ухвалу господарського суду Запорізької області від 10.08.2017 у справі № 25/141-09 залишити без змін.

Апеляційний суд зазначив, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог та погодився із висновком суду першої інстанції, що банком як заставодержателем згода заставодавцю (продавцю за договором купівлі-продажу) на продаж заставного майна та укладення договору купівлі-продажу не надавалася, докази оплати екскаватора відсутні. При цьому суд апеляційної інстанції погодився з висновком щодо незаконності вибуття спірного майна з ліквідаційної маси у справі про банкрутство. Також, враховано те, що при укладенні спірних договорів існувало обтяження рухомого майна боржника (позивач-1) у то числі і екскаватора.

Не погоджуючись з ухвалою господарського суду Запорізької області від 10.08.2017 та постановою Донецького апеляційного господарського суду від 01.11.2017 у справі № 25/141/09, відповідачі Товариство з обмеженою відповідальністю "Південтрансмонтаж-ВБК" та фізична особа ОСОБА_7 звернулись із спільною касаційною скаргою про скасування судових рішень та з вимогою прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування заявлених вимог, скаржник посилається на порушення господарським апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та сталої практики як Верховного Суду України так і Європейського суду з прав людини. Крім того, заявник стверджує, що суди не надали уваги доводам відповідачів, відтак, не застосували приписів ст. 92 Цивільного кодексу України та ст.ст. 17, 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців" в редакції чинній а дату укладення спірного договору.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 25/141/09 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Погребняка В.Я. - головуючий, Пєскова В.Г., Білоуса В.В. (протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2018 у матеріалах справи).

Ухвалою Верховного Суду від 16.03.2018 у справі №25/141/09 відкрито касаційне провадження у справі господарського суду Запорізької області за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Південтрансмонтаж-ВБК" та фізичної особи ОСОБА_7 на ухвалу господарського суду Запорізької області від 10.08.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 01.11.2017; розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Південтрансмонтаж-ВБК" та фізичної особи ОСОБА_7 призначено на 08.05.2018; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 24.04.2018; доведено до відома учасників справи, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги

Ліквідатор позивача-1 ТОВ ВБК "Моноліт" Персюк С.В. та заставний кредитор ПАТ "Промінвестбанк" проти вимог касаційної скарги заперечують з підстав, викладених у відзивах на касаційну скаргу. При цьому зазначають, що суди обох інстанцій дійшли правомірного висновку щодо можливості задоволення позовних вимог, вважають, що судами повно та об'єктивно встановлені всі необхідні для вирішення спору обставини, в зв'язку з чим просять судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні 08.05.2018 представник відповідачів підтримав вимоги, викладені у касаційній скарзі; просив суд касаційної інстанції скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В свою чергу, представник заставного кредитора ПАТ "Промінвестбанк" проти вимог та доводів касаційної скарги заперечив, повністю підтримав вимоги позовної заяви; просив суд касаційної інстанції ухвалу місцевого суду та постанову апеляційного суду у справі № 25/141/09 залишити без змін.

Інші учасники судового провадження явку повноважних представників у судове засідання не забезпечили, про час та дату судового засідання сторони були сповіщені належним чином. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов'язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників інших учасників справи.

Переглянувши матеріали справи та перевіривши, на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи, правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи викладені ліквідатором в касаційній скарзі, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника забезпеченого кредитора та представника відповідачів Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного.

За приписами ст. 300 ГПК України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судами обох інстанцій, 25.09.2012 між ТОВ ВБК "Моноліт" (продавець) в особі генерального директора Фесенко Миколи Володимировича та Товариством з обмеженою відповідальністю "Південтрансмонтаж-ВБК" (покупець), укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу (далі по тексту договір №1), за п.1.1. якого продавець продає, а покупець приймає та оплачує транспортний засіб НІТАСНІ ZХ 200-3, 2007 року випуску, заводський НОМЕР_1, двигун НОМЕР_4 (далі по тексту екскаватор).

Згідно з п.п. 2, 3, 5 договору купівлі-продажу №1 продавець зобов'язується передати екскаватор протягом 3 календарних днів з дня оплати покупцем його вартості. Продажна вартість екскаватора визначена за згодою сторін та складає 200 000,00 грн. (з врахуванням ПДВ - 33 333, 33 грн.), покупець сплачує за екскаватор шляхом готівкового розрахунку. Право власності на екскаватор переходить до покупця з моменту підписання цього договору (25.09.2012).

Судами встановлено, що на підтвердження передачі майна (за договором купівлі-продажу №1) надано копію накладної №2 від 25.09.2012 за умовами якої, ТОВ "Південтрансмонтаж-ВБК" отримав за договором постачання без дати, екскаватор НІТАСНІ ZХ 200-3, 2007 року випуску, заводський НОМЕР_1, двигун НОМЕР_4, вартістю 200 000,00 грн.

В якості підтвердження сплати за договором купівлі-продажу №1 надано копію квитанції до прибуткового касового ордера серії № 1/21 із зазначенням підстав оплати "накладна № 2 від 01.10.2012 року, за умовами якої прийнято від ТОВ "Південтрансмонтаж-ВБК" до каси ТОВ ВБК "Моноліт" 200 000,00 грн.

В подальшому, 04.04.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Південтрансмонтаж-ВБК" (продавець) та фізичною особою ОСОБА_7 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу основного засобу № 04/04-16 (далі по тексту договір купівлі-продажу №2), предметом продажу за яким є гусеничний гідравлічний екскаватор НІТАСНІ ZХ 200-3, 2007 року випуску, заводський НОМЕР_1, двигун НОМЕР_2.

В договорі зазначено, що відчужуваний засіб належить продавцю на підставі технічного паспорту НОМЕР_5, виданого Держтехнаглядом у Запорізькій області.

Згідно з п.п. 2, 3, 4, 5 договору купівлі-продажу №2 продаж вчинено за погоджену сторонами суму 80 000,00 грн. (в т. числі ПДВ - 13 333, 33 грн.).

Вказану суму покупець зобов'язується передати продавцю в день підписання акту прийому-передачі основного засобу, що буде підтверджено підписами та скріплено печатками обох сторін. Продавець стверджує, що він має усі права власника щодо вільного розпорядження екскаватором, який є предметом цього договору, і що він нікому іншому не відчужений, не є внеском до статутного капіталу, в оренду не переданий, не заставлений, в податковій заставі, спорі і під забороною /арештом/ не перебуває, всі митні та інші платежі, передбачені законодавством України для поставлення автомобіля на облік, сплачені повністю. Розрахунки по договору повинні бути проведені через внесення коштів на рахунок продавця.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, в якості підтвердження передачі товару за договором купівлі-продажу №2 надано витратну накладну №12 від 04.04.2016 за змістом якої, ОСОБА_7 одержав за договором купівлі-продажу №04/04-16 від 04.04.2016 гусеничний гідравлічний екскаватор НІТАСНІ ZХ 200-3, вартістю 80 000, 00 грн.

На підтвердження оплати за договором купівлі-продажу №2 до матеріалів справи надано копії квитанцій АБ "Південний" № ПН2969 від 20.04.2016 та № ПН2942 від 05.05.2016, з яких вбачається внесення на рахунок ТОВ "Південтрансмонтаж-ВБК" загальну суму 80 000,00 грн. за екскаватор.

Разом з тим, судами встановлено, що свідоцтво про реєстрацію технологічного транспортного засобу серії ЗС №2756, що видане Держгірпромнаглядом у Запорізькій області 11.08.2008 свідчить, що власником екскаватора є ТОВ ВБК "Моноліт".

Докази реєстрації екскаватора за Товариством з обмеженою відповідальністю "Південтрансмонтаж-ВБК" (відповідач 1), та фізичною особою ОСОБА_7 (Відповідач 2) відсутні.

Поряд з цим, судами встановлено, що предмет спірних договорів купівлі-продажу № 1 та № 2 гусеничний гідравлічний екскаватор НІТАСНІ ZХ 200-3, 2007 року випуску, є, одночасно, предметом договору застави № 46 від 27.08.2008, укладеного Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Промінвестбанк" (заставодержатель), та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-будівельний комбінат "Моноліт" (заставодавець), посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського районного нотаріального округу Запорізької області Чупрун Т.А. та зареєстрований в реєстрі за № 10182 з метою забезпечення повного і своєчасного виконання зобов'язань боржника ТОВ ВБК "Моноліт" за кредитним договором № 12-07 від 12.06.2007, відповідно до якого банк надав боржнику (позивачу-1) кредит у сумі еквівалентній 700 000,00 грн.

За умовами п.п. 4.1.3, 4.1.7., 4.1.8. договору, сторони договору обумовили обов'язок заставодавця не надавати майно під заставу, а також не обтяжувати його іншими зобов'язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньо письмової згоди на це від заставодержателя; без попереднього погодження із заставодержателем не змінювати місце зберігання майна; зареєструвати заставу майна в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Сторони обумовили, що строк, у межах якого заставодавець може звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності) встановлюється тривалістю у 10 років) (п. 7.8. договору застави).

Договір діє до повного виконання зобов'язань заставодавцем за кредитним договором (з урахуванням всіх змін та доповнень до нього) або до припинення права застави у випадках, що прямо передбачені чинним законодавством (п. 7.3. договору застави).

Крім того, судами встановлено, що згідно витягів з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 20457214 від 27.08.2008, № 53102879 від 10.08.2017, відомості до державного реєстру обтяжень рухомого майна щодо предмету застави як об'єкта обтяження внесені до реєстру 27.08.2008, підстава обтяження договір застави за номером в реєстрі № 10182 від 27.08.2008, приватний нотаріус Чупрун Т.А., відомості про обмеження відчуження - за погодженням з обтяжувачем.

В подальшому до запису про обтяження вносились зміни, останні стосовно обтяжувача - змінено на ПАТ "Промінвестбанк" та терміну дії обтяження - до 26.04.2022.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.

Тобто, застава як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права і обов'язки) виникає між заставодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та заставодавцем (боржником за основним зобов'язанням).

Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з застави, полягає в реалізації заставодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в заставу майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок заставного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від заставодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу" (в редакції Закону, що діяла на момент укладення спірного договору), заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.

Приписи частини 2 ст. 586 Цивільного кодексу України також узгоджуються з положеннями Закону України "Про заставу" (2654-12) та передбачають право заставодавця на відчуження предмету застави лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, за законом та відповідно до умов договору застави, заставодержатель наділений правом контролю за предметом застави. Тому у разі відчуження заставодавцем предмета застави, право банку як заставодержателя є порушеним.

Проте, судами обох інстанцій було встановлено, що згоди заставодержателя ПАТ "Промінвестбанк" на укладення спірних договорів отримано не було, в зв'язку з чим договори укладено з порушенням вимог чинного законодавства.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відносно позивача ТОВ ВБК "Моноліт" ухвалою господарського суду Запорізької області від 02.07.2009 розпочато процедуру банкрутства відповідно до норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Постановою господарського суду Запорізької області від 26.11.2012 у справі №25/141/09 ТОВ ВБК "Моноліт" визнано банкрутом, введено щодо нього ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора.

На момент розгляду даної справи, позивач ТОВ ВБК "Моноліт" знаходиться в ліквідаційній процедурі.

Відповідно до положень ст. - 4-1 ГПК України господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом. Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

З матеріалів справи вбачається та встановлено судами, що договір купівлі-продажу № 1 було укладено у вересні 2012 року, тобто в період, коли стосовно боржника (позивача) було порушено провадження у справі (02.07.2009), введено процедуру розпорядження майном та мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Враховуючи, що справу № 25/141/09 про банкрутство ТОВ ВБК "Моноліт" порушено 02.07.2009, постанову щодо відкриття стосовно боржника ліквідаційної процедури та визнання його банкрутом прийнято 26.11.2012, приймаючи до уваги вимоги перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) в редакції від 22.12.2011, до спірних правовідносин застосовуються приписи Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) в редакції, чинній до 19.01.2013.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі Закон про банкрутство) мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Частиною 4 статті 12 Закону про банкрутство визначено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду на задоволення вимог кредиторів.

Таким чином, із моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошові зобов'язання та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникла до введення мораторію, так і заходи, спрямовані на забезпечення їх виконання.

Зазначене також стосується і заборони на вчинення будь-яких інших дій, що призводить до зменшення або втрати майнових активів, спрямованих для захисту інтересів кредиторів та відновлення платоспроможності боржника.

Разом з цим, судами обох інстанцій встановлено, що ухвалою місцевого суду від 29.07.2009, з поміж іншого, накладено арешт на нерухоме та рухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-будівельного комбінату "Моноліт", окрім товарів в обороті та коштів на рахунках в установах банків.

Крім зазначеного та як встановлено судами, ПАТ "Промінвестбанк" по відношенню до позивача-1 ТОВ ВБК "Моноліт" є заставним кредитором.

Частина 6 ст. 14 Закону про банкрутство визначає, що розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їх заявами, а за їх відсутності, - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

Положеннями ст. 25 Закону про банкрутство до повноважень ліквідатора віднесено, зокрема, формування ліквідаційної маси, з підстав, передбачених частиною десятою статті 17 цього Закону, подання до господарського суду заяв про визнання недійсними угод боржника, вчинення заходів щодо збереження майна боржника, пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону про банкрутство, майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.

Крім того, в силу ст. 3-1 Закону про банкрутство на арбітражного керуючого покладено обов'язок повідомляти кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, про час, місце та умови продажу заставного майна окремим рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Таким чином, відчуження заставного майна безпосередньо порушує права та інтереси заставного кредитора на першочергове задоволення його вимог.

Тобто, суди попередніх інстанцій врахувавши, що з моменту порушення провадження у справі про банкрутство боржник (позивач) перебуває в особливому правовому режимі, відчуження майна в процедурі банкрутства має свої особливості, дійшли вірного висновку про порушення прав заставодержателя, та укладення спірних договорів з порушенням норм чинного законодавства.

Одним із способів захисту цивільного права, за умовами ст. 16 Цивільного кодексу України, є визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного Кодексу України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, суди дійшли вірного висновку, що оспорювані договори купівлі-продажу №1 та №2, були укладені за наявності обмеження права заставодавця на відчуження майна, що перебувало в зареєстрованій заставі, суперечать ч. 2 статті 586 Цивільного кодексу України, ч. 2 статті 17 Закону України "Про заставу" та порушують права ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" як заставодержателя спірного майна та заставного кредитора у справі про банкрутство, що є підставою для визнання їх недійсними згідно зі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та ч. 2 статті 17 Закону України "Про заставу".

Згідно з п. 6 Порядку відомчої реєстрації та ведення обліку великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів, затвердженого Постановою КМУ від 06.01.2010 року № 8, юридичні і фізичні особи, які є власниками технологічних транспортних засобів чи використовують їх на законних підставах, зобов'язані зареєструвати зазначені транспортні засоби протягом 10 днів після придбання або виникнення інших законних прав на їх використання, у тому числі у разі тимчасового ввезення на територію України.

Проте, як встановлено судами, відповідачами не здійснено дій, направлених на державну реєстрацію екскаватора.

Відповідно до ст.ст. 12, 15, 16, 20 ЦК України особа здійснює свої цивільні права, в тому числі право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, на власний розсуд. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі ст. ст. 319, 321, 658 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові.

Ст. 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ст.ст. 10, 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

Проте, судами встановлено, що при укладенні оспорюваних договорів в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були зареєстровано відомості щодо об'єкта обтяження (предмета застави за договором застави № 10182 від 27.08.2008), про що свідчать наявні в матеріалах справи витяги з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 20457214 від 27.08.2008, № 53102879 від 10.08.2017.

Враховуючи зазначене, судами правомірно визнано обґрунтованими позовні вимоги щодо витребування з незаконного володіння ОСОБА_7 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-будівельний комбінат "Моноліт" гусеничного гідравлічного екскаватора НІТАСНІ ZХ 200-3, 2007 року випуску, заводський НОМЕР_1, двигун НОМЕР_2.

Крім зазначеного, відповідачі, скориставшись правом, наданим ч. 3. ст. 267 Цивільного кодексу України, звернулися із заявою про застосування строків позовної давності у зв'язку зі спливом останнього.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 Цивільного кодексу України, та у господарських відносинах.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як встановлено судами з позовною вимогою про визнання договору недійсним звертається позивач-2 як заставодержатель майна, якому стало відомо про укладення договору купівлі-продажу без одержання його згоди на продаж, а позовну вимогу про зобов'язання повернути майно заявляє сторона за договором купівлі-продажу позивач-1, права якого порушені вибуттям майна з його володіння.

Разом з тим, при з'ясуванні обставини, з якого терміну особі стало відомо (могло стати) про порушення права, суди встановили, що позивачем-2 була отримана постанова про відмову в задоволенні клопотання від 11.07.2016 слідчого СВ Мелітопольського ВП ГУНП в Запорізькій області, винесена в межах кримінального провадження № 120130801400000290, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 185 КК України, зі змісту якої, стало відомо, що 25.09.2012 всупереч вимогам законодавства генеральним директором ТОВ ВБК "Моноліт" Фесенко М.В. відчужено ТОВ "Південтрансмонтаж-ВБК" екскаватор, який є заставним майном банку.

Враховуючи зазначені обставини, суди дійшли вірного висновку, що позов подано в межах трьохрічного строку з дня, коли позивачі довідались про порушення свого права, підстави для відмови в задоволенні позовних вимог про визнання договору недійсним у зв'язку із спливом позовної давності відсутні.

Відсутні також і підстави для застосування позовної давності щодо вимог позивачів про зобов'язання повернути майно, оскільки положення про позовну давність до заявлених вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України не застосовуються.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15 (№ 3-604гс16).

Колегія суддів Касаційного господарського суду не приймає до уваги твердження скаржника про те, що суди не застосували при ухвалені рішень у справі ст.ст. 17, 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців", так як ці норми є загальними нормами права, не тягнуть за собою жодних наслідків та несуть зовсім інше правове навантаження, ніж ті, що стосуються предмету позову.

За таких обставин, ухвала місцевого суду та постанова апеляційного господарського суду ухвалені з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

В силу приписів ч. 2 ст. 300 ГПК України (у редакції від 15.12.2017), суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Таким чином, посилання та доводи скаржника не знайшли свого підтвердження, в якості підстав скасування судових рішень під час касаційного провадження.

З огляду на викладене, касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишити касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Південтрансмонтаж-ВБК" та фізичної особи ОСОБА_7 без задоволення, а ухвалу господарського суду Запорізької області віл 10.08.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 01.11.2017 у справі № 25/141/09 - без змін.

У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Південтрансмонтаж-ВБК" та фізичної особи ОСОБА_7 та залишенням без змін оскаржуваних судових рішень, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладається на заявника касаційної скарги.