Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пларіум Юкрейн" про спонукання до укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Харкова у редакції, викладеній в позовній заяві..

Рішенням господарського суду Харківської області від 31.07.2017, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.09.2017 у справі № 922/1641/17, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Приймаючи судові рішення, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що на відповідача не розповсюджується дія статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". При цьому, судами встановлено, що відповідач не є ані власником, ані користувачем земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Харків, проспект Науки, 27-Б. Відсутність у відповідача цивільних прав на земельну ділянку, на якій розташований спірний об'єкт, не надає останньому права її забудови. До того ж, судами з'ясовано, що відповідач не є замовником, в розумінні частини 2 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", оскільки не здійснював та не міг здійснювати забудову земельної ділянки. Крім того, відповідач на праві користування спірним приміщенням здійснив реконструкцію саме частини приміщення без зміни зовнішніх геометричних розмірів фундаменту будівлі.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Харківської області від 31.07.2017 та постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.09.2017 у справі № 922/1641/17, Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради звернувся з касаційною скаргою разом з клопотанням про поновлення строку встановленого на касаційне оскарження, в якій просив скасувати оскаржувані судові акти та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Вважає рішення судів попередніх інстанцій необґрунтованими, незаконними, прийнятими з неповним дослідженням всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору у справі.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 922/1641/17 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Пєсков В.Г., суддя - Жуков С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2018.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняк В.Я. - головуючий, Жуков С.В., Пєсков В.Г. від 16.03.2018 задоволено клопотання Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження та поновлено цей строк. Відкрито касаційне провадження у справі № 922/1641/17 господарського суду Харківської області за касаційною скаргою Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на рішення господарського суду Харківської області від 31.07.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.09.2017 у справі № 922/1641/17. Повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги відбудеться 08.05.2018. Надано відповідачу строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 27.04.2018. Доведено до відома учасників справи, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення зазначаючи про її необґрунтованість.

Харківська міська рада у заяві про приєднання до касаційної скарги в порядку ст. 297 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) України) підтримала вимоги касаційної скарги та просила скасувати оскаржувані судові акти та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В судове засідання 08.05.2018 з'явились уповноважені представники позивача та відповідача, які надали пояснення у справі. Третя особа уповноваженого представника не направила, про час і місце судового засідання повідомлена належним чином.

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 07.04.2016 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації № ХК 143160981519, відповідно до якої відповідачем проведено реконструкцію нежитлового приміщення № 5 тринадцятого поверху під кафетерій за адресою: 61072, м. Харків, проспект Леніна, буд. 27-Б (нова адреса: 61072, м. Харків, проспект Науки, буд. 27-Б), 1230.4 категорія складності ІІІ.

Предметом даного спору, є вимога позивача про спонукання відповідача до укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Харкова у редакції позивача.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що після введення в експлуатацію нежитлового приміщення відповідач з пропозицією укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Харкова в порядку ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності не звертався.

Відповідно до ст. 6 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) загальними принципами господарювання в Україні є, зокрема, захист державою усіх суб'єктів господарювання.

Частиною 2 ст. 67 ГК України визначено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування (ч. 3 ст. 179 ГК України).

Згідно з ч. 1 ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Статтею 40 Закону України "Про планування містобудівної діяльності" визначено, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про планування містобудівної діяльності").

Територія - частина земної поверхні з повітряним простором та розташованими під нею надрами у визначених межах (кордонах), що має певне географічне положення, природні та створені в результаті діяльності людей умови і ресурси (п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про планування містобудівної діяльності").

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про планування містобудівної діяльності" планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема реконструкцію існуючої забудови та територій.

Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону України "Про планування містобудівної діяльності" право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України (в редакції Закону України № 1798-ХІІ від 06.11.1991) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доведення обставин справи належним та допустимими доказами покладається на сторони відповідно до положень ст.ст. 33, 34 ГПК України (в редакції Закону України № 1798-ХІІ від 06.11.1991).

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України (в редакції Закону України № 1798-ХІІ від 06.11.1991) господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Господарські суди попередніх інстанцій виходячи з наявних в матеріалах справи доказів з'ясували, що відповідач не є ані власником, ані користувачем земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Харків, проспект Науки, 27-Б.

Також судами встановлено, що за даними декларації про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, площа приміщення, яке підлягає реконструкції, та площа реконструйованого приміщення відповідно є однаковою та складає 136,4 кв. м. Вказані обставини також підтверджені експлікацією Технічного паспорту на нежитлові приміщення тринадцятого поверху, виготовленого ТОВ "Харківське бюро технічної інвентаризації".

З аналізу ч. 1 ст. 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" вбачається, що законодавцем визначено поняття забудови території (частина земної поверхні) як діяльність юридичних осіб, яка передбачає, зокрема, реконструкцію існуючої забудови та території, будівництво об'єктів. Отже, для цілей зазначеного Закону реконструкція існуючої забудови нерозривно пов'язана із територією, як частиною земної поверхні, на якій мають проводитися певні роботи з реконструкції будівлі.

Статтею 1 та ч. 2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок), і саме особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, шляхом здійснення будівництва або зміни об'єкта будівництва, у тому числі під час проведення будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів та фундаментів у плані об'єкта будівництва, така особа зобов'язана взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Отже системний аналіз наведених положень дозволяє зробити висновок про те, що у випадку встановлення судами обставин відсутності пов'язаності робіт із реконструкції з частиною території, як земної поверхні (щодо об'єкта права власності, який не прив'язаний до фундаменту будівлі), Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) не поширює свою дію на такі правовідносини та не встановлює обов'язкових правил щодо участі таких осіб у перерахуванні коштів пайової участі на створення інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 №109 затверджено Перелік об'єктів будівництва для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються (чинний на момент виникнення спірних правовідносин). Пунктом 25 визначено, що під час реконструкції житлових та нежитлових приміщень, без зміни їх зовнішньої конфігурації, улаштування в існуючих житлових будинках, адміністративно-побутових будівлях підприємств та громадських будівлях вбудованих приміщень громадського призначення, містобудівні умови та обмеження не надаються. Зазначене підтверджує тлумачення наведених норм Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) як таких, що не поширюються на всі без виключення випадки реконструкції приміщень всередині будинків як окремих об'єктів забудови.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що відповідачем проведено реконструкцію внутрішньої частини нежитлового приміщення тринадцятого поверху без зміни зовнішніх геометричних розмірів фундаменту будівлі, а відтак у спірних правовідносинах останній не належить до замовників будівництва, які мають намір щодо забудови земельної ділянки в розумінні ч. 2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", оскільки виконуючи вищезазначені роботи не здійснював та не міг здійснювати забудову земельної ділянки. Крім того, як вже зазначалось вище, відповідач не є ані власником, ані користувачем земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Харків, проспект Науки, 27-Б.

Слід зазначити, що проведені відповідачем роботи, які хоч і мають ознаки внутрішньої реконструкції та входять у загальне поняття будівельних робіт за класифікаторами видів будівельних робіт, проте не є саме такими роботами, за якими, виходячи з цільового тлумачення Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) , може бути передбачено обов'язок укладення договорів про пайову участь у розвитку інфраструктури міста.

Відповідно до статей 6, 67 ГК України, статей 12 (частина 1), 627 ЦК України (435-15) особи, які в силу прямої вказівки закону не зобов'язані щодо укладення та виконання певних договорів, не можуть бути примушені до їх укладення в судовому порядку. З огляду на те, що відповідач не підпадає під категорію забудовників, які зобов'язані сплачувати внески на розвиток соціальної інфраструктури відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) , на нього поширюється дія загальних норм цивільного та господарського законодавства, які визначають свободу волевиявлення сторони при укладенні господарських договорів, тому висновки судів першої та апеляційної інстанції про відмову в укладенні договору в судовому порядку прийняті з вірним застосуванням загальних норм господарського законодавства.

Щодо клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, колегія суддів зазначає, що це клопотання не підлягає задоволенню, оскільки за приписами ч. 5 ст. 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Відповідно до п.п.7) п.1 Розділу ХІ "Перехідні положення " ГПК України (1798-12) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що у даному випадку відсутні правові підстави для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду ні відповідно до ч. 5 ст. 302 ГПК України, ні відповідно до п.п.7) п.1 Розділу ХІ "Перехідні положення " ГПК України (1798-12) , оскільки у постановах Верховного Суду України від 25.05.2017 у справі № 922/387/16, від 09.08.2017 у справі № 908/6324/15, від 11.10.2017 у справі № 908/6335/15, висновки зроблені за встановлення інших обставин справи, зокрема, фактів проведення реконструкції об'єктів будівництва, пов'язаних з розміщенням на певній території (частині земної поверхні) - побутових приміщень (в підвалі); нежитлових будівель, як окремих об'єктів права власності, пов'язаних із землею фундаментом, в той час, як об'єктом реконструкції у справі, яка переглядається, є окреме приміщення на тринадцятому поверсі завершеного будівництвом будинку.

Відповідно до ч.1 ст. 302 ГПК України, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.

Слід зазначити, що висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 24.04.2018 у справі № 922/1640/17, прийнятій у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на рішення господарського суду Харківської області від 31.07.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.09.2017 у справі № 922/1641/17 не вважає за необхідне відступати від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеному у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 24.04.2018 у справі № 922/1640/17.

Аналізуючи через призму ст. 43 ГПК України питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У справі, що розглядається, Верховний Суд доходить висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням викладеного, не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017) за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017).

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (з урахуванням заяви Харківської міської ради про приєднання до касаційної скарги) та залишення рішення господарського суду Харківської області від 31.07.2017 та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 11.09.2017 у справі № 922/1641/17 без змін.