ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 911/2534/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Пількова К. М. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання Жураховської Т.О.

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Барселона Ю ЕЙ"

на рішення Господарського суду Київської області (суддя - Янюк О.С.) від 06.11.2017

та постанову Київського апеляційного господарського суду (головуючий - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Тищенко А.І.) від 08.02.2018

за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київської області

до Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області

та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Барселона Ю ЕЙ"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача : ОСОБА_4

про визнання недійсним рішення та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Учасники справи:

представник прокурора -Збарий С.М.,

представник позивача - не з'явився,

представник відповідача 1 - не з'явився,

представник відповідача 2 - Вітусєвич Я.Ф.,

представник третьої особи - не з'явився.

Короткий зміст позовних вимог

1. 15.08.2017 Перший заступник прокурора Київської області (далі - Прокурор) подав в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київської області (далі - Позивач) позовну заяву про визнання недійсним рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради (далі - Відповідач 1) від 20.10.20010 № 140 про передачу у власність ОСОБА_4 (далі - Третя особа) для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,08 га, розташованої на території села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району, та витребування на користь держави в особі Позивача із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Барселона Ю ЕЙ" (далі - Відповідач 2) земельної ділянки, розташованої в с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_1 площею 0, 08 га вартістю 2 785 грн. 70 коп. Також Прокурор просив визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його, захистивши порушене право державної власності на земельну ділянку.

2. Позовна заява мотивована тим, що спірне рішення про передачу у приватну власність Третій особі земельної ділянки площею 0, 08 га за рахунок земель ДП "НДВА "Пуща-Водиця" прийнято всупереч вимог законодавства - за відсутності повноважень у Відповідача 2 як органа місцевого самоврядування на розпорядження землями державної власності, оскільки за рішенням Апеляційного суду Київської області від 16.01.2013, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.03.2015 та постановою Верховного Суду України від 24.06.2015, а також згідно з постановою Київського адміністративного апеляційного суду від 16.04.2013 встановлена незаконність рішень Відповідача 1 від 07.07.2010 № 2 та від 04.08.2010 № 4 щодо припинення права постійного користування ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" земельною ділянкою площею 61,85, а також незаконність рішення про надання Третій особі дозволу на розроблення проекту землеустрою, незважаючи на наявність якого було прийнято спірне рішення та передано у власність Третій особі земельну ділянку, яка в подальшому за договором купівлі-продажу від 29.12.2015 № 7145 відчужена на користь Відповідача 2. Також Прокурор зазначив, що після набуття Відповідачем 2 права власності на визначену згідно з оспорюваним рішенням земельну ділянку на підставі рішення Відповідача 1 від 25.12.2015 № 22 змінено цільове призначення вказаної земельної ділянки - з земель сільськогосподарського призначення на землі для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку. Через викладені обставини Прокурор вказав, що належним способом захисту права на згадану земельну ділянку є вимоги згідно зі статтею 388 ЦК України, оскільки така земельна ділянка була примусово вилучена у дійсного власника з подальшим продажем, а також не ухвалювались рішення про припинення права власності на підставі статті 346 ЦК України. Звернення Прокурора в інтересах Позивача обґрунтовано відсутністю у Позивача повноважень подавати позови про визнання недійсними організаційно-розпорядчих актів органів державної влади або місцевого самоврядування та витребування земель з чужого незаконного володіння, хоча Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру, до територіальних органів якого належить Позивач, є розпорядником земель державної власності. Також вимоги у даній справі з приводу повернення земельних ділянок з приватної у державну власність становлять суспільний інтерес. Поважність причин пропуску строку позовної давності обґрунтована тим, що про прийняття оспорюваного рішення Позивачу відомо не було, оскільки це рішення приймалось без участі Позивача, а Прокурору про відповідні порушення та повернення спірної земельної ділянки у державну власність стало відомо у 2016 році під час процесуального керівництва у кримінальному провадженні за результатами опрацювання інформації різних органів державної влади, місцевого самоврядування установ та організацій, отриманої під час досудового розслідування.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. 06.11.2017 Господарський суд міста Київської області вирішив позов задовольнити частково: витребувати з незаконного володіння Відповідача 2 на користь держави в особі Позивача земельну ділянку, розташовану в с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_1 площею 0, 08 га; в іншій частині позовних вимог відмовити. Рішення суду першої інстанції в частині вимог про визнання недійсним оспорюваного рішення мотивоване відсутністю цього рішення у матеріалах справи та ненадання його суду, про наявність оспорюваного рішення згадується лише у державному акті про право власності на земельну ділянку Третьої особи, а тому у суду відсутні можливості надати цьому рішенню правову оцінку. До того ж спірне рішення є ланкою у ланцюгу переходу права на спірну земельну ділянку, а тому визнання його недійсним (скасування) не породжує відповідних юридичних наслідків та не призведе до захисту порушеного права власника земельної ділянки. Стосовно вимог про витребування майна суд зазначив, що спірна земельна ділянка відчужена на користь Відповідача 2 за відплатним договором, власником цієї земельної ділянки на момент укладення цього договору 29.12.2015 згідно з постановою Верховного Суду України від 24.06.2015 є держава, відчуження відбулось поза волею власника, а тому останній має право витребувати спірну земельну ділянку. Суд відхилив твердження Відповідача 2 про допущені у справі процесуальні порушення, оскільки на підставі доказів встановлено, що копії позовної заяви надіслані всім учасникам у справі, а тому відсутні підстави для залишення позову без розгляду. Обставин порушення вимог статті 29 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) не встановлено. Заява Відповідача 2 про застосування строків позовної давності відхилена через невстановлення обставин пропуску Прокурором строку позовної давності, оскільки спірна земельна ділянка витребовується із володіння Відповідача 2, який отримав її за договором від 29.12.2015, тоді як прокурор звернувся із позовом 21.08.2017, тобто у межах строку позовної давності. Доводи про приватноправові земельні відносини та відсутність господарських відносин через участь фізичної особи у справі відхилені, як такі, що не відповідають обставинам справи. При цьому суд роз'яснив право добросовісного набувача вимагати від власника компенсації витрат на утримання, збереження майна та право залишити собі здійснені ним поліпшення, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди, або відшкодувати здійснені витрати на суму, на яку збільшилась вартість витребуваного майна.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

4. 08.02.2018 Київський апеляційний господарський суд вирішив апеляційну скаргу Відповідача 2 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 06.11.2017 - без змін. Рішення апеляційного суду мотивоване тими ж аргументами, якими мотивоване рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. 14.03.2018 Відповідач 2 подав касаційну скаргу. У касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 06.11.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 в частині задоволення вимог про витребування із незаконного володіння Відповідача 2 на користь держави в особі Позивача спірної земельної ділянки і ухвалити в цій частині нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову; в іншій частині оскаржувані рішення залишити без змін.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. Відповідач 2 набув та зареєстрував право власності відповідно до закону, оскільки на момент укладення з Третьою особою договору купівлі продажу № 7145 від 29.12.2015 були відсутні заборони на продаж спірної земельної ділянки або на інше відчуження, а спірна ділянка не перебувала у заставі або в оренді.

7. Відповідач 2 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки і це майно не може бути витребуване в силу статті 388 ЦК України, оскільки спірна ділянка вибула з волі особи (ДП "НДВА "Пуща-Водиця"), якій власник передав майно у володіння - на підставі листа ДП "НДВА "Пуща-Водиця" № 502 від 14.06.2010 про надання згоди на припинення права постійного користування земельною ділянкою, у складі якої перебувала і спірна земельна ділянка.

8. Строк позовної давності Прокурором пропущений, оскільки такий строк почав свій перебіг 16.01.2013, коли Прокурор звернувся із позовними вимогами про визнання недійсними рішень Відповідача 1 щодо припинення права постійного користування ДП "НДВА "Пуща-Водиця" земельною ділянкою площею 61,85 га, а закінчився строк позовної давності 16.01.2016, через що у задоволенні позову слід відмовити на підставі статі 267 ЦК України (435-15) . Посилання Прокурора щодо початку перебігу строку позовної давності через перехід відповідних повноважень від одного державного органу до іншого не відповідає вимогам законодавства.

9. Посилаючи на судову практику Європейського суду з прав людини, скаржник зазначив про неврахування судами, що особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримана справедлива рівновага між інтересами суспільства та правами власника.

Позиція Верховного Суду

Щодо права власника на витребування майна від добросовісного набувача

10. Аргументи скаржника зводяться до відсутності матеріально-правових підстав згідно зі статтею 388 ЦК України для витребування у нього спірної земельної ділянки через те, що ця ділянка вибула з володіння з відома особи, якій ця ділянка була передана власником (державою) у володіння та користування, а Відповідач 2 набув право власності на цю ділянку відповідно до закону, оскільки на момент її придбання були відсутні заборони на її продаж або відчуження (пункти 6, 7). Однак суд відхиляє вказані аргументи з огляду на таке.

Як встановили суди попередніх інстанцій та не заперечується скаржником, спірна земельна ділянка до передачі її за оспорюваним рішенням у приватну власність Третій особі перебувала у державній власності, а ДП "НДВА "Пуща-Водиця" лише здійснювала повноваження з володіння та користування земельною ділянкою, у складі якої перебувала і спірна земельна ділянка, та щодо якої вказана особа на підставі листа № 502 від 14.06.2010 надала згоду на припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 142 Земельного кодексу України наслідком добровільної відмови від права постійного користування земельною ділянкою є припинення права користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до частин 2, 3 статті 326 ЦК України від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Отже, у разі порушення права державної власності на землю її захист здійснюється державним органом, до повноважень якого належить розпорядження земельними ділянками державної форми власності, у спосіб, визначений законодавством, у тому числі згідно зі статтею 388 ЦК України.

Судами встановлено, що спірна земельна ділянка до вибуття її у приватну власність Третьої особи мала сільськогосподарське призначення, а тому згідно зі статтями 15-1, 122 Земельного кодексу України повноваження розпоряджатись цією ділянкою від імені держави має Позивач, у зв'язку із чим Прокурор звернувся із вимогами у даній справі в інтересах належного позивача.

Як встановили суди попередніх інстанції з посиланням рішення судів апеляційної (рішення від 11.12.2014) та касаційної (ухвала від 05.03.2015) інстанцій, а також Верховного Суду України (постанова від 24.06.2015) у цивільній справі, а також у адміністративній справі (постанова Київського адміністративного апеляційного суду від 16.04.2013 у справі № 2а-50/12, що залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.01.2014), визнані недійсними та скасовані рішення Відповідача 1 щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДП "НДВА "Пуща-Водиця" та про затвердження технічної документації щодо припинення права постійного користування земельної ділянкою вказаної особи, а також визнано протиправним та скасовано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення Третій особі спірної земельної ділянки.

Отже, виходячи з вказаних судових рішень судами правомірно встановлено, що власником земельної ділянки, у складі якої перебуває і спірна, на момент її відчуження на користь Відповідача 1 є держава, а припинення права державної власності на цю земельну ділянку з порушенням статті 346 ЦК України, статей 116, 122 Земельного кодексу України відбулось поза волею власника - держави в особі уповноваженого органу.

На підставі викладеного слід погодитись із висновками судів, що на момент передачі від Третьої особи до Відповідача 2 спірної земельної ділянки за укладеним між ними договором купівлі-продажу від 29.12.2015 № 7145 Третя особа набула право власності на спірну земельну ділянку з порушенням вимог закону.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, для застосування даної норми необхідно встановити факт, що спірне майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом і перейшло у володіння особи, яка відчужила дане спірне майно за відплатним договором, не маючи права на його відчуження, добросовісному набувачу.

Такий висновок узгоджується із висновками, викладеними в постановах Верховного Суду України у справах №3-1515гс16 від 15.03.2017, №3-1533гс16 від 25.01.2017, №3-1058гс16 від 23.11.2016, №3-604гс16 від 05.10.2016.

Таким чином, оскільки спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею власника іншим шляхом, є правомірними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про порушення права власності держави на спірну земельну ділянку та наявність підстав для витребування вказаної ділянки у Відповідача 2 як добросовісного набувача в порядку пункту 3 частини 1 статті 388 ЦК України.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15.03.2018 у справі № 904/5061/17.

Щодо початку перебігу строку позовної давності за позовом до добросовісного набувача

11. Поряд з висновком про порушене право держави на спірну земельну ділянку, наведеним у пункті 10 цієї постанови, Суд зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях також дійшли висновку, що звертаючись із позовними вимогами у цій справі, Прокурором не був пропущений строк позовної давності з огляду на дату набуття особою (Відповідачем 2), від якої витребовується спірна земельна ділянка, права на цю ділянку - згідно з договором купівлі-продажу від 29.12.2015 № 7145.

Однак Суд не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій в цій частині, зважаючи на таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України) .

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України (435-15) ).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) та статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

У спірних правовідносинах суб'єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, а тому зміна уповноваженого органу щодо розпорядження спірною земельною ділянкою і здійснення контролю за нею внаслідок змін в чинному законодавстві України не змінює порядок перебігу позовної давності.

Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності в даній справі, слід враховувати, коли про порушене право дізналась або могла дізнатись держава в особі уповноваженого органу, а не Позивач, а тому слід погодитись із відповідними аргументами скаржника (пункт 8).

Відтак, при дослідженні питання пропуску позовної давності в даному спорі слід з'ясувати, коли про порушення своїх прав довідалася держава в особі уповноваженого органу.

При цьому Суд не погоджується з висновками суді першої та апеляційної інстанції про те, що оскільки спірна земельна ділянка витребовується із чужого незаконного володіння Відповідача 2, який набув її у власність на підставі договору купівлі-продажу від 29.12.2015, а з позовом у цій справі прокурор звернувся 21.08.2017, тобто в межах визначеного статтею 257 ЦК України строку, строк позовної давності не є пропущеним. Право власності держави на спірну земельну ділянку було порушене, коли земельна ділянка вибула із володіння держави, а не в момент укладення договору купівлі-продажу від 29.12.2015, за яким відбулось наступне передання права власності на цю земельну ділянку від Третьої особи до Відповідача 2.

Крім викладеного Суд зазначає, що як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, від 23.12.14 у справі № 3-194гс14).

Встановлюючи обставини порушення прав держави на спірну земельну ділянку, суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях послалися на обставини, встановлені в інших справах - згідно з рішеннями судів апеляційної (рішення від 11.12.2014) та касаційної (ухвала від 05.03.2015) інстанцій, а також Верховного Суду України (постанова від 24.06.2015) у цивільній справі, а також у адміністративній справі (постанова Київського адміністративного апеляційного суду від 16.04.2013 у справі № 2а-50/12, що залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.01.2014).

Між тим, при обчисленні початку перебігу строку позовної давності у спірних правовідносинах суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином вказані докази - судові рішення, оскільки судами не була дана оцінка тому, що у вказаних цивільній і в адміністративній справі із позовом зверталися органи прокуратури - прокурор Києво-Святошинського району Київської області, тому висновки в частині відсутності пропуску строку позовної давності при зверненні Прокурора із позовом у цій справі зроблені без належного дослідження зібраних у справі доказів та з неправильним застосуванням норм статей 256, 261, 267 ЦК України.

Аналіз наведених норм права в сукупності із нормами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , що обмежують повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин, не дають Верховному Суду підстав та можливостей для визначення дати початку перебігу строку позовної давності.

Крім цього питання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності належить до процесуальних повноважень судів першої та апеляційної інстанцій, а касаційний суд має право лише здійснити перевірку застосування судами правових норм глави 19 ЦК України (435-15) на предмет правильності такого застосування встановленим обставинам.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 21.03.2018 у справі № 910/27026/14.

12. Враховуючи викладене, визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, та з урахуванням положень пункту 2 частини 1 статті 308 та пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України оскаржувані постанова апеляційного суду та рішення місцевого суду підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Барселона Ю ЕЙ" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 06.11.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 у справі № 911/2534/17 скасувати.

3. Справу направити до Господарського суду Київської області на новий розгляд.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак