1.1. Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Закарпатської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації про стягнення 72 869,49 грн невідшкодованих коштів за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян.

1.2. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачем, як оператором телекомунікацій, надаються телекомунікаційні послуги споживачам, яким згідно з Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справи і деяких інших осіб та їх соціальний захист", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про охорону дитинства", "Про жертви нацистських переслідувань" встановлено пільги з оплати їх вартості.

Чинним законодавством на відповідача, як розпорядника бюджетних коштів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, покладено обов'язок здійснювати розрахунки з постачальниками послуг пільговим категоріям громадян.

Разом з тим, в порушення вимог законодавства кошти на відшкодування вартості телекомунікаційних послуг, наданих позивачем пільговим категоріям споживачів Іршавського району Закарпатської області за грудень 2015 року та в період з 01.01.2016 по 31.12.2016 на рахунок позивача від відповідача не надійшли, у зв'язку з чим виник заявлений до стягнення борг в сумі 72 869,49 грн.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 13.09.2017 у справі №907/610/17 позов Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Закарпатської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" до Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області про стягнення суми 72 869,49 грн невідшкодованих коштів за надані пільговим категоріям громадян телекомунікаційні послуги задоволено повністю.

Стягнуто з Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Закарпатської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" 72 869,49 грн невідшкодованих коштів за надані пільговим категоріям громадян телекомунікаційні послуги, а також суму 1 600,00 грн витрат зі сплати судового збору.

2.2. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.10.2017 рішення Господарського суду Закарпатської області від 13.09.2017 залишено без змін.

2.3. Судами встановлено такі фактичні обставини справи.

2.3.1. У грудні 2015 року та з січня по грудень 2016 року позивачем надавались телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам Іршавського району Закарпатської області, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги згідно з п. 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п.18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", п. 11 ст. 20, п.5 ч.1 ст. 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", п. 6 ч. 1 ст. 6, ч. З ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", п. 5 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", п. 4 ч. 3 ст. 13 Закону України "Про охорону дитинства", п. 18 ст. 61, п. 10 ст. 62, п. 17 ст. 63, п. 19 ст. 64 "Про жертви нацистських переслідувань".

2.3.2. Позивач у спірному періоді надсилав на адресу відповідача розрахунки вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, за формою 2-пільга та акти звіряння розрахунків за формою 3-пільга. Проте витрати в загальному розмірі 72 869,49 грн, понесені позивачем внаслідок надання протягом грудня 2015 року, січня - грудня 2016 року телекомунікаційних послуг споживачам, які мають передбачені чинним законодавством України пільги на їх отримання, відповідачем відшкодовані не були.

2.3.3. Листами №1041 від 22.06.2016, №1085 від 01.07.2016, №1508/04 від 17.07.2017 та № 1537/04 від 24.07.2017 відповідач інформував позивача про те, що згідно з Законом України "Про Державний бюджет на 2016 рік" (928-19) та Законом України "Про Державний бюджет на 2017 рік" (1801-19) субвенція із Державного бюджету місцевим бюджетам на фінансування видатків на надання пільг з послуг зв'язку не передбачена.

2.3.4. Не відшкодування відповідачем витрат, понесених позивачем внаслідок надання послуг на пільгових умовах визначеним законодавством категоріям громадян за грудень 2015 року та за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 на загальну суму 72 869,49 грн і стало підставою для виникнення спору у цій справі та звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача суми спірних 72 869,49 грн в примусовому порядку.

2.4. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зазначили таке.

2.4.1. Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (2017-14) .

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

2.4.2. Категорії громадян, яким надано пільги з оплати послуг зв'язку, визначені Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справи і деяких інших осіб та їх соціальний захист", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про охорону дитинства", "Про жертви нацистських переслідувань".

2.4.3. Судами проаналізовано зазначені законодавчі акти та встановлено види пільг, які гарантовано надаються відповідним суб'єктам згідно з приписами цих законів. Відтак, за висновками судів, у вказаних нормативно-правових актах закріплено реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян, які є нормами прямої дії, що свідчить про наявність безумовного обов'язку оператора телекомунікаційних послуг надавати пільгові послуги зв'язку визначеним категоріям громадян та кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

2.4.4. Суди встановили, що Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації є розпорядником коштів бюджетного фінансування вищезазначених соціальних пільг в Іршавському районі Закарпатської області, а Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Закарпатської філії - постачальником телекомунікаційних послуг, що надаються на пільгових умовах громадянам, які мешкають у Іршавському районі.

Тобто саме відповідачем має бути компенсована вартість телекомунікаційних послуг, наданих позивачем на пільгових умовах визначеній законодавством категорії населення на території Іршавського району Закарпатської області за грудень 2015 року та у період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року.

2.4.5. Відтак, врахувавши відсутність доказів, наданих відповідачем, у підтвердження виконання належним чином та в повному обсязі зобов'язань по відшкодуванню витрат, понесених позивачем за грудень 2015 року та з січня 2016 року по грудень 2016 року (включно) внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, суди дійшли висновку про стягнення спірних 72 869,49 грн заборгованості з оплати таких витрат. При цьому, за висновками судів, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність боржника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

2.4.6. Разом з тим, суди зазначили, що оскільки спір у цій справі стосується неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, що покладаються на нього в силу вимог чинного законодавства, і жодна із сторін спору у цих правовідносинах не здійснює владні управлінські функції по відношенню до іншої сторони, то спір не є публічно правовим і має вирішуватися господарським судом за правилами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

3.1. Не погоджуючись з вищезазначеними постановою та рішення, Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.10.2017 скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

3.2. Скаржник обґрунтовує вимоги касаційної скарги порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, із посиланням на такі доводи (узагальнено).

3.2.1. Заборгованість з відшкодування вартості телекомунікаційних послуг наданих пільговій категорії населення утворилась не з вини відповідача, а внаслідок недостатнього бюджетного фінансування у 2015-2016 роках цільової субвенції з Державного бюджету місцевим бюджетам.

При цьому скаржник звертає увагу, що щорічними Законами України про Державний бюджет України на 2009-2015 роки передбачалося, зокрема, забезпечення пільг на оплату телекомунікаційних послуг за рахунок себвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам. Водночас Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" (928-19) та "Про Державний бюджет України на 2017 рік" не передбачено надання субвенцій з Державного бюджету України місцевим бюджетам, відповідно з місцевих бюджетів на 2016-2017 роки кошти на зазначені цілі не виділялися.

3.2.2. В порушення ст. 104 Господарського процесуального кодексу України місцевим господарським судом не було залучено до участі у справі представника казначейської служби. Натомість, апеляційний господарський суд не врахував, що при вирішенні питання про фактичне виконання відповідачем рішення суду про стягнення з державного бюджету заборгованості, що виникла, безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду здійснює Казначейство України відповідно до покладених на нього завдань.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає про безпідставність та необґрунтованість вимог скаржника та просить відмовити у задоволенні його касаційної скарги.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

4.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

4.1.1. Відповідно до частини 1 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.1.2. За приписами частини 2 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.2. Щодо суті касаційної скарги

4.2.1. Відповідно до статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" виключно законами України визначаються, зокрема, пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

4.2.2. Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, у пункті 19 частини першої статті 12, пункті 10 частини першої статті 13, пункті 18 частини першої статті 14, пункті 20 частини першої статті 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; пункті 18 статті 61, пункті 10 статті 62, пункті 17 статті 63, пункті 19 статті 64 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань"; пункті 11 частини першої статті 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; пункті 6 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист"; частині п'ятій статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункті 4 частини третьої статті 13 Закону України "Про охорону дитинства" установлено пільги з оплати за послуги зв'язку для окремих категорій осіб.

4.2.3. Згідно з пунктом 3 статті 63 Закону України "Про телекомунікації" та пунктом 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року № 295 (295-2012-п) , телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

4.2.4. Законом України "Про телекомунікації" (1280-15) та згаданими Правилами не передбачено жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.

4.2.5. Указані приписи законодавства закріплюють державні соціальні гарантії певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок оператора телекомунікаційних послуг надавати послуги зв'язку тим категоріям громадян, які мають установлені законодавством пільги з їх оплати, кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати вартість таких послуг суб'єкту господарювання, який їх надає.

4.2.6. Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати.

4.2.7. За змістом підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 89 та статті 102 Бюджетного кодексу України до видатків місцевих бюджетів належать видатки на відшкодування вартості послуг зв'язку, які надані тим категоріям громадян, яким державою надані пільги з їх оплати, що здійснюється за рахунок субвенцій з Державного бюджету України на здійснення державних програм соціального захисту в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

4.2.8. На виконання вимог статті 102 Бюджетного кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року № 256 (256-2002-п) затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - Порядок) та встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів ведуть персоніфікований облік отримувачів пільг за соціальною ознакою згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року № 117 "Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги" (117-2003-п) , якою затверджено Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги (далі - Положення; Реєстр), а також здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

4.2.9. Згідно з пунктом 3 Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

4.2.10. Пунктом 3 Положення передбачено, що управління праці та соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, структурні підрозділи з питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів міських рад (далі - уповноважені органи): організовують збирання, систематизацію і зберігання інформації про осіб, які мають право на пільги, та забезпечують її автоматизоване використання для контролю за відомостями, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги; ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою "1-пільга", у якій використовується індивідуальний ідентифікаційний номер пільговика у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; уносять до Реєстру відповідні уточнення в разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги; надають консультації пільговикам, підприємствам та організаціям, що надають послуги.

4.2.11. Відповідно до пункту 11 Положення уповноважений орган щомісяця: 1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації; 2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає: реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою "5-пільга" та реєстр розрахунків згідно з формою "7-пільга"; акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою "3-пільга"; 3) до 15 числа подає: фінансовим органам районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських рад акти звіряння розрахунків згідно з формою "3-пільга"; Міністерству соціальної політики Автономної Республіки Крим, головним управлінням праці та соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій звіти згідно з формами "4-пільга" та "6-пільга".

4.2.12. Таким чином, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що надання пільг щодо оплати послуг зв'язку певним категоріям населення та обов'язок їх відшкодування постачальникам таких послуг відбувається відповідно до вимог законів України, якими такі пільги встановлено, а відтак, оскільки такі закони є чинними і їх дія не зупинена, правові підстави для припинення позивачем надання пільг з оплати послуг зв'язку та звільнення відповідача від обов'язку щодо їх відшкодування, відсутні. При цьому, відсутність коштів та/або відповідних видатків у бюджеті, не звільняє відповідача від виконання зазначеного обов'язку.

4.2.13. З викладених підстав, Верховний Суд вважає необґрунтованими та відхиляє доводи касаційної скарги, викладені у п.3.2.1 цієї постанови.

4.2.14. При цьому суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року №20-рп/2004, від 9 липня 2007 року №6-рп/2007).

Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2.).

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00), Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п.23 Рішення Суду). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України "Про Державний бюджет" на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.

У пункті 26 рішення Європейського Суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Кечко проти України" зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

4.2.15. Тобто суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

4.2.16. Зазначений вище висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеній у постановах від 17.04.2018 у справі №911/4249/16, від 10.04.2018 у справі №927/291/17 та від 23.04.2011 у справі №906/621/17.

У цій справі, що переглядається у касаційному порядку, колегія суддів не вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

4.2.17. Отже, звертаючись з касаційною скаргою, відповідач не спростував висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позову та не довів неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень.

5. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.2. З огляду на зазначене вище, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області без задоволення, а постанови Львівського апеляційного господарського суду від 30.10.2017 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 13.09.2017 - без змін.