Товариство з обмеженою відповідальністю "Фудмаркет" (далі - ТОВ "Фудмаркет") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Сбербанк" про визнання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстрованого у реєстрі за №2107 від 20.04.2015, за договором застави, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком Сергієм Павловичем та зареєстрованого в реєстрі за №4872 від 14.09.2011, таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ "Фудмаркет" посилається на недотримання відповідачем встановленого статтею 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обов'язку обтяжувача направити боржнику письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання, а також здійснення приватним нотаріусом виконавчого напису за відсутності документів, що підтверджують безспірність заборгованості.

Також ТОВ "Фудмаркет" було подано до суду заяву про зміну підстав позову, в якій товариство вказало, що підставою для визнання спірного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є недотримання банком ч. 3 ст. 24 та ст. 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" в частині виконання обов'язку обтяжувача до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження з одночасним направленням боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. При цьому, за твердженнями позивача, існують підстави вважати, що спірний виконавчий напис було вчинено не 20.04.2015, а пізніше, оскільки реєстрацію звернення стягнення на предмет обтяження було здійснено лише 16.10.2015, а виконавчий напис пред'явлено до виконання лише 16.12.2015. Також, на думку позивача, виконавчий напис було вчинено на підставі документів, які не підтверджували безспірність вимог заставодержателя.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017, у задоволенні позову ТОВ "Фудмаркет" відмовлено повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 замінено відповідача у даній справі - Публічне акціонерне товариство "Сбербанк" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Аграрно-Кредитний Центр".

Господарськими судами встановлено такі обставини:

- між ТОВ "Фудмаркет" (заставодавець) та Публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії" (заставодержатель), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Сбербанк", 14.09.2011 укладено договір застави в забезпечення виконання зобов'язань заставодавця, які випливають з укладеного між сторонами договору про відкриття кредитної лінії №115-Н/11/29/КЛ від 14.09.2011 з усіма змінами та доповненнями до нього;

- згідно з п. 3.1 договору застави предметом застави є основні засоби - торгівельне обладнання, яке належить заставодавцю на праві власності, згідно з переліком у додатку №1 до цього договору;

- договір застави посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстровано в реєстрі за №4872 від 14.09.2011;

- запис про реєстрацію застави рухомого майна за Договором застави внесено до Державного реєстру обтяжень рухомого майна за №11610266 15.09.2011;

- сторонами укладено договір про внесення змін від 07.03.2013 №1 до договору застави, яким викладено у новій редакції додаток 1 до договору застави та пункт 2.1 договору застави, а саме передбачено, що заставою забезпечуються зобов'язання за основним договором повернути заставодержателю кредит, наданий в гривні в межах кредитної лінії, відкритої строком до 08.12.2015 за основним договором з граничним лімітом кредитування в сумі 29 186 387, 69 доларів США, в строки, визначені основним договором, а у випадках, передбачених законодавством України або договором, - достроково, а також зобов'язання сплачувати проценти за ставкою 10,5% річних та здійснювати інші платежі в розмірі, порядку та строки, передбачені основним договором;

- пунктами 6.1, 6.4 договору застави визначено, що за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити свої вимоги, що забезпечені заставою, у повному обсязі, що визначається на момент фактичного відшкодування. У разі настання випадків, передбачених в п. п. 6.2-6.3 цього договору, звернення стягнення на предмет застави здійснюється або на підставі рішення суду в порядку, встановленому чинним законодавством України, або на підставі виконавчого напису нотаріуса;

- матеріали справи (описи вкладення у листи від 08.01.2015, касовий чек від 08.01.2015) свідчать, що 08.01.2015 банком було направлено на адресу реєстрації позивача (яку вказано також в кредитному договорі та договорі застави) повідомлення-вимогу позичальнику вих.№169/4/28-2 та повідомлення-вимогу заставодавцю вих.№171/4/28-2, в яких повідомлено ТОВ "Фудмаркет", що станом на 08.01.2015 за кредитним договором обліковується прострочена заборгованість за кредитом у сумі 13 345 286, 60 доларів США, у зв'язку з чим висунуто вимогу оплатити вказану заборгованість протягом 30 днів з дня отримання вимоги, а також повідомлено про можливість звернення стягнення на заставлене майно, зокрема, шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса. Згідно з витягами з сайту Українського державного підприємства "Укрпошта" вказані повідомлення вручено адресату 09.01.2015;

- як вбачається з документів, які булі надані суду приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та на підставі яких вчинено спірний виконавчий напис, банком подавались нотаріусу, зокрема, розрахунок заборгованості за кредитним договором, відповідно до якого прострочена заборгованість позивача перед банком з повернення кредиту становить 13 345 286, 60 доларів США (що відповідає розміру заборгованості, вказаному банком у повідомленні-вимозі); виписки по особовим рахункам ТОВ "Фудмаркет" за період з 14.09.2011 по 17.04.2015; меморіальні ордери №20161085 від 15.09.2011 на суму 120 133 980 грн та №14654878 від 11.03.2013 на суму 14 532 286, 60 доларів США, що еквівалентно 116 156 566, 79 грн, на підтвердження факту видачі кредитних коштів;

- 20.04.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською Оленою Володимирівною за заявою банку від 17.04.2015 вчинено виконавчий напис (реєстровий №4872) про звернення стягнення на предмет застави за договором застави, а саме основні засоби - торгівельне обладнання, перелік якого зазначено у додатку №1 до договору про внесення змін №1 до договору застави. Зі змісту виконавчого напису від 20.04.2015 вбачається, що загальна сума заборгованості ТОВ "Фудмаркет" перед банком за кредитним договором станом на 08.01.2015 становить 13 345 286, 60 доларів США, з яких: 13 345 286, 60 доларів США - прострочена заборгованість з повернення кредиту. Строк, за який проводиться стягнення - з 09.05.2014 по 26.12.2014;

- до Державного реєстру обтяжень рухомого майна 16.10.2015 внесено запис про реєстрацію звернення стягнення на предмет застави за договором застави;

- постановою державного виконавця ВП№49692485 від 18.12.2015 на підставі заяви банку від 14.12.2015 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису №2107 від 20.04.2015, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською Оленою Володимирівною.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із встановлених ним фактичних обставин щодо того, що відповідачем були подані усі необхідні документи, встановлені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999 (1172-99-п) . Звертаючись з позовом у даній справі про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, позивач зобов'язаний був довести шляхом подання відповідних доказів обставини відсутності (або інший розмір) заборгованості за кредитним договором, якщо ним оспорюється визначена у виконавчому написі нотаріуса сума боргу, зокрема, надати докази погашення заборгованості за кредитним договором, зробити власний контррозрахунок належних до сплати сум. Разом з тим позивачем у встановленому процесуальному порядку не було спростовано належними та допустимими доказами, що сума заборгованості перед банком є іншою, ніж та, що зазначена в спірному виконавчому написі з урахуванням суми боргу, визначеної у повідомленні-вимозі банку, та вартості предмета застави за спірним виконавчим написом.

Надаючи оцінку доводам ТОВ "Фудмаркет" щодо порушення відповідачем вимог частини 3 статті 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", оскільки запис про звернення стягнення на предмет обтяження було внесено лише 16.10.2015, тобто вже після вчинення спірного виконавчого напису від 20.04.2015, і що вказані обставини свідчать про ймовірність вчинення виконавчого напису не 20.04.2015, а пізніше, з огляду на тривалий проміжок часу між датою вчинення виконавчого напису та датами реєстрації звернення стягнення (16.10.2015) і пред'явлення виконавчого напису до виконання (14.12.2015), місцевим господарським судом було призначено судову технічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, та на вирішення експертам поставлені наступні питання:

1. Чи нанесений відтиск печатки приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської Олени Володимирівни на виконавчому написі від 20.04.2015, зареєстрованому в реєстрі за №2107, в той час, яким датовано такий документ, а саме: 20.04.2015?

2. Чи виготовлений підпис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської Олени Володимирівни на виконавчому написі від 20.04.2015, зареєстрованому в реєстрі за №2107, в той час, яким датовано такий документ, а саме: 20.04.2015?

3. Чи нанесений відтиск печатки та виготовлений підпис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської Олени Володимирівни на виконавчому написі від 20.04.2015, зареєстрованому в реєстрі за №2107, у один і той же час?

За наслідками проведення судової експертизи у справі судовими експертами складено висновок №6654/16-33/6655/16-34/6656/16-33 від 11.01.2017, в якому встановлено:

1. Досліджуваний відтиск печатки приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської Олени Володимирівни у досліджуваному виконавчому написі від 20.04.2015, зареєстрованому в реєстрі за №2107, ймовірно, нанесений у період, в який нанесений відтиск печатки приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської Олени Володимирівни у документі, наданому в якості вільного зразку відтиску печатки приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської Олени Володимирівни та позначеному як зразок 14, тобто у другій половині травня 2016 року, що є не відповідним даті вказаній у досліджуваному документі - " 20.04.2015". Встановити час нанесення досліджуваного відтиску печатки приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської Олени Володимирівни, який розташований на зворотній стороні документу, не виявляється можливим у зв'язку з невідображенням елементів знаку у місці розташування позначок, що вказують на ймовірний період часу нанесення відтиску. Встановити конкретний час нанесення відтисків печатки приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської Олени Володимирівни у досліджуваному виконавчому написі від 20.04.2015, зареєстрованому в реєстрі за №2107, не виявилось можливим у зв'язку з недостатньою кількістю наданих вільних зразків відтисків печатки приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської Олени Володимирівни.

2. Встановити час виконання підписів від імені приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської Олени Володимирівни у виконавчому написі від 20.04.2015, зареєстрованому в реєстрі за №2107, не видається можливим з причини перетинання штрихів цих підписів з барвною речовиною захисної сітки бланку документа.

3. Порівняти час виконання підписів від імені приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської Олени Володимирівни з часом нанесення відтисків печатки приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської Олени Володимирівни у виконавчому написі від 20.04.2015, зареєстрованому в реєстрі за №2107, не видається можливим через неможливість встановлення часу виконання підписів.

Дослідивши наданий суду висновок судових експертів в сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами, суд першої інстанції дійшов висновку, що внаслідок проведення судової експертизи суду не було надано повних та точних відповідей на порушені питання. Зокрема, експертами не було достеменно встановлено, що датою вчинення спірного виконавчого напису є не 20.04.2015, а інші дата. Висновки експертів про "ймовірність" вчинення виконавчого напису у другій половині травня 2016 року визнано оціночними судженнями та не прийнято судом до уваги. Дату виконання підпису нотаріусом також встановлено не було. З огляду на викладене, при розгляді даної справи висновок Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №6654/16-33/6655/16-34/6656/16-33 від 11.01.2017 не прийнято в якості належного доказу, що підтверджує факт вчинення спірного виконавчого напису іншою датою. За таких обставин, оскільки обставини, про які вказував позивач, не підтвердились в процесі розгляду справи, доводи позивача про вчинення спірного виконавчого напису іншою датою розцінено судом як необґрунтовані та безпідставні.

Також місцевим господарським судом не було прийнято до уваги посилання позивача на недотримання при вчиненні виконавчого напису від 20.04.2015 вимог ч. 3 ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" в частині виконання обов'язку обтяжувача до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження, оскільки ані Закон України "Про нотаріат" (3425-12) , ані Перелік документів не визначають як передумову вчинення виконавчого напису нотаріуса реєстрацію в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження. Крім того, ч. 3 ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" покладає обов'язок зареєструвати такі відомості саме на обтяжувача, а не нотаріуса, що повністю кореспондується і з вимогами ч. 1 ст. 27 цього Закону щодо порядку повідомлення боржника обтяжувачем про намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку. Судом враховано, що після вчинення виконавчого напису від 20.04.2015 відомості про звернення стягнення на предмет застави зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 16.10.2015, а виконавче провадження за цим написом відкрито постановою державного виконавця від 18.12.2015.

При цьому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) не визначає порушення терміну реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження як підставу для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Щодо доводів позивача про те, що спірний виконавчий напис не підлягає виконанню, оскільки норми Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) у редакції, яка була чинною на момент укладення договору про відкриття кредитної лінії від 14.09.2011, не передбачали такого позасудового способу звернення стягнення на предмет застави як реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса, місцевий господарський суд зазначив про таке. Пункт 5 частини 1 статті 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", яким передбачено позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження шляхом реалізації заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса було доповнено на підставі Закону України №3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" (3795-17) , який набрав чинності 16 жовтня 2011 року. У пункті 2 Прикінцевих положень Закону №3795-VI (3795-17) зазначено, що дія цього Закону не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності. Разом з тим, оскільки підставою виникнення правовідносин сторін у справі є безпосередньо не кредитний договір, а настання певної події, передбаченої іншим договором, зокрема договором застави (невиконання зобов'язань), внаслідок якої звертається стягнення на майно боржника - предмет застави шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса, можна зробити висновок, що на такі правовідносини дія пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону № 3795-VI (3795-17) не поширюється.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017, ТОВ "Фудмаркет" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити повністю.

Узагальнені доводи касаційної скарги:

- судами попередніх інстанцій не враховано, що на момент звернення банку із заявою про вчинення виконавчого напису строк виконання позивачем вимог щодо погашення спірної заборгованості не настав, адже такий строк в силу приписів статей 24, 26, 27, 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обчислюється саме з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження;

- на момент укладення кредитного договору та забезпечувального договору чинне законодавство не містило можливості звернення стягнення на рухоме майно за виконавчим написом.

Ухвалою Верховного Суду від 05.03.2018 відкрито касаційне провадження та призначено до розгляду касаційну скаргу ТОВ "Фудмаркет" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 у справі №910/385/16 на 17.04.2018. Надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу, який не перевищує 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття касаційного провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 17.04.2018 у розгляді касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудмаркет" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 у справі №910/385/16 оголошено перерву до 02.05.2018.

Ухвалою Верховного Суду від 02.05.2018 у розгляді касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудмаркет" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 у справі №910/385/16 оголошено перерву до 04.05.2018.

У засідання суду, представники відповідача та третьої особи не з'являлися, що разом з тим, в силу приписів статті 121 Господарського процесуального кодексу України, не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень, оскільки їх участь в судовому засіданні не визнавалася судом обов'язковою.

Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Статтею 1 Закону України "Про заставу", яка кореспондується зі ст. 572 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), встановлено, що застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

У ст. 574 ЦК України визначено, що застава виникає на підставі договору.

Правовим наслідком невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, відповідно до ст. 589 ЦК України є звернення стягнення на предмет застави.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про заставу" заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 590 ЦК України визначено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави у разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 87 Закону України "Про нотаріат" та п. 1.1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (z0282-12) (далі - Порядок), для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

За змістом п. п. 3.2, 3.5 Глави 16 Розділу ІІ Порядку безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999 (1172-99-п) . При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999 (1172-99-п) .

Так, згідно з п. 1 вказаного Переліку у редакції, чинній на момент вчинення спірного виконавчого напису, при стягненні заборгованості за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього переліку), для одержання виконавчого напису на звернення стягнення на заставлене майно подаються оригінал нотаріально посвідченої угоди та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком, нотаріус при вчиненні виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20.05.2015 у справі №6-158цс15).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем були подані усі необхідні документи, встановлені Переліком.

Звертаючись з позовом у даній справі про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, позивач зобов'язаний був довести шляхом подання відповідних доказів обставини відсутності (або інший розмір) заборгованості за кредитним договором, якщо ним оспорюється визначена у виконавчому написі нотаріуса сума боргу, зокрема, надати докази погашення заборгованості за кредитним договором, зробити власний контррозрахунок належних до сплати сум.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем у визначеному законом порядку не спростовано належними та допустимими доказами, що сума заборгованості перед банком є іншою, ніж та, що зазначена в спірному виконавчому написі з урахуванням суми боргу, визначеної у повідомленні-вимозі банку, та вартості предмета застави за спірним виконавчим написом.

Також колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відхилення доводів позивача на недотримання при вчиненні виконавчого напису від 20.04.2015 вимог ч. 3 ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" в частині виконання обов'язку обтяжувача до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження, оскільки ані Закон України "Про нотаріат" (3425-12) , ані Перелік документів не визначають як передумову вчинення виконавчого напису нотаріуса реєстрацію в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження.

Крім того ч. 3 ст. 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" покладає обов'язок зареєструвати такі відомості на обтяжувача, а не нотаріуса, що повністю кореспондується і з вимогами ч. 1 ст. 27 цього Закону щодо порядку повідомлення боржника обтяжувачем про намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку.

Як встановлено судами, таке повідомлення боржник та майновий поручитель отримали 09.01.2015. При цьому господарськими судами також встановлено, що після вчинення виконавчого напису від 20.04.2015 відомості про звернення стягнення на предмет застави зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 16.10.2015, а виконавче провадження за цим написом відкрито постановою державного виконавця від 18.12.2015.

Окрім того, п. 6 ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, інші норми Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) надають право боржнику (майновому поручителю) виконати вимоги кредитора чи заперечити проти них протягом 30 днів саме з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, що також свідчить про необґрунтованість позовних вимог в даній справі.

Також Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) не визначає порушення строку реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження як підставу для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Наведеним спростовуються доводи ТОВ "Фудмаркет" про порушення судами попередніх інстанцій статей 24, 26, 27, 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Щодо доводів ТОВ "Фудмаркет" про те, що на момент укладення кредитного договору та забезпечувального договору чинне законодавство не містило можливості звернення стягнення на рухоме майно за виконавчим написом, колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанцій з огляду на таке.

Дійсно пункт 5 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", яким передбачено позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження шляхом реалізації заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса було доповнено на підставі Закону України №3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" (3795-17) (далі - Закон №3795-VI (3795-17) ), який набрав чинності 16 жовтня 2011 року.

У пункті 2 Прикінцевих положень Закону №3795-VI (3795-17) зазначено, що дія цього Закону не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності.

Проте, посилання позивача на те, що під час вирішення спору суд з урахуванням змісту п. 2 Прикінцевих положень Закону №3795-VI (3795-17) повинен керуватися нормами попереднього закону при визначенні правових наслідків всіх юридичних фактів, які виникають при розвитку у часі правовідносин сторін за кредитним договором від 14.09.2011 і укладеним на забезпечення його виконання договором застави від 14.09.2011, не можна вважати обґрунтованими.

Статтею 5 ЦК України встановлено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Вказаний пункт 2 Прикінцевих положень Закону №3795-VI (3795-17) , яким встановлено, що дія вказаного закону не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності, не містить положень, які би вносили зміни до встановлених ст. 5 ЦК України правил про дію актів цивільного законодавства у часі.

Факт виникнення цивільних відносин на підставі кредитного договору і пов'язаного з ним договору застави не обмежує, а навпаки, передбачає їх розвиток у часі на основі того, щоб у силу юридичних фактів, визначених договорами і законодавством, виникали нові права та обов'язки учасників.

Отже, з огляду на те, що підставою виникнення правовідносин сторін у справі є безпосередньо не кредитний договір, а настання певної події, передбаченої іншим договором, зокрема договором застави (невиконання зобов'язань), внаслідок якої звертається стягнення на майно боржника - предмет застави шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса, можна зробити висновок, що на такі правовідносини дія пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону № 3795-VI (3795-17) не поширюється.

Такі висновки суду відповідають позиції Верховного Суду України, яка викладена у постановах від 03.02.2016 у справі №3-1150гс15-1, від 30.03.2016 у справі №6-2411цс15.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008) принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata (принцип юридичної визначеності), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини.