Приватна компанія з обмеженою відповідальністю "ЛАКРЕСОН СЕРВІСЕЗ ЛТД" (далі - Позивач) звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства "ФІДОБАНК" (далі - Відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЙТ ЕНЕРДЖІ" (далі - Відповідач-2) про: 1) визнання недійсним правочину (дії) Відповідача-1 щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності за договором іпотеки від 21.07.2008 на об'єкт нерухомого майна - нежилий будинок - колишній наземний склад з підвалом ЦО, загальною площею 2174,50 м-2 за адресою: м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, буд. 15/15/6 (літ. 2), що знаходиться на земельній ділянці площею 5,6210 га;

2) визнання недійсним правочину (дії) Відповідача-1 щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності за договором іпотеки від 05.02.2009 на об'єкт нерухомого майна - майнового комплексу, загальною площею 33962,10 м-2 за адресою: м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, буд. 15/15, до складу якого входять нежилі будівлі згідно з переліком, зазначеним в позовній заяві, що знаходиться на земельній ділянці площею 5,6210 га;

3) скасування (акту) рішення державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Філюка С.П. про державну реєстрацію права власності за Відповідачем-1 на нерухоме майно - майновий комплекс, загальною площею 33962,10 м-2 за адресою: м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, буд.15/15, до складу якого входять нежилі будівлі згідно з переліком, зазначеним в позовній заяві, що знаходиться на земельній ділянці площею 5,6210 га;

4) скасування запису № 12250695, внесеного державним реєстратором управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Канівець Л.М. про реєстрацію права власності за Відповідачем-1 на об'єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 153150580000;

5) скасування (акту) рішення державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Філюка С.П. про державну реєстрацію права власності за Відповідачем-1 на нерухоме майно: нежилий будинок - колишній наземний склад з підвалом ЦО, загальною площею 2174,50 м-2 за адресою: м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, буд. 15/15/6 (літ. 2), що знаходиться на земельній ділянці площею 5,6210 га;

6) скасування запису № 12260200, внесеного державним реєстратором управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Канівець Л.М. про реєстрацію права власності за Відповідачем-1 на об'єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 151958080000;

7) визнання за Позивачем права іпотеки на підставі договору іпотеки від 09.09.2013 на нерухоме майно: майновий комплекс, загальною площею 33962,10 м-2 за адресою: м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, буд. 15/15, до складу якого входять нежилі будівлі, згідно з переліком, зазначеним в позовній заяві, що знаходиться на земельній ділянці площею 5,6210 га;

8) визнання за Позивачем права іпотеки на підставі договору іпотеки від 09.09.2013 на нерухоме майно: нежилий будинок - колишній наземний склад з підвалом ЦО, загальною площею 2174,50 м-2 за адресою: м, Київ, вул. Вікентія Хвойки, буд. 15/15/6 (літ. 2), що знаходиться на земельній ділянці площею 5,6210 га;

9) визнання недійсним договору іпотеки № 1092015Г-Ю/1 від 10.12.2015, який укладений між Відповідачами, предметом іпотеки за яким є майновий комплекс, загальною площею 33565,10 м-2, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул.Вікентія Хвойки, буд. 15/15, та складається з нежилих будівель, згідно з переліком, зазначеним в позовній заяві, що знаходиться на земельній ділянці площею 5,6210га;

10) визнання недійсним договору іпотеки № 1092015Г-Ю/2 від 10.12.2015, який укладений між Відповідачами, предметом іпотеки за яким є нежилий будинок - колишній наземний склад з підвалом ЦО, загальною площею 2174,50 м-2 за адресою: м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, буд. 15/15/6 (літ. 2), що знаходиться на земельній ділянці площею 5,6210 га.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що: 1) оскільки за договором іпотеки від 05.02.2009, який укладений між Відкритим акціонерним товариством "ТОМАК" та Відповідачем-1 в забезпечення іпотекою передавалася лише частина майнового комплексу (97/100), яка не була виділена в натурі та на яку не було зареєстровано право власності, як на окремий об'єкт нерухомості, то такий договір є недійсним з моменту його укладення відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, як такий, зміст якого суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства; 2) договір іпотеки від 05.02.2009 та повідомлення-вимога від 23.07.2015 не можуть бути правовою підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки - майновий комплекс, загальною 33962,10 м-2 (з відповідними нежилими приміщеннями), оскільки предмет іпотеки, який зазначений в цьому договорі має інші характеристики, аніж той, на який звернене стягнення Відповідачем-1; 3) на момент звернення стягнення на предмет іпотеки - нежилий будинок - колишній наземний склад з підвалом ЦО, загальною площею 2174,50 м-2, Відповідач-1 не мав жодних вимог, на задоволення яких він міг би звернути стягнення на зазначений предмет іпотеки, оскільки до цього вже задовольнив свої вимоги у повному обсязі за рахунок предмета іпотеки по вул.Вікентія Хвойки, 15/15; 4) Відповідачем-1 належним чином не було повідомлено Позивача про усунення порушень виконання основного зобов'язання, оскільки накладна кур'єрської служби не є належним підтвердженням факту надсилання та отримання вимоги про усунення порушення у порядку статті 35 Закону України "Про іпотеку" і не може бути підставою для реалізації положень статті 37 Закону України "Про іпотеку"; 5) під час недійсного звернення стягнення на предмет іпотеки, Відповідачем-1 проігноровано право іпотеки Позивача і в подальшому спірне нерухоме майно було відчужене до Відповідача-2 та передано ним в іпотеку тому ж Відповідачу-1 відповідно до договорів іпотеки від 10.12.2015, а тому зазначені договори іпотеки є недійсними в силу частини 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку"; 6) 02.03.2016 Відповідач-1 на підставі договорів про відступлення прав вимоги за договором забезпечення від 02.03.2016 передав ТОВ "Фінансова компанія "ВІЗАРД" право вимоги за укладеними кредитними договорами між ТОВ "ВАЙТ ЕНЕРДЖІ", виконання зобов'язань за якими, забезпечені відповідно до двох договорів іпотеки від 10.12.2015 і оскільки передача в наступну іпотеку нерухомого майна здійснювалась без згоди Позивача, то й відступлення такої недійсної іпотеки за договорами про відступлення прав за договорами забезпечення від 02.03.2016 є недійсними. Таким чином, Позивач має всі права щодо іпотеки на спірне майно, що гарантовані Законом України "Про іпотеку" (898-15) для іпотекодержателя.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2017 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Публічне акціонерне товариство "Томак" (далі - Третя особа-1).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2017 позов задоволено. Рішення суду мотивоване тим, що, як вбачається з умов договору іпотеки від 05.02.2009, предметом іпотеки є 97/100 частин майнового комплексу, загальною площею 33565,10 м-2, а Відповідач-1 звернув стягнення за цим договором на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на майновий комплекс загальною площею 33962,10 м-2, а тому, зважаючи на норми статей 5, 13, 33, 35, 37 Закону України "Про іпотеку", звернення стягнення Відповідачем-1 на майновий комплекс, загальною площею 33962,10 м-2, який не є предметом іпотеки за договором іпотеки від 05.02.2009, оскільки ці площі є різними, є підставою для визнання недійсним оспорюваного правочину (дії) Відповідача-1 щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності за договором іпотеки від 05.02.2009. Звернення стягнення Відповідачем-1, після повного погашення основної заборгованості, на інший предмет іпотеки, який перебуває в наступній іпотеці у Позивача - є підставою для визнання недійсним оспорюваного правочину (дії) Відповідача-1 щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності за договором іпотеки від 21.07.2008 на об'єкт нерухомого майна - нежилий будинок - колишній наземний склад з підвалом ЦО, загальною площею 2174,50 м-2.

З огляду на те, що вищевказані правочини (дії) Відповідача-1 щодо звернення стягнення на предмети іпотеки шляхом набуття права власності на них за договором іпотеки від 21.07.2008 та договором іпотеки від 05.02.2009 є недійсними, рішення (акти) державного реєстратора про державну реєстрацію права власності та записи внесені державним реєстратором про реєстрацію права власності підлягають скасуванню, а подальші правочини з приводу реалізації спірних предметів іпотеки Відповідачем-1 є недійсними.

Таким чином, позовні вимоги про визнання недійсними двох договорів іпотеки від 10.12.2015, які укладені між Відповідачами є обґрунтованими і тому також підлягають задоволенню.

Враховуючи, що зобов'язання за кредитним договором на даний час не виконано Третьою особою-1, іпотечні договори від 09.09.2013 є чинними, тому позовні вимоги про визнання за Позивачем права іпотеки, що виникло у нього на підставі вищезазначених договорів іпотеки, є обґрунтованими і тому також підлягають задоволенню.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідачів, - Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ВІЗАРД" (далі - Третя особа-2). Рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2017 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову.

Постанова суду мотивована тим, що дійшовши висновку, що відбулось звернення стягнення Відповідачем-1 на майновий комплекс загальною площею 33 962,10 м-2, який не є предметом іпотеки за договором іпотеки від 05.02.2009, місцевий господарський суд не звернув уваги на те, що згідно з договором про внесення змін до договору іпотеки від 05.02.2009 предмет іпотеки було змінено на цілісний майновий комплекс. Предметом договору іпотеки та до отримання у власність відповідного нерухомого майна Відповідачем-2 фактична площа, визначена в інвентаризаційній справі не змінювалася та становила 33 565,10 м-2. Суд зазначив про відсутність порушених прав Позивача як іпотекодержателя наступної черги в результаті звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на іпотечне майно, передане в іпотеку за договорами, укладеними 21.07.2008 та 05.02.2009, оскільки законодавством не заборонено звертати стягнення на предмет іпотеки, а в разі перевищення вартості предмету іпотеки порівняно із заборгованістю, боржник вправі звернутись до кредитора з вимогою про відшкодування різниці, чого Третьою особою-1 не зроблено. Позивач не надає розрахунку заборгованості по кредитному договору станом на 24.11.2015, а відтак твердження останнього, що зі зверненням стягнення на предмет іпотеки - майновий комплекс, загальною площею 33 962,10 м-2, в позасудовому порядку вимоги іпотекодержателя є погашеними, не є належними та допустимими доказами в розумінні статей 33, 34 ГПК України. Апеляційним господарським судом встановлено, що Відповідач-1 24.11.2015 та 27.11.2015 у встановленому законом порядку та на підставі статей 17, 36, 37 Закону України "Про іпотеку" набув право власності на іпотечне майно, а отже, після того, як банк відповідно до вимог закону звернув стягнення на предмет іпотеки як попередній іпотекодержатель, Позивач, як наступний іпотекодержатель, втратив своє право іпотеки, оскільки іпотека припинилась в силу положень Закону України "Про іпотеку" (898-15) . За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними правочинів (дій) Відповідача-1 щодо звернення стягнення на предмети іпотеки шляхом набуття права власності на них за договором іпотеки від 21.07.2008 та договором іпотеки від 05.02.2009. Оскільки решта позовних вимог є похідними від вищевказаних вимог, правові підстави для їх задоволення також відсутні.

Позивач подав касаційну скаргу на постанову апеляційного господарського суду, в якій просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В касаційній скарзі Позивач не погоджується з мотивами, наведеними в оскаржуваному судовому рішенні посилаючись на те, що судом апеляційної інстанції не застосовано норми, які підлягають застосуванню - статті 5, 6, 12, 33, 35, 36, Закону України "Про іпотеку" (898-15) , внаслідок чого, не застосовано до правочинів по зверненню стягнення на предмет іпотеки наслідків їх недійсності та не поновлено порушених прав Позивача як іпотекодержателя.

Відповідач-2 подав відзив на касаційну скаргу Позивача, в якому просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції у даній справі без змін з тих підстав, що повідомлення-вимога була надіслана належним чином, в порядку, передбаченому укладеними кредитними договорами та вручена під розписку Третій особі-1, про що вірно встановлено судом апеляційної інстанції. Крім того, дана обставина встановлена також Верховним Судом України у справі №826/4194/16 де зазначено про законність дії при зверненні стягнення на предмет іпотеки та реєстрації права власності за Відповідачем-1; у скаржника відсутнє порушене право як іпотекодержателя наступної черги в результаті звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на іпотечне майно, передане в іпотеку за договорами від 21.07.2008 та 05.02.2009, а тому враховуючи норми статей 17, 36, 37 Закону України "Про іпотеку", Відповідач-1 24.11.2015 та 27.11.2015 у встановленому законом порядку набув право власності на іпотечне майно.

В засіданні суду 18.04.2018 представником Позивача заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів у вигляді роздрукованих з інтернет-мережі відомостей, яке колегією суддів залишається без розгляду з огляду на повноваження, визначені статтею 300 ГПК України, оскільки суд касаційної інстанції не має права збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Також, представником Позивача в зазначеному судовому засіданні подано клопотання про відкладення розгляду справи для отримання та надання інформації від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо нікчемності правочинів та клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю надання додаткових доказів, а також дослідження обставин справи, які не встановлювались раніше. Зазначені клопотання колегія суддів відхиляє з огляду на обмеження повноважень суду касаційної інстанції, встановлені статтею 300 ГПК України, оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Крім того, в засіданні суду 18.04.2018 представником Позивача заявлені клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача - Компанію "Зогріф Бізнес ЛТД", Публічне акціонерне товариство "БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ", Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Дані клопотання колегією суддів відхиляються з огляду на вимоги частини 1 статті 50 ГПК України, якою визначено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

В засіданні суду 18.04.2018 оголошувалась перерва до 02.05.2018.

Відповідач-1 та Треті особи не надали відзив на касаційну скаргу, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваної постанови Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 у справі №910/5680/17 у касаційному порядку.

02.05.2018 представником Позивача подано в письмовому вигляді виступ (пояснення, надані суду під час засідань), які колегією суддів залучені до матеріалів справи.

Відповідач-1 та Треті особи в судове засідання 02.05.2018 представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце засідання належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Позивача та Відповідача-1, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 21.07.2008 між Третьою особою-1 та Відповідачем-1 укладено генеральну кредитну угоду №010-05/1044 та в рамках цієї угоди сторонами укладено кредитний договір №012-05/1045 від 21.07.2008 та кредитний договір № 012-05/1040 від 25.07.2008.

В забезпечення виконання умов генеральної кредитної угоди № 010-05/1044 та укладених в її рамках кредитних договорів між сторонами укладено: 1) договір іпотеки від 21.07.2008 (з урахуванням змін, внесених договором про внесення змін до договору іпотеки від 11.08.2008), за умовами якого предметом іпотеки є нежилий будинок (літ. 2) - колишній наземний склад з підвалом ЦО, загальною площею 2174,50 м-2, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, буд.15/15/6; 2) договір іпотеки від 05.02.2009 (з урахуванням змін, внесених договором про внесення змін до договору іпотеки від 13.05.2009), за умовами якого предметом іпотеки є майновий комплекс, загальною площею 33565,10 м-2 (з відповідними нежилими будівлями), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул.Вікентія Хвойки, буд. 15/15.

Між Третьою особою-1 та Позивачем 25.07.2013 укладено кредитний договір, за умовами якого Третя особа-1 отримує кредит (позику) в сумі, що не перевищуватиме 4500000,00 доларів США строком на 74 місяці.

06.09.2013 Відповідач-1 надав Третій особі-1 письмову згоду на наступну іпотеку на користь Позивача і між Позивачем та Третьою особою-1 укладено: 1) договір іпотеки від 09.09.2013 предметом іпотеки якого є нежилий будинок - колишній наземний склад з підвалом ЦО (літ. 2), загальною площею 2174,50 м-2; 2) договір іпотеки від 09.09.2013, предметом іпотеки якого є майновий комплекс, загальною площею 33962,10 м-2.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, в подальшому, у зв'язку з невиконанням Третьою особою-1 умов кредитних договорів, укладених з Відповідачем-1, останнім звернуто стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно, що належало Третій особі-1 шляхом набуття на нього права власності, зокрема: нежилий будинок - колишній наземний склад з підвалом ЦО (літ. 2), загальною площею 2174,50 м-2 та майновий комплекс, загальною площею 33962,10м-2,-, які є предметами іпотеки за договорами іпотеки від 09.09.2013.

24.11.2015 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві внесено записи про право власності за Відповідачем-1 на об'єкти нерухомого майна - майновий комплекс, загальною площею 33962,10м-2 та нежилий будинок - колишній наземний склад з підвалом ЦО, загальною площею 2174,50 м-2.

Таким чином, як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, у зв'язку із набуттям у власність Відповідачем-1 предметів іпотеки до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено записи про припинення обтяження іпотекою і з моменту реалізації Відповідачем-1 права іпотекодержателя всі наступні іпотеки припинились в силу положень статті 17 Закону України "Про іпотеку".

В подальшому, Відповідачем-1 вищезазначене іпотечне майно відчужене Відповідачу-2 на підставі: 1) договору купівлі-продажу нерухомого майна від 09.12.2015, за умовами якого до Відповідача-2 перейшло право власності на майновий комплекс загальною площею 33565,10 м-2, про що 09.12.2015 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідний запис; 2) договору купівлі-продажу нерухомого майна від 09.12.2015, за умовами якого до Відповідача-2 перейшло право власності на нежилий будинок - колишній наземний склад з підвалом ЦО, загальною площею 2174,50 м-2, про що 09.12.2015 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідний запис.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 10.12.2015 між Відповідачами укладено генеральну кредитну угоду № 1092015Г-Ю і в рамках генеральної угоди від 10.12.2015 укладено кредитний договір №1092015Г-Ю-1, відповідно до якого, кредитна лінія відкривається для здійснення Відповідачем-2 платежів за двома договорами купівлі-продажу нерухомого майна від 09.12.2015.

З метою забезпечення виконання зобов'язання за генеральним кредитним договором, між Відповідачами укладено: 1) договір іпотеки № 1092015Г-Ю/1 від 10.12.2015, предметом якого є майновий комплекс, загальною площею 33565,10 м-2; 2) договір іпотеки №1092015Г-Ю/2 від 10.12.2015, предметом якого є нежилий будинок-колишній наземний склад з підвалом ЦО, загальною площею 2174,50 м-2 (літ. 2).

02.03.2016 між Відповідачем-1 та Третьою особою-2 укладено два договори відступлення права вимоги, за умовами яких Третя особа-2 набуває право вимоги до Відповідача-2 за укладеними генеральною кредитною угодою від 10.12.2015 та кредитним договором від 10.12.2015, виконання зобов'язань за якими, забезпечені заставою згідно договорів іпотеки № 1092015Г-Ю/1 та №1092015Г-Ю/2, у зв'язку з чим, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про іпотекодержателя - Третю особу-2.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що предметом договору від 05.02.2009 є лише 97/100 частин майнового комплексу загальною площею 33565,10 м-2, а оскільки Відповідачем-1 звернуто стягнення на майновий комплекс в цілому площею 33962,10 м-2, яка не є предметом іпотеки за вказаним договором, тому це є підставою для визнання недійсним оспорюваного правочину (дії) щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності за договором іпотеки від 05.02.2009. Водночас, оскільки внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки за договором від 05.02.2009 кредитна заборгованість стала погашеною в позасудовому порядку, що виключало підстави для здійснення дій щодо звернення стягнення на інший предмет іпотеки за договором від 21.07.2008, тому позовна вимога про визнання недійсним правочину (дії) Відповідача-1 щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності за договором іпотеки від 21.07.2008 є обґрунтованою.

З огляду на задоволення позовних вимог про визнання недійсними оспорюваних правочинів (дій) щодо звернення стягнення на предмети іпотеки шляхом набуття права власності за договорами іпотеки від 21.07.2008 та 05.02.2009, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що рішення (акти) державного реєстратора про державну реєстрацію права власності та записи, внесені державним реєстратором про реєстрацію права власності підлягають скасуванню, а подальші правочини з приводу реалізації спірних предметів іпотеки Відповідачем-1 є недійсними.

Врахувавши, що зобов'язання за кредитним договором від 25.07.2013 Третьою особою-1 не виконано, тому два іпотечні договори від 09.09.2013 є чинними і позовні вимоги про визнання за Позивачем права іпотеки, що виникло у нього на підставі зазначених договорів іпотеки є обґрунтованими і також підлягають задоволенню.

Апеляційний господарський суд не погодився з такими висновками суду першої інстанції і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки відсутні порушені права Позивача як іпотекодержателя наступної черги в результаті звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на іпотечне майно, передане в іпотеку за договорами від 21.07.2008 та 05.02.2009. Суд послався на те, що Відповідач-1 у встановленому законом порядку та на підставі статей 17, 36, 37 Закону України "Про іпотеку" набув право власності на іпотечне майно, а тому Позивач як наступний іпотекодержатель втратив своє право іпотеки, оскільки іпотека припинилась в силу положень Закону України "Про іпотеку" (898-15) , а тому відсутні підстави для визнання недійсними правочинів (дій) щодо звернення стягнення на предмети іпотеки шляхом набуття права власності на них за договорами іпотеки від 21.07.2008 та 05.02.2009.

І оскільки решта позовних вимог, як зазначає суд апеляційної інстанції, є похідними від зазначених, тому правові підстави для їх задоволення також відсутні.

Однак, колегія суддів не може погодитись з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції з огляду на таке.

Статтею 3 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до частини 1 статті 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Умовами договорів іпотеки від 21.07.2008 та 05.02.2009 передбачено, що іпотекодержатель (Відповідач-1) має право у випадку невиконання іпотекодавцем (Третя особа-1) своїх зобов'язань за кредитним договором отримати задоволення за рахунок майна, переданого в іпотеку на вказаних в договорі умовах. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У відповідності до статті 6 Закону України "Про іпотеку" цей договір є договором про задоволення вимог іпотекодержателя, на підставі якого іпотекодержатель на власний розсуд може, зокрема, згідно статті 37 Закону України "Про іпотеку" задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за кредитним договором шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. В цьому випадку цей договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи встановили, що у зв'язку з невиконанням Третьою особою-1 умов кредитних договорів, укладених з Відповідачем-1, останнім було звернуто стягнення на предмети іпотеки за договорами від 21.07.2008 та 05.02.2009 шляхом реєстрації права власності на майновий комплекс, загальною площею 33962,10 м-2 вартістю 100485000,00 грн та на нежилий будинок - колишній наземний складі з підвалом ЦО, загальною площею 2174,50 м-2 вартістю 8897000,00 грн.

Звертаючись до суду з позовом, Позивач просить визнати недійсними правочини (дії) Відповідача-1 щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності за договорами іпотеки від 21.07.2008 та 05.02.2009.

Здійснюючи розгляд зазначених вимог, як суд першої, так і суд апеляційної інстанцій залишили поза увагою та не з'ясували питання чи є саме по собі звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності згідно з договорами іпотеки від 21.07.2008 та 05.02.2009 правочином в розумінні статті 202 ЦК України, чи є дією на виконання укладених договорів іпотеки в частині договору про задоволення вимог іпотекодержателем (пункт 5.5.1 договору іпотеки).

Крім того, задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції не врахував, що Позивач при зверненні до суду із зазначеними вище позовними вимогами не вказав у позові дату вчинення правочинів (дій), про визнання недійсними яких ним пред'явлено позов, а суд, в свою чергу, не дослідив та не встановив момент вчинення таких правочинів (дій), тоді як частиною 1 статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32 - 34, 43, 82, 84 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив під час вирішення позову.

Наведені норми зобов'язують суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і підтверджених висновків.

Отже, задовольняючи такі вимоги Позивача, місцевий господарський суд мав врахувати, що правочин визнається недійсним з моменту його вчинення, а тому мав встановити момент вчинення оспорюваного правочину. Апеляційний господарський суд при здійсненні перегляду рішення в апеляційному порядку на підставі статей 99, 101 ГПК України, зазначене не перевірив та не надав оцінку цим обставинам.

Таким чином, судами попередніх інстанцій під час розгляду позовних вимог в частині визнання недійсними правочинів щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності за договорами іпотеки від 21.07.2008 та 05.02.2009, не дотримано вимог ЦК України (435-15) та процесуального законодавства щодо встановлення дати вчинення цих правочинів (дій), тоді як саме звернення стягнення на предмет іпотеки, є виконанням вже укладеного правочину.

Крім того, згідно з частиною 1 статті 1 ГПК України (в редакції, яка діяла на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду, зокрема, за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує оспорюваний правочин.

При цьому судами попередніх інстанцій не надано оцінки тому, яким чином спірні у даній справі правочини порушують права та законні інтереси Позивача, не встановлено та не обґрунтовано, в чому, власне, полягає таке порушення (або оспорювання) його прав і охоронюваних законом інтересів у спірних правовідносинах.

Тобто, суди повинні були з'ясувати, які саме права чи інтереси Позивача могли бути порушені на момент укладення спірних правочинів (договори від 21.07.2008 та 05.02.2009), тоді як слід врахувати, що відповідачами за спірними правочинами є його сторони, а тому вирішити питання щодо залучення відповідачами всіх осіб, які є сторонами визначених спірних правочинів.

Щодо позовних вимог про скасування (актів) рішень державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України про державну реєстрацію права власності за Відповідачем-1 на нерухоме майно та скасування записів, внесених державним реєстратором управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві про реєстрацію права власності за Відповідачем-1 на об'єкт нерухомого майна, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що статтею 6 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено систему органів та суб'єктів, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав.

Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу (частина 3 статті 21 ГПК України в редакції, чинній на час звернення Позивача до суду з даним позовом).

Судами першої та апеляційної інстанцій не з'ясовано належну особу, до якої Позивачем пред'явлені зазначені вище вимоги, тоді як Відповідач-1 і Відповідач-2 не є державними реєстраторами в розумінні Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин, встановлення яких, є необхідним відповідно до норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини. Крім того, судами попередніх інстанцій не визначено правильного та повного складу учасників у даному спорі, що свідчить про порушення норм процесуального права, що призвело до прийняття неправильних судових рішень, що є підставою для скасування рішення та постанови судів попередніх інстанцій у даній справі з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.