Центр зайнятості звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Управління Пенсійного фонду України про стягнення матеріальної шкоди в розмірі виплаченої фізичній особі допомоги по безробіттю в сумі 6947,72 грн.

Позовна заява мотивована тим, що в результаті неправомірних дій відповідача, які полягали у безпідставній відмові фізичній особі у призначенні пільгової пенсії (рішення відповідача про таку відмову визнано нечинним у судовому порядку), фізичній особі була нарахована та виплачена допомога по безробіттю за період з 02.01.2012 по 11.09.2012 в розмірі 6947,72 грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 11.09.2017 у справі № 915/1599/17, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.12.2017, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовано, зокрема, тим, що позивачем не доведено наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та шкодою, завданою позивачу, що є обов'язковою умовою для стягнення позадоговірної шкоди у відповідності до приписів статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Центр зайнятості, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції судові акти попередніх інстанцій зі справи скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Так, згідно з доводами позивача, викладеними у касаційній скарзі:

- судами не враховано того, що відповідно до приписів статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю, зокрема, органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується цим органом незалежно від його вини;

- суди залишили поза увагою те, що зв'язок між неправомірними діями відповідача та нанесеними позивачу збитками полягає в тому, що саме через протиправне рішення відповідача про відмову в призначенні фізичній особі пільгової пенсії, було порушено право фізичної особи на своєчасне отримання в повному обсязі належної їй пенсії. Неправомірне рішення відповідача потягло за собою неправомірну реєстрацію фізичної особи в службі зайнятості з наданням статусу безробітного та незаконну виплату допомоги по безробіттю;

- судами безпідставно залишено поза увагою те, що ніякі належні докази, які спростовували б позовні вимоги позивача, відповідачем суду не надані.

Управління Пенсійного фонду України у відзиві на касаційну скаргу просило судові акти попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що судові акти попередніх інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розгляд касаційної скарги Центру зайнятості здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини четвертої статті 301 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) в редакції, чинній з 15.12.2017).

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- згідно з персональною карткою, зареєстрованою 26.12.2011, та витягом з наказів Центру зайнятості про прийняття рішення по особі ОСОБА_4 (06.10.1958 р.н.) від 11.09.2012 вказана особа перебувала на обліку в Ізмаїльському міськрайонному центрі зайнятості протягом 03.01.2012 - 11.09.2012 як безробітна та протягом вказаного періоду отримала грошову допомогу на загальну суму 6947,72 грн.;

- постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17.11.2011 у справі № 2-а-76/11, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2013, визнано нечинним рішення Управління Пенсійного фонду України про відмову в призначенні ОСОБА_4 пенсії на пільгових умовах відповідно до протоколів від 30.04.2010 № 1038/18 та від 30.04.2010 № 18; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України призначити ОСОБА_4 пенсію за віком на пільгових умовах з 16.02.2010; здійснити нарахування та виплату пенсії за віком на пільгових умовах з 16.02.2010;

- постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області від 11.07.2012 (ВП № 33352568) відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа від 26.03.2012 зі справи № 2-а-76/11;

- у відповідь на лист Центру зайнятості від 25.11.2016 № 991/07/07 Управління Пенсійного фонду України листом від 02.12.2016 № 11041/03 повідомило про те, що ОСОБА_4 отримує пенсію за віком відповідно до пункту "д" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та пункту 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) з 16.02.2010; пенсію призначено розпорядженням від 17.07.2012 на виконання вимог постанови Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17.02.2011 по справі № 2-а-76/11 та постанови відділу примусового виконання рішень УДВС про відкриття виконавчого провадження від 11.07.2012 № 33352568, які отримані Управлінням Пенсійного фонду України 16.07.2012;

- Центром зайнятості проведено розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення ОСОБА_4, за результатами якого складено акт від 10.01.2017 № 165ц. Згідно з вказаним актом ОСОБА_4 отримувала пенсію за віком з 16.02.2010, тобто у період перебування на обліку безробітних з 02.01.2012 по 11.09.2012 фактично не мала права на отримання статусу безробітного і допомоги по безробіттю за період з 02.01.2012 по 10.09.2012.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача завданої матеріальної шкоди в розмірі виплаченої фізичній особі ОСОБА_4 допомоги по безробіттю за період з 02.01.2012 по 11.09.2012 в розмірі 6947,72 грн.

Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з приписами статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

За таких обставин необхідною підставою для притягнення органу державної влади, органу місцевого самоврядування до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Суб'єктами відповідальності відповідно до статті 1173 ЦК України є органи державної влади або місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 № 384/2011 (384/2011) , Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики. Пенсійний фонд України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).

Згідно з пунктом 7 вказаного Положення Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Таким чином, відповідач у справі - Ізмаїльське об'єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області є органом виконавчої влади, тобто суб'єктом відповідальності в розумінні приписів статті 1173 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 107 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" Пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов'язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.

Згідно з частиною першою статті 43 Закону України "Про зайнятість населення" статус безробітного може набути, зокрема особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.

Положенням пункту 2 частини першої статті 44 Закону України "Про зайнятість населення" визначено, що зареєстровані безробітні мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (1533-14) та цього Закону.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку.

Спірним є період з 02.01.2012 по 11.09.2012, за який позивач виплатив фізичній особі ОСОБА_4 6947,72 грн. допомоги по безробіттю.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17.11.2011 по справі № 2-а-76/11, яка набрала законної сили, визнано нечинним рішення Управління Пенсійного фонду України про відмову в призначенні ОСОБА_4 пенсії на пільгових умовах відповідно до протоколів від 30.04.2010 № 1038/18 та від 30.04.2010 № 18; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України призначити ОСОБА_4 пенсію за віком на пільгових умовах з 16.02.2010; здійснити нарахування та виплату пенсії за віком на пільгових умовах з 16.02.2010.

Отже, саме з дня набрання постановою суду у справі № 2-а-76/11 законної сили статус фізичної особи ОСОБА_4 став несумісним зі статусом безробітної особи, про що фізична особа ОСОБА_4 як позивач у справі № 2-а-76/11 знала або повинна була знати.

Відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження постанова суду у справі № 2-а-76/11 набрала законної сили з 17.11.2011. Виконавчий лист у справі № 2-а-76/11 був виданий 26.03.2012. Заява про примусове рішення суду подана фізичною особою у липні 2012 року.

Водночас як строк отримання фізичною особою виконавчого листа (після набрання постановою суду у справі № 2-а-76/11 законної сили), як і строк звернення до виконавчої служби з метою примусового виконання судового рішення залежали виключно від самої фізичної особи ОСОБА_4

Згідно з пунктом 6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності", який затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 № 307 (z0915-00) (чинний у спірний період), якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, у тому числі встановлені під час розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин.

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що позивачем не доведено наявності причинного зв'язку між діями відповідача (рішенням Управління Пенсійного фонду України про відмову в призначенні ОСОБА_4 пенсії на пільгових умовах, яке визнано нечинним у судовому порядку) та завданою позивачу шкодою в розмірі виплаченої фізичній особі ОСОБА_4 допомоги по безробіттю за період з 02.01.2012 по 11.09.2012, - дійшли неспростовного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Помилкове зазначення судами попередніх інстанцій про те, що лише з дня отримання виконавчого листа у справі № 2-а-76/11 фізична особа ОСОБА_4 повинна була повідомити позивача про несумісність зі статутом безробітної (без урахування того, що постанова суду у справі № 2-а-76/11 набрала законної сили з 17.11.2011, про що фізична особа ОСОБА_4 як позивач знала або повинна була знати, відповідно, як і про несумісність свого статусу зі статусом безробітної особи), не вплинуло на правильність вирішення спору судами попередніх інстанцій.

Доводи, які викладені у касаційній скарзі Центру зайнятості, спростовуються викладеним вище.

Доводи, які викладені у відзиві Управління Пенсійного фонду України на касаційну скаргу, про те, що судові акти попередніх інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права Касаційний господарський суд приймає як обґрунтовані.

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

Касаційну скаргу Ізмаїльського міськрайонного центру зайнятості залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 11.09.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 у справі № 916/1599/17 - без змін.