Позов обґрунтовано тим, що 13.05.2016 сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю застрахованого позивачем на підставі договору добровільного страхування автомобіля "Opel Vivaro" та автомобіля "Іsuzu Nor-71P", власником якого є Підприємство. Оскільки автомобіль "Opel Vivaro" отримав механічні ушкодження, при цьому винним у скоєнні ДТП визнано водія Підприємства, то Страхова компанія сплатила потерпілому страхове відшкодування в розмірі 117 716,32 грн., а приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Універсальна", у якому застрахував свою цивільно-правову відповідальність відповідач, сплатило страхове відшкодування лише в сумі 50 000 грн., то позивач просив стягнути з відповідача в порядку регресу 67 716,32 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.08.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2017: позов задоволено частково; з Підприємства стягнуто на користь Страхової компанії 67 615, 52 грн. страхового відшкодування та 1 597,61 грн. судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що оскільки ОСОБА_5 під час вчинення ДТП знаходився у трудових відносинах з Підприємством та виконував свої трудові, службові обов'язки, то в даному випадку саме відповідач повинен відшкодувати шкоду, завдану його працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

У касаційній скарзі до суду касаційної інстанції Підприємство просить скасувати рішення та постанову попередніх судових інстанцій, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Скарга мотивована невідповідністю висновків судів попередніх інстанцій обставинам справи та порушенням ними норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_5 просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, зазначаючи, що в день аварії 13.05.2016 перебував у трудових відносинах з Підприємством, а "після виконання поставлених перед мною усних завдань (дорожні листи мені не видавалися), на автомобілі НОМЕР_1, я в присутності та за згодою головного інженера вищевказаного підприємства ОСОБА_6 в другій половині дня (приблизно о 15-00) безперешкодно виїхав з території гаража по вул. Каунаська, 3".

Від іншого учасника справи відзив на касаційну скаргу не надходив.

Розгляд касаційної скарги Підприємства здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини четвертої статті 301 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Судами попередніх інстанцій з'ясовано та зазначено таке.

03.11.2015 Страховою компанією (страховик) та товариством з обмеженою відповідальністю "Г-Груп" (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 72994а5цв (далі - Договір), згідно з умовами якого об'єктом страхування є транспортний засіб марки/моделі "Opel Vivaro", державний номерний знак НОМЕР_2.

13.05.2016 о 17 год. 50 хв. у Дарницькому районі міста Києва сталася ДТП (зіткнення) за участю транспортного засобу марки/моделі "Isuzu Nor-71P", державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_5 та транспортного засобу марки/моделі "Opel Vivaro", державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_7, внаслідок якої автомобіль останнього отримав механічні пошкодження задньої правої частини, про що складено довідку №91830092 про ДТП.

Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 03.06.2016 № 753/9844/16-п ОСОБА_5 визнано винним у здійсненні правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

З метою визначення вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля "Opel Vivaro" автосервісною філією "Експрес-Авто" ПАТ "УкрАвто" було надано рахунок-фактуру від 12.07.2016 №СЧ-0005070, відповідно до якого вартість ремонту становить 119 154,77 грн.

На виконання умов Договору Страхова компанія склала страховий акт від 14.07.2016 №АХА2110604 разом із розрахунком страхового відшкодування, який є додатком №1 до вказаного акта, після чого, з урахуванням безумовної франшизи, розмір якої становить 1 438,45 грн., сплатила на користь ТОВ "Г-Груп" 117 716,32 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 18.07.2016 №255189.

Цивільно-правова відповідальність Підприємства як власника транспортного засобу марки/моделі "Isuzu Nor-71P" була застрахована приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Універсальна" з лімітом за шкоду, заподіяну майну в розмірі 50 000 грн. із нульовою франшизою.

Після того, як приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Універсальна" (страховик винної у ДТП особи) відповідно до ліміту відповідальності сплатило Страховій компанії страхове відшкодування у розмірі 50 000 грн., позивач звернувся до відповідача з претензією від 27.02.2017 №СУ№003251/4-3 про виплату різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою, однак вказана претензія була залишена відповідачем без задоволення, що й стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Підприємство у судах попередніх інстанцій позовні вимоги не визнавало, посилаючись на те, що воно не є особою, відповідальною за страховий випадок та спричинення шкоди, оскільки водій ОСОБА_5 самовільно розпорядився транспортним засобом та використав його не у зв'язку з виконанням трудових обов'язків, а в особистих цілях.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов частково, виходили з обґрунтованості заявлених позивачем регресних вимог та недоведеності відповідачем обставин, які вказували б на відсутність його вини в заподіянні збитків.

ОСОБА_5 на момент скоєння ДТП перебував у трудових відносинах з відповідачем та виконував трудові обов'язки, а тому саме відповідач повинен відшкодувати шкоду, завдану його працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

ДТП відбулася 13.05.2016 о 17 год. 50 хв.; водночас посилання відповідача на подорожній лист від 13.05.2016 №068130, яким нібито встановлено факт повернення в гараж о 16 год. 30 хв. автомобіля "Isuzu Nor-71P" ОСОБА_5, не є обґрунтованими, оскільки на подорожньому листі відсутні підписи про здачу водієм та прийняття механіком вказаного транспортного засобу.

Із страхового акта від 14.07.2016 №АХА2110604 вбачається, що розмір страхового відшкодування визначений позивачем на підставі рахунка-фактури від 12.07.2016 №СЧ-0005070, до якого включено вартість мийки після відновлювального ремонту транспортного засобу марки/моделі "Opel Vivaro" у розмірі 100,80 грн. (у т.ч. ПДВ).

Суди попередніх інстанцій зменшили суми страхового відшкодування на вартість мийки, враховуючи що позивачем не надано доказів на підтвердження виключення даної складової із розміру страхового відшкодування, заявленого до стягнення у межах даного позову.

Судом апеляційної інстанції додатково зазначено таке.

Згідно з пунктом 20.10 Договору при пошкодженні транспортного засобу внаслідок страхового випадку розмір збитків визначається шляхом складання кошторису вартості відновлення транспортного засобу (кошторису збитків), в який включається вартість запасних частин, деталей, обладнання та матеріалів, що підлягають заміні, без урахування експлуатаційного зносу, а також вартість ремонтних робіт. Кошторис збитків складається страховиком, виходячи з відновлення пошкодженого транспортного засобу на базі СТО на підставі рахунків СТО (згідно з умовами пункту 20.11 Договору). В окремих випадках за згодою страховика та страхувальника (вигодонабувача) розмір збитків може визначатися на підставі автотоварознавчої експертизи або безпосередньо страховиком чи уповноваженою ним особою (комісаром). Вартість частин та деталей береться в розрахунок кошторису збитків за умови, що вони шляхом ремонту не можуть бути приведені в стан, придатний для подальшого використання, або витрати на такий ремонт перевищують витрати по їх заміні на нові.

За умовами пункту 21.4.5 Договору страховик не відшкодовує та не включає до страхового відшкодування вартість деталей, які без ремонту за своїм технічним станом придатні для подальшого використання після пошкодження транспортного засобу або є можливість їх відновлення відповідно до нормативної документації виробника транспортного засобу.

Отже за умовами Договору страховику надано право визначати кошторис вартості відновлення транспортного засобу на підставі рахунку-фактури СТО, а у разі необхідності, виникненні певних труднощів щодо визначення розміру страхового відшкодування вдатися до призначення автотоварознавчої експертизи або ж проведення автотоварознавчого дослідження аварійним комісаром.

Наявна у справі дефектна відомість від 20.05.2016, складена з використанням програми Audatex, що містить дані про характер пошкоджень, заподіяних застрахованому транспортному засобу містить чіткий опис пошкоджень автомобіля "Opel Vivaro", а також відмітку про характер робіт та способів усунення механічних пошкоджень.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода Підприємства у зв'язку з стягненням з нього суми страхового відшкодування (67 716,32 грн.).

Частиною першою статті 16 Закону України "Про страхування" передбачено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Страховим випадком згідно з статтею 8 Закону України "Про страхування" є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Відповідно до пункту 3 частини першої 988 Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України) страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 20 Закону України "Про страхування" до обов'язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування.

Статтею 9 Закону України "Про страхування", зокрема, передбачено, що страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно з частиною першою статті 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Частиною першою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

За частиною першою статті 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб в порядку регресу.

Згідно із статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Підставою виплати страхового відшкодування є страховий випадок, тобто ДТП, внаслідок якої відбулося пошкодження майна, із володінням та користуванням яким пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом майнового страхування за укладеним із страховиком договором.

За таких обставин у момент виплати страхового відшкодування у позивача виникло право вимоги до власника транспортного засобу "Isuzu Nor-71P", а саме Підприємства.

При цьому судами встановлено, що цивільно-правова відповідальність Підприємства була застрахована у приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АЕ/287267, відповідно до умов якого ліміт по майну складає 50 000 грн., франшиза 0 грн.

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Універсальна"виплатило позивачу страхове відшкодування в сумі 50 000 грн.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З правового аналізу статей 993, 1194 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" суди дійшли висновку про те, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди в межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

При цьому Підприємство застрахувало свою цивільно-правову відповідальність, а тому в силу вимог статті 1194 ЦК України на нього покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність як на власника джерела підвищеної небезпеки - учасника ДТП, яка настає лише у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди.

Суди попередніх інстанцій, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким надали необхідну оцінку, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, встановивши, що Підприємство не спростувало той факт, що його працівник ОСОБА_5 є винним у ДТП та завдав майнової шкоди страхувальнику позивача, дійшли правомірного висновку, що Підприємство є особою, відповідальною за заподіяну шкоду як роботодавець ОСОБА_5 та як власник джерела підвищеної небезпеки - субсидіарно, в розмірі, не покритому лімітом відповідальності за полісом АЕ/287267 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а саме у сумі 67 615, 52 грн., яка становить різницю між виплаченою Страховою компанією сумою страхового відшкодування, сумою, яка була відшкодована позивачу приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Універсальна", та вартістю мийки після відновлювального ремонту транспортного засобу марки/моделі "Opel Vivaro".

Посилання скаржника на те, що ОСОБА_5 під час ДТП не виконував свої трудові та службові обов'язки не приймається судом касаційної інстанції, оскільки спростовані з'ясованими попередніми судовими інстанціями обставинами справи. Підприємством не надано суду належних та допустимих доказів, які свідчили б про притягнення водія ОСОБА_5 до дисциплінарної відповідальності за самовільне, на думку відповідача, використання транспортного засобу після його передачі в гараж, порушення ним питання про відшкодування ОСОБА_5 матеріальної шкоди, заподіяної ДТП.

Інші аргументи касаційної скарги стосуються з'ясування обставин, вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі. Проте касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Касаційний господарський суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів попередніх інстанцій - без змін як таких, що ухвалені в цілому з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, на скаржника покладаються витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Агротехзабезпечення" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 02.08.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2017 у справі № 910/9030/17 - без змін.